Професійний відбір працюючих

Разом із зовнішніми чинниками  великий вплив на потребу кадрів справляють внутрішні чинники. Вони тісно пов’язані з цілями організації, а тому відповідно вони можуть бути поділені на такі три групи: стратегічні, середньострокові й поточні. Так, прагнення  організації до підвищення якості власного виробництва (товарів чи послуг) у  цілому або через поступове її нарощування поліпшенням якості виконання окремих видів робіт  розглядається як наявність дії  стратегічних чинників. В організації, орієнтованій на стратегічну ціль, потреба в робочій силі стабільна. Планування персоналу за таких обставин не є складною проблемою. Організації, де стратегічний курс часто змінюється, що пов’язано з переходом на випуск нової продукції, пошуками нових ринків, скороченнями окремих сфер бізнесу тощо, мають значні проблеми з визначенням потреби в працівниках та з установленням їхнього якісного рівня.

Отже, планування персоналу  є важливою складовою процесу  його постійного формування та приведення у відповідність з нагальними потребами розвитку організації.

2. Організація та джерела поповнення та оновлення персоналу 

Рішення організації про  проведення необхідних кадрових зрушень  для її подальшого розвитку висуває  на передній план не менш складне завдання пошуку та використання джерел реалізації запланованого.

Практика висвітлила два  основні види забезпечення потреб організації  в кадрах: 1) через краще використання її власних кадрових можливостей; 2) посередництвом залучення працівників  потрібної кваліфікації із зовнішнього  середовища.

Кожен із зазначених видів  кадрового забезпечення має свої переваги та недоліки. Їхньою спільною рисою є те, що обидва вони найкраще проявляють свої можливості лише в  умовах розвинутого ринку праці.

Ринок праці, з одного боку, вважають формоутворенням, що дає змогу  налагоджувати стосунки між організаціями  й працівниками з приводу їхнього  працевлаштування. З іншого боку, ринок  праці утворює конкурентне середовище для працівників за право отримувати певну частину життєвих благ відповідно до реалізації їхніх особистих працездатних можливостей. Зрештою, в основі ринку  праці діють два головні механізми, що забезпечують життєдіяльність великої  маси охоплених ним працівників. Перший створює можливість обміну індивідуальної здатності людей до праці на певну  сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення їхньої працездатності. Другий сприяє розміщенню працівників  у складеній системі розподілу  праці відповідно до законів товарного  виробництва, його кругообігу. Ця обставина  дає підставу стверджувати, що ринок  праці також можна розглядати як всеохоплююче джерело поповнення й оновлення персоналу організацій  різного типу.

Під час наймання працівників  організаціями, з урахуванням ринкової кон’юнктури, задовольняється їхня потреба в робочій силі та створюються  передумови узгодження інтересів обох сторін, що взаємодіють на ринку  праці. При цьому для організації  створюється можливість певною мірою  оновити особистий склад, зробити  його мобільнішим до змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі. Поява  нових працівників за рахунок  надходження нових кадрів суттєво  підвищує ступінь пристосованості  організації до можливих нововведень  або перетворень.

Хоча економічна сутність ринку праці завжди проявляється та існує як деяка абстракція, що має загальну для всіх суб’єктів  ринку дію, усе ж таки для цілей  ринкового регулювання вона може бути конкретизована з урахуванням  території, галузі, конкретної організації, професії, спеціальності.

Диференційовані за цими ознаками відповідні види ринку праці мають  бути узгоджені між собою, і не тільки з позиції загального визначення співвідношення попиту та пропозиції. Для глибшого розуміння ситуації на ринку праці завжди важливо мати детальний якісний аналіз причин певного його стану.

Звідси випливає, що для  того, щоб оцінити та вирішити проблему зайнятості, недостатньо провести просте порівняння кількості вакансій з  чисельністю незайнятих. До цього  ще потрібно мати повну якісну характеристику робочих місць по можливості всіх претендентів, що бажають їх отримати.

Важливо зазначити, що всі  атрибути зовнішнього ринку праці  властиві також і його внутрішньо організаційному видові. Так, попит  на кадри надходить з боку адміністрації  організації, а пропозиція з боку її працівників. Відповідно до внутрішньої  кон’юнктури складається рівень заробітної плати різних категорій  працівників, що в ній працюють, який відповідає їх потребі та корисності для організації. Суттєві внутрішні  коливання попиту та пропозиції на робочу силу можуть бути результатом  недалекоглядної кадрової стратегії  адміністрації та можуть призвести  до відчутних втрат організації.

Оновлення особового складу організації на ринковій основі відбувається внаслідок дії його механізмів.

Прийнятий в організацію  працівник входить у так званий внутрішній ринок праці. Разом з  тим факт наймання не виключає його із загального ринку праці. Робочі місця, що створені організацією, становлять структуру її внутрішнього ринку  праці. Ці робочі місця мають відмінності, що проявляються в першу чергу  в умовах праці. Наприклад, вони відрізняються  один від одного престижністю, умовами  оплати, санітарно-гігієнічними умовами  праці, її змістовністю, перспективами  професійного зростання та створення  вдалої кар’єри, іншими показниками. Водночас самі працівники організації розрізняються  між собою за особистими якостями, рівнем кваліфікації, ставленням до роботи, поведінкою в колективі та ін. На основі комплексної дії цих факторів у межах організації виникає  певне конкурентне середовище. Воно стає причиною труднощів для отримання  бажаного робочого місця, що відповідає прагненням претендента. Наявність  претендентів на кращу роботу з самої  організації не виключає участі в  конкурсі представників зі сторони.

Можливість усіх працівників  організації брати участь на конкурсних засадах у змаганнях за робоче місце з кращими умовами праці  дає змогу стверджувати ефективність дії внутрішньоорганізаційного  ринку праці.

У кожній організації внутрішній ринок праці має свої особливості, але головне полягає в тому, що питання попиту та пропозиції на персонал вирішуються тут за рахунок  внутрішніх можливостей. Тобто нова робоча сила може надійти як з дільниць, де відбувається вивільнення працівників, так і з тих ланок, де вони продовжують  працювати, але прагнуть змінити  своє робоче місце.

Оновлення персоналу проявляється як перерозподіл робочої сили в організації  переміщенням кадрів по ланках та рівнях, що становить їхній внутрішньоорганізаційний рух та природнім процесом задоволення  інтересів працівників. За рахунок  цього руху стабілізується склад  персоналу, ефективно реалізується кадровий потенціал організації. Додаткові  витрати на перепідготовку та пристосування  кадрів до нового виробничого середовища швидко окуплюються їхнім стійким  функціонуванням.

Отже, ринок праці охоплює  всю сукупність внутрішніх та зовнішніх  джерел.

Внутрішні джерела залучення  кадрів у організацію дають їй змогу помірковано використовувати  власні ресурси, посилювати впевненість  своїх працівників у майбутньому. Однак слід мати на увазі, що велика чисельність прийнятих зі сторони  працівників може порушити внутрішню  збалансованість кадрів організації  або викликати ланцюгову реакцію  підвищення окладів та ставок оплати праці.

У ході відкритого набору пропонується оголосити про вакансії всім працюючим  розповсюдженням бюлетенів, вивішуванням об’яв та ін., оприлюднити всі  можливі посади, відкриті для підвищення або переведення. За певний час до початку набирання кадрів зі сторони  слід опублікувати основні підходи, умови та критерії, за якими буде проводитись відбирання, а також  оприлюднити вимоги до працівників, які в майбутньому посядуть вакантні посади. Потрібно підготувати достатньо  бланків заяв та анкет, проінформувати всіх претендентів про процедуру  відбору та подальші дії в разі прийняття претендента на вакантну посаду. Деякі вакансії, що утворились в організації, можуть бути закриті  суміщенням посад. Внутрішнє суміщення  можливе як тимчасовий захід або  як постійний перерозподіл обов’язків, підкріплений системою додаткових винагород.

Планомірне навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовка власних  кадрів організацією дають змогу  через певний період забезпечити  внутрішню потребу в персоналі.

Досить розповсюдженим джерелом надходження кадрів 
є пошук потрібних кадрів через працівників організації. Він передбачає залучення до пошуку нових працівників співробітників підприємства, які можуть відшукати бажаючих подати заяву про прийом на роботу серед своїх знайомих або родичів.

У межах внутрішнього набору підбір та розстановку працівників  усіх рівнів, зокрема й менеджерів, потрібно проводити диференційовано. Обов’язково потрібно виділити резерв на висування та навчити його. Треба  формувати стабільні контингенти  робітників і менеджерів, закріплювати їх за робочими місцями, підвищувати  престижність роботи на виробництві, удосконалювати моральне та матеріальне стимулювання їхньої роботи.

Велике розмаїття можливостей  надходження кадрів до організації  зосереджено в зовнішніх джерелах. Серед них головним посередником на ринку праці виступає державна служба зайнятості.

Вона має розглядатися як один з основних постачальників кадрів у організацію, оскільки виконує  функції з реєстрації вільних  робочих місць та безробітних; посилає  безробітних на можливе працевлаштування за адресами конкретних місць роботи. Служба здійснює профорієнтацію та консультування з проблем зайнятості, підготовки й перепідготовки безробітних. Її організаційні  можливості щодо сприяння працевлаштуванню кадрів ще далеко не вичерпні, але потребують підсилення та підтримки з боку загальнодержавних, регіональних і місцевих органів  самоврядування.

Значні надії покладає організація на службу працевлаштування, агентів, що спеціалізуються на рекрутуванні працівників, та довідкову інформацію про шукачів роботи. Вона не повинна  залишити поза увагою й випадкових людей, що самостійно шукають роботу та потрапили до організації з цієї причини, а також співробітників, які залишили фірму раніше.

Як джерела надходження  кадрів в організацію використовуються: об’яви в газетах, спеціальних професійних  публікаціях (журналах та ін.), по радіо, телебаченню, на рекламних щитах, у  громадському транспорті.

Організація має використовувати  свята, фестивалі, презентації задля  інформування широкої громадськості  про наявність вакантних посад. Для цього також влаштовуються  ярмарки робочих місць.

Значну увагу організація  має приділяти проведенню вербування майбутніх працівників у школах, коледжах, ліцеях, університетах тощо. Співпраця організації з різними  агентствами з трудоустрою, найму  також розглядається як важливе  джерело надходження кадрів.

Особлива роль у сприянні надходженню кадрів до підприємства належить профспілкам. Вони мають багатий  досвід організаційної роботи серед  трудящих, який з успіхом можна  використовувати в пошуку потрібних  працівників. Тому цю громадську організацію  по праву можна зарахувати до джерел постачання кадрів.

Наявність широкого кола джерел надходження працівників до організації  не виключає існування альтернативних засобів подолання кадрового  дефіциту. Однак їх слід розглядати як тимчасові заходи вирішення проблеми нестачі кадрів.

До альтернатив найму  належать: надурочна робота, тимчасовий найм, набір студентів, лізинг персоналу.

Найпривабливішою з них  є лізинг персоналу — орендування  працівників на певний термін на взаємовигідних умовах працівника й організації.

За відповідну плату фірма  може тимчасово надати працівників  у розпорядження іншої організації  та нести повну відповідальність за рівень кваліфікації, дисципліну та якість виконуваної роботи. В основу трудових відносин при цьому покладено  угоду між лізинговою фірмою та тимчасово  найманим працівником, а також договір  про передачу нею працівників  замовникові.

Важливою альтернативою  найму працівників є звертання  організації за допомогою до спеціалізованих  установ (придбання послуг з відбору  й наймання). Організації не завжди мають достатні можливості та досвід у відборі й найманні працівників. У країнах з розвинутою ринковою економікою широко розгалужена мережа посередницьких агентств, бюро, фірм, що надають послуги з підготовки, пошуку й наймання робочої сили.

Як свідчить практика, попит  на послуги спеціалізованих фірм поступово зростає і в національній економіці.

Отже, використання різноманітних  джерел поповнення й оновлення кадрів дає організації змогу маневрувати  своїм кадровим складом, застосовувати  його найкращим чином для досягнення намічених цілей.

Разом з тим управління процесами, поповнення й оновлення  персоналу в ринкових умовах потребує достовірної інформації про кількісні  характеристики ринку праці. Водночас важливою є розробка комплексної  системи показників, яка дає змогу  оцінити рівень насиченості ринку  на певний конкретний час та описати  його динаміку з урахуванням можливих змін.

Як інформацію про стан ринку праці використовують баланси  трудових ресурсів, звітність організацій  про фактичне вивільнення працівників, дані служби зайнятості про численність  зареєстрованих безробітних, періодичні обстеження, перепис населення тощо.

3. Методи професійного підбору персоналу та їх характеристика  

Умовно виділені стосовно організації зовнішній та внутрішній ринки праці утворюють динамічне  конкурентне середовище. У ньому  різні професійні склади кадрів кожного  разу виявляють, доводять та реалізують свої переваги (як між їхніми окремими видами, так і всередині кожного  виду) наявності потрібної величини трудового потенціалу та щодо можливостей  її реалізації. Намагання організацій-роботодавців придбати кадри певного ґатунку  за цінами, нижчими від ринкових, обмежує дію ринкового механізму. Він стримує зменшення та підвищення цін на робочу силу за межі, що установлені  ринком праці.