Сучасні концепції менеджменту в освіті

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Р е ф е р а т

на тему:

«Сучасні концепції менеджменту в освіті»

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала магістранта

Природничо-географічного факультету

Групи «А»

Данич Яна

Викладач: Падун Н.О.

 

 

 

 

 

 

 

Ніжин – 2012

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Менеджмент – наука, мистецтво і практика управління……………………5

2. Еволюція та основні теорії менеджменту…………………………………….7

3. Сучасні концепції менеджменту…………………………………………….12

4. Застосування сучасних концепцій менеджменту в галузі освіти…………18

Висновки………………………………………………………………………...20

Список використаних джерел………………………………………………….22

 

Вступ

В умовах розбудови економіки постіндустріального типу перед наукою та господарською практикою виникають проблеми принципово нового характеру. На сьогодні, коли на розвиток і успіх підприємства чи організації впливає багато факторів, потребують перегляду концепції управління, що сформувалися раніше; необхідні зміни організаційно-правових форм підприємств і організацій на основі застосування нових методів аналізу і проектування системи управління.

Україна має величезний потенціал людських талантів, інтелекту і значні природні ресурси. Ринкова система надає безліч можливостей для реалізації цього потенціалу. Поєднати талант, вміння, навички, професіоналізм може сучасна система управління – менеджмент. Перевагами даної системи управління є орієнтацію на Людину – головну продуктивну силу організації. Врахування особливостей мотиваційного механізму при організації роботи людей забезпечує продуктивність, ефективність та динамічність підприємств та організацій в цілому.

Українські вчені сьогодні вже мають певну систему знань щодо особливостей зарубіжного менеджменту і на їх основі здійснюють спроби побудувати систему цінностей і сформувати норми поведінки для українських менеджерів, бізнесменів та підприємців. Разом з тим, сучасний менеджмент залишається інноваційною наукою, яка разом із формуванням ринкової економіки, розвитком підприємництва в Україні, сприяє створенню конкурентних умов і конкурентоспроможності, формуванню сприятливих передумов для активізації діяльності підприємств на засадах економічної свободи і відповідальності та використання інтелектуального капіталу.

В період з кінця XX ст. і до цього часу в світі розпочав формуватися новий тип суспільства – постіндустріальний і характерна для нього нова модель економіки – економіка знань, що безперечно впливає на формування сучасної системи теоретичного та практичного менеджменту. З цих позицій, важливою постає потреба наукового узагальнення та аналізу сучасних концепцій та теоретичних підходів в сфері управління підприємствами в умовах формування економіки знань.

Новий тип економіки яскраво віддзеркалюється в усіх сферах життя, в тому числі і в сфері освіти. Тому сучасні концепції менеджменту є актуальними і для управління освітніми закладами. Адже економічні і соціальні процеси є нерозривно пов’язаними і мають дуже тісні причинно-наслідкові зв’язки.

Отже, об’єктом даної роботи є сучасні концепції менеджменту, а предметом – їх прояв і застосування в галузі освіти, як однієї із сфер соціально-економічного життя суспільства.

Мета роботи – розкрити сучасні концепції менеджменту і проаналізувати яким чином вони можуть застосовуватись в менеджменті освіти.

Завдання:

- дати пояснення поняттю «менеджмент»;

- розкрити еволюцію та основні  теорії менеджменту;

- дослідити сучасні концепції  менеджменту;

- проаналізувати вплив сучасних  концепцій менеджменту на освітню  управлінську діяльність.

 

1. Менеджмент – наука, мистецтво і практика управління

Управління, будучи результатом суспільного поділу праці, налічує багато тисячоліть, оскільки організації як явище суспільного життя з'явились ще на початку виникнення цивілізації. Протягом усього часу існувала й практика управління. Але як наукова дисципліна управління виникло лише наприкінці XIX — на початку XX ст.

Термін управління спочатку визначив вміння об'їжджати коней та ними керувати. Англійське слово “to manage” (керувати) походить від кореня латинського слова “manus” (рука). Потім цим терміном почали визначати вміння володіти зброєю та керувати колісницями.

Термін "менеджмент", завдячуючи американцям, сьогодні загальноприйнятий у більшості країн світу і походить від англійського слова "management”. У фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови вказано кілька значень цього слова: манера спілкуватися з людьми, влада та мистецтво управління, особливі вміння та адміністративні навики, орган управління, адміністративна одиниця.

Численні трактування поняття менеджменту зумовлені різними підходами до його вивчення різними дослідниками і зводяться до кількох позицій:

- менеджмент – це самостійна, міждисциплінарна галузь знань, яка є основою управлінської діяльності;

- менеджмент – це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей;

- менеджмент – це функція, керівництво людьми у найрізноманітніших організаціях;

- менеджмент – це визначення соціального прошарку людей, котрі здійснюють управлінську діяльність.

Як бачимо, менеджмент поняття досить різностороннє і включає в себе не лише наукові принципи та трактати, а й творчі, мистецькі прийоми і, звичайно, досвід.

Менеджмент – процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з тим, щоб досягнути координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.

Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації та керують ними шляхом постановки цілей та розробки засобів їх досягнення. Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Тому менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів.

Мистецтвом досягти цілі повинен володіти певний прошарок суспільства – менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління.

Із такого висновку зразу випливає резонне запитання: чи можна навчитися менеджменту, не маючи при цьому вроджених задатків? Відповісти на це запитання можна так: кожен успішний керівник є вродженим лідером, але не кожен вроджений лідер є успішним керівником. Лише поєднання цих трьох складових є запорукою успішної діяльності керівника будь-якої організації.

Г.В.Осовська стверджує, що існує більше трьохсот зовсім різних наукових визначень поняття управління, а єдиного точного визначення немає, проте спільною думкою всіх цих визначень є те, що для того, щоб управляти необхідно перш за все впливати, а по-друге, бачити мету того впливу. Слід також відмітити, що в словниках поняття керівництво та управління є тотожні поняття.

Сучасний менеджмент - це тисячі можливих варіантів і нюансів управлінської діяльності. Теорія і практика менеджменту не дає конкретних рецептів чи зразків на окремі випадки, а навчає загальним прийомам, методикам та способам вирішення тих чи інших управлінських проблем.

 

2. Еволюція та основні теорії менеджменту

Розвиток теорії менеджменту можна розділити на окремі етапи, які збігатимуться за часом із створенням певних наукових шкіл: перед фаза і сучасна фаза.

1. Етапи розвитку теорії менеджменту

 

Передфаза розвитку менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління здійснювалось на базі практичного досвіду підприємців, який передавався із покоління в покоління.

Численні за обсягом організації були лише в державній, церковній та військовій сферах. З них і почалися перші паростки наукового управління. Характерним для управління цього періоду була ієрархічно-пірамідальна побудова організацій. Це тягнуло за собою авторитарний стиль управління, мислення, процвітали виражені субординаційні стосунки, інші риси, характерні для диктаторського правління.

Передфаза розвитку теорії управління характеризується спільними рисами для всіх країн. В Росії початок цього етапу заклав Петро І.

Школа наукового управління. Одержала розвиток у США на початку XX століття. Термін "наукове управління" ввів Ф.Тейлор.

До складу школи наукового управління увійшли також дослідження Г.Гантта і подружжя Гілбрайтів. Останні розробили так званий мікрохронометр, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначати, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожен з них. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи, замінивши їх стандартними процедурами.

Дослідники, що представляли школу наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці та спеціальне їх навчання.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності.

Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Школа адміністративного управління (класична школа) виникла в 20-ті роки. Видатними її представниками були А.Файоль (Франція), Л.Урвік (Англія), Джеймс Д.Муні та А.К.Рейлі (США), М.Вебер (Німеччина). Більшість з них обіймала високі керівні посади в фірмах своїх країн.

На відміну від школи наукового управління, представники класичної школи проблеми ефективності організації розглядали в значно ширшому масштабі, визначаючи закономірності і загальні характеристики ефективної організації. Вони намагалися знайти універсальні принципи управління, які б дозволили досягати успіху будь-якій організації.

Дослідники класичної школи працювали у двох напрямках: перший стосувався структури організації, а другий – управління людьми.

Деструктурувавши організацію на підрозділи і робочі групи, вони вважали, що це ідеальний тип організації і це вже є гарантом успіху. Головним в цих дослідженнях було виділення функцій управління, вперше виділених Анрі Файолем.

Щодо організації управління людьми, то в основу поглядів представників класичної школи було покладено принцип визначених правил поведінки, обов'язків, компетенції суб'єктів управління. Регламентація їх праці зводилась аж до детальних описів окремих управлінських операцій. Німецький учений М.Вебер вбачав у такому підході ідеальний тип організації і до поняття "бюрократія" відносився досить позитивно, вважаючи її гарантом порядку і ефективності.

Класична бюрократична теорія підходить до організації як до закритої системи і спирається на п'ять принципів.

1. Для здійснення управління організація користується чітко сформульованими конкретними приписами.

2. Діяльність строго розподіляється серед посадових осіб.

3. Посади розміщено в ієрархічному порядку.

4.Кандидати на посади відбираються за ознакою фахової компетентності.

5. Посадові особи виконують свої обов'язки знеособлено.

За певних умов бюрократична форма організації може досягти вищого рівня досконалості, ніж інші форми організації. Проте, відсутність індивідуальної свободи, жорсткість поведінки, труднощі, що виникають при контактах з клієнтами нівелюють ці досягнення. Більшість організацій охорони здоров'я побудовані за бюрократичним принципом, тому досить важко адаптовуються до тих вимог, які висуває оточення, що досить швидко змінюється. Перед керівником постає проблема – як з компонентів організацій найкраще побудувати свою діяльність, дотримуючись бюрократичних принципів, щоб досягти мети, коли ситуація вимагає інших підходів.

І час показав, що командно-адміністративне управління, зокрема економікою, не дає розквіту об'єктові управління через надмірну зарегламентованість та централізованість.

Неокласична школа управління (або школа руху за гуманні стосунки) виникла як реакція на недоліки класичного підходу до управління, звідки і взяла свою назву. Дві попередні школи мало враховували соціально-психологічні та емоційні потреби людини в процесі виробництва та управління. Але "тейлоризм навпаки", коли створенням лише позитивного психологічного клімату намагалися досягти високої продуктивності теж значної ефективності не приніс. Однак, слід відмітити такі цінні наробки, як створення відповідних психо-фізіологічних та ергономічних умов праці, розробка заходів, спрямованих на збереження здоров'я, дослідження мотиваційних характеристик людей, тощо.