Діагностика вихованості дітей дошкільного віку

У реальному ж експерименті більшість дітей брали нагороду собі: одні - відкрито, інші ховали в кишені, рукавиці, черевики. І тільки деякі старші дошкільнята залишили марку в коробці, йдучи з видимим почуттям гордості, радості.

Не рідко в тих випадках, коли дитина винна перед іншими або бачить страждання іншого, він у пориві співчуття може віддати йому кращу іграшку, допомогти, зробити щось за іншого. І чим старше дошкільник, тим більше у ньому прагнення зробити добро «просто так».

Але показниками вихованості є не тільки чесність і безкорисливість. Які ж якості, що визначають вихованість, необхідно прищеплювати дитині з раннього дитинства. Ввічливість. Важливо домагатися, щоб ввічливість дітей, ocновивалась на щирості, доброзичливості, повазі до оточуючих, інакше вона перестає бути ознакою моральної поведінки.

Делікатність. Той, хто делікатний, ніколи не завдасть незручності оточуючим, не дасть приводу відчувати свою зверхність, не стане нав'язувати людині своє суспільство всупереч його бажанню, задавати недоречні запитання, чи виявляти зайву цікавість.

Чуйність. Це моральне якість, проявляється у турботі про людей, умінні співпереживати, допомогти, втішити.

Почуття такту. Воно є регулятором вчинків людини, її відносин з людьми. Такт допомагає визначити, коли і як вступити в розмову, а коли промовчати, що можна і добре, а що є неприпустимим і погано, як вирішити гостру ситуацію, щоб не образити людину, як доказово відстояти свою позицію і в той же час не принизити, не образити самолюбство іншого.

Скромність. Ця моральна риса характеризує справжню вихованість. Скромна людина не намагається здаватися оригінальним, не випинає своє «я», веде себе просто, природно, з гідністю. Скромності супроводжує повагу і чуйність до людей і в той же час висока вимогливість до самого себе.

Не менш важливо виховувати в дитині такі якості, як дисциплінованість, працьовитість, люб'язність, відповідальність.

Ще у найменших у віці двох-трьох років прищеплюють навички особистої гігієни. Їх привчають помічати неохайність в одязі, зачісці, формують навички самообслуговування (знімати і надягати одяг, акуратно її складати, розстібати і застібати гудзики, розшнуровувати взуття і т. п.). За допомогою дорослих привчають мити руки перед їжею і після будь-якого забруднення, створюючи потреба до чистоти та охайності, користуватися своїм рушником, носовою хусткою, серветкою, спокійно сидіти за столом, акуратно їсти, тримати ложку в правій руці.

У цей же період дітей знайомлять з найпростішими правилами поведінки в дитячому колективі. Намагаються виховувати позитивні взаємини - вміння грати поруч, не заважаючи один одному, одночасно створюючи бажання до спілкування в іграх. У них виховують, елементарні прояви ввічливості й організованого поведінки - вчать привітно вітатися, прощатися, дякувати, звертатися з проханням, правильно користуватися іграшками: не розкидати і не псувати їх, акуратно прибирати на місце. У малюків намагаються «виховувати вміння виконувати елементарні правила культурної поведінки на вулиці і в приміщень; не топтати зелені насадження, кидати сміття в призначені для цього місця» (Програма виховання і навчання в дитячому садку. - М.: Просвещение, 1985.-С. 36).

У дітей від трьох до чотирьох років продовжують формувати навички їжі: не кришити хліб, не проливати їжу, пережовувати їжу із закритим ротом; вчать правильно користуватися ложкою, серветкою. За допомогою дорослого діти засвоюють, що під час вмивання необхідно засукувати рукава, інакше замочиш одяг, користуватися милом, витиратися насухо, малюків привчають користуватися носовою хусткою, помічати недбалість у зовнішньому вигляді і самим усувати її, за допомогою дорослого звертатися лише у разі потреби.

Поступово діти освоюють нескладні правила організованого поведінки: спокійно вести себе, не затівати метушню, не заважати оточуючим криком і шумом. З цією метою дошкільнятам роз'яснюють, як вони повинні поводитися у вестибюлі, в умивальні кімнаті, їдальні, спальні, під час прогулянки на ділянці і на вулиці, у громадських місцях і вдома.

Триває робота і з виховання ввічливості, їх привчають називати дорослих по імені та по батькові, звертатися до них у ввічливій формі, не забувати дякувати, вітатися, прощатися. У дітей формують культуру взаємовідносин, виховують вміння дружно грати, спільно користуватися іграшками та книжками. Намагаються викликати почуття симпатії, чуйності, доброзичливості до однолітків і навколишнім дорослим.

У дітей від чотирьох до задкуюча років значно зростають інтелектуальні та моральні можливості - а в цьому зв'язку ускладнюються і вимоги до них. У дітей цього віку вже є багато культурно-гігієнічні звички, які продовжують нарощуватися й удосконалюватися в зв'язку з тим, що діти вміють обслужити себе - одягатися, роздягатися, умиватися. Грунтуючись на наявних звички і дитячих можливостях, у хлопців 4-5 років Продовжують виробляти охайність, акуратність. Їх вчать не тільки помічати неохайність в зовнішньому вигляді і усувати її, а й берегти одяг, взуття, особисті речі. Дитина цього віку повинен вміти чистити зуби на ніч, полоскати рот після їжі, самостійно і без нагадування користуватися серветкою, носовою хусткою і гребінцем, відвертатися і закривати рот при кашлі та чханні. Дітей вчать поводитися за столом, спокійно їсти, брати їжу невеликими порціями, дякувати старших при виході з-за Такої.

У відносинах з однолітками також відбувається подальше вдосконалення. У дітей продовжують виховувати вміння грати спільно, домовлятися, поважати колективний задум, підпорядковуватися загальним правилам. При тому у них намагаються розвивати товариськість, вміння співпереживати, виявляти дружелюбність і взаємодопомога.

Приділяється особлива увага подальшому вихованню ввічливості, привітності, стриманості. Дітей вчать не бути настирливими, не втручатися в розмову Дорослих, не перебивати їх, уміти надавати послугу старшим. На новий щабель порушуються вимоги до хлопців і в культурі спілкування з дорослими і однолітками - вони повинні знати, як відповідати на питання, вміти вчасно вступати в розмову, проявляючи при цьому ввічливість, стриманість.

До переходу в старшу групу у дошкільнят повинні бути виховані міцні навички особистої гігієни, вміння бути охайними та акуратними, самостійно стежити за чистотою тіла, приводити до ладу зачіску, костюм. Все це допомагає дитині відчувати себе підтягнутим, пам'ятати про те, що відправляючись на прогулянку або збираючись на заняття або за стіл для прийому їжі, необхідно перевірити свій зовнішній вигляд. Старші дошкільники при цілеспрямованому вихованні набувають міцні навики ввічливості - привітно вітаються і прощаються зі всіма дорослими і однолітками (тепер вже без нагадування дорослого), називають завідувача, вихователів, няню і всіх співробітників і знайомих по імені та по батькові. У дітей закріплюють вміння вислуховувати дорослих, уважно виконувати їх вимоги, ввічливо звертатися з проханням і просити дозволу увійти до кабінету завідуючої або лікаря, дякувати за послугу, при необхідності запропонувати свою допомогу. Їх привчають з повагою ставитися до праці та відпочинку старших, дружити з товаришами, проявляти турботу про маленьких, надавати їм допомогу, намагатися заспокоїти плаче, зайнявши його іграшкою.

Правила, що регулюють спілкування дітей, теж помітно зростають: хлопців привчають справедливо вирішувати суперечки і розбіжності; дружелюбно нагадувати сверстнику ті чи інші правила поведінки; самому відповідати за помилки, не перекладаючи свою вину на інших. І поступово підводять їх до вміння виконувати правила поведінки під час відсутності дорослих.

Дітей вчать самостійно підтримувати порядок у груповій кімнаті і на ділянці. Залишені не на місці або в безладді речі, іграшки розцінюються як явище надзвичайне. Велике значення надається виробленню дбайливого відношення не тільки до особистих речей, а й до всього громадського майна дитячого саду.

У дітей формують культуру діяльності на заняттях і поза ними. Їх вчать об'єднуватися для спільних ігор, праці, погоджувати свої дії і задуми один з одним, рахуватися з думкою більшості. У дітей виховують вміння ділитися іграшками і матеріалами, за необхідності чекати й поступатися, поважати працю іншого, справедливо вирішувати суперечки. Дитина повинна вміти підготувати все необхідне для гри чи заняття, не порушуючи загального порядку в групі. У процесі діяльності вміти елементарно планувати її хід. Дітей вчать завершувати діяльність.

Значне місце приділяється вихованню у дітей культури мовлення - здатності відповідати, вступати в розмову з дорослими, підтримувати бесіду, ставити запитання, чітко і ясно формулюючи думку і вживаючи ввічливі форми звернень, відповідати на питання повним відповіддю з гарною дикцією і ясним вимовою, розмовляти привітно в доброзичливому тоні.

Дітям прищеплюють навички суспільної поведінки: першими вітатися з усіма знайомими, прощатися, чемно дякувати за надану послугу, допомогу чи піклування, вміти виявити увагу і люб'язність до старших, літнім людям, батькам (підняти упущену річ, притримати двері і пропустити вперед себе, запропонувати допомогу і т. д.); вміння вести себе в громадських місцях організовано, стримано, не порушуючи спокою оточуючих і не привертаючи до себе їх уваги, на необхідності поступатися місцем дорослим і маленьким дітям.

Чимале значення надається культурі спілкування як - способом вираження моральних почуттів - колективності, товариства.

Вище наведена програма виховання у дітей навичок і звичок, що сприяють формуванню моральної поведінки, повинна здійснюється безперервно протягом усього дошкільного дитинства і в єдності з усіма іншими завданнями виховання, передбаченими програмою. У цьому випадку поведінка дитини стає вираженням його вихованості. [8, стор 9]

Отже, в даному параграфі ми розглянули вікові особливості дошкільнят, виявили показники вихованості дітей і розкрили суть виховного процесу в дитячому садку. Таким чином, ми бачимо, що дошкільний вік - важливий період у житті дитини, так як саме в цьому віці закладаються основи моральності.

1.3 Характеристика методів діагностики дошкільнят

В даний час розроблено велику кількість методів діагностики, але не всі вони застосовні до дітей дошкільного віку. На наш погляд найбільш прийнятними є: спостереження, бесіда, експеримент, опитування.

Спостереження

Давня, незмінна, проста і одночасно складна, легка, але не надійна діагностика - це діагностика, здійснювана педагогом у процесі природно протікає реальному житті дітей. Перебуваючи поруч з дітьми, педагог бачить і чує найрізноманітніші прояви особистості вихованців, за цими спостереженнями він робить висновок. Педагог спостерігає ставлення до цінностей навколишнього світу. Наприклад, діти, побачивши малюка, проявили жалість і активне бажання надати допомогу; в іншому випадку вони відгукнулися на труднощі молодої дами; потім педагог побачив, як діти плакали в театрі, проживаючи горі героя вистави, і на цьому уроці коли виявилося, що немає кольорового паперу в одного з учнів, вони протягнули йому з усіх сторін свою папір. У педагога з'явилися підстави характеризувати дітей як чуйних і вміють співчувати іншій людині. Їх реального поведінки довіряти можна більше, ніж рішень, які діти дадуть під час тестування. Але за умови вільного виявлення волі дітей, без виховного тиску педагога.

Спостереження передбачає також створення штучним чином ситуацій природного плану. Проводити спостереження в таких ситуаціях професійно цікаво, тому що діти в цей момент вільні у виборі поведінки.

Повсякденні спостереження за дітьми завжди мають пріоритет перед особливими методиками, як би хитрі останні не були. Але ось що важливо:

· Спостерігають відносини - не дії;

· Спостерігають в ситуації вільного виявлення - без тиску з боку;

· Спостерігають ціннісні стосунки в їх конкретної приватної формі, витягуючи з події або дії приховане ціннісне ставлення;

· Спостереження не є хаотичним, воно фіксує характеристики, а якщо надається можливість, виробляє так званий «поведінковий зріз», відзначаючи досконалий дітьми поведінковий вибір на його кількісних показниках і наочної, зручною для аналізу формі;

· Спостерігають не тільки за тим, що проявляється, але і за тим якою мірою під благотворним впливом змінюється виявлену зараз ставлення, скоригована теж зараз, бо педагог знаходиться поруч, спостерігає динаміку розвитку дітей, простежує плідність освоєння, засвоєння і присвоєння культури.

Бесіда

Бесіда - метод встановлення в ході безпосереднього спілкування психічних особливостей вихованця, що дозволяє отримати необхідну інформацію за допомогою попередньо підготовлених питань.

Розмову також можна проводити з групою, коли вихователь задає питання всій групі і стежить, щоб у відповідях були присутні думку всіх членів групи, а не тільки самих активних.

Бесіда може бути і більш стандартизованою, і більш вільною. У першому випадку бесіда ведеться по строго регламентованої програмі, зі строгою послідовністю пред'явлення чітко фіксувати відповіді і порівняно легко обробляти результати.

У другому випадку зміст питання заздалегідь не планується. Спілкування протікає вільніше, ширше, але це ускладнює організацію, проведення бесіди й обробку результатів. Така форма пред'являє дуже високі вимоги до викладача. [12; 77]

Існують також проміжні форми бесіди, які намагаються об'єднати позитивні якості обох зазначених типів.

При підготовці до бесіди дуже велике значення має попередня робота.

1. Ведучий бесіду має ретельно продумати всі аспекти тієї проблеми, про яку він збирається говорити, підібрати ті факти, які, можливо, будуть йому потрібні. Чітка постановка мети бесіди допомагає формулювати чіткі питання й уникати випадкових.

2. Він повинен визначити, в якій послідовності буде піднімати теми або задавати питання.

3. Важливо правильно вибрати місце і час розмови. Необхідно, щоб поблизу не було людей, присутність яких могло б збентежити, або, ще гірше, вплинути на щирість співрозмовника.

При проведенні бесіди, особливо вільної, слід дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Починати спілкування слід з тематики, приємної співрозмовнику, щоб він охоче почав говорити.

2. Питання, які можуть виявитися неприємними для співрозмовника або викликати відчуття перевірки, не повинні бути зосереджені в одному місці, вони повинні бути рівномірно, розподілятися по всій бесіді.