Дієслова із семантикою звучання у поетичних творах Ліни Костенко та Любові Баранової

Якщо ж джерелом звуку є природня сила, то невимушеність звуку обумовлена природою цього явища, тобто не передбачає контроль зі сторони людини.

          Диференційними компонентами значення звуконаслідувальних предикатів є ненавмисність, наявність певного емоційно-психологічного чи фізіологічного стану людини, наявність зовнішнього подразника, відсутність контролю зі сторони людини.

Звуконаслідувальні предикати, слідом за Т. Виноградовою [3, с. 25], розрізняємо за двома основними семантичними ознаками – типом джерела звуку та способом виникнення звуку. За типом джерела звуку досліджувані предикати поділяються на три групи зі значенням: невимушеної звукової реакції людини, предметного звучання та звучання природньої стихії.

Якщо джерелом звуку виступає людина, то звуконаслідувальні предикати поділяємо  на дві групи. Каузатором першої виступає емоційно-психологічний стан людини, а другої – її фізіологічний стан

За способом виникнення звуку зазначені  предикати класифікуємо на ті, що вказують на вібрацію голосових зв’язок, дихальні рухи, рух зубами, звуки, які утворюються  в організмі, створення звуку  частинами людського тіла та слухового  подразнення. У свою чергу, предикати  зі значенням вібрації голосових  зв’язок поділяємо за типом “голосової реакції” на: словесне вираження думок, почуттів та невербальне вираження  емоцій, відчуттів.

За семантичною ознакою “види  голосових звуків” предикати  ‘словесного вираження думок  і почуттів, що обумовлюються емоціями, можна класифікувати на такі, що позначають:

           1) мовлення;

           2) крик:

а) зумовлений позитивними емоціями;

б) зумовлений негативними емоціями та переживаннями;

в) будь-якими емоціями та переживаннями;

 

 

 

3) сміх:

а) життєрадісний;

б) насмішкуватий;

в) істеричний,

4) плач:

 а) судорожний;

б) тривалий;

в) судорожний і тривалий ;

5) стогін;

6) музичні голосові звуки.

За семантичною ознакою “види  внутрішніх органів” розрізняємо  предикати, які позначають:

          1) звуки, створені за допомогою органів дихання ;

2) звуки, які утворюються в  організмі людини .

За семантичною ознакою “орган, за допомогою якого виробляється звук” розрізняємо предикати, які  позначають звуки, утворені:

1) зубами; 2) носом; 3) ротом.

Периферію семантичного поля звуконаслідувальних  предикатів утворюють предикати, які  позначають рух людини, що супроводжується  звуком .

Виділяємо також групу предикатів, що позначають звуки тварин та птахів.

Предикати, які позначають звуки, створені неістотою, поділяємо на ті,

що вказують на тверді предмети, рідину та газоподібні  речовини.

За семантичною ознакою “спосіб  виникнення звуку” предикати, які вказують на звук, що спричиняється твердими тілами, класифікуємо на ті, що виникають  у результаті:

1) зіткнення;

2) тертя;

3) вібрації ;

4) впливу людини на предмет;

5) руйнування структури предмета;

6) різкого руху предмету у  просторі.

Предикати, що позначають звук, який виникає  у результаті удару одного предмету об інший, за характером звуку поділяємо  на чотири групи:

           1) предикати, що вказують на звуки з металевим відтінком ;

2) предикати, які описують роботу  годинникових механізмів,

3) предикати, що позначають гуркіт, який створюється транспортним  засобом;

4) предикати, які позначають  падаючий предмет. 

За ознакою кратності удару (звуку) предикати першої групи поділяємо  на три підгрупи:

а) предикати багатократності зі значенням удару (серії звуків);

б) предикати із значенням однократного удару (стуку);

с) предикати, які позначають як однократну, так і багатократну дії.

Семантичне поле предикатів із значенням  звуку, що зумовлений природньою стихією, є найменш численним.

За різновидами природньої стихії, ці предикати поділяємо на ті, що зумовлені:

    1)Вітром; 

2)громом; 

3)атмосферними опадами.

За ознакою кратності удару (звуку) предикати, зумовлені природньою стихією, розрізняємо за семантичними ознаками “однократний ударгрому” та “гуркіт.

 

Висновки до розділу 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Дієслова із семантикою звучання у поетичних творах Ліни Костенко та Любові Баранової

 

2.1.Структура дієслів із семантикою  звучання упоезіях.Костенко і Л.Баранової

 

Спільним для всіх членів досліджуваної ЛСГ є семантичний компонент – „виконавець дії, діяч“. Відповідно до типу діяча серед дієслів звучання виділяються:

1) гомональні (дієслова для позначення  звуків, що видає людина);

Наприклад:

- Бо ще матуся поряд лебедить (Л. Б.: «Мамині жоржини», с. 60);

- Оце сидів на припічку учора, -

Сміявся, плакав, руку подавав (Л. К. «Маруся Чурай»,с. 172);

- Зітхає дяк, бурмоче : - Ехе-хе-хе! (Л. К. «Маруся Чурай»,с. 170);

2) бестіальні (дієслова, які позначають  звуки, що видають тварини,  птахи, комахи, плазуни тощо);

Наприклад:

- Сад шепотів пошерхлими губами (Л. К.: «Виходжу в сад…», с. 63);

- Джміль гудів у глоді (Л. К.: «Маруся Чурай», с.110);

- Ревли весною тури – переможці Л. К.: «Маруся Чурай», с. 116);

- Лиш десь на хуторі собаки

Ще довго витимуть вночі (Л. К.: «Маруся Чурай»,с. 141);

- Вже горлиця аврукає в буслині (Л. К.: «Маруся Чурай»,с. 192);

 

3) предметні (дієслова, що позначають звуки, утворювані за допомогою предметів):

Наприклад:

• Ні гавкне пес, ні корби не скриплять (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 158);
• Бряжчить залізо(Л. К.: «Маруся Чурай», с. 143);
• Дзвенять дзвони (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 95).

Найчіткіше принцип ієрархічності в структуруванні лексико-семантичної групи дієслів із семантикою звучання простежується на прикладі предметних звукономінативних дієслів. Підгрупа предметних дієслів звучання диференціюється на мікрогрупи за типом джерела виникнення звуку:

1) дієслова, що характеризують звучання твердих предметів;

Наприклад:

-  А  заспіває – хиже  та дрібне, -

   Мов по тарелі ложкою шкрябне ( Л.К. : «Маруся Чурай», с. 67);

2) дієслова, що позначають звучання  рідини;

Наприклад:

    -  Шубовснуло – аж зойкнула   вода ( Л. К.; «Маруся Чурай», с. 70)

     - Нам клекочуть струмки

       Так весняно  – весняно ( Л. Б.: «Увірветься грозою», с. 110)

3) дієслова, що вживаються для звукономінації газоподібних речовин. У межах першої мікрогрупи виокремлюються дієслівні лексеми, які репрезентують

а) звучання машин, механізмів − скрипіти, торохтіти, гудіти, цокати, чахкати, деркотати, фуркати, тутукати, рокотати, пихкати, пахкати, такати, сичати, гуркотіти тощо;

Наприклад:

        -  В лузі хура дідова скрипить(Л. К.: «Дідові стежки», с. 49);

       -  Скриплять гальма першого трамваю (Л. К.: «Я вранці…», с. 56);

б) звучання металевих, скляних, дерев’яних та ін. предметів, каміння, піску, льоду  − гриміти, дзвеніти, ляскати, хльоскати, рипіти, скреготати, теленькати, дзеленькати, дзеленчати, гримотіти, гепати, грюкати, бухкати, торохкати, хрускати, калатати, стукати, бемкати, бовкати тощо;

       Наприклад :

-  Бряжчить залізо (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 143)

           - Скриплять у тиші двері   за  дверми ( Л. К.: «Маруся Чурай» , с. 33) ;

-  Бряжчать мені невільницькі кайдани (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 33); -  Дзвенять чужі стремена ( Л. К.: «Маруся Чурай»);

   -  Скрегоче засув кованих дверей (Л. К.: «Маруся Чурай»).

в) звучання музичних інструментів − трубити, трембітати, бубнити, дзуреміти, цигикати, бренчати, сурмити, бренькати та ін.;

Наприклад:

      - Той клавесин  і плакав, і плекав чужу печаль(Л. К.: «Пелюстки», с. 50);

г) звучання рослин (дерев, трави, листя тощо) − шелестіти, шурхотіти, шарудіти, тріщати, рипіти, шемріти, шерхотіти, шерехтіти тощо.

Наприклад:

- Шуміли дуби , і стременами вітер дзвенів(Л. К.: «Княжа гора», с. 47);

- Тріщать і стогнуть, валяться дерева (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 187);

- Калина в лузі розгорнула віти,

           Шепоче нам…(Л.Б.: «Поки життя…». с. 19).

    Для названих дієслів  важливим є компонент значення  „характер дії”, яка породжує  звук. Ураховуючи цей семантичний  компонент, можна виділити чотири  дієслівні розряди. Це дієслова, які позначають звукові процеси,  що виникають унаслідок: 1) зіткнення, ударів твердих предметів; 2) тертя, стискання твердих предметів; 3) руйнування структури твердих тіл від розриву, розламування, роздавлювання; 4) коливальних рухів, трясіння, тремтіння.

Дієслова, що передають звуки істот  − людей, тварин, птахів, − відрізняються  від предметних тим, що вони суб’єктні. Суб’єкт дії є одночасно виконавцем.

При диференціації бестіальних  дієслів звукової семантики значущим може бути віднесеність суб’єкта дії  до класу птахів, комах, ссавців чи інших тварин. Характер звучання, яке утворюють тварини, детермінується наявністю відсутністю в них голосового апарату, призначенням звукового сигналу, іноді належністю тварини до певного біологічного угруповання.

Ядерною одиницею лексико-семантичної  підгрупи бестіальних дієслів із семантикою звучання є лексема кричати, яка найбільш узагальнено передає звуки тварин. Однак сема гучності може нейтралізуватися, якщо дієслово вживається в значенні „видавати звуки, характерні для даного біологічного виду чи ряду тварин“:

Наприклад:

          - Півні кричать у мегафони мальв (Л. К.: «Біль єдиної…», с. 43);

- Шипшина кричить: - Людино, підожди! (Л. К.: «Шипшина», с. 62);

- Десь тихо жаби  кумкають з болота(Л.К.: «Маруся Чурай», с. 129),

До підгрупи гомональних дієслів  із семантикою звучання належать лексеми, що представляють не пов’язані з  мовленням та передачею певної думки звуки чи звукові комплекси, які видає людина. У межах гомональних дієслів із семантикою звучання виокремлюються такі мікрогрупи:

 а) дієслова, що передають звуки, викликані певними фізіологічними процесами в організмі людини : кашляти, кахикати, бухикати, чхати, шморгати, харчати, хрипіти, хропіти, ікати, гикати, сопіти [сопти] тощо;

Наприклад:

- Хрипить, здригає,розриває ковнір( Л. К.: «Маруся Чурай», с. 69);

- Ще одхрипіти  у петлі (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 141);

- Бухикав дяк, і дощик моросив (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 170);

- Прошамкає історик недолугий (Л. Б.: «Володимиру Маяковському», с. 44);

б) дієслова, що позначають звукосупровідні  дії: плямкати, чвакати, сьорбати, човгати, шаркати, шльопати, цмокати та ін.;

Наприклад:

- Хрумтіли ми сім днів підряд (Л.Б.: «Яблуневий рай»,с. 146);

в) відвигукові дієслова, які передають емоції людини: ахкати, охкати, хмикати, тьхукати, тюкати, ойкати, айкати, хукати та ін.;

г) дієслова, що позначають звукові  сигнали, які видає людина, щоб  привернути увагу інших: аукати, агукати, гейкати та ін.;

 ґ) дієслова, що вживаються при звертанні до тварин, птахів: тпрукати, фітькати, цабекати, кишкати, улюлюкати тощо.

Спільними для всіх дієслів із семантикою звучання є семантичні компоненти тривалості, гучності, висоти, які можуть виражатися імпліцитно (наприклад, у вербативах дзеленчати, дзеленькати, дзенькати імпліцитно виражена сема висоти звучання − видавати високі дзвінкі звуки). Якщо ж ця сема є прихованою в семантичній структурі дієслова, то вона може актуалізуватися за допомогою описових конкретизаторів.

Сема довготи (тривалості) звучання маркується переважно лексичними засобами − обставинними прислівниками зі значенням тривалості дії або  словами інших частин мови, що виконують  роль обставин при звуковому предикаті: звучати (гудіти, стукати, гриміти, дзижчати, ревіти, кричати тощо) безперервно, безугавно, довго, весь час (весь день, всю ніч), з ранку до вечора, постійно, цілу годину, час від часу, деякий час, декілька хвилин та ін.

 Одним із засобів передачі тривалості звучання є лексичний повтор: