Духовно – моральне виховання молодших школярів

Педагогіка зафіксувала, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Дитина, підліток і юнак, наприклад, по-різному відносяться до різних засобів виховання. Знання й облік досягнутого людиною в той чи інший период життя допомагає проектувати у вихованні його подальший ріст.

У різні вікові періоди особистого розвитку кількість соціальних інститутів, що приймають участь у формуванні дитини як особистості, різні. У процесі розвитку особистості дитини від народження до трьох років домінує родина. У дошкільному дитинстві до впливу родини додається вплив спілкування з однолітками, іншими дорослими людьми. З надходженням у школу відкривається новий могутній канал виховного впливу на особистість дитини через однолітків, учителів шкільні навчальні предмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації. З розвитком нових комунікаційних технологій і ростом кількості засобів масових комунікацій, а також відносна воля у виборі і подачі матеріалу збільшило роль цього фактора соціалізації.

Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвитку особистості грає спілкування з однолітками, друзями, серед яких дитина проводить велику частину свого часу.

В міру дорослішання роль родини в розвитку дитини поступово зменшується і збільшується різнобічність виховних впливів на особистість дитини.

Божович Л.І. відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що він тривалий і безупинний, а результати його відстрочені в часі, його не можна відокремити в якийсь спеціальний виховний процес.

Формування морального вигляду протікає в процесі багатогранної діяльності дітей (іграх, навчанні), у тих різноманітних відносинах, у які вони вступають у різних ситуаціях зі своїми однолітками, з дітьми молодших від себе і з дорослими. Проте, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, що припускає визначену систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій [6, ст. 254].

З погляду педагогічної теорії процес морального виховання в школі являє собою сукупність цілеспрямованих і послідовних дій учнівського й педагогічного колективів, (педагогічний словник). Під поняттям “педагогічні дії” маються на увазі впливи, організуючі й одержувані учнем і колективом у процесі навчально-виховної роботи. Усі ці впливи, а також їхні результати, що відбиваються в поглядах і поводженні, взаємозалежні і виступають у сукупності, що забезпечує, як і безпосереднє, так і опосередкований вплив на особистість школяра. Тому найважливішими компонентами структури процесу виховання, як вказує А. Н. Леонтьев, є процеси, що йдуть як би назустріч один одному. “Один з них, - підкреслює він, - є процес впливу об'єкта на живу систему, іншої – активність самої системи стосовно об'єкта, що впливає” [15, ст. 47].

Якісна сторона педагогічних дій у процесі морального виховання виражається в їхній силі і стійкості, а якісна сторона змін у вигляді і характері особистості виявляється в ступені її переконаності, що реалізується в різних видах діяльності, формах відносини і поводження.

Істотною ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних задач починається з елементарного рівня і закінчується більш високим. Для досягнення цілей, як правило, використовуються усі види діяльності, що ускладнюються. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів.

Процес морального виховання динамічний і творчий: учителя постійно вносять у нього свої корективи, спрямовані на його удосконалювання. Ефективність процесу виховання, як говорила Н.К. Крупська, “залежить від знання кожним викладачем того живого матеріалу, з яким він має справу; він повинний знати, що йому необхідно уважно вивчати цього учня і знати його близько” [13, ст. 25].

У літературі звичайно вказується на роль сензитивных періодів в інтелектуальному розвитку, але є підстави говорити і про сензитивных періоди морального розвитку дитини.

Проблемою морального формування особистості і проблемою вікової характеристики психологічного розвитку дітей на окремі вікові етапи необхідно вважати ті якості новоутворення, що виникають у процесі розвитку в сфері моральної свідомості, потреб і моральної волі дитини і які в самому основному визначають той чи інший ступінь його готовності до морального саморегулювання.

Вітчизняний психолог А.В.Зосимовский розробив періодизацію морального розвитку дітей.

Перший етап охоплює дитинство і раннє дитинство — етап приспособительно реактивного поводження. Процес первісної соціалізації маляти. Оскільки в поводженні дитини панує мимовільність, а усвідомлений моральний вибір не представлений навіть у зародковому виді, розглянутий етап характеризується як час доморального розвитку. У цей період дитина здобуває готовність до адекватного реагування (спочатку сенсорному, а потім узагальнено-вербальному) на найпростіші зовнішні регулюючі впливи.

За допомогою розумно організованої «поведінкової» практики, дитина підготовляється до переходу на наступний, принципово новий етап свого духовного становлення.

Другий етап характеризується в цілому формуванням у дітей первісної готовності добровільно, на основі елементарної усвідомленості змісту моральних вимог, підкоряти їм своє поводження, ставити "треба" вище "хочу" причому недостатня усвідомленість моральних дій виявляється в дитини на даній ступіні розвитку головним чином у тім, що їхній направляють не власні його переконання, а некритично засвоєні їм моральні уявлення навколишніх. Цей етап охоплює дошкільний і молодший шкільний вік.

З дошкільним періодом (від 3—4 до 6—7 років) зв'язані джерела морального розвитку дітей, коли в них на тлі безпосередньо мотивуючої діяльності уперше виникають паростки довільного позитивного спрямованого поводження.

У молодшому шкільному віці, у період власне морального розвитку дітей, їхня моральна сфера перетерплює подальші зміни. Гру як ведучий вид діяльності дошкільника змінює тепер повсякденне виконання дитиною різноманітних шкільних обов'язків, що створює благоприятнейшие умови для поглиблення його моральної свідомості і почуттів, зміцнення його моральної волі. Домінуюча в дошкільника мимовільна мотивація поводження уступає в нових умовах першість мотивації довільної, соціально спрямованої.

Третій етап морального розвитку особистості охоплює підлітковий і юнацький вік і представлений як етап моральної самодіяльності вихованця, під якою розуміється усвідомлення цілком, і добровільне, підпорядкування людиною свого поводження моральним принципам.

Моральний розвиток підростаючої особистості — це процес знаходження його усе більшої і більшої моральної волі, коли особистість помалу емансипується у своїх діях від безпосередніх впливів зовнішнього середовища і від впливу власних імпульсивних бажань.

Вирішальними для переходу вихованця від однієї вікової моральної ступіні до іншої, більш високої, є новоутвори, що виникають у процесі розвитку в його інтелектуальній і морально-вольовий сферах.[11,ст. 227]

2.2. Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей молодших школярів.

Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли він морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли як контроль виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поводження і складають сутність морального виховання.

Про моральність людини звичайно судять по його поводженню, але поводження – поняття дуже широке й охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала би властивості цілого. Такою найменшою одиницею поводження може служити вчинок.

Під учинком розуміють яку-небудь дія чи стан людини, але всяка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку з його цілями, що породжують, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стани, так і їхні мотиви, що породжують, і цілі. Таким чином, під поводженням розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість учинків, тобто їхню мотивацію, переживання.

Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих учинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній області діяльності.

Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також учинки стосовно близьких і незнайомих людей. Звідси випливає, що моральним варто вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поводження.

Звичне поводження формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно, дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.

Моральні звички зміцнюються в діяльності, і в школі потрібна спеціальна робота з виховання визначених звичок поводження. С. Л. Рубинштейн відзначив, що, коли людину систематично спонукають поводитись певним чином (морально), світогляд, мораль як би осідають і закріплюються в її характері у виді звичок – звичних способів поводження.

Звичка до поводження, визначеному глибоко засвоєними моральними нормами, – показник стійкості морального мотиву. Виховання моральної звички необхідно здійснювати на основі позитивної мотивації поводження учнів [26, ст. 94].

Моральне поводження характеризується тим, що воно в кожного визначається свідомим вибором тих чи інших дій. Поводження моральне, якщо людина зважує, продумує свої дії, надходить зі знанням справи, вибираючи єдино можливий, вірний шлях рішення проблеми, що стоїть перед ним. Упевненому поводженню відповідає тверда внутрішня переконаність. Гармонія думок і справ – гарантія морального поводження в будь-якій ситуації, при виникненні нових і несподіваних проблем.

Характеристика методів формування мотивів морального поводження молодших школярів.

Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають його міркувати над відповідним проявом образа дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленого, обґрунтованого поводження, учитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа морального поводження, але і досить показовий результат виховання.

Наші представлення про суть морального виховання школярів змінюються не тільки під впливом нових наукових концепцій, але і реальних досягнень в області виховання. Розповсюджений у недавні роки підхід до виховної роботи орієнтував учителя на словесні форми передачі цінностей. Тому переважали тривалі монологи в сполученні з окремими заходами. Явно не вистачало індивідуального підходу, опори на життєвий досвід дитини, обліку його особистих особливостей.

Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, що він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку учителя внутрішній їхній зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і з задумом учителя, вихователя.

Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.

Як уже відзначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, що спонукують його до відповідного поводженню в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.

Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил громадського життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, суспільне думка, погроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішній контроль, дія якого приводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволенню собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила громадського життя [14, ст. 3-6].

Внутрішній контроль формується завдяки активній діяльності дитини в інтелектуальній, руховій, емоційній, вольовій сферах. Готовність підкоряти свої спонукання представленням і знанню про культуру людського буття підвищує самооцінку особистості, розвиває почуття власного достоїнства. Сформовані навички контролю сприяють успішному розвитку моральних якостей особистості в процесі навчання і виховання.

Педагогічний зміст роботи з морального становлення особистості молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навичок поводження до більш високого рівня, де потрібно самостійність ухвалення рішення і моральний вибір.

У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдина логічна підстава для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко [9, ст.9-12 ].