Корекційно – виховна робота із дітьми, які мають порушення мовлення

B обох відділеннях наповнюваність класів 10-12 дітей. У кожному класі окрім вчителя загальноосвітніх предметів передбачається посада вчителя-логопеда. Навчання здійснюється за спеціальними корекційно-спрямованими програмами, базується на принципах логодидактики із використанням специфічних методів і прийомів корекційно-виховного впливу.

Завданнями  корекційної роботи є:

• подолання порушень усного та писемного мовлення на основі індивідуального та диференційованого підходу;
• нормалізація психічного розвитку та комунікативної поведінки учнів;
• забезпечення шкільної успішності в межах стандарту спеціальної освіти з урахуванням можливостей кожної дитини;
• підготовка учнів до самостійного життя, соціально-побутової і трудової інтеграції в суспільство.

Подолання порушень мовлення забезпечується з одного боку раціональним поєднанням фронтальних, підгрупових та індивідуальних логопедичних занять, а з другого — логопедизацією усього навчально-виховного процесу. Корекція та розвиток мовлення учнів здійснюються, як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності усіма вчителями й вихователями у поєднанні з лікувально-оздоровчою і психологічною роботою.

Отже, успішність навчальної та корекційно-виховної роботи у спеціальній загальноосвітній школі (школі-інтернаті) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення забезпечується узгодженими діями логопедів, вчителів, вихователів, психологічного та медичного персоналу, співпрацею з родинами учнів.[1. 65]

5. Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх закладів

Успішність навчання дитини з порушеннями мовлення залежить не лише від виправлення в неї вад, а й від правильного мислення вчителя, урахування у навчальному процесі наявних проблем дитини. Зупинимось на деяких особливостях роботи вчителя з такою дитиною.

Передусім дитина-логопат потребує сприятливого режиму навчання, що виражається у доброзичливому ставленні вчителя, розумінні та урахуванні ним у навчальному процесі особливостей особистості дитини (особливо при таких складних діагнозах, дизартрія, ринолалія, заїкання), психологічній підтримці з боку вчителя — підбадьорювання, заохочення успіхів.

Важливим завданням є стимулювання пізнавальної й мовної активності дітей, адже у багатьох з них через порушення мовлення комунікативна діяльність є зниженою, вони невпевнені в собі, є пізнавально пасивними. Слід спочатку залучати їх до таких видів діяльності (як на уроках, так і у позакласній роботі), де можна сформувати ситуацію успіху, віру в себе.

Варто пам'ятати, що в учнів-логопатів  можуть бути проблеми і у розумінні мовлення, тому слід давати детальний інструктаж перед виконанням завдань і переконатись, що дитина вірно зрозуміла. Мовлення педагога має бути зразковим, чітким, емоційно виразним, складатись із коротких зрозумілих речень.

Велику увагу слід приділяти  формуванню прийомів розумової роботи, необхідних для оволодіння граматикою; з метою розвитку зв'язного мовлення — вчити дитину міркувати, робити розгорнуті висновки.

Вчитель, як і логопед, має допомагати дитині планувати своє висловлювання, контролювати його, слідкувати за використанням  у самостійному мовленні навичок, набутих  на логопедичних заняттях.

У багатьох дітей-логопатів виявляються недорозвиненими такі важливі для шкільного навчання функції, як: просторове сприймання і аналіз, просторові уявлення; зорове сприймання, аналіз і синтез; координація системи «око-рука»; складна координація рухів пальців і кисті рук; фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез. Ці функції мають стати об'єктом корекційної роботи педагога, яка може здійснюватись як на навчальному, так і позанавчальному матеріалі. При суттєвому порушенні цих функцій дитина може потребувати й спеціального впливу психолога, з яким вчителю також необхідно узгодити зміст і прийоми роботи.

Наголосимо, що індивідуальний підхід до дітей, конкретний зміст і прийоми  корекційної роботи залежать від  клінічного діагнозу дитини, її психологічних  особливостей і мають ретельно узгоджуватись  із логопедом, психологом. Наприклад:

• форма опитування дитини із заїканням (усна чи письмова відповідь, з місця чи біля дошки, на уроці чи після уроку) залежить від етапу корекційного впливу;
• при грубих і стійких помилках дитини у письмі й читанні не варто давати додаткові завдання, а узгодити із логопедом спеціальні, що враховують специфіку цих помилок;
• у дітей, що мають фонетико-фонематичний недорозвиток, необхідно розвивати фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез.

Навчання і виховання дитини з вадами мовлення має бути поєднаним  із оздоровленням, логопедичними заняттями, по необхідності — із лікуванням, психотерапевтичним і психокорекційним впливом, заняттями з ЛФК.

Вагомого значення для включення  дітей з порушеннями мовлення у навчальний процес має підготовка учнівського колективу до позитивного  сприймання такого однокласника. Вчитель  має пояснити, що в класі є дитина, яка невиразно говорить (чи з помилками пише, читає, робить запинки у розмові і т. ін.), що такий учень потребує підтримки й допомоги однокласників, і для подолання мовленнєвих проблем потрібен час. Водночас педагог разом із психологом мають залучати дитину-логопата до активних форм діяльності, у якій їй буде комфортно й порушення мовлення не висуватимуться на перше місце.

Особливу роботу логопеду, вчителю й психологу слід провести з родиною учня з порушенням мовлення, адже співпраця батьків із спеціалістами є запорукою успішності корекційно- виховної роботи. [1. 69]

Висновки 

Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.

Коли ж у  дитини спостерігаються якісь порушення  мовлення, які не відповідають віку дитини, потрібно звертатися за корекційно-логопедичною допомогою.

Для досягнення мети, щодо усунення порушень мовлення oсновним завданням корекційного навчання є розвиток артикуляційною моторики, мовного дихання, постановка звуку, розвитку фонематичного уявлень і оволодіння навичками звукового аналізу, а потім підготовка до усвідомленого навчання, формування навичок читання і письма, автоматизація навичок читання та розвитку мовлення.

Позитивний  результат логопедичної роботи досягається  завдяки знанню даної патології, розумінню основних принципів логопедії, вмінню підібрати відповідні методи і засоби, а також вмінню знайти індивідуальний підхід до кожної дитини. Також важливим пунктом корекційної роботи є мотивація дитини. Тому логопед, вчитель, педагог а також і батьки повинні зацікавлювати дитину до праці по відновленню порушень.

Великим аргументом є те, що правильна мова - один з показників готовності дитини до навчання в школі, передумова успішного освоєння грамоти і читання: письмова мова формується на основі усної. Тому розвиток мови, що включає вміння чітко вимовляти звуки і розрізняти їх, володіти апарату артикуляції, правильно побудувати речення і т. д., одне з нагальних проблем, що стоять перед батьками, логопедом, дошкільною установою і т.п.

Список використаної літератури

1. Миронова C. П. Основи корекційної педагогіки: навчально-методичний посібник - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. - 264 c.
2. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. Посібник. – К.: Вища школа, 1994.- 143с
3. Лапшин В. А., Пузанов Б. П. Основы дефектологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1991. — 143 с.
4. Конопляста С.Ю., Сак T.B. Логопсихологія: навч. посіб. / С.Ю. Конопляста, Т.В. Сак; за ред. М.К. Шеремет. — К.: Знання, 2010. — 293 с.