Особливості роботи з учнями середніх класів на уроках музичного мистецтва відповідно до типів темпераменту

Таким чином, ритмічна імпровізація на уроках музичного мистецтва відіграє важливу роль. Вона сприяє залученню дітей до колективних форм музикування, розвиває почуття ритму, стимулює творчу фантазію, дає змогу повірити у власні можливості й творчі здібності, створює передумови для самореалізації особистості.

Гра на музичних інструментах – це музично-педагогічна технологія або вид діяльності, який використовується на уроках музики, сприяє формуванню виконавських навичок, пробуджує інтерес до інструментального музикування, виховує відповідальність та колективізм, розвиває почуття ритму, звуковисотний, мелодичний, ладовий, тембровий, динамічний, гармонічний та поліфонічний слух. Гра на музичних інструментах сприяє оволодінню учнями виконавськими засобами виразності, засвоєнню музично-теоретичних знань.

Можна із упевненістю стверджувати, що введення до структури уроку гри на музичних інструментах стимулює учнів до подальшої музичної діяльності, спонукає жвавий інтерес до музики загалом, й уроку зокрема. Це також розвиває навички інструментальної імпровізації, сприяє формуванню навичок колективного музикування, розвитку загальних та музичних здібностей молоді[30,c.188].

Музично-пластична діяльність – це художньо-образне відтворення змісту музичного твору за допомогою пластичних засобів виразності. В основу музично-пластичної діяльності покладено імпровізацію.

Слушно зазначити, що в практиці музично-естетичного виховання і науково-методичній літературі ХХ століття широко застосовувалися музино-ритмічні рухи як вид діяльності на уроках музики. Пізніше, цей вид діяльності стали називати музично-пластичною діяльністю, а це зумовлено тим, що все більше підлітків залучалося до пластичного відтворення музичних образів у процесі емоційного самовиявлення.

Створення музично-пластичних композицій за допомого музично-ритмічних рухів на основі запропонованого музичного матеріалу може відбуватися у двох напрямах: перший – за конкретними установками, тобто за допомогою вчителя; другий – з ініціативи самих учнів. Як у першому, так і в другому випадках учитель повинен володіти методикою організації та проведення значного виду діяльності, а також методикою створення ситуації творчого успіху та стимулювати учнів до відтворення емоційно-образного змісту музичного твору.

Музично-пластична діяльність є важливим компонентом сучасного уроку музичного мистецтва, однією з музично-педагогічних технологій, за допомогою якої відбувається емоційне самовиявлення особистості, спостерігається формування естетичної культури, активно розвиваються пізнавальні інтереси, що в кінцевому результаті впливає на художньо-естетичне виховання молоді.     

Урок  музичного мистецтва – це урок мистецтва, в якому найважливішими є почуття, емоційна сфера. Пізнання, що відбувається в процесі навчання музиці, специфічно, воно не може бути діяльністю тільки думки, а обов’язково повинно являти собою єдність емоцій та розуму, свідомості та почуттів.      

Музика  впливає на людину комплексно, на його психіку, моторику, фізіологічні процеси. Особистість не тільки відчуває різні  почуття, стани радості, суму, бадьорості, не тільки думає, усвідомлює виникаючі  почуття, але під впливом музики в організмі людини можуть виникати фізіологічні зміни /пульс, тиск.../      

На  уроках музики учні знайомляться з  кращими зразками української народної музики, фольклору, творами композиторів-класиків, масовими піснями. Основою виховання музичної культури учнів є засвоєння саме класичної спадщини. Важливим завданням музичного виховання в школі є формування, як уже згадувалося, музичної культури учнів в процесі спілкування з музикою, внаслідок чого формуються їхні інтереси, погляди, смаки тощо [17].       

Урок  музики – основна форма організації музично-виховної роботи в школі, хоч поглиблюються ще знання з музики і в позаурочний час. Урок включає в себе різні види музичної діяльності учнів:

• спів,
• музично-ритмічні рухи,
• гра на ДМІ,
• слухання музики,
• музична грамота.

 Для уроків музики  характерною є особлива емоціональна  атмосфера – це цілком природно, адже музика – мова почуттів: вона хвилює, викликає в дітей  певні настрої і переживання. Одержані враження посилюються  під впливом учителя, який передає  свої почуття не тільки у  виразному виконання твору, але  і в слові, міміці, жестах. Таким  чином, концентруючи увагу учнів  на звучанні музики і розвиваючи  їхню увагу вчитель допомагає  дітям увійти у світ музики, музичних образів і яскраво  відчути їх виразність.      

Кожен урок має багато спільних рис, але і має свою своєрідність і неповторність. В уроці все повинно бути добре продумано: мета і завдання, зміст і структура, засоби і методи, прийоми роботи, бо без цього не можна досягнути добрих результатів.       

Підготовка  до уроку залежить від педагогічних вмінь, майстерності вчителя, тобто як він зуміє організувати і реалізувати виховні, освітні і розвиваючі можливості музичного матеріалу. Для успішного розв’язання цих завдань, вчитель мусить глибоко вивчити твори і добирати їх у відповідності вікових особливостей учнів, їх музичній підготовці [29,c.224].      

У зміст уроку входять твори  різні за характером, настроєм, тому для досягнення його цілісності важливо  добре визначити його структуру: послідовність різних видів музичної діяльності.      

Продумуючи  емоціональний рисунок уроку, перехід від одного твору до другого, вчитель прагне підтримувати необхідний емоційний настрій, знайти прийоми переключення уваги учнів. При побудові уроку важливо враховувати ступінь фізичного, розумового та емоціонального навантаження учнів. Наприклад, робота з молодшими школярами (нестійка увага, швидка втома, не сформованість голосового апарату...) або складну пісню краще розучувати протягом декількох уроків, а не за рахунок збільшення навантаження і часу на одному чи двох уроках; після розучування важких музично-ритмічних рухів не бажано починати спів, який вимагає спокійного, врівноваженого дихання і зосередженості, а також слід враховувати місце уроку в розкладі – чи він є першим, третім чи шостим.

На уроках музики в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах активно впроваджуються інтерактивні методи навчання. Термін «інтерактивний» прийшов до нас із англійської мови і має значення взаємодії, діалогу. Інтерактивні методи музичного навчання передбачають взаємодію вчителя та учнів у процесі художньо-естетичного спілкування на уроках музики [7].

Грунтовний аналіз наукової літератури засвідчує, що методи музичного навчання класифікуються за такими ознаками:

• джерелом отримання інформації, спрямованої на формування музичної культури:
• логікою організації художньо-естетичної та художньо-пізнавальної діяльності учнів;
• рівнем емоційного впливу на свідомість школяра.

Сутність запропонованої класифікації інтерактивних методів музичного виховання полягає втому, щоб навчально-виховний процес на уроках музики скоригувати за умов активної та постійної взаємодії вчителя та учнів під час розв’язання актуальних питань, спрямованих на художньо-естетичне виховання молоді.       

Отже, щоб структура уроку була гнучкою, потрібний творчий підхід вчителя до його побудови. Урок повинен проходити по заздалегідь наміченому плану, однак неможливо передбачити деякі несподівані ситуації та й, взагалі, не можна дати поради по кожному конкретному випадку. Інколи, із-за непередбачених обставин приходиться перебудовувати урок “на ходу”. Професійний досвід вчителя дозволяє йому не розгубитися і в кожному конкретному випадку прийняти відповідне рішення.      

Якість  сучасного уроку в значній мірі визначається активністю учнів.

Проблема  активності вирішується не тільки завдяки  цікавій побудові уроку; багато буде залежати і від індивідуального  підходу вчителя до кожного учня. Адже вчитель повинен знати добре своїх учнів, пам’ятати про їх сильні і слабкі сторони, інтереси, нахили, - оптимістично оцінити можливості конкретного учня.      

На  уроці необхідно прагнути до безпосереднього  спілкування, використовуючи такі прийоми, як навідні запитання, підказки впівголоса, запитальний або здивований погляд, одобрюючий кивок, жести, міміка вчителя тощо.

Наведемо приклад структури уроку музики:

Мета:

• навчити;
• розвивати;
• виховувати. 

Хід уроку:

1. Організація  класу:

• музичне вітання;

• перевірка присутніх;
• оголошення  теми уроку.

2. Розспівування:

• вправа  на вироблення звуку, нотний приклад;
• робота  над двоголосним співом, нотний приклад.

3. Подача  нового матеріалу:

• розучування пісні;
• вивчення  інтервалу (музична гра, вікторина  тощо);
• слухання  музики;
• гра на ДМІ;
• творчі  завдання.

4. Закріплення  теми, матеріалу. Окремо закріплюється  вправа, інтервал, пісня. Фрагмент  слухання.

5. Оцінювання  праці учнів.

6. Домашнє  завдання (скласти, намалювати, створити, доспівати, придумати тощо) [30,c.213].

 

 

                      

                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Результати дослідження підтверджують теоретичну і практичну його значимість і дають підстави зробити висновки, що мета дослідження досягнута, поставлені завдання вирішені.

Визначенно, що темперамент — це якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік; холерик; флегматик, меланхолік.

Проаналізовано, що у властивості темпераменту входять психічні відмінності між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності.

З’ясовано, що серед особливостей дітей середнього шкільного віку є:

• спроможність займатися навчальною діяльністю, зокрема систематичне;
• оволодіння основами наук;
• активність, усвідомленість;
• схильні до виконання самостійних завдань і практичних робіт на уроках;
• звернення до інтелектуальні ігри;
• прагнення до самостійності у розумовій діяльності;
• велика пристрасність, невміння стримувати себе, слабкість самоконтролю, різкість у поведінці;
• характерний активний пошук об'єкта для наслідування; 
• статеве дозрівання;
• соціальна активність, прагнення долучатися до різних сторін життя і діяльності дорослих;
• потреба у спілкуванні з товаришами;
• посилена увага до власного внутрішнього світу;
• розвиток мрійливості, свідомий відхід від реальності у фантастику;
• авантюризм, балансування "на межі" з метою самовипробовування;
• втрата зовнішніх авторитетів, опора на особистий досвід;
• моральний критицизм, негативізм;
• зовнішні форми навмисною неповажності, запально недбалість, зарозумілість, ригоризм;
• самовпевненість;
• любов до пригод, подорожей (втечі з дому);
• облуда "на порятунок", лукавство;
• бурхливий виявлення нових почуттів, прокидаються з статевим дозріванням.

Доведено, що динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах — вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності за темпераментами — це відмінності за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів. 
         Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності. 
         Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля. 
         Флегматика треба залучити в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу.