Майстерність у
всіх видах людської праці
служить фундаментом і основою
естетичного в самій дійсності.
А художня майстерність - певний
еталон і каталізатор появи
естетичних моментів у трудовій
діяльності. Чималу роль відіграє
мистецтво і у формуванні естетичних
аспектів навколишнього людини
речовій середовища.
Архітектура з
давніх часів вважається особливим
видом мистецтва. І саме зодчі
- творці відділи будівель, промислових
об'єктів, міських комплексів, інтер'єрів,
садів, парків і т. д. - роблять
величезний вплив на формування
навколишнього середовища людини.
Зі стандартизацією житлового
будівництва, широким впровадженням
у нього залізобетону, скла, алюмінію
художня функція архітектури
тільки підвищилася. Монотонність
архітектурного середовища завдає
повільний і непомітний, але часто
непоправної шкоди формуванню
та розвитку естетичної свідомості,
особливо молоді. Міста, які споруджуються
і реконструюються зараз, будуть
стояти десятиліття і навіть століття.
Практика показала, що шкідливими крайнощами
в архітектурі є як функціонально необумовлене
прикрашення, так і смутна оголеність
чисто утилітарних деталей. Перед зодчими
містобудівниками стоїть завдання не
тільки забезпечення безперервно зростаючих
потреб населення в житлі, але і задоволення
зростаючих духовних потреб людини.І,мабуть,роль
архітектури та містобудування в естетичному
вихованні з кожним роком буде все більше
зростати.
Особистість не
може бути естетично розвиненою,
не володіючи високою художньою
культурою, тому що художнє є
своєрідний екстракт естетичного,
існуючого в самому житті.
Твори мистецтва -
головний засіб формування у
особистості передового естетичного
ідеалу, прищеплення кожному доброго
смаку, підвищення культури почуттів.
Тому саме твори мистецтва, де
прекрасне й потворне, трагічне
і комічне, низьке і високе, красиве
і витончене в самому житті
постає в художньо перетвореному,
якоюсь мірою «очищеному» від
випадкових моментів і естетично
загостреному вигляді, є визначальним
чинником такого виховання.
Однак пасивне
сприйняття художніх творів, навіть
з урахуванням серйозної виховної
роботи мистецтвознавців, критиків
і теоретиків мистецтва, далеко
не завжди є достатнім для
придбання справді високої естетичної
та художньої культури. Справжнє
художнє сприйняття обов'язково
містить у собі момент «співтворчості»
читача, глядача, слухача. Розуміння
художнього твору переживання, пов'язані
з ним, у кожної людини в
деталях і нюансах будуть різними.
У такого роду «співавторство»
вливається неповторний індивідуальний
досвід і весь емоційний світ
особистості.
Здатність до співтворчості
і співпереживання в процесі
сприйняття творів багато в
чому визначиться широтою і
різноманіттям естетичного досвіду
самого читача, глядача або слухача.
Прекрасне в житті
і в мистецтві сприймається
набагато більш глибоко й органічно,
якщо людина сама починає «творити
за законами краси» у праці,
громадської діяльності, сімейному
побуті, спорті, своїх і взаєминах
з людьми. І особливо важливою
для зростання художньої культури
є причетність молодої людини
до якого-небудь виду художньої
творчості.
Найважливішим чинником
естетичного виховання є його
теоретичні форми - від уроків
та курсів лекцій у навчальних
закладах, лекцій екскурсоводів
в музеях і на виставках
до поширення цих знань за
допомогою засобів масової інформації.
Але це теоретичне естетичне
виховання обов'язково має спиратися
на якісь вихідні естетичні
аспекти діяльності самої людини,
на певне вміння бачити їх
у життя, навколишнього природного
та речовинної середовищі і, головне,
звичайно, на певний запас знань,
оцінок і суджень у галузі
художньої культури .
Теоретичне виховання
відіграє велику роль у систематизації
естетичних і художніх знань
особистості. Для людини, знайомого
з основами історії різних
видів мистецтва, все художнє
минуле людства виступає у
вигляді єдиного у своєму нескінченному
різноманітті історично розвивається
процесу, а не у формі уривчастих
вражень про які-небудь класичних
художніх творах.
Велике значення
для глибини сприйняття і розуміння
естетичного в житті та мистецтві
має і пізнання його законів
- квінтесенції естетичного і
художнього досвіду людства. Знаючи
загальні естетичні закони співвідношення
дійсності і мистецтва, закономірності
формування художнього образу, закони
співвідношення форми і змісту
в мистецтві, закономірності естетичного
і художнього сприйняття і
т. д., людина може глибше і змістовніше
судити як про окремих художніх
явищах, так і про прекрасне
і потворне в самому житті.
У той же час теоретичне
естетичне виховання сприяє раціональному
осмисленню і поглибленню тих смаків та
ідеалів, які складаються, особливо у молодих
людей, багато в чому інтуїтивно. В ідеалі
кожен в зрілому суспільстві, щоб бути
розвиненою в естетичному відношенні
особистістю, повинен знати хоча би вузлові
моменти історії та теорії різних видів
мистецтва, а також бути знайомим з основами
естетики.
Засоби масової інформації
при їх вмілому використанні
несуть в собі практично необмежені
можливості для підвищення ефективності
естетичного виховання народу, в
першу чергу самовиховання і
самоосвіти найбільш тягнеться
до знань молоді.
На теоретичне
естетичне виховання мистецтво
також надає найбезпосередніший
вплив перш за все тому, що
основним матеріалом, яким користуються
для своїх узагальнень і висновків
теоретики й історики мистецтва,
мистецтвознавці та критики, є
матеріал конкретних художніх
творів. У той же час подібне
виховання набагато поглиблює
розуміння і оцінне сприйняття
різних художніх явищ, а також
здатність до співтворчості у
читача, глядача, слухача як одне
з основних умов ефективності
їх естетичного впливу.
Щодо методів виховання,
слід враховувати фактори, які визначають
їх вибір. Зазначимо найсуттєвіші з них:
1) Педагогічно обґрунтоване
зіставлення методів виховання,
які використовуються з метою,
завданнями, змістом, принципами виховання
, особливим принципом урахування
індивідуальних і вікових особливостей
школярів. Хто добре вивчив дитину,
може вирішувати як її виховувати.
2) Застосування в єдності
методів формування свідомості,
формування досвіду, суспільної
поведінки, стимулювання діяльності
і корекції поведінки, самовиховання.
3) Урахування своєрідності
педагогічних ситуацій.
4) Аналіз впливу на
особистість методів, які вже
застосовувались.
5) Особливість вихователя,
його педагогічна рефлексія, яка
передбачає усвідомлення мотивів
своїх дій, уміння вирізняти особисті
труднощі школяра; здатність поставити
себе на місце іншого, побачити
те, що відбувається, очима дітей,
адекватно оцінити результати
роботи.
6) Забезпечення переходу
методів виховання в методи
самовиховання.
В.Т.Рогожкін виділяє
групу методів виховання почуттів.
Серед них автор називає методи:
1) спеціального опору на емоційність
змісту, знаходження в ньому духовно
близького, істотно важливого, рідного
для школяра з метою збудження
і розвитку в нього моральних
почуттів; 2) вплив на почуття школяра
шляхом виразності викладу, мовлення,
міміки, жестів педагога; 3) залучення
школярів до активної навчальної
і позакласної діяльності, що
забезпечує переживання, радість
пізнання, творчості, творіння; 4) вплив
на почуття школярів емоційністю
обстановки; 5) вплив на почуття
школярів емоційністю стосунків
між ними, вчителями, батьками, оточуючими
людьми; 6) збудження почуттів фізичним
впливом на дитину ( тактильний
метод). Наприклад, ласкавий дотик [
26, c.93 ].
Таким чином, усі чинники
естетичного виховання органічно
взаємодіють між собою.Отже,особливо
важливим є розвинути прагнення
самого школяра до підвищення
своєї естетичної та художньої
культури, стимулювати його потребу
в безперервному глибокому та
різнобічному самоосвіті та самовихованні.
Адже в кінцевому рахунку рівень
культури залежить від ступеня
естетичної активності самої
особистості, а всі розглянуті
нами раніше фактори спрямовані
саме на те, щоб її розвивати
й стимулювати.
1.3.Шляхи естетичного виховання
Виділимо найбільш суттєві
шляхи естетичного виховання:
1. Оволодіння естетичними
знаннями в процесі вивчення
навчальних предметів. Особливе
навантаження лежить на предметах
художнього циклу: музиці, живопису,
літературі.
2. Великі можливості впливу
на формування естетичної культури
школярів має сім'я, але , на жаль,
на базі мистецтва явно недостатньо
спілкування дітей і батьків
у сучасних умовах життя суспільства.
3. Спонукання школярів до естетичного
самовиховання.
Виходячи з вищезазначеного
ми можемо зробити висновок,що естетичне
виховання школярів може здійснюватися
через такі засоби, як твори мистецтва,
художня література, фольклор, природа,
краса оточуючого світу та побуту, участь
людини в різних видах діяльності. Всебічний
розвиток особистості не можна уявити
без її естетичної вихованості. Естетичне
виховання передбачає розвиток в людини
почуттів прекрасного, формування вмінь
і навичок творити красу у навколишній
дійсності, вміння відрізняти прекрасне
від потворного, жити за законами духовної
краси. „Краса, - писав В.О. Сухомлинський,
- могутній засіб виховання чутливості
душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити
те, чого без розуміння і почуття прекрасного,
без захоплення і натхнення ніколи не
побачиш. Краса - це яскраве світло, що
осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається
істина, правда, добро. Краса вчить розцінювати
зло і боротися з ним. Краса - це дзеркало,
в якому ти бачиш сам себе і завдяки якому
ти інакше ставишся до самого себе” .
Естетичне виховання тісно пов'язане
з культурою народу. З одного боку, воно
відображає надбання культури, а з другого
- стимулює подальший розвиток культури
конкретного народу, активно впливає на
творення нових духовних цінностей, мистецьких
витворів. Разом з тим естетичне виховання
має бути спрямоване на формування свідомості
людей у дусі поваги і приязні, товариськості
і дружби. Людина, позбавлена почуття прекрасного,
естетичної культури, є недосконалою,
духовно бідною, хоча б яким матеріальним
багатством вона не намагалася компенсувати
цей недолік.
Одна з важливих умов багатства естетичних
потреб, почуттів, переживань є глибокий
інтелектуальний розвиток людини. Тому
мета естетичного виховання - широко ознайомити
дитину з досягненнями світової і національної
культури, розуміти прекрасне у всіх його
проявах: мистецтві, природі, праці, в суспільних
відносинах, у вчинках людей [12, 64].
Естетичне виховання у навчальній, виховній
діяльності здійснюється у комплексі
з розумовим, патріотичним, трудовим, фізичним,
моральним, економічним. Також воно не
відірване від навчально-виховного процесу.
Перед вчителями початкової школи стоїть
завдання формувати в учнів естетичне
ставлення до дійсності, розвивати естетичні
потреби і здібності у процесі навчальної
діяльності.
Красиве письмо -- важливий засіб естетичного
виховання. Воно радує око того, хто пише,
і того, что читає написане. Учень, який
красиво пише, із задоволенням виконує
письмові роботи з української мови, і
завдяки цьому досягає більших успіхів.
Водночас каліграфічне письмо сприяє
грамотності. Відомий російський методист
С.П. Редозубов писав: «Борючись за гарний
почерк, ми, по суті, боремося за грамотність
учнів» 26, 9[]. І нарешті, привчаючи школярів
до охайного й точного виконання письмових
робіт, виробляючи їхній почерк, учитель
виховує повагу до власної праці, відповідальне
ставлення до виконуваного завдання, навичку
до чистоти й охайності. Ці корисні навички
допоможуть і в навчанні, і в майбутній
діяльності учнів..
Результати досліджень переконливо показали,
що „уроки письма володіють значними
можливостями для здійснення естетичного
виховання дітей. Більшість із них здатна
повноцінно засвоювати навчальний матеріал
за умови створення оптимального режиму
сприяння (педагогічного, психофізіологічного,
методичного, гігієнічного), розвитку
природних задатків і здібностей” [58,
23].
Письмо під тактування не повинно бути
тривалим, обов'язкові інтервали, які можна
заповнити тихою, плавною музикою. Саме
спокійний, рівномірний ритм допоможе
розвинути в учнів плавність рухів, сформувати
відносно високу швидкість письма, каліграфічний
почерк
Серед дітей, які важко
засвоюють письмо, найбільш численну
групу складають ті, в кого
недостатньо сформовані навички
самоконтролю внаслідок незрілості
емоційно-вольової сфери. Ці діти на
уроках неуважні, часто відволікаються.
Вони неспроможні самостійно керувати
своїми діями.
Навчання писати, як і навчання читати
шестирічних першокласників, відбуватиметься
протягом усього навчального року за певними
періодами, кожний з яких має свої специфічні
завдання.
За короткий час першокласники мають
навчитися правильно, а, отже, естетично:
- зображувати рукописні рядкові
і великі букви українського
алфавіту;
-детально аналізувати графічний
образ друкованої і писаної
букви, порівнювати і зіставляти
структурні компоненти рукописних
великих та малих букв;
-чітко орієнтуватися на сторінці
і рядку зошита (рівномірно розташовувати
букви, слова на рядку, дотримуватися
паралельності штрихів);
-проводити звуковий, складовий, звуко-буквений
аналізи слів;
-зображувати буквами склади, слова,
використовуючи при цьому елементарні
знання про верхнє, середнє і
нижнє поєднання;