Осмислення емоційного, образного і логічного
змісту тісно пов'язане з відпрацюванням
виразного, правильного читання. Кілька
слів про повноту роз'яснень. На практиці,
буває, вчителі надовго спиняються на
деяких словах, ведуть тривалу бесіду,
про відповідний предмет чи явище. Зрозуміло,
за такого детальної пояснення саме читання
втрачає сенс, у школяра згасає природні
прагнення самостійно шукати відповідь,
вловлювати загальний зміст. Кожне слово
чи зворот пояснюється стільки, скільки
це потрібно для розуміння думки прочитаної
частини тексту.Питання до твору вчитель
має ставити за певною системою і цілеспрямовано.
Візьмемо для прикладу байку Л. Глібова
«Чиж та Голуб». Щоб підвести дітей до
розуміння основної думки, вчитель задає
ряд запитань для з'ясування послідовності
подій, значення опису і роздумів, прагне
спільно з дітьми визначити ставлення
автора до Чижика. Учні спробують уявити
себе на місці Чижика і зроблять такий
висновок: не можна сміятися над чужою
бідою, бо це жорстоко, цим додаємо болю.
Треба бути просто обережним, щоб не трапилось
чогось подібного. З досвіду своїх переживань
школярі зрозуміють, що добрі почуття
і дії бувають приємні, а злі — обтяжливі.
Шкільна практика переконує, що досить
результативні такі види роботи над твором,
як вибіркове читання, постановка запитань
самими учнями. У працях К.Д. Ушинського,
М.О. Рибникової не раз підкреслювалось,
як важливо вчити дітей ставити запитання,
адже правильно поставлене запитання
— це половина відповіді. "Робота з художнім текстом на уроці
— це зустріч з прекрасним, пошуки та відкриття,
це спілкування дітей з учителем і автором."[41]
Лише такий підхід до методики уроку читання
вважаємо сучасним.
Завдання вчителя —
пробудити в учнів естетичне
сприймання художніх творів, усвідомлення
моральної краси персонажів, прилучення
до образності мови письменника.
Все це необхідно зробити в
початкових класах, бо любов до
читання впливає на розвиток
духовності, творчих здібностей
особистості, формування її моральних
ідеалів.[43]
Для повноцінного сприймання
художнього тексту потрібно вчити
школярів помічати і розуміти
його особливість, визначати засоби
виразності метафори, епітети, порівняння,
емоційну спрямованість, бачити
позицію автора у зображенні
картин життя і персонажів.[56]
Естетичні почуття
до природи ефективно формуються
під впливом мистецтва, яке не
повторює красу природи, а подає
її в новій якості, не тільки
ідеально переносячи її на
полотно, а й пробуджуючи духовність.Формування
ж будь - якого світогляду не
може вважатися завершеним, якщо
не сформовані естетичні погляди.
Без естетичного ставлення світогляд
не може бути справжньо цілісним,
спроможним об'єктивно і у всій
повноті охопити дійсність.
"Як не можливо собі уявити
людське суспільство без історії
його культурного і художнього
розвитку, точно так не можливо
уявити собі культурної людини
без розвинутих естетичних почуттів
". [9]
В останні роки зросла увага до проблем
теорії і практики естетичного виховання
як найважливішого засобу формування
ставлення до дійсності, засобу морального
і розумового виховання, як засобу формування
всебічно розвинутої, духовно - багатої
особистості. А формувати особистість
і естетичну культуру, - особливо важливо
в найбільш сприятливому для цього молодшому
шкільному віці.
Серед різних видів мистецтва
особлива виховна роль належить
музичному вихованню, яке вводить
дітей у світ музичного мистецтва,
знайомить з музичною культурою різних
народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями
законів музичного мистецтва, необхідними
для розуміння його сутності, формуванню
смаку, музичних здібностей, виробленню
навичок і вмінь, які дозволять школярам
бути активними слухачами, вмілими виконавцями.
Торкаючись емоційної сфери людини, музика
впливає на формування її моральних і
естетичних смаків та ідеалів.
Так, К.Стеценко вважав,
що музика - “ один з найвагоміших
засобів естетичного виховання
дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна
ушляхетнити людину, розвинути в
ній благородні поривання, вплинути
на психіку і настрій” [ 17, c.63 ].
Перевагу музики над
іншими видами мистецтва Г.Ващенко
вбачав у тому, що вона, на відміну
від живопису, скульптури та літератури,
діє на почуття людини безпосередньо
[ 8, c.37 ].
Значущість в естетичному
розвитку дітей таких видів
музичної діяльності, як співи
та слухання музики, підкреслював
дослідник українського фольклору
та музичних ігор, автор оригінальної
методики естетичного виховання
дітей дошкільного та молодшого
шкільного віку В.Верховинець [ 9
].
Український композитор,
педагог К.Стеценко одним із
головних завдань музичного виховання
дітей вважав збудження в них
“ бажання краси, яка полягає
у великій скарбниці української
народної творчості” [ 31, c.38 ], тому,
як і М.Леонтович найбільшу
роль відводив народній пісні,
підкреслюючи, що вона має великий
вплив на розвиток духовності
та музичних здібностей, естетичних
почуттів і смаків.
Образотворче мистецтво
відіграє не менш значущу роль
в естетичному розвитку дітей
молодшого шкільного віку. Воно
дозволяє не тільки знайомити
школярів зі специфічним видом
мистецтва, яке має свої засоби,
свою мову, розширюючи тим самим
знання і уявлення про мистецтво, але й
включати учнів у художню діяльність з
урахуванням віку дітей і особливостей
розвитку їх особистості. Практична діяльність
поєднує традиційну роботу на площині
(малювання) з навичками об'ємно-просторового
зображення і художньої орієнтації середовища
(ліплення, художнє конструювання, архітектура).
Ознайомлення з творами
образотворчого мистецтва історик,
дослідник і педагог М.Ф.Даденков
вважав необхідним етапом підготовки
дитини до образотворчої діяльності.
У своїй науковій статті “Естетичне
виховання” він стверджував, що
діти здатні тонко відчувати
настрій художніх картин. Мета
занять з образотворчого мистецтва,
підкреслював педагог, має полягати
в тому, щоб “навчити дітей
милуватися творами живопису, а
також розкривати перед ними
закони побудови зображення предметів
і явищ”[ 2, c. 459 ].
М.Ф.Даденков підкреслював
доцільність використання в навчально-виховному
процесі пейзажів, які передають
красу природи рідного краю
тощо.
Організація образотворчої
діяльності має поєднувати в собі творчу
працю й задоволення, пізнання світу і
гру, фантазію і точний розрахунок. Заняття
з образотворчого мистецтва слід спрямувати
на розвиток в учнів зорової пам'яті, спостережливості,
просторової уяви, тонкої моторики пальців,
уміння зосередитися, наполегливості
у досягненні мети і, головне, відчутті
ритму і гармонії.
Гарно впливає на активізацію образотворчої
діяльності дитини організація постійних
виставок дитячих робіт, які стимулюють
потяг до мистецтва, сприяють естетичному
розвиткові учнів.Науковцями доведено,
що досвід образотворчого мистецтва, набутий
людиною в дитинстві, дає відчутні позитивні
наслідки в дорослому житті. Розглядаючи
процес естетичного виховання, слід враховувати
вікові особливості дитини. Адже різні
вікові періоди вимагають від вихователів
різні підходи. Б.Т. Ліхачов пише про молодший
шкільний вік наступне: "Разом з тим
незалежно від рівня самоусвідомлення
дітей період дошкільного і молодшого
шкільного віку є, мабуть, вирішальним
з точки зору естетичного сприйняття та
формування морально-етичного ставлення
до життя" [1, с. 35]. Сфера естетичного
ставлення дитини дуже різноманітна і
розфарбована у яскраві кольори, які проявляються
у її світосприйнятті.
Діти молодшого шкільного віку,
як правило, вірять, що життя створене
для радощів. Безпосередність відношення
дитини до дійсності проявляється у її
творчості. Відкриваючи світ як радісне,
світле, повне яскравих кольорів, рухів,
звуків ціле, як створене для здійснення
її бажань, дитина ще не дуже глибоко проникає
у сутність прекрасного. Як бачимо, основні
морально-етичні якості особистості формуються
у ранньому періоді дитинства і зберігаються
у більш-менш незмінному вигляді на все
життя, тобто ефективна художньо-естетична
робота з виховання у молодшому шкільному
віці впливає на формування світогляду.
Завдання образотворчого мистецтва й
освіти - допомогти учням реалізувати
свої творчі задатки. Формування культури
і творчих здібностей у співпраці учня
і вчителя знаходиться у прямій залежності
від того, як вона організована. Зарегламентованість
дій вчителя викликає закомплексованість
у свідомості учня і навпаки - чим більше
творчої свободи в діях учителя, тим ширше
коло фантазії і творчих самостійних пошуків
.
Жодному вчителеві ще не вдалося передати
своє розуміння смислу художнього твору
учням. Учитель може повідомити учням
про те, як сам сприймає і що при цьому
відчуває або думає, але зрозуміти суть
і сенс учень може лише сам, усвідомивши
свої власні думки і почуття.
Сприйняття творів образотворчого мистецтва
передбачають активну діяльність зорових
відчуттів, яка потребує відповідної підготовки
дитини. Ставлячи завдання розвитку художньо-
естетичного сприйняття, ми маємо вирішальні
у навчально-виховному процесі наступні
завдання: розвиток чутливості на твір
образотворчого мистецтва; розвиток здатності
виражати своє відношення до твору; розширення
обсягу знань та уявлень про мистецтво
(знайомство з національними традиціями
та видами декоративно- ужиткового мистецтва).
Незважаючи на можливості емоційного
відгуку на твори мистецтва, діти початкової
школи не володіють ще здатністю адекватно
розповідати про свої відчуття, які виникли
у результаті знайомства з мистецтвом.
Особливо це стосується дітей 1-го та 2-го
класів. Адже саме дітям цієї вікової групи
притаманне найбільш активне зорове сприйняття.
У процесі занять образотворчою діяльністю
з молодшими школярами активно йде розвиток
просторових та часових відчуттів, які
впливають на активізацію узагальнення
та стійкої уваги. Слід також зазначити,
що з точки зору орієнтації дитини в оточуючому
світі особливе значення мають рухові
(кінестетичні) відчуття: зорове відчуття
пов'язане з переміщенням очей, що дає
змогу тренувати й укріплювати око. "Рух
оточуючих нас предметів ми здатні сприймати
завдяки тому, що переміщення відбувається
на будь- якому фоні, це дозволяє сітчатці
ока послідовно відтворювати виникаючі
зміни в положенні тіл.
Образотворче мистецтво надає
педагогові можливість розвивати у дитини
просторове сприйняття, тобто міру віддаленості
предмету, оцінку напряму попадання світла
та ін. Сприйняття простору засновується
на сприйнятті величини і форми предметів
за допомогою синтезу зорових, м' язових
і дотикових відчуттів.
У молодших школярів превалюючий тип мислення
- наочно-образний, а процес цілісного
сприйняття ще недостатньо сформований
і носить мимовольний характер. Означені
процеси й є причиною того, що, з одного
боку, дитина активно сприймає яскраві
образи образотворчого мистецтва, а з
іншого - у неї ще не розвинуті вміння змістовно
охарактеризувати твір, дати йому оцінку.
Тому, як правило, судження дітей у цьому
віці зводяться до таких висловлювань,
як "подобається", "не подобається",
"гарно" або "погано".
«Щастя - це бути з природою,
бачити її, говорити про неї», - так писав
понад сто років тому Л. Н. Толстой. Ось
тільки природа за часів Толстого оточувала
людей зовсім інша, ніж та, серед якої живемо
ми. Річки тоді спокійно несли в океан свою прозору,
чисту воду, ліси стояли дрімучі, а в блакитному
небі ніщо не порушувало тиші. Зовсім недавно
ми зрозуміли, що всього цього - чистих
річок і озер, дикого лісу, неораних степів,
звірів і птахів - стає все менше і менше.
Цей прекрасний світ відчуває на собі
і добру руку людини, веденого розумом,
і руку нерозумного дурня; словом, і тих,
хто покращує світ живого, і тих, хто пригнічує цей світ,
підштовхує саму життя в глухий кут. Велике
співтовариство людей, яких на планеті
тепер більше 5 мільярдів, постає сьогодні
і як сила творить, і як сила руйнівна.Сучасні
проблеми взаємодії суспільства і природи
поставили ряд нових завдань перед школою
і педагогікою. Причини екологічної кризи
потрібно шукати не тільки в сфері економіки,
а й у свідомості людей. І щоб позбавитися
від загрози прийдешньої світової катастрофи,
необхідно змінити ставлення людей до
інших людей. Одне із завдань сучасної
школи - створення людини, великодушного
до людей і природу, здатного любов'ю і
своєї позитивної діяльністю зберегти
мир, який вже не може вціліти сам по собі,
без нашої допомоги .Залучення дитини
до основ екологічних знань, екологічної
культури в цілому тільки тоді дасть результати,
коли дитина через власну трудову діяльність
прийде до їх освоєння, до розуміння системи
взаємозв'язків, що існують у світі природи.
Екологічна культура людини передбачає і засвоєння
наукових знань про природу. Щоб вони були
міцними, важливо в дитині пробудити інтерес
до пізнання навколишнього світу, бажання бачити в буденному чудове,
в звичному - незвичне. М. Пришвін писав:
«Щоб берегти землю, природу, треба її
полюбити, щоб полюбити, треба дізнатися.
Творче ставлення до природи вимагає знання
її. Важко охороняти тварин і рослини,
не маючи уявлення про них, не знаючи нічого
про їх спосіб життя. Збільшення обсягу
часу на вивчення курсу дозволяє конкретно
і більш глибоко ознайомити дітей з великою
кількістю рослин, тварин, дати історико-культурні
відомості про них, проникнути в чудові
таємниці їх життя. Для неї здійснюються
екскурсії у світ народних прикмет, легенд,
спостережень. І якщо природа постане
перед дітьми в живому показі і не менш
живому оповіданні, то вони краще засвоять
матеріал, охоплять його не тільки розумом.
Накопичення, систематизація знань і самі
по собі важливі, але, що набагато істотніше,
вони вірний міст до виховання людиною
своєї душі, до діяльнісної причетності
до всього живого у Всесвіті. Щоб заняття
придбали екологічну спрямованість, вчитель дотримується
погляду на природу як екологічну цілісність,
сам прагне проникнути в суть взаємодії
природи і людини, побачити в системі конкретних
знань відображення провідних закономірностей
живої природи: різноманіття видів, їх
пристосованість до середовища проживання,
зміна в процесі росту і розвитку, життя
у спільнотах, призначення в природі.
Важливий метод пізнання світу - безпосереднє спостереження
оточуючих предметів і явищ природи, якому
в програмі курсу відводиться особливе
місце. «Потрібно, - писав Я. Каменський,
- вчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набували
знання не з книжок, але з неба і землі,
з дубів та буків, тобто знали і вивчали
самі речі, а не чужі тільки спостереження
та свідоцтва.»Найбільшим злом, за словами
Л. М. Толстого, є засвоєння дітьми незрозумілих
і неперевірених фактів і узагальнень.
Треба користуватися будь-якої можливістю,
щоб діти на основі особистого досвіду
самостійно набували доступні їм знання.
Вони повинні складатися на основі живого,
безпосереднього спостереження. Саме такі знання лежать в основі
залучення дитини до світу природознавства.
Цілеспрямовані спостереження сприяють
розвитку допитливості, самостійності,
накопичення чуттєвого досвіду і його
осмислення.
Вони проводяться систематично протягом
усього навчального року. При цьому з'являється
можливість уникнути формального знання.
Ось деякі теми завдань для
спостережень: «Дивлюся і бачу», «Твоє
маленьке відкриття», «Постарайся побачити
сам» «Хто перший помітить», «Про те, що
не відразу побачиш». Майже в кожній темі
діти роблять самостійні відкриття, отримуючи
завдання для спостереження до уроку,
під час і після нього. Важливо, щоб при
цьому поєднувалися науковість і доступність,
захопливість, цікавість, емоційність,
тобто щоб спостереження були однією з
основ раціонально-образного пізнання
природи. Необхідно вчити дітей не просто
бачити і чути, а вчити їх розуміти і відчувати
серцем рідну природу.
Діти жадають яскравих вражень.
І якщо не вчити їх вмінню знаходити красу
в неяскравому луговому квітці, якщо в
них не розвивати здатність дивуватися
найбільшою доцільністю мурашника або
гнізда сороки, то виростуть люди з збідненої душею. «Не можна
людині жити одним мозком, - писав С. Образцов,
- людина складається з двох речей - мозку
і серця, розуму і почуттів. Якщо людина
жодного разу не здивувався тому, як миється муха, якщо він не витратив ні хвилини на те, щоб подивитися,
як дивиться щеня, скільки у нього життя
в очах, він, ця людина, ніколи не зрозуміє
мистецтво, не зрозуміє краси життя. Якщо
вас ніколи не схвилювало це, значить,
ви людина байдужий до життя, і ви не зможете
її зрозуміти, полюбити ».
Світ, що оточує малюків, незвичайний,
загадковий, дивний, світ, де кожна травинка,
кожен птах - диво. Маленька людина добрими
очима дивиться на світ, однак не менш
важливо - навчитися дивуватися цьому
світу. Відкриваючи дивовижне навколо
себе, дитина змінює ставлення до навколишнього
його природі. Наприклад, говорячи про
трави, діти дізнаються, що таке скромне
рослина, як лобода, не просто бур'ян, а
яка врятувала тисячі людей трава! У важкі
роки війни вона вживалася в їжу (її підмішували
в хліб), Тим самим багато життів було
врятовано. Ось, виявляється, яку добру
службу послужила людям ця простенька
травичка.
Естетичне ставлення до природи
- особлива форма її пізнання, без якої
загальне природознавство втрачає свою чарівність і
гуманістичне призначення. Естетичне
пізнання світу багатоскладна. На думку
вчених, питання про формування у людини
почуття прекрасного досить непростий.
Далеко не всі виявляються здатними глибоко
проникати у світ краси. Таємниця колірних і звукових з'єднань
не тільки в мистецтві, а й у природі є
велика труднопостігаемая таємниця. Дивитися і бачити - не одне і те ж.
Завдання вчителя - разом з дітьми осягнути
справжню красу, яка не завжди яскрава,
гучна, навпаки, часто тиха, спокійна, скромна і непомітна, по-новому
поглянути на осінній лист, маленький
загубився квітка в траві, крильця нічного метелика, відчути особливу чарівність
в красі природи. Наприклад, говорячи про
комах, слід зазначити, що вони дивовижно
досконале і прекрасну освіту в природі,
з яким ніхто і ніщо не може змагатися
за багатством фарб і форм. Своєрідним
лейтмотивом уроків про птахів можуть
бути рядки М. Сладкова: «Птахи - це таємниця і краса. Птахи - це пісня і політ ». Предметом багатьох
дивних естетичних відкриттів на уроках
є ссавці.
Краса тут багатолика. Вона проявляється
у вигляді сили, спритності, легкості,
швидкості, грації, мощі. Щоб навчитися
оцінювати красу форм рослин, граціозність
тварин, контрасти кольору і світла, гармонію
звуків, треба підключати до пізнання
як почуття, так і абстрактно-логічне мислення.
Пробудження естетичної чуйності дітей
сприяють залучення їх до спостереження
над природою, спеціальні естетико-пізнавальні
завдання і вправи, ряд проблемних ситуацій.
Це спонукає учнів сприймати, осмислювати,
оцінювати .Наприклад, можна запропонувати
прислухатися до голосів птахів, помилуватися
фарбами заходу, знайти на пустирі найкрасивіше
рослину і т. п.
Якщо ці й інші різноманітні завдання
пропонувати на уроках постійно, то вони,
можливо, допоможуть дітям почути «музику»
лугів і лісів, подивуватися руху хмар,
помилуватися травами, комахами, птахами
- одним словом, пильно вдивитися в життя.
Серед естетико-пізнавальних завдань
і спостережень виділимо лише деякі з
них: «Полюби, весна наступає»: «Дзвінкий дзвіночок синиці», «Слухаємо дзвін капели»,
«Іва в сріблі», «Радіємо перший гракам
і шпакам», «Пісня жайворонка» , «Здрастуйте,
листя», «Черемховий хуртовини», «Опустимо
ніс в запашну бузок», «Ранкові коштовності»,
Такі завдання-спостереження можуть бути
використані безпосередньо на уроці, а
також до і після нього. Способи включення
естетичного елемента в урок можуть бути
різними. Важко знаходити та організовувати
сприятливі обставини і стани, при яких
в дитині сколихнулося б і заговорило
почуття прекрасного. Але робити це треба.
Однак пробудження в людині естетичного
початку не означає ще того, що людина
займе моральну позицію в житті.