Погляди В.О.Сухомлинского та А.С.Макаренко на естетичне виховання учнів

   Таким чином,основними  завданнями  позакласної та позашкільної  роботи  э :

 а) залучення школярів  до прекрасного; б) ознайомлення  їх з творами мистецтва; в) організація  естетичної діяльності дітей. Одні  форми роботи охоплюють великі  групи учнів, інші - задовольняють  їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі гуртки  любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, драматичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв.Одні форми тісно пов'язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж форми є новими : календарні українські свята, різноманітні ярмарки, “козацькі змагання” тощо.

2.3  Погляди Сухомлинского В.О. та Макаренко А.С на естетичне виховання учнів

  Досвід великого педагога  Василя Олександровича Сухомлинського  використовують мільйони педагогів  нашої держави та вчителі інших  країн.

  Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній  педагогіці, мужньо ставив і розв'язував  проблему формування в молоді  національного і естетичного  світобачення. Про один із шляхів  успішного розв'язання цієї проблеми  він писав, що у душі дітей  мають увійти кращі народні  традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ  без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних  традицій вчитель констатував, що  мудрість є найважливішою прикметою  людини. В його працях часто  знаходимо вислови «мудра людська  любов», «мудрість жити», «гідність -- це мудрість тримати себе  в руках». Педагог цілеспрямовано  формував у кожного вихованця  вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу  природи.

  Для Сухомлинського  формування естетичного почуття  дитини, її емоційної культури - основне  завдання гуманістичного виховання.А  сприйняття й осмислення прекрасного - основа естетичної культури, без  якої почуття лишаються глухими  до всього високого й благородного.

  Педагогічні погляди  В.О.Сухомлинського сформувалися  у ході й унаслідок натхненної  копіткої учительської праці, творчої  діяльності вченого, заслуженого  вчителя України, члена-кореспондента  кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого  та визнаного у світі педагога  увібрали в себе і частку  його практичної діяльності, в  якій, як зворотний зв'язок, апробувалися  провідні теоретичні висновки  В.О.Сухомлинського як вченого, педагога - експериментатора, учителя - новатора.

  Основою естетичного виховання, на думку педагога, є краса. “У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною , з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу.

  Краса - це глибоко  людське! Краса існує незалежно  від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною  і осягається нею, живе в її  душі, - не було б нашої свідомості - не було б і краси. ...Краса - це радість нашого життя” [ 32, т.2, с.409].

  О.Сухомлинський не  лише теоретично узагальнив, але  й практично довів нерозривну  єдність естетичних почуттів  людини з її світоглядними, моральними  переконаннями. У переконанні людини  воєдино злиті інтелект і почуття. Найважливішою характерною особливістю  останніх є переживання, яке має  дві протилежні градації - позитивну  і негативну, або задоволення  і незадоволення. Естетичне виховання  якраз і зводиться до формування  світу людських почуттів, які  виявляються у прекрасному і  потворному, у піднесеному і низькому, у трагічному і комічному. У  зв'язку з тим, що навчально-виховний  процес базується на позитивних  естетичних почуттях, естетичне  виховання учня надає йому  “певної спрямованості” в пізнавальній  і творчій діяльності, в задоволенні  його духовних запитів, воно “охоплює  всі сфери духовного життя  особистості, що формується. Естетичне  виховання нерозривно пов'язане  з формуванням ідейного обличчя особистості, естетичного і морального ідеалу дитини, підлітка, юнака і дівчини” [ 32, с.374 ].

  Естетичне виховання  відіграє важливу роль у формуванні  особистості, бо, формуючи естетичні  почуття, які є складовою частиною  переконань, моральних норм поведінки, воно виконує регулятивну функцію.

  “Благородство, моральна  гідність людини, - підкреслював  В.О.Сухомлинський, - визначаються тим, на скільки широкий світ охоплює  сфера її емоційного життя” [ 32, с.258 ].

  Педагог неодноразово  наголошував, що без поетичної, емоційно-естетичної  струминки не можливий повноцінний  розвиток дитини. “...Добрі почуття  сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість  народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього  світу. Добрі почуття, емоційна культура - це серцевина людяності. Якщо  добрі почуття не виховані  в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що це суто людське  утверджується в душі одночасно  з пізнанням перших і найважливіших  істин, одночасно з переживанням  і відчуванням найтонших відтінків  рідного слова. В дитинстві людина  повинна пройти емоційну школу - школу виховання добрих почуттів” [ 32, т.30, с.60-61 ].

  Таким чином, формування  естетичних смаків і ідеалів - обов'язкова умова виховання всебічно  і гармонійно розвиненої особистості. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури - одне із важливих завдань системи освіти і виховання.

  В.О.Сухомлинський надавав  особливо великого значення в  естетичному вихованні учнів  казці, музиці, живопису. Він дбав  про те, щоб його вихованці  діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні  ставати могутніми засобами виховання  людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи. У ранньому віці особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє пісня, музика. Осягаючи світ музичних ритмів, дитина навчається передавати за допомогою музики свої враження, розкриває свою емоційну культуру, творчі здібності.

  Великого значення  в естетичному вихованні учнів  В.О.Сухомлинський надавав зовнішньому  вигляду і оформленню класів. Кожна картина, кожне унаочнення  повинні допомогти учням сприйняти  слова вчителя, глибше усвідомити  матеріал, який вивчається.

  Багато уроків Василь  Олександрович проводив у спеціальній  “Кімнаті казок”, щоб якомога  глибше поринути з дітьми в  атмосферу чарівного світу казок, бо саме казці педагог відводив  особливе місце в естетичному  вихованні учнів. Адже усвідомлення  суті моральних ідей досягається  не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття  істини і показом величі людського  розуму.

  Без відчуття краси  слова для дитини недосяжні  потаємні грані його смислового  значення. А переживання краси  немислиме без фантазії, без особистої  участі учня у співтворчості  з учителем, який передає казку. Казка, на думку В.О.Сухомлинського, - активна творчість, яка охоплює  всі сфери духовного життя  дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних  почуттів, без яких немислиме  благородство душі, чуйність, героїчний  вчинок тощо. Завдяки казці дитина  осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона  знаходить реальну форму виявлення  своїх духовних сил.

  В.О.Сухомлинський наголошував, що створення казок - одне з  важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів  і водночас засіб розумового  розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення. Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона - творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури.

  Понад тисячу казок  написано В.О.Сухомлинським. Твердячи, що фантастичні казкові образи  відкривають дитині не лише  красу, але й істину, що без  казки і казкової ситуації  всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце, Василь  Олександрович неухильно дотримувався  важливого педагогічного засобу - естетична потреба не повинна  задовольнятись до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається снобізм, розчарування, нудьга, пошуки засобів “вбити” вільний час. Тому в “Кімнаті казок” В.О.Сухомлинський бував з дітьми не часто - раз -два на тиждень.

  Велику увагу в  естетичному вихованні учнів  В.О.Сухомлинський приділяє живопису  і музиці. “Музика тісно пов'язана  з ліричною поезією і є немовби  наступною сходинкою в духовному  розвиткові людини. У вихованні  музикою виражається єдність  моральної, емоційної і естетичної  сфер людини.

  Музика - це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки  почуттів, недоступні слову. Музика  починається там, де кінчається  слово. І якщо словом обмежується  проникнення вихователя в потаємні  куточки юного серця, якщо після  слова не починається тонше  й глибше проникнення - музика, виховання  не може бути повноцінним. ...Твори  образотворчого мистецтва утверджують  в юній душі почуття величі  й краси людини, підносять особистість  в її власних очах...Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу  школу почуттів... в світі природи” [ 32, т.3, с.553,557 ].

   На найкращих зразках  живопису й музики у школярів  виховується вміння цінувати  справжню людську красу, нетерпимість  до приниження людської гідності. Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей. Вони - могутній засіб виховання.

  Краса природи допомагає  по-новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує  чуйність, сприйнятливість до краси  природи. В “Школі радості” приділяється  однакова увага як прослуховуванню  музичних творів, так і осягненню  “музики” природи.

  Прилучення дитини  до прекрасного починається в  сім'ї. Оскільки остання є тим  соціальним осередком, де дитина  одержує свої перші життєві  уроки, то зрозуміло, що перші  естетичні враження, переживання, почуття  започатковуються в сім'ї. “Тонкість  відчування людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, чутливість, співпереживання, проникнення в духовний світ  іншої людини - все це осягається  передусім у сім'ї, у взаємовідносинах  з рідними. Тут треба шукати  емоційно-естетичний корінь благородної  духовної потреби в людині”[ 32, т.3, с.529].

  Втіленням краси, досконалості, доброти для дитини передусім  є мати. Це не лише тепло, а  й світ сонця, любові, ласки. У  Павлиській школі панувала обстановка  культу матері, з перших уроків  дітям прищеплювалась життєво  важлива формула : “Люби й цінуй  більше всіх у житті - Маму!”.

  Отже, творчий доробок  В.О.Сухомлинського має різноплановий  багатоаспектний характер, основу  якого становлять педагогічні  погляди і переконання видатного  вченого. Василь Олександрович приділяв  багато уваги проблемі естетичного  виховання дітей. Своїми педагогічними  працями він довів, що поглиблення  чуттєвого світу засобами мистецтва  сприяє вихованню людини, цікавої  і корисної суспільству.

  Обґрунтовуючи найважливіші  питання, пов'язані із вихованням  особистості, класики педагогіки  надавали великого значення естетичному розвитку людини. І це не випадково, оскільки естетичне виховання є важливим компонентом виховної системи. Неможливо виростити повноцінну особистість без виховання в неї почуття прекрасного. Розвитоку підростаючого покоління цього почуття є головним із найважливіших завдань педагогіки, адже кожна людина за своєю природою — художник або музикант, поет або прозаїк, композитор або гармонійно вихована людина, яка точно розуміє красу природи й людського співіснування. Розуміючи це, великої уваги естетичному вихованню в своїх закладах приділяв А.С.Макаренко — український педагог, досвід якого й понині не втрачає своєї актуальності як у вітчизняній, так і у зарубіжній педагогіці.

  Формування у вихованців  розуміння прекрасного було предметом  постійної уваги А.С.Макаренка. Це  яскраво простежується в його  художніх творах «Педагогічна  поема», «Прапори на баштах», «Марш 30-го року». Він неодноразово вказував  на те, що вітчизняна педагогіка  неможлива без естетичного розвитку  вихованців.

  Вивчення виступів, листів  і художньо-педагогічних творів  А.С.Макаренка дозволяє виокремити  принципи, форми і методи його  виховання засобами мистецтва, в  тому числі музичного. На цьому  аспекті зосереджує увагу низка  дослідників. Наприклад, Н.В.Семерей  уважає: «Для того, щоб краще зрозуміти  витоки гуманістичної творчості  А.С.Макаренка, виокремивши чинники, що вплинули на становлення  його теоретичних ідей, естетичного  світогляду та естетичної культури, необхідно проаналізувати соціально-педагогічні  умови та дослідити духовно-культурний  контекст формування цієї неординарної  особистості». Антон Семенович Макаренко  був активним пропагандистом  мистецтва, талановитим організатором  художнього виховання в дитячому  колективі, володів здібностями  і знаннями щодо різних видів  мистецтва. Антон Семенович добре  знав і любив живопис, особливо  Рєпіна, Сєрова, Левітана, високо цінував  старовинну архітектуру, чудово малював. Будучи учасником і режисером самодіяльного театру, він оволодів технікою театрального мистецтва. А.С.Макаренко був майстром художнього слова. Здібності читця постійно використовував у педагогічній роботі, зокрема в умовах клубної діяльності своїх закладів. Наприклад, у методичному плані клубної роботи комуни ім. Ф.Е.Дзержинського A.C. Макаренко писав: «Вихователь, який використовує форму (гурток або групу), відповідає за досягнення мети гуртком». І далі: «Якщо ви вишиваєте килимок, то ліпше вишити хоч трошки краще, хоч би для цього вимагалось у двадцять п'ять разів більше праці. Те ж саме щодо вистави, концерту тощо. Ніколи не забувайте аксіоми: «Прагнення до краси міцно закладено природою в кожній людині, є найкращим важелем, яким можна повернути людину до культури... Краса — найпотужніший магніт, і приваблює не тільки гарне обличчя або постать людини, але й гарний вчинок, гарна вистава, гарний концерт, вишивка... . Цього не слід забувати, краще поставити один гарний концерт, ніж вісімнадцять таких, що відштовхують» «Макаренко дуже любив музику, спів і був винятково чуйним до всього витонченого і прекрасного», — згадує В.Тарасов, викладач Полтавського учительського інституту (1914-1917) [9, с. 47]. Антон Семенович особливо цінував оперу і привчав своїх вихованців до серйозної музики. Його учні часто відвідували оперний театр. Опери Чайковського, Мусоргського, Россіні, Верді були їм добре відомими.