Проблема патріотизму і патріотичного виховання в історико- педагогічному контексті

пед. наук. –  Киев, 1980.

12. Мищенко Л.И.  Патриотическое воспитание младших  школьников: Дис. … канд. пед. наук. – М., 1982.

13. Спирин Л.Ф., Конаныхин П. В. Идейно-политическое  воспитание школьников / Под ред. Филонова. –

М.: Просвещение, 1982.

14. Краткий словарь  по философии / Под общ. ред.  И. В. Блауберга, И. К. Пантина.  – 4-е изд. – М.:

Политиздат, 1982.

15. Философский  словарь / Под ред. И. Т. Фролова.  – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987.

16. Рогачов П.М., Свердлин М.А. Патриотизм и  общественный прогресс. – М.: Политиздат, 1974. – 270 с.

17. Левківський  М.В. Історія педагогіки: Підручник.  – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 360 с.

18. Макаренко  А.С. Доклад в педагогическом  училище. – Соч. – М. Изд-во АПН РСФСР, 1951.

19. Ващенко Г.  Виховний ідеал // Підручник для  педагогів, виховників, молоді і  батьків

(http://www.we.lviv.ua).

20. Ващенко Г.  Ідеологічні засади Спілки Української  Молоді, 1953 (http://www.we.lviv.ua).

21. Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам’яті (http://www.we.lviv.ua).

22. Виховання  національно свідомого, патріотично  зорієнтованого молодого покоління,  створення умов

для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: аналітично-інформаційні

матеріали. –  К.: Державний ін-т проблем сім'ї  та молоді, 2003. – 191 с.

23. Сухомлинский  В.А. Из опыта работы сельской  школы. – М.: Учпедгиз, 1959.

24. Сухомлинский  В.А. Рождение гражданина, 3-е изд.  – М.: Мол. гвардия, 1979.

6__

 

 

Проблеми патріотичного виховання сучасної молоді

 

Останнім часом у суспільстві  значно посилилися націоналістичні  настрої. У молодіжному середовищі часто-густо виявляються негативізм, демонстративне ставлення до дорослого, жорстокість в крайніх проявах. Різко зросла і «помолодшала» злочинність. Багато молодики виявилися сьогодні межами виховної середовища, надворі, де їх засвоюють нелегку науку виховання за умов. Впродовж останнього десятиліття ми практично втратили ціле покоління, представники що його потенціалі міг би стати істинними патріотами й достойними громадянами нашої країни.

 

Нині більшою мірою нав'язуються пріоритети земних інтересів над  етичними та релігійними цінностями, і навіть патріотичними почуттями. «Традиційні основи виховання і  безперервної освіти підмінюються «сучаснішими», західними: християнські чесноти – загальнолюдськими цінностями гуманізму; педагогіка поваги старших та Постійної спільної праці – розвитком творчої егоїстичної особистості; цнотливість, утримання, самообмеження – вседозволеністю і задоволенням власних потреб; любов, і самопожертву – західної психологією самоствердження; інтерес до вітчизняної культурі – винятковим інтересом до іноземних мов та іноземним традиціям» [6,т.2, з. 543].

 

Багато вчених відзначають, що криза  відбувається у душах людей. Система колишніх духовні цінності і орієнтирів втрачено, а нові – доки вироблені. Натомість, поширюється система хибних цінностей «масової» культури та субкультур (готи, панки,емо, скінхеди та інших.): споживання, розваги, культ сили, агресія, вандалізм, свобода без відповідальності, спрощенство [6,т.2, з. 543].

 

Звідси однією з гострих питань є питання патріотичного виховання  сучасної молоді. Бути патріотом –  природна потреба людей, задоволення  якої постає як умова їх матеріального  та духовної розвитку, затвердження гуманістичного життя, усвідомлення своїй історичній культурної, національної та духовної приналежність до Батьківщині розуміння демократичних перспектив її розвитку світі.

 

Розуміння патріотизму має глибоку  теоретичну традицію, відмираючу походить з глиб століть. Вже в Платона є розмірковування про те, що батьківщина дорожче батька і материна родини. У розробленому вигляді любов до Батьківщині, як самоцінність, у працях таких мислителів, як М. Макіавеллі, Ю.Крижанич, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Фіхте.

 

Ідея патріотизму в якості основи об'єднання російських в боротьбі проти загального ворога вже чітко  звучить й у «Повісті временних  літ» й у проповідях Сергія Радонезького. Із звільненням країни від чужоземного  ярма та формування єдиної держави  патріотичні ідеї знаходять матеріальну основу стають одній з форм прояви державного патріотизму, надзвичайно важливим напрямом у діяльності державних та громадських інститутів [1, з десятьма].

 

Багато мислителі і педагоги минулого, розкриваючи роль патріотизму  у процесі особистісного становлення людини, відзначали їх багатостороннє яке формує вплив. Приміром,К.Д. Ушинський вважав, що патріотизм не лише важливою завданням виховання, а й могутнім педагогічним засобом: «Як немає без самолюбства, то ні людини без любові до батьківщини, це і кохання дає вихованню вірний ключі до серцю чоловіки й могутню опору для боротьби з його дурними природними, особистими, сімейними і родовими схильностями» [8, т. 2, з. 160].

 

І.А. Ільїн писав: «Люди інстинктивно, природно, і непомітно звикають до оточуючої середовищі, до природи, до сусідів та культури своєї країни, до побуті над народом. Але саме тому духовна сутність патріотизму залишається майже завжди за порогом свідомості. Тоді любов до батьківщини живе у душах як нерозумної, предметно невизначеною схильності, яка то зовсім завмирає і втрачає чинність, ми маємо належного роздратування (в мирні часи, в епохи спокійного побуту), то спалахуєслепою іпротиворазумною пристрастю, пожежеюпроснувшегося, переляканого іожесточившегося інстинкту, здатного заглушити у душі і голос совісті, і відчуття міри і справедливості, і навіть вимоги елементарного сенсу» [4, з. 218].

 

У тлумачному словнику В.І. Даля слово  «патріот» означає «любитель  батьківщини, ревнитель проблемами його,отчизнолюб,отечественник чиотчизник» [3, т. 3, з. 24]. Патріотизм як якість особистості проявляється у кохання, і повагу до своєму Батьківщині, співвітчизникам, відданості, готовності служити Батьківщині. У Педагогічному енциклопедичному словнику дається таке визначення патріотизму: «…любов до батьківщини, до землі, зі своєю культурної середовищі. Із цією природними підставами патріотизму як природного почуття з'єднується його моральне значення обов'язки, і чесноти. Ясна свідомість своїх зобов'язань стосовно батьківщині й вірне їх виконання утворюють чеснота патріотизму, яка здавна була і релігійне значення...» [5, з. 185].

 

Патріотизм – це духовне явище, що має велику стійкість, довго зберігається у народі за його знищенні, а 3-4 поколінні  вмирає. Істинний, духовний у своїй основі патріотизм передбачає безкорисливе, беззавітне служіння Батьківщині. Він був і залишається моральним і політичною принципом, соціальним почуттям, зміст якого виявляється у любові до свого Батьківщині, відданістю йому, гордості над його минуле й сьогодення, прагненні і готовність його захищати. Патріотизм – одне з глибоких почуттів, закріплених століттями боротьби за волю і батьківщини.

 

Патріотизм є важливим елементом  як громадського, і індивідуального  свідомості. На рівні суспільної свідомості під патріотизмом мається на увазі національна та державна ідея єдності і неповторності даного народу, що формується з урахуванням традицій, стереотипів, моралі, відчуття історії і культури кожної конкретної нації. На рівні індивідуального свідомості патріотизм переживається як любов до батьківщини, гордість упродовж свого країну, прагнення дізнатися, зрозуміти й поліпшити її. Отже, патріотизм є ще однією зі складових елементів структури суспільної свідомості, у якій відбито: ставлення особистості до Батьківщині, до батьківщини, народу.

 

О.Н.Вирщиков,М.Б.Кусмарцев вважають, що патріотизм - це рух проти чогось, а рух свої цінності, якими володіє  суспільству й так людина. Патріотизм - це, передусім, стан духу, душі [1, з. 48-49]. Звідси, на думку О.Н.Вирщикова,М.Б.Кусмарцева, виходить найважливіший вітчизняний соціокультурний постулат, розкриває сенс виховання: вищу харчову цінність людина, вміє і здатний любити, а вищу харчову цінність самої людини є кохання зі своєю Батьківщині. «Ідея патріотизму в усі часи займала особливу увагу у духовного життя суспільства, а й переважають у всіх найважливіших сферах своєї діяльності – в ідеології, політиці, культурі, економіці, екології тощо. Патріотизм – складова частина національної ідеї Росії, невід'ємний компонент вітчизняної науку й культури, вироблений століттями. Він розцінювався як джерело мужності, героїзму і сили російського народу, як умову величі і могутності нашої держави» [1, з десятьма].

 

Істинний патріотизм зі своєї сутності гуманістичне, включає у собі на повагу до інших народів та країнах, до національних звичаїв і традицій та нерозривно пов'язані з культурою міжнаціональних взаємин. У цьому сенсі патріотизм і "культуру міжнаціональних взаємин дуже тісно пов'язані між собою, виступають на органічному єдності та визначаються педагогіці як «таке моральне якість, що містить у собі потреба віддано служити батьківщині, прояв до неї кохання, і вірності, усвідомлення і переживання її величі і слави, свою неповторну духовну зв'язки України із ній, прагнення берегти її честь гідність, практичними справами зміцнювати могутність і» [9].

 

Отже, патріотизм включає у собі: почуття симпатії до тим місцях, в якому людина народився і  виріс; шанобливе ставлення до свого  народу; турботу про інтереси великий  й малої Батьківщини; усвідомлення боргу перед Батьківщиною, відстоювання її честі й гідності, волі народів і незалежності (захист Батьківщини); прояв цивільних почуттів та збереження вірності Батьківщині; гордість за соціальні, економічні, політичні, спортивні і культурних досягнення власної країни; гордість за свою Вітчизну, за символи держави, на власний народ; шанобливе ставлення історичного минулому Батьківщини, над народом, його звичаям і політичним традиціям; відповідальність за долю Батьківщини і над народом, їхнє майбутнє, виражене із метою присвячувати свою працю, здібності зміцненню могутності і розквіту Батьківщини; гуманізм, милосердя, загальнолюдські цінності, тобто. істинний патріотизм передбачає формування та його тривале розвиток всього комплексу позитивних рис. Основою цього розвитку єдуховно-нравственний і соціокультурний компоненти. Патріотизм виступає у єдності духовності, громадянськості та соціальній активності особистості, яка усвідомлює свою нероздільність, нерозривність з Батьківщиною.

 

Основними функціями патріотизму громадянина Росії з початку третього тисячоліття є: «збереження, заощадження і збирання Російської державності; відтворенняпатриотически-вираженних соціальних відносин; забезпечення комфортності життєдіяльності людини у даної соціокультурної середовищі; захисту державних підприємств і національних інтересів Росії, її цілісності; ідентифікації особистості соціокультурної середовищі власної малої Батьківщини і співвіднесення себе у простір великий Батьківщини; мобілізації ресурсів особистості, конкретного колективу, суспільства, держави у забезпеченні соціальної, політичної та економічної стабільності; громадянської непокори і патріотичногосмислообразования в життєвої позиції і стратегії особистості; толерантності у процесі консолідації російського суспільства» [1, з. 46-47].

 

Принципи патріотизму - одне з форм висловлювання духовно-моральних  і ідейних вимог, у найбільш загальному вигляді розкриває зміст служіння Батьківщині, існуючого в сучасного  російського суспільстві. Вони також  висловлюють основні вимоги, що стосуються сутності служіння Батьківщині, забезпечення єдиних інтересів людини, колективу, характеру відносин між людьми у суспільстві, державі, визначають загальне напрям діяльності й у основі приватних, конкретних норм поведінки. У цьому плані вони служать критеріями моральності, культури, патріотизму і громадянськості.

 

Принципи патріотизму мають  загальне значення, охоплюють всіх людей, закріплюють основи культури їхніх стосунків, створювані у тривалій процесі історичного поступу  кожної конкретної суспільства. До основних принципів О.Н.Вирщиков,М.Б.Кусмарцев відносять:национально-идеологические, громадсько-державні, соціально-педагогічні [1,с.49-51].

 

Природа, батьки, родичі, Батьківщина, народ – невипадково однокореневі слова. За визначенням О.Н.Вирщикова, це «своєрідне простір патріотизму, основу якої лежать почуття Батьківщини, кревності, укорінення та солідарності, любові, яка обумовлена лише на рівні інстинктів. Воно необхідне, адже ми не вибираємо батьків, дітей, Батьківщину, місце свого народження» [2,с.119].

 

>Патриотическое виховання –  формування духовно-моральних, громадянських  і світоглядних якостей особистості,  які проявляються у коханні  до батьківщини, свого будинку,  із метою й умінні берегти,  й примножувати традиції, цінності  над народом, своєї культури, своєї землі [7, с.24-25]. Загальна мета патріотичного виховання, на думкуГ.К.Селевко [6, т. 2, з. 542], – виховувати у підростаючого покоління любов до батьківщини, гордість упродовж свого Вітчизну, готовність сприяти її процвітанню і захищати у разі потреби. Патріотизм проявляється у дитячому віці, розвивається і збагачується у соціальній, особливо духовно-моральної сфери життя. Вищий рівень розвитку почуття патріотизму нерозривно пов'язані з активної соціальної діяльністю, діями і вчинками, здійснюваними для Батьківщини на основі демократичних засадах громадянського суспільства.

 

>Патриотическое виховання ввозяться  процесі включення які у активний  творчий працю для Батьківщини,  прищеплення дбайливого ставлення  історії Батьківщини, для її культурної спадщини, до звичаям і політичним традиціям народу – любові до малої Батьківщині, до своїх рідним місцях; виховання готовності до захисту Батьківщини; вивчення звичаїв та Міністерства культури різних етносів. Виховання патріота – одне з наріжних завдань сучасного освітнього закладу.