Самостійна робота учнів в ВНЗ

    В практиці  навчання кожен тип самостійної  роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі урочних та позаурочних занять.

      1. Робота з книжкою. Це робота з текстом та графічним матеріалом підручника: переказ основного змісту тексту; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше  поставлені до тексту завдання; складання плану відповідей за прочитаним текстом; аналіз, порівняння, узагальнення й систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота с першоджерелами, довідниками, науково – популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.

     2. Вправи: тренувальні, відтворюючі, складання завдань та запитань і їх розв’язання, рецензування відповідей інших учнів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.

      3. Розв’язання різноманітних завдань та виконання практичних і лабораторних робіт.

      4. Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, диктанти, твори.

      5. Підготовка доповідей та рефератів.

      6. Виконання індивідуальних та групових завдань.

      7. Домашні лабораторні дослідження та спостереження.

      8. Технічне моделювання та конструювання.

Більшість з перерахованих видів самостійних робіт може використовуватися на різних рівнях самостійної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох відзначених вище типів самостійних робіт. В розпорядженні ж творчо працюючого вчителя є великий арсенал різноманітних самостійних робіт для різних дидактичних завдань.

  Будь – яка самостійна  робота повинна починатися з  усвідомлення учнем мети та  способів дії. Від цього в значній  мірі залежить ефективність всієї роботи. Недоліки в організації самостійної роботи:

      - відсутність системи в організації роботи, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;

      - рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня, слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдання;

       - самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не є оптимальною для даного класу[7, с.229-230].

Самостійна робота студентів, підходи до якої потребують докорінних змін, на сучасному етапі повинна стати основою вищої освіти, важливою частиною процесу підготовки фахівців.

Як складне педагогічне явище - це особлива форма навчальної діяльності, спрямована на формування самостійності студентів і засвоєння ними сукупності знань, вмінь, навиків, що здійснюється за умови запровадження відповідної системи організації всіх видів навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості і засвоєння знань, умінь, навиків.

Основними функціями самостійної роботи студентів є: пізнавальна, самостійна, прогностична, коригуючи та виховна.

Пізнавальна функція визначається засвоєнням студентом систематизованих знань з дисциплін. Самостійна функція - це формування вмінь і навиків, самостійного їх оновлення і творчого застосування. Прогностична функція є вмінням студента вчасно передбачати й оцінювати як можливий результат, так і саме виконання завдання. Коригуюча функція визначається вмінням вчасно коригувати свою діяльність. Виховна функція - це формування самостійності як риси характеру.

Зміна концептуальної основи й розширення функцій самостійної 0роботи студента не тільки веде до збільшення її обсягу важливості, а й викликає зміну у взаємовідносинах між викладачем і студентом як рівноправними суб'єктами навчальної діяльності, тобто коригує всі психолого-педагогічні (організаційні, методичні) засоби забезпечення самостійної роботи студентів.

Усе це ставить вимоги до пошуків таких форм навчальної роботи у ВНЗ, коли допомога і контроль з боку викладача не пригнічуватимуть ініціативи студента, а привчатимуть його самостійно вирішувати питання організації, планування, контролю за своєю навчальною діяльністю, виховуючи самостійність, як особисту рису характеру[16, с.14].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сутність і значення самостійної роботи студентів

Сучасні дослідники проблем вищої школи по – різному трактують сутність самостійної роботи студентів, по – різному її визначають. П. І. Підкасистий, наприклад, розглядає самостійну роботу як «засіб організації ті виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності». Такий підхід дає можливість поділити самостійну роботу студентів на аудиторну і позааудиторну.

Під час аудиторних занять студенти слухають лекції, конспектують їх, виконують практичні та лабораторні роботи, беруть участь у дискусіях або просто в обговоренні питань під час семінарських занять та ін. Позааудиторна робота менш регламентована, ніж аудиторна, внаслідок чого її організація, керівництво і контроль пов’язані з певними труднощами. Зважаючи на це головна увага у даній темі буде приділена поза аудиторній роботі студентів, хоча деякі питання, звичайно, є загальними для усіх її видів (проблеми організації та управління самостійною роботою студентів на лекціях і семінарських заняттях окремо висвітлені у відповідних розділах підручника).

Високо оцінюючи роль самостійної роботи в процесі навчання, Я. А. Коменський наголошував: «…Альфою та омегою нашої дидактики нехай буде пошук і відкриття способу, за якого б учителі менше навчали, а учні більше б училися».

Самостійна робота здебільшого виступає чи не єдиним способом виховання самостійності у набутті знань. Гегель писав із цього приводу: щоб навчитися плавати, треба увійти у воду. Це стосується й виховання самостійності як риси особистості. Мають рацію ті, хто стверджує, що цього навчитися неможливо. Самостійність у здобутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності, з появою внутрішньої потреби у знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. У цьому розумінні самостійності справді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише формувати у процесі виховання.

Самостійність у здобутку знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити зміст та мету роботи, організовувати власну самоосвіту, вміння по-новому підходити до вирішуваних питань, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Досвід переконує, що далеко не всі студенти виявляють свідомість і волю, вкрай необхідні для організації власної самостійної роботи. У цій галузі існують ще значні недоліки. Самостійна робота студентів у деяких випадках погано організована, особливо на вечірніх та заочних відділеннях[1, с.433-434].

Є чимало підходів до визначення сутності самостійної діяльності, яка спрямована на формування творчої особистості.

Відомі науковці, а саме: Астахова О.В., Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І., Підкасистий П.І., Харламов І.Ф. надають великого значення самостійній роботі в процесі формування особистості, розглядають основні принципи, форми, методи організації, а також облік і контроль цієї діяльності.

Так, І.Ф. Харламов підкреслює, що «…на уроках, як би гарно вони не проводились, має місце концентроване запам’ятовування, і завдання переводиться лише в оперативну пам’ять … а потрібне розосередження запам’ятовування» [21, с. 67]. Для досягнення цієї мети автор пропонує суттєво покращити самостійну роботу учнів за рахунок вдосконалення домашніх завдань. Навіть, якщо самостійна робота обмежується тільки домашнім завданням, вона повинна мати дидактичний зміст у вигляді завдання, яке формує вчитель відповідно навчальної дисципліни.

В роботах сучасних дослідників [13,с.25] зустрічаємо визначення умов, від яких залежить успіх домашньої навчальної роботи. До них відносяться:

• сформованість в учнів пізнавального інтересу до знань (ця умова забезпечується єдністю домашніх завдань та навчальної роботи на заняттях, зв’язок з життям, з практикою);
• педагогічне керівництво і контроль з боку вчителів та батьків, які виховують відповідальне відношення до виконання домашніх завдань;
• дотримання дидактичних принципів, зокрема принципу доступності навчання, а саме посильності пропонованого домашнього завдання.

Особливої уваги заслуговують розміркування дослідників щодо місця і ролі самостійної роботи у навчальному процесі. В літературі зустрічаємо спори про те, чим же є самостійна робота: це форма організації навчального процесу, метод чи засіб навчання? За якими показниками слід визначити, відноситься чи інший вид діяльності учня в навчанні до самостійної роботи? Автор формує своє розуміння на ці питання. Зокрема підкреслюється, що в переважній більшості визначень і підходів до розкриття поняття «самостійна робота» учителю приділяється відповідне місце в керівництві цією роботою: відмічається, що вона здійснюється, якщо це необхідно, допомагає учням і контролює її результати, в той час підкреслюється, що з його сторони не повинно бути точного, сковуючого ініціативу учнів інструктування [14, с.10].

Інші автори в своїх дослідженнях і рекомендаціях вказують на те, що шкільні методи самостійної роботи малопридатні в вузівській системі навчання і тому студентів, з першого дня їх перебування в інституті, необхідно навчати систематично та самостійно працювати в аудиторії, в бібліотеці, щоб вони якнайшвидше оволоділи навичками самостійної навчальної діяльності.

Але і згодом, після закінчення вузу, спеціаліст повинен не тільки добре виконувати свої виробничі функції, але він повинен продовжувати своє навчання. І тому саме в вищому навчальному закладі студентам слід оволодіти методикою самонавчання для наступного самостійного опанування знаннями.

Формування умінь навчатися складаються з формування різноманітних умінь і виявлять в чіткій організації діяльності студентів, направленої на виконання різноманітних задач.

Оскільки при вивченні кожного предмета студенту важливо не тільки засвоїти навчальний матеріал, а й оволодіти культурою розумової праці, досвідом творчої діяльності, автори виділяють уміння, які необхідні для опанування науковими знаннями:

• читання з різною метою (для засвоєння важливих деталей, для відповіді на запитання, для критичної оцінки, для розвитку словникового запасу, тощо);
• працювати з першоджерелами, користування книгою як знаряддям праці;
• шукати необхідну інформацію;
• користуватися довідником;
• конспектувати;
• складати картотеку і користуватися нею;
• будувати схему спостережень;
• вірно описувати процес, за яким здійснюється спостереження;
• виділяти головне;
• слухати, на слух виділяти головне;
• аргументовано висловлювати свою думку;
• коротко і стисло викладати свої і чужі думки;
• логічно мислити;
• систематизувати, класифікувати явища;
• бачити і розуміти причини і наслідки процесу виникнення і розвитку того чи іншого явища;
• аналізувати факти, робити узагальнення і висновки;
• самостійно ставити задачі та інше.

В роботах, в яких аналізується самостійна навчальна і домашня робота учнів як форма самостійної навчальної діяльності, нерідко дослідники виділяють і недоліки. Зокрема до них відносяться: напівмеханічне читання навчального матеріалу, невміння розчленувати його окремі смислові частини, невміння учнів організовувати свій робочий час, перевантаження учнів домашніми завданнями [6, с.98].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ ОСНОВНІ НАПРЯМКИ  САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВНЗ І-ІІ РІВНЯ АКРЕДИТАЦІЇ

2.1. Організація самостійної  роботи сучасних студентів на  сьогодні

Сьогодні система  освіти зазнала значних змін як у викладанні матеріалу, так і в організації самостійної роботи. Більшість навчальних закладів в Україні повністю перейшли на Болонську систему, в якій особливе значення приділяють вивченню матеріалу шляхом організації самостійної роботи студентів з різноманіттям її форм та засобів. Ефективність самостійної роботи студентів визначається в оволодінні знаннями з дисципліни та потребує постійного контролю. Особливої уваги заслуговує зниження загального рівня шкільної підготовки майбутніх студентів [5, с.8].

Нині відсутній єдиний погляд на те, що треба розуміти під самостійною роботою студента (СРС). Так, одні дослідники вважають самостійну роботу «засобом організації та виконання визначеної пізнавальної діяльності», інші розглядають самостійну роботу як один із видів навчальних занять, специфічною особливістю якого є відсутність викладача в момент навчальної діяльності (це стосується як практичних занять, так і поза аудиторної роботи). Також відсутнє і єдине визначення самостійної роботи. У діяльності концепції самостійна робота – це сукупність дій студента з предметами у певних умовах, що передбачають відсутність безпосереднього керівництва та допомоги з боку викладача, з використанням наявних індивідуальних рис особистості для того, щоб отримати продукт, відповідний заданій меті, у результаті чого має бути сформована самостійність як риса особистості студента та засвоєна певна сукупність знань, умінь і навичок. У трактуванні українського педагогічного словника під поняттям «самостійність» розуміють одну із властивостей особистості, що характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язки з іншими людьми, сформовані в процесі діяльності.

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями та навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються. Тобто, при самостійній роботі студент сам повинен визначати мету, предмет та засоби діяльності [10, с.155].