Самостійна робота учнів в ВНЗ

У процесі діяльності студент постійно має співвідносити передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності, завдяки чому може відбирати засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і встановлювати послідовність їх застосування.

Самостійна робота, виступаючи специфічним педагогічним засобом організації, має подвійну природу. З одного боку, вона постає як навчальне завдання, тобто об’єкт діяльності студента, запропонований викладачем, з іншого – формою прояву певного способу діяльності при виконанні відповідного завдання.

Широке застосування СРС дає можливість успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість та засвоєння знань, виробити та відтворити уміння та навички, яких вимагає навчальна програма, навчити користуватися набутими знаннями та вміннями в житті, розвивати пізнавальні здібності тощо .

СРС завжди має дидактичну спрямованість. Основною метою при цьому є вивчення нового матеріалу, вдосконалення набутих знань та вмінь, перевірка результатів навчання [8, с.29]. Здебільшого одна й та ж робота дає можливість одночасно розв’язати кілька завдань.

Набування нових знань і оволодіння самостійною роботою здійснюється на основі різноманітних джерел знань. За джерелами знань самостійну роботу в сучасній системі освіти можна поділити на такі види:

• робота з навчальною та навчально-методичною літературою:

а) обов’язковими навчальними посібниками: підручником з дисципліни, збірником тестових завдань, навчально-методичними вказівками;

б) додатковою літературою: дидактичними посібниками, довідниками, науковою літературою;

• експеримент:

а) за формою організації: лабораторні заняття, практичні заняття, уявний експеримент;

б) за методом застосування: інформаційний або евристичний;

• робота з тестовими та індивідуальними завданнями, рисунками, схемами, таблицями, вправами, моделями тощо;
• робота з використанням аудіовізуальних засобів навчання (наприклад, навчальних кінофільмів, мультимедійних презентацій, електронних підручників та посібників, комп’ютерних тестових програм) та педагогічних програмних засобів;
• робота студентів при слуханні викладача або доповідей інших студентів – конспектування, реферативні повідомлення.

Характерною ознакою методу навчання, на яку останнім часом звертають пильну увагу, є тип пізнавальної діяльності студентів . Практично доцільно враховувати три основних типи пізнавальної діяльності студентів і, відповідно, розрізняти самостійну роботу трьох типів: репродуктивну, евристичну, дослідницьку.

Завдання для самостійних робіт репродуктивного типу містять вимогу виконати ту чи іншу дію за зразком або здійснити, як кажуть, «близьке перенесення знань». У них здебільшого зазначено як і у якій послідовності розв’язувати ту чи іншу задачу. Хоча ці завдання в основному вимагають відтворення знань, вони, безперечно, розвивають студентів. Виконуючи роботу, студенти перебудовують та систематизують здобуті знання. Мета самостійної роботи у такому разі – краще осмислення нового та закріплення вивченого матеріалу.

Самостійна робота частково-пошукового характеру(евристична) спонукає до цілком свідомої діяльності. Завдання для такого типу роботи дає можливість знайти шлях і спосіб розв’язання певної задачі на основі наявних знань.

Дослідницька самостійна робота – один з методів проблемного навчання. Такі роботи – невеликі студентські дослідження, у результаті яких вони здобувають нові знання або дізнаються про новий спосіб дії. Виконання дослідницької самостійної роботи можна навести у вигляді схеми:

• дослідження починається із запитання
• запитання викликає утруднення;
• з’являється мета діяльності;
• накреслюється план, у якому можуть передбачатися варіанти розв’язання.

 Після аналізу студенти  вибирають оптимальний варіант, виконують роботу та роблять висновок. Така загальна схема виконання дослідницьких самостійних робіт. Але вона, звичайно, може змінюватися залежно від змісту питань, джерела знань тощо. Під час виконання такого типу робіт виявляється творчість студентів.

Називаючи три типи самостійної роботи, слід відзначити, що на практиці не завжди можна цілком певно визначити, якого саме типу роботу в кожному конкретному випадку було проведено. Різкої межі між типами самостійної роботи немає. Може йтися лише про переважання того чи іншого виду пізнавальної діяльності під час роботи.

Зокрема, самостійна робота має характерну особливість, що стосується організації цього методу навчання. За цією ознакою самостійну роботу поділяють на групову, індивідуальну (у тому числі, диференційовану) та позааудиторну. Групова діяльність полягає у виконанні всіма студентами під безпосереднім керівництвом викладача спільних завдань. Але й у цьому випадку зберігається можливість індивідуалізації навчання.

Результати дослідження ефективності самостійної роботи студентів у навчальному процесі дають змогу висловити такі припущення:

1. основним джерелом теоретичної інформації для студента є конспект лекцій. Це означає, що повнота й адекватність сприйняття цієї інформації студентами залежать від рівня організації лекційних занять та їхнього інформаційно-методичного забезпечення. Вирішальну роль при цьому також відіграє вміння студента працювати на лекції та вести конспект;
2. зменшується тривалість роботи студента в бібліотеці з навчальною літературою, що часто пояснюється збільшенням навантаження в аудиторний час, зростанням кількості завдань та необхідністю одночасно вчитися і працювати. Це вимагає від викладача розробки методичних рекомендацій щодо роботи з літературою та чіткого обґрунтування доцільності такої роботи;
3. зменшуються затрати часу на виконання традиційних видів завдань щодо опрацювання теоретичної інформації (аналізу, порівнянь, відповідей на запитання, пояснень тощо). У той же час збільшується питома вага затрат часу та, відповідно, продуктивності завдань, які забезпечують алгоритмічно-дійовий і творчий рівні засвоєння знань (зокрема завдань на вміння розв’язувати задачі, ситуації, випадки, виявляти позитивні та негативні сторони, випробувати, пропонувати, створювати нове). Це також свідчить про прагнення студентів до самореалізації та професійної рефлексії в процесі навчання, що, з іншого боку, вимагає від викладача дотримання системи вимог за організації самостійної роботи студентів. Ці припущення були підтверджені під час анкетувань та співбесід зі студентами;
4. найбільшу увагу порівняно з іншими видами завдань у процесі виконання самостійної роботи студенти приділяють навчальному проектуванню. Це сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів та підвищенню ефективності навчання.

    Наведені факти  свідчать про значне зростання  мотивації студентів, ефективність  їхньої навчально-пізнавальної діяльності  за застосування  професійних  завдань у навчальному процесі. Це також підтверджується можливістю  диверсифікації застосування методу  проектів у сучасних умовах  професійної підготовки майбутніх  фахівців[22].

Результати дослідження ефективності самостійної роботи студентів у навчальному процесі дають змогу висловити такі припущення:

1. основним джерелом теоретичної інформації для студента є конспект лекцій. Це означає, що повнота й адекватність сприйняття цієї інформації студентами залежать від рівня організації лекційних занять та їхнього інформаційно-методичного забезпечення. Вирішальну роль при цьому також відіграє вміння студента працювати на лекції та вести конспект;
2. зменшується тривалість роботи студента в бібліотеці з навчальною літературою, що часто пояснюється збільшенням навантаження в аудиторний час, зростанням кількості завдань та необхідністю одночасно вчитися і працювати. Це вимагає від викладача розробки методичних рекомендацій щодо роботи з літературою та чіткого обґрунтування доцільності такої роботи;
3. зменшуються затрати часу на виконання традиційних видів завдань щодо опрацювання теоретичної інформації (аналізу, порівнянь, відповідей на запитання, пояснень тощо). У той же час збільшується питома вага затрат часу та, відповідно, продуктивності завдань, які забезпечують алгоритмічно-дійовий і творчий рівні засвоєння знань (зокрема завдань на вміння розв’язувати задачі, ситуації, випадки, виявляти позитивні та негативні сторони, випробувати, пропонувати, створювати нове). Це також свідчить про прагнення студентів до самореалізації та професійної рефлексії в процесі навчання, що, з іншого боку, вимагає від викладача дотримання системи вимог за організації самостійної роботи студентів;
4. найбільшу увагу порівняно з іншими видами завдань у процесі виконання самостійної роботи студенти приділяють навчальному проектуванню. Над виконанням цього завдання студенти працювали близько половини часу, відведеного на самостійну роботу в цілому з предмета. На етапі проектування не лише використовується теоретична інформація, отримана студентами з літератури й на лекціях, а й проводяться консультації, співбесіди з викладачами та студентами, друзями і знайомими для оптимізації творчого й наукового пошуку. Розроблені проекти студенти не тільки представляють і захищають у своїх навчальних групах, але й прагнуть апробувати їх у реальних умовах практичної діяльності. Студенти виконують завдання, моделюючи задачі, наводять приклади економічних ситуацій і випадків та розробляють алгоритм розв’язання проблеми тощо. Це також сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів та підвищенню ефективності навчання.

Отже СРС, як певний спосіб навчання, можна охарактеризувати за такими ознаками, як дидактична спрямованість, тип пізнавальної діяльності студентів, форма організації роботи, вид джерела знань. Це форма організації процесу навчання, яка здійснюється з метою набування нових знань, умінь та навичок у спеціально відведений час як без участі викладача, так і під його керівництвом. Основними умовами ефективного застосування самостійних робіт є: технологізація навчального процесу, створення бази дидактичного матеріалу для систематичної самостійної навчально-пізнавальної діяльності, домінування творчих навчально-пізнавальних завдань над репродуктивними в процесі самостійної роботи студентів.

Організація самостійної роботи на сучасному рівні з використанням сучасних засобів навчання потребує подальшого вивчення та вдосконалення[18, с.124].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Рекомендації щодо  самостійної роботи студентів

Стимулювання самостійної роботи студента передбачає створення на факультеті системи навчально – виховних і навчально – розвивальних впливів.

Необхідними кроками до створення у ВНЗ І-ІІ рівня акредитації такої системи є:

1. здійснення переорієнтації функцій навчального відділу з контрольно – статистичних на навчально – стратегічні та діяльнісно – координаційні;
2. розробка плану координації роботи всіх кафедр з реалізації визначених у системі цілей організації самостійності майбутніх фахівців, спрямованого на формування в них інтегральної готовності до праці;
3. поточний контроль за виконанням плану координації роботи.

В ідеальному варіанті важливо враховувати і вплив самого навчання на ефективність системи координації самостійної роботи студентів, інші фактори, які стимулюють розвиток активності студентів у професійному самовихованні[15, с.115].

В процесі виконання вказаних завдань студенти учаться користуватися  різного роду посібниками, приборами , апаратурою,  дидактичним матеріалом, опановують вміннями залучати різного роду довідкові та опорні матеріали для самоперевірки. Одночасно у них формуються організаційні вміння - вміння відбирати потрібні для виконання завдань матеріали,  визначати послідовність роботи, розраховувати час і т.д. Такого роду заняття допомагають студентам опановувати умінням трудитися в нових для них умовах, а викладачеві дають можливість цілеспрямовано і послідовно формувати у студентів якості необхідні для активного включення в навчально - виховний процес .

В процесі організації самопідготовки важливо не допустити перезавантаження учнів . З цією метою особливо необхідне формування у студентів раціональних прийомів навчальної роботи, умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільно – політичної  інформації, самостійно ставити досліди і вести спостереження[2, с.298].

Дуже корисне для майбутніх спеціалістів виконання студентами по черзі обов’язків керівника семінару (практичного заняття). Студент – керівник відповідає за підготовку і проведення заняття. Він веде семінар, стежить за регламентом, формулює запитання й організовує обговорення, проводить колективний аналіз та оцінку роботи. При цьому викладач надає допомогу керівникові під час підготовки до заняття, бере участь у постановці й обґрунтуванні проблеми, у підбитті підсумків та оцінюванні самого процесу роботи на основі принципу співробітництва.

Для самостійної роботи студентів можна запропонувати такі ігри і завдання, що потребують різного рівня інтелектуальної активності (Додаток)[13, с.162].

Організація самостійної роботи студентів з навчального предмета має здійснюватися з дотриманням низки вимог, зокрема таких:

• обґрунтування необхідності завдань у цілому й конкретного завдання зокрема, що вимагає виявлення та стимулювання позитивних мотивів діяльності студентів.;
• відкритість та загальна оглядовість завдань. Усі студенти повинні знати зміст завдання, мати можливість порівняти виконані завдання в одній та в різних групах, проаналізувати правильність та корисність виконаної роботи, відповідність поставлених оцінок (адекватність оцінювання);
• надання детальних методичних рекомендацій щодо виконання роботи (у якій послідовності працювати, з чого починати, як перевірити свої знання). За окремими завданнями студенти мають отримати пам’ятки;
• надання можливості студентам виконувати творчі роботи, які відповідають умовно-професійному рівню засвоєння знань, не обмежуючи їх виконанням стандартних завдань.

Для реалізації самостійної роботи в процесі вивчення навчального предмета студенти виконують комплекс завдань різних типів відповідних рівнів складності. У цілому, завдання для самостійної роботи студентів мають відповідати таким вимогам (за В. А. Козаковим):

1. професійна результативність — формулювання завдання, яке має гарантувати формування хоча б одного професійного вміння в термінах та поняттях майбутньої спеціальності студента;
2. продуктивність — передбачає отримання професійного продукту навчальної самостійної праці студента після завершення всіх дій з вирішення цього завдання;
3. конструктивність — наявність визначеної структури завдання-задачі (мета, вихідні дані, умови, що їх зв’язують);
4. когнітивність — перевага розумових дій над психомоторикою в процесі вирішення завдання;
5. самостійність — переважна кількість дій студента має бути самостійною, що забезпечується переліком вихідних даних, умовами задачі та необхідністю отримання різноманітних професійних продуктів.