Феномен жіночого політичного лідерства в сучасній Україні

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку [43].

Виняток становлять лише випадки повної ліквідації підприємства. Але і в цьому разі звільнення допускається з обов’язковим працевлаштуванням. Таке працевлаштування здійснюється також у випадку звільнення жінок після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Гарантії, встановлені для матерів, поширюються на родичів, які виховують дітей без матері, навіть у випадку, коли мати тривалий час перебуває у лікувальному закладі [80, с. 273].

Поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з  материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки. Пільги та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентноздатність жіночої робочої сили на ринку праці. Утримувати працівників, які мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично неможливо. Робота ж жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримувати себе і свою сім’ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім’я має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік. Вимушене суміщення сімейних обов’язків з роботою на виробництві не проходить безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.

Тобто, держава законодавчо намагається забезпечувати дотримування прав жінок у сфері праці , але де-факто можна ствердити, що реалізація цього законодавства не завжди відповідає формальним положенням, адже можна віднайти безліч випадків, коли охорона праці жінок в Україні порушується.

Нестабільне економічне становище України призводить до того, що найбільшою проблемою сучасної молоді стає працевлаштування та житлове  кредитування. Тому законодавство України  намагається забезпечувати також  і охорону праці молоді. Зокрема, стаття 187 розділу ХІІІ КЗпП, говорить, що неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює [43].

На кожному підприємстві, в установі, організації, має вестися  спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження. Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перенесення і пересування важких речей неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі в межах граничних норм допускається лише у тих випадках, коли це пов’язано з виконанням ними постійної роботи і займає не більш як 1/3 їх робочого часу.

Усі особи молодше  вісімнадцяти років приймаються  на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. Забороняється з мотивів виховання приймати осіб, що не досягли вісімнадцяти років, на роботи, пов’язані з виробництвом, зберіганням і торгівлею спиртними напоями. Для неповнолітніх законодавством про працю, залежно від віку, встановлена скорочена тривалість робочого часу. Таке зниження тривалості робіт не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Заробітна плата неповнолітнім виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи [4, с. 118].

Якщо неповнолітні допущені до відрядних робіт, їх праця оплачується  за відрядними розцінками, встановленими  для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Але при цьому слід враховувати, що для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, які не досягли вісімнадцяти років. Для молодих робітників, які поступають на підприємства, в організації після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, можуть застосовуватися знижені норми виробітку. Вони затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Звільнення працівників  молодше вісімнадцяти років з  ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому у визначених випадках звільнення може бути проведено у виняткових випадках і з працевлаштуванням.

Батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також державні органи, громадські організації та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, якщо продовження його дії загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Особам віком до вісімнадцяти років щорічна основна відпустка надається тривалістю 31 календарний день. Ця відпустка повинна надаватись у якості відпочинку і заміна її грошовою компенсацією не допускається. Відпустка надається на бажання працівника в зручний для нього час [80, с. 275].

Отже, можна зробити  висновок, що в Україні через нормативно-правові  акти умови праці, як жінок, так і  молодих людей забезпечується на достатньо високому рівні. Але реально є багато фактів підтвердження того, що ці права доволі часто порушуються, і громадяни, які підпадають під ці соціальні групи стають під ярмо експлуатації, тому що не мають іншого виходу. Або ж просто роботодавці через небажання сплачувати податки за неприбуткових працівників, використовуючи бюрократичний апарат і гроші не дотримуються норм закону. Наприклад, випадки, коли жінка на співбесіді вказує про те, що у неї є діти, їй у тактовній формі пишуть відмову, або підлітки, які пропрацювавши пів року не отримують ні копійки за свою роботу.

ВИСНОВКИ

Спираючись на базові наукові концепції політичного лідерства, сформовані вченими різних країн світу та вітчизняними мислителями, можна зробити висновок, що політичне лідерство – це суспільно-політичний процес, за якого одна, а іноді кілька осіб беруть на себе і виконують роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства загалом. Політичне лідерство привертало до себе увагу мислителів ще за часів античності (Арістотель, Конфуцій, Ціцерон, Світоній та інші) і інтерес до цього явища не зник до сьогодні. На даний момент теоретичне дослідження політичного лідерства набуло високого рівня: існує безліч підходів до визначення сутності політичного лідерства, на сьогодні відомі теорії походження цього явища (теорія рис, послідовників, ситуативна), розроблена велика кількість типологій політичного лідерства багатьма науковцями з різних держав світу. Політичне лідерство стало важливим аспектом у функціонуванні держави та її політичної системи, тому що від типу лідерства залежить рівень демократії в країні та політичні процеси в цілому.

Досліджуючи стан наукової розробки проблеми жіночого політичного лідерства, ми дійшли висновку, що з переходом багатьох держав світу на демократичний шлях розвитку, інтерес до цього питання почав різко зростати, оскільки це є показником демократичних цінностей. Найбільшого наукового розкриття ця проблема отримала у США (С. Ріджвей, Б. Гутек, Дж. Боумен та інші) та після Другої Світової війни у країнах Західної Європи. Щодо країн пострадянського простору, то там проблема жіночого політичного лідерства почала досліджуватися тільки у 90-х роках ХХ століття після розпаду СРСР, оскільки в Радянському Союзі питання лідерства апріорно вивчалося без врахування статі. На даний момент це питання добре досліджено в теоретичному плані, але якщо брати до уваги Україну, то воно має ще малий досвід вивчення, як в теоретичному, так і в практичному плані.

Незважаючи на те, що Україна  намагається розвиватися у відповідності до міжнародних стандартів і запроваджує закони та нормативно-правові акти, які передбачають відсутність дискримінації жінок, а Конституція України гарантує забезпечення рівності прав жінок та чоловіків, питання гендерної політики і нині залишаються досить актуальними. Причиною цього є те, що де-юре гендерна рівність забезпечується, але де-факто стан речей у цьому питанні далекий від ідеалу. Вплив гендерного фактора на жіноче політичне лідерство очевидний, це можна прослідкувати по показниках представництва жінок у представницьких органах влади на державному рівні – за всю історію семи скликань Верховної Ради (22 роки) відсоток жінок у парламенті зріс від 2% до 9,7%, тобто лише на 7,7%. В порівнянні з країнами Європи, де цей показник сягає подекуди більше 40% для України це дуже низький рівень. Проблемою стають саме гендерні стереотипи, які важко викорінити із свідомості громадян, бо вони формувалися віками.

Попри те, що в Україні  малі показники жіночого представництва у органах влади, ми можемо спостерігати виняткові випадки, які стали яскравим прикладом жіночого політичного лідерства в Україні, зокрема це політична діяльність Н. Вітренко та Ю. Тимошенко. Поєднує їх те, що обох називають харизматиками, оскільки мають особливі якості, які природно змушують людей слідувати їхнім поглядам, та підкорятися їх вказівкам. Але відмінність їх лідерства полягає, насамперед, у ідеологічних поглядах – Вітренко: комунізм, проросійські настрої, Тимошенко: соціал-демократизм, європейський вектор спрямування. А також у стилі лідерства – Тимошенко завжди виважена, вміру емоційна, проявляє гнучкість у дипломатії. Вітренко, навпаки, нестримна, безкомпромісна, не прислухається до чужої думки. Саме це і стало визначальними чинниками, що вплинули на їхню роль у сьогоденні політичного життя. Н. Вітренко опинилася поза межами публічної політики, її погляди все менше підтримуються громадянами України, а Ю. Тимошенко, хоча і знаходиться за гратами, все одно має величезну кількість прихильників в лиці громади, яка підтримує її під вікнами Качанівської колонії та у різного роду акціях, які проводяться на підтримку їй.

Щодо представництва жінок у органах влади на місцевому  рівні, потрібно зазначити, що цей рівень вищий у порівнянні із загальнодержавним. Але особливість у тому, що чим нижча за рівнем рада, тим більше жінок її представляє, і чим вище підіймається щабель, тим меншим стає відсоток жінок. Перевага в тому, що на регіональному рівні велика кількість жінок задіяна у державній службі, про що стверджує аналіз гендерних портретів багатьох областей України. Це дає змогу стверджувати про чудові здібності жінок у виконавських ролях. Позитивом є те, що на місцевому рівні з проблемою забезпечення гендерного балансу у органах влади борються активні громадські організації та об’єднання, що функціонують у багатьох містах України, залучаючи до активних дій у політичній діяльності жіночу частину населення та проводячи для них тренінги.

Можемо спостерігати яскраві приклади жіночого політичного лідерства у Рівненській області. Як виявляється жінок-політиків тут небагато, але вони досить активні, успішні, допомагають у вирішенні проблем свого міста, до них дослухаються громадяни. Сюди можна віднести таких представниць влади як Світлана Сад – заступник голови облдержадміністрації, депутат Рівненської обласної ради, Людмила Туровська – депутат Рівненської міської ради, голова Федерації роботодавців у сфері оцінки та землевпорядкування, Галина Кульчинська – заступник міського голови м. Рівного, Світлана Богатирчук-Кривко – начальник головного управління Держкомзему, Віра Кобилянська – депутат міської ради, заступник головного лікаря з медичної роботи Рівненскього будинку дитини. Всі вони, кожна у своїй сфері зробили великий внесок у розвиток власного міста та області. Доказом їх лідерства є те, що у їхніх приймальнях практично кожного дня є громадяни, які приходять до них за консультаціями, підтримкою та допомогою.