Вивчення різниці рівня тривжності між студентами-психологами та студентами технічних спеціальностей

В. М. Астапов, стверджує, що для розвитку загальної теорії тривоги, як стану і особової властивості, що приходить, необхідно виділити і проаналізувати функції тривоги.

Функціональний  підхід дозволяє розглядати стан тривоги, не тільки як ряд реакцій, що характеризують стан, але і як суб'єктивний чинник, що впливає на динаміку протікання діяльності.

Питання про  психологічні функції часто зачіпає  обговорення таких традиційних  проблем, як генетичні корені тривоги, умови і ситуації її виникнення, вплив тривоги на діяльність і ін. Початково функціональна характеристика тривоги виділяється в більшості напрямів інтерпретації цього стану. Йдеться, на думку

В. М. Астапова, про твердження, що стан тривоги  передбачає той або інший вид  небезпеки передбачає щось неприємне, що загрожує і сигналізує індивіду про це. Дія тривоги часто розповсюджується далеко за рамки реальної ситуації, переносячи суб'єкта, як в майбутнє, так і в минулий час. Суб'єкт за власною ініціативою виходить за рамки запропонованого йому завдання, сам організовує процес постановки нової мети і способів їх досягнення, нерідко вступаючи в суперечності з провідною метою і мотивами здійснюваної діяльності. Відволікання уваги на пошук загрози може впливати на характер діяльності. Здійснювана тривогою спонука до пошуку небезпеки має безпосереднє відношення і до патологічних порушень, при яких спостерігається постійний  пошук небезпеки і знаходження загрози в інших людях (марення збитку), у власному тілі (іпохондрія), в результаті власних дій (психастенія) і ін. Активність з'являється в пошуковій діяльності назустріч загрожуючому об'єкту є шлях зменшення тривоги умовного визначення небезпеки.

К. Гольдштейн відрізняв, що свобода здорового індивіда означає  фактично те, що він може вибрати  між альтернативами, добитися можливості для подолання труднощів в новому навколишньому середовищі.

Також В. М. Астапов, виділяє ще одну функцію тривоги, функція оцінки ситуації, що склалася. При цьому першорядне значення має те, яке значення їй надається.

Традиційно  виділяються три форми поведінкової реакції на небезпечну ситуацію: втеча, заціпеніння, агресія. Кожна з них по своєму модифікує спрямованість поведінки суб'єкта: втеча через усунення самої можливості зіткнення із загрожуючим об'єктом; агресія через знищення джерела небезпеки; заціпеніння через повне згортання якої або активності. Слід підкреслити, що негативно забарвлені переживання тривоги виникають тоді, коли індивід оцінює ситуацію як небезпечну і не має  в  своєму розпорядженні готових і достатньо надійних, на його думку, способів її вирішення. Таким чином, на підставі функціонального підходу до вивчення тривоги можна визначити цей стан як результат складного процесу, що включає кількісні, афектні і поведінкові реакції на рівні цінностей особи.

Тривожність має  яскраво виражену специфіку, що виявляється в її джерелах, змісті, формах прояву, компенсації і захисту.

Для кожного  вікового періоду існують певні  області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу.

Розглянуті  теорії тривожності і саме визначення понять "тривога" і "тривожність", дозволяє зробити висновок про те, що ці стани знаходять зв'язок з історичним періодом життя суспільства, що відображається в змісті страхів, характерних вікових піків тривоги, частоті розподілу і інтенсивності переживання тривоги.

Можна стисло розділити  всі теорії на зарубіжні (З. Фрейд, До. Хорні, До. Ізард, Ч. Д. Спілбергер), які розглядають тривожність з погляду динамічного підходу, роблячи упор на несвідомі імпульси, і вітчизняні (В. Н. Астапов, І. В. Дубровіна, Л. І. Боновіч, І. В. Імедадзе, Н. Д. Льовітов, В. Р. Кисловская і ін.),

які розглядають  тривожність з погляду її функцій, виділяючи тривожність 2 типів: реактивну і особову, що втім співпадає з теорією Ч. Д. Спілбергера, який розрізняє стан тривоги і тривожність, як властивість особи.

Тривожність у  функціональному підході розглядається, як суб'єктивний чинник, організуючий діяльність особи в цілому.

Не дивлячись  на велику кількість експериментальних, емпіричних і теоретичних досліджень стану тривоги, концептуальна розробка цього поняття в сучасній літературі дотепер залишається недостатньо розробленою.

 

 

8. ВЗАЄМОЗВ”ЯЗОК  СИЛИ  НЕРВОВОЇ  СИСТЕМИ  І  ТРИВОЖНОСТІ

 

Поняття про силу нервової діяльності було розроблено Павловим І.П.. Ним було виявлено, що чим більша інтенсивність подразника чи чим частіше він застосовується, тим сильніша условнорефлекторна реакція.

Тепловим було виявлена висока чуткість осіб  зі слабкою  нервовою системою в порівнянні з  людьми, маючими  сильну нервову  систему.

Суб’єкти з сильною  нервовою системою більш стійкі до емоційної напруги, тобто в них більш низький рівень тривожності, ніж у людей з слабкою нервовою системою.

Суб’єкти  зі  слабкою  нервовою  системою  мають  менший  поріг  фрустрованості  ніж  суб’єкти  з  сильноюю  нервовою  системою,  тобто у них фрустрація  виражається в інтрапунітивному  вигляді,  коли  людина  відчуває  пригніченість,  тривожність,  звинувачує  себе  в невдачах.  У людей з сильною нервовою  системою  фрустрація  проявляється  в екстрапунітивному вигляді,  при  котрому  людина  бачить  причину  своїх  невдач  в  оточуючих,  в  ситуації,  що  склалася,  у  них  рідко  проявляється  стан  тривоги.

Суб’єкти  з  слабкою  нервовою  системою  мають  більш  високу  інтенсивність  збуджуючого  процесу,  котрий  переважає  над  гальмуванням  та  рухливістю  нервових  процесів.  Для  них  також  характерний  низький  поріг  чутливості. 

Суб”єкти  з  сильною  нервовою  системою  мають  високий  поріг  чутливості  і  низьку  збудливість.  Вони  краще  виконують  діяльність  в  екстремальних  ситуаціях,  мають  низький  рівень  нейротизму  та  тривожності.

 

Для  більш  детального  вивчення  взаємозв”язку  тривоги  з  силою  нервової  системи   та  різниці  рівня  тривоги  між  студентами  різних  спеціальностей  нами було  проведено дослідження де  висувалися  такі  гіпотези:

Н₁  - чим сильніша  нервова система,  тим нижчий  рівень  тривожності.

Н₂  -  рівень  тривожності студентів-психологів  вищий ніж у студентів технічних спеціальностей.

 

 

РОЗДІЛ  2

 ХАРАКТЕРИСТИКА  ВИКОРИСТАНИХ МЕТОДИК

 

 

Для визначення розбіжностей між рівнем тривожності у студентів-психологів та студентів технічних спеціальностей були використані такі методики:

1. Методика Тейлора,  котра  складається з  50   тверджень  на  які  респондент  повинен  відповісти  „так”  чи  „ні”.  Вона  визначає  5 рівнів  тривоги:  40-50 балів – дуже  високий  рівень  тривоги;  25-40 балів – високий  рівень;  15-25 – середній  рівень  з  тенденцією до високого;  5-15 – середній  з  тенденцією  до  низького;  та 0-5 балів – низький  рівень  тривоги [9, 64]. 

2. Методика Спілберга  та Ханіна.  Вона складається  з  двох частин: перша частина   оцінює рівень реактивної тривожності,  тобто рівень тривожності в  даний момент, котра характеризується  напругою нервозністю,  та другої частини, котра оцінює рівень особистісної тривожності, тобто тривожність як стійку характеристику індивіда, тобто його схильність сприймати велике коло ситуацій як загрожуючи, реагувати на них станом тривоги.  Кожна з цих частин включає 20 запитань. При інтерпретації результатів можливо оцінити три рівні  тривожності: 0-30 балів – низький рівень тривожності; 31-45 балів – помірний рівень тривожності та 46 та більше балів – високий рівень тривожності.

Для  додаткового  вивчення  залежності  рівня  тривожності  від  сили  нервової  системи  на  вибірці  студентів-психологів  були  застосовані  додаткові  методики: 

1. Методика діагностики темпераменту за Стреляу. Вона складається  з 134 питань, на які досліджуваний повинен відповісти так чи ні. Методика направлена на виявлення трьох характеристик: сили процесів  збудження, сили процесів гальмування, рухливості нервових процесів.  Результат котрий  має більше  42 балів – по  кожній  з властивостей,  розглядається як  висока  ступінь її  вираженості [7, 95].
2. Методика Айзенка EPQ. Ця методика складається з 101 питання на які потрібно відповісти так чи ні.  Вона включає такі шкали: екстраверсія-інтраверсія, шкала нейротизма, шкала психотизма, шкала брехні.   Середні показники по  шкалі ектра-інтраверсії дорівнюють  7-15  балам;  середні показники по  шкалі нейротизму – 8-16 балів;  середні показники по  шкалі психотизму – 5-12 балів.  Також за  допомогою цієї  методики  можливо виявити чотири  типи  темпераменту:  холеричний,  основними  властивостями  якого  є  активність,  чуттєвість,  агресивність,  збудливість,  оптимістичність  та  імпульсивність;  сангвіністичний,  якого  характеризують  контактність,  життєрадісність,  безтурботність,  ініціативність,  комунікабельність;  флегматичний,  характерними  рисами  якого  є  пасивність,  розсудливість,  миролюбство,  спокійність;  та  меланхолічний  тип  темпераменту,  якого  характеризують  тривожність,  ригідність,     схильність  до  роздумів,  песимізм,  стриманість  та  замкнутість.

Вибір  даних  методик  був  обумовлений  їх  високими  надійністю  та  валідністю.

Ці  методики  були  проведені  в  однакових  умовах  на  двох  вибірках: 

1. Студенти-психологи,  кількість  котрих  склала  21 респондент,  середній  вік – 21 рік,  сімейний  стан – неодружені.
2.   Студенти  технічних спеціальностей.  Кількість респондентів – 21  людина,     середній  вік – 22 роки,  сімейний  стан – нежонаті.        

Вибір  даних  респондентів  був  обумовлений  бажанням  отримати  достовірні  та  надійні  результати,  щодо  проблематики  нашої  курсової  роботи.  

 

 

РОЗДІЛ  3

ДОСЛІДЖЕННЯ  РІЗНИЦІ  РІВНЯ  ТРИВОЖНОСТІ  МІЖ  СТУДЕНТАМИ-ПСИХОЛОГАМИ  ТА  СТУДЕНТАМИ  ТЕХНІЧНИХ  СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

 

При  дослідженні  тривожності  були  отримані  такі  результати:

У  студентів –психологів  за  методикою  Тейлора  середній  бал  дорівнює  25,  що  свідчить  про  те,  що  у  більшості  студентів  середній  рівень  тривожності  з  тенденцією  до  високого. А студенти  технічних спеціальностей  мають середній  рівень  тривожності з тенденцією  до  низького,  про що  свідчить  їх  середній  бал – 14.

За  методикою  Спілберга  і  Ханіна,  студенти – психологи  мають  середній  рівень  реактивної  тривожності  (37 балів)  і  особистісної  тривожності  (41  бал),  а  студенти  технічних  спеціальностей – низький  рівень  реактивної  тривожності  (26 балів)   і  середній  рівень  особистісної  тривожності  (32 бала).

Більш  наглядне  представлення  розбіжностей  рівня  тривожності  між  студентами  технічних  спеціальностей  і  студентами-психологами можливо побачити на малюнку 3.1.

мал. 3.1.

 

Для  більш  детального  вивчення  залежності  рівня  тривожності  від  сили  нервової  системи,  нами  було  проведено  додаткове  дослідження  на  студентах-психологах,  з  застосуванням  кореляційного  аналізу,  за  допомогою  критерію  Пірсона  (Додаток 2),  результати  якого  показали,  що  гіпотеза  Н₁ підтвердилась,  а  саме:  шкала  сили  процесів  збудження  (методика  Стреляу) корелює  з  реактивною  тривожністю  (методика  Спілберга  і  Ханіна)  з  коефіцієнтом  кореляції       -0,677  і  значимістю  0,001,  що  свідчить  про те,  що чим вище рівень  сили процесів збудження, тобто чим   краще  людина  може  здійснювати  ефективну  діяльність  в  ситуаціях,  що  вимагають ефективних  дій,  тим нижчий  в неї рівень  реактивної  тривожності – тим рідше в неї проявляється  почуття нервозності,  напруги та  занепокоєння.

Також  шкала  сили  процесів  збудження  корелює  з  особистісною  тривожністю  з  коефіцієнтом  кореляції  -0,469  і  значимістю – 0,032,  тобто  чим  нижча  сила  процесів  збудження,  тим  вища  особистісна  тривожність.   

Шкала  рухливості  нервових  процесів  корелює  з  шкалою  реактивної  тривожності  з  коефіцієнтом  кореляції  -0,517  і  значимістю – 0,016,  а  також  шкалою  особистісної  тривожності  з  коефіцієнтом  кореляції  -0,565  і  значимістю – 0,008,  це  вказує  на  те,  що  чим  швидше  людина  пристосовується  до  нової  ситуації,  чим  більше  в  неї бажання взаємодіяти з новими  предметами  та  явищами,  тим нижчим  буде  рівень  реактивної  та  особистісної  тривожності.

Шкала  екстра-інтраверсії  (методика  Айзенка)  корелює  з  реактивною  та  особистісною  тривожністю  з  коефіцієнтами  кореляції  -0,454  та  -0,671  та  значимостями  0,039  та  0,001,  відповідно.  Тобто,  чим  вищим  у  людини  буде  рівень  адаптації,  імпульсивності,  гнучкості  поведінки,  ініціативності,  комунікабельності,  тим  нижчим  у  неї  буде  рівень  тривожності.

Першим  етапом  в  дослідженні  різниці  рівня  тривожності  між   студентами-психологами  та  студентами  технічних  спеціальностей  було  визначення типу розподілу  за  допомогою  критерію  Колмагорова-Смірнова  (Додаток 3),  завдяки  застосуванню  якого було  виявлено,  що  розподіл  результатів  нормальний,  що  й  дало  змогу,  в  подальшому,  застосувати  T-критерій  Стьюдента  (Додаток 4).

За  допомогою  застосування  Т-критерію  Стьюдента  була  виявлена  значима  відмінність  між  рівнями  тривожності  студентів-психологів  та  студентів  технічних  спеціальностей  (всі  показники  дорівнюють  0,000). Розподіл  даних за  графічним методом представлений у  додатку 5. Різниця полягає в тому,  що  у студентів-психологів  вищий рівень  як  реактивної  так  і  особистісної  тривожності  ніж  у  студентів  технічних  спеціальностей,  що  може  бути  зумовлено  індивідуальними  особливостями  професійної  діяльності.

Особистісні якості  практичного психолога, опора на власний життєвий досвід є такими ж важливими, як і спеціальні знання, уміння, навики. Всі  ці  якості  тим  чи  іншим  чином  можуть  впливати  на  емоційний  стан  психолога.  Здатність  до  емпатії – обов’язкова  умова  для  розвитку  такої  професійно  важливої  якості,  як  проникливість,  тобто  психологам  властиво  відчувати  весь  набір  емпатичних  реакцій  та  переживань, в  тому  числі  і  негативних,  а  це  може  сприяти  розвитку  тривожності.  В  той  час,  коли  для  працівників  технічних  спеціальностей,  така  особистісна  риса,  як  емпатія,  не  є  обов’язковою  умовою  для  професійної   діяльності.