Комп’ютерна і Інтернет залежність

 Значно рідше можна  спостерігати вдалий розвиток  відносин кохання в Інтернеті.  Дані, розміщені на сайтах знайомств,  часто не відповідають дійсності.  Багато людей, що надають свою  інформацію, не збираються укладати  шлюб чи вступати в тривалі  стосунки. Частина сайтів знайомств  є насправді електронними публічними  будинками. Причому багато з  них, наприклад, московських, відкрито  публікують умови, варіанти сексу  та ціни для кожного варіанта.

 Вже розроблено кілька  психологічних тестів, що допомагають  визначити наявність патологічної  залежності користувача від Інтернету.  Тест К. Янг, [35] що визначає загальну залежність, можна знайти на сайті http://www.psyhelp.ru/internet/test.php.Пропонується для самостійної діагностики комплекс тестів:

1. психологічний тест (Internet Addiction Test) для визначення патологічної залежності від Інтернету,
2. тест (Cybersexual Addiction Quiz) для визначення патологічної залежності від сексу в Інтернеті,
3. психологічний тест (Quiz for Compulsive Online Gamblers) для визначення патологічної залежності від участі в іграх Інтернету,
4. психологічний тест (The Parent-Child Addiction Test) для визначення патологічної залежності дитини від Інтернету,
5. психологічний тест (The Partner’s Addiction Test) для визначення патологічної залежності одного з партнерів від Інтернету [35].

Залученню в залежність сприяє також і низка неспецифічних  факторів. Ймовірність його суттєво  зростає при епізодичному чи систематичному вживанні алкоголю і наркотичних  препаратів під час навігації  в Інтернеті. Це явище пов’язане  з тим, що різні емоції, як і інші функціональні стани, що лежать в  основі актів поведінки, виникають  в результаті встановлення певних взаємозв’язків між корою великих півкуль  і підкіркових центрів. Центральним  утворенням, що керує емоціями, є  гіпоталамус. Провідними нервовими  шляхами він пов’язаний з передневентральним ядром таламуса і через нього – поясною звивиною, що  специфічною проекційною зоною кори великих півкуль, відповідальною за сприйняття й усвідомлення емоцій.

 У 1950-их роках вивчалися  нейрофізіологічні механізми емоцій  у тварин. Дослідження здійснювалося  за допомогою самоподразнення  тваринами структур мозку електричним  струмом. Експерименти проводилися  на пацюках, кішках і мавпах. Залежно від локалізації електродів, тварина сама стимулювала старт-зони  мозку з частотою до 5 000 стимулів  за годину і до 200 000 стимулів  за 20 годин безупинного експерименту, після чого наставала повна  знемога. В науковій літературі  не описано подібних експериментів  за участю людини. Та поведінка  людини в Інтернеті багато  в чому нагадує поведінку піддослідних  тварин при самостійній стимуляції. Постійна наявність стимулу дозволяє  його використовувати багаторазово, але, на відміну від експериментів  з подразнення зон мозку електричним  струмом, інтенсивність стимулів  не така велика, щоб викликати  виснаження. Додаткова стимуляція  за допомогою алкоголю, наркотиків (у тому числі й звичайного  паління) значно прискорює формування  психофізіологічного комплексу  залежності. Емоційні переживання,  обумовлені впливом стимулу, формують  рефлекс мети за І. Павловим [17], що обумовлює пошук чергового емоційно-позитивного підкріплення поведінки індивіда. З кожним новим підкріпленням функціональна система, що створюється в мозку, все більше закріплюється, що може призвести до розвитку стійкого патологічного стану залежності.

2. Поведінковий феномен залежності від Інтернету

Серед найбільш активно обговорюваних  в даний час небезпек і негативних психологічних наслідків роботи з комп'ютерами та іншими елементами інформаційних технологій - так званий феномен залежності від Інтернету. [3] Нерідко говорять навіть про захворювання, або синдромі "(нарко) залежності від Інтернету", або, що те ж саме, про "Інтернет - адикції" (Internet Addiction Disorder). У визначенні поведінкових характеристик, які могли б бути віднесені до цього синдрому, великих розбіжностей між фахівцями немає. [13]Так, відзначаються нездатність і активне небажання відволіктися навіть на короткий час від роботи в Інтернеті, а вже тим більше припинити роботу; досада і роздратування, що виникають при вимушених відволікання, і нав'язливі роздуми про Інтернет в такі періоди; прагнення проводити за роботою в Інтернеті все збільшуються відрізки часу і нездатність спланувати час закінчення конкретного сеансу роботи; майже нав'язливе бажання здійснювати підбір, переглядання та вивчення спеціальної літератури про новинки Інтернету, обговорювати їх з оточуючими; готовність витрачати на забезпечення роботи в Інтернеті все більше грошей, не зупиняючись перед витрачанням припасених для інших цілей заощаджень або влізання в борги; готовність брехати друзям і членам сім'ї, применшуючи тривалість і частоту роботи в Інтернеті; здатність і схильність забувати при роботі в Інтернеті про домашні справи, навчання чи службові обов'язки, важливих особистих і ділових зустрічах, нехтуючи заняттями або кар'єрою; прагнення і здатність звільнитися на час роботи в Інтернеті від раніше виникнувших почуттів провини чи безпорадності, від станів тривоги або депресії, набуття відчуття своєрідної ейфорії; небажання приймати критику подібного способу життя з боку близьких і начальства; готовність миритися з руйнуванням сім'ї, втратою друзів і кола спілкування через поглиненості роботою в Інтернеті; зневага власним здоров'ям і, зокрема, різке скорочення тривалості сну у зв'язку із систематичною роботою в Інтернеті в нічний час; уникнення фізичної активності або прагнення скоротити її, виправдовується необхідністю виконання термінової роботи, пов'язаної із застосуванням Інтернету; нехтування особистою гігієною через прагнення проводити всі без залишку "приватне" час, працюючи в Інтернеті; постійне "забування" про їжу, готовність задовольнятися випадковою й одноманітною їжею, що поглинається нерегулярно і не відриваючись від комп'ютера; зловживання кавою та іншими тонізуючими засобами. Іноді до вищенаведеного списку поведінкових феноменів, що характеризують (нарко) залежність від Інтернету, додають вказівки на фізіологічну реакцію (збільшення кров'яного тиску, почастішання пульсу) за типом умовного рефлексу на модемне з'єднання; тривалі періоди зміненого стану свідомості за типом медитативного або трансового стану при роботі в Інтернеті; гіпертрофовану дратівливість при перериванні ззовні сеансу зв'язку з Інтернетом; сновидіння за типом пасивного "перегляду тексту". [14]Історія обговорення даного феномена фахівцями з психічного здоров'я, а в самий останній час і фахівцями з семіотики і по вивченню комунікативних процесів - досить коротка: в кінці 1994 р. К.Янг розробила і помістила спеціальний опитувальник на web-сайт Піттсбурзького університету в США (http://www.pitt.edu/ ) і незабаром отримала майже 500 відповідей, з яких близько 400 були відправлені, як стверджує дослідниця, адиктів; навесні 1995 р. У 1995 році К.Янг - одна з найбільш послідовних дослідників у даній області - організувала "Центр онлайнової залежності", на базі якого в 1997 р. була створена однойменна дослідницька та консультативно-психотерапевтична Web-служба (netaddiction.com). З тих пір найменування " Інтернет – адикція " застосовується досить широко. Певні підстави для цього є, оскільки під аддикцією (тобто залежністю від чогось) звичайно мається на увазі наступне комплексне явище: неготовність відмовитися від випробовується в результаті адиктивної поведінки задоволення, незгоду з кваліфікацією власної поведінки як захворювання і відмова від допомоги, зневага істотними до недавнього часу моментами в житті, руйнування в результаті такої поведінки відносин із значущими людьми (друзями і близькими), неприйняття критики адиктивної поведінки з боку інших людей, захист від подібної критики і виникнення почуття провини і занепокоєння, бажання і готовність приховати адиктивна поведінка, безуспішність спроб самостійно відмовитися від залежності, часто - наявність інших глибинних потреб, які лише маскуються під конкретну адикцію. Як неважко переконатися, ряд перерахованих ефектів міг би характеризувати залежність від Інтернету.

3. Сутність комп'ютерної залежності та її різновиди

У формальному поданні (в WWW) Центру онлайнової залежності (netaddiction.com / whatis.htm) перерахований чи не весь спектр негативних феноменів, які проявляються в умовах застосування інформаційних  технологій. Отже, під онлайн - залежністю К.Янг [34] розуміє:

 - Залежність від комп'ютера, тобто обсесивна пристрасть до роботи з комп'ютером (ігор, програмування або інших видів діяльності);

- " Інформаційне перевантаження ", тобто компульсивна навігація по WWW, пошук у віддалених базах даних;

- Компульсивне застосування Інтернету, тобто патологічну прихильність до опосередкованим Інтернетом азартних ігор, онлайнових аукціонів або електронній торгівлі;

- Залежність від " кібер - відносин ", тобто від соціальних застосувань Інтернету: від спілкування в чатах, групових іграх і телеконференціях, від встановлення в ході такого спілкування дружніх відносин або "флірту", що може в результаті привести до заміни наявних в реальному житті сім'ї і друзів віртуальними;

- Залежність від "кіберсексу", тобто від порнографічних сайтів  в Інтернеті, від обговорення  сексуальної тематики в чатах  чи спеціальних телеконференціях "для дорослих". [13]

Останній аспект Інтернет - залежності особливим чином заломлюється, якщо мова заходить про дітей і підлітків. В даний час робиться чимало зусиль, як організаційно-правових, так і технічних, спрямованих на зменшення ймовірності доступу неповнолітніх до еротичним і порнографічним ресурсам в Інтернеті (такого роду ресурсів в Інтернеті досить багато). Всі ці зусилля не привели, та й не можуть, судячи з усього, привести до рішучого обмеження дітей та підлітків від ресурсів сумнівного - і вже в силу цього спокусливого - змісту. Більш того, якщо зробити основний упор на технічні ефекти (наприклад, на розробці все більш досконалих програмних фільтрів, покликаних не пропускати сексуально забарвлені зображення і тексти на комп'ютери, за якими працюють діти), то для обдарованих дітей та підлітків відкривається нове і досить обширне поле діяльності: шукати (і знаходити, швидше за все) способи обійти заборони, «обдуривши» очікування конструкторів програмно-технічних засобів і педагогів. Щоб не стимулювати ще один напрям руйнівною за своєю суттю активності обдарованих дітей та підлітків, нам здається доцільним доповнити програмно-технічні та організаційно-правові заходи адекватними психолого-педагогічними зусиллями. Як і інші дослідники і / або консультанти, К.Янг розробила спеціальний тест (http://www.psyhelp.ru/internet/test.php) для самостійного визначення людьми ступенем своєї "залежності" від Інтернету. При цьому в роботах К. Янг [34] не відображені в однаковій мірі всі п'ять перерахованих різновидів онлайн - залежності. Інші фахівці також в значній мірі спираються на досвід тих адиктів, хто захоплений чатами, інтерактивними іграми і навігацією по сайтах WWW - наприклад, по електронним магазинам і аукціонам. На деякі опитувальники можуть відповідати не тільки дорослі, але і підлітки; маються спеціальні питання і рекомендації для педагогів і батьків, які передбачають, що їх діти можуть бути кваліфіковані як залежні від Інтернету.

4. Симптоматика комп'ютерної залежності

Симптоматика залежності від Інтернету не завжди може бути відокремлена від симптоматики т. зв. "Залежності від комп'ютерів" або "патологічного (надлишкового) застосування комп'ютерів". Говорять і про "залежність від кіберпростору" або про "залежно від віртуальної реальності". Тим самим "Інтернет – адикти" відокремлюються від всіх знайомих ігроголіків і працеголіків, які надзвичайно інтенсивно застосовують Інтернет, проте не відчувають при цьому патологічного пристрасті до "кіберпростору" або до "віртуальної реальності". Тим не менше на тісному зв'язку між Інтернет - залежністю і патологічним пристрастю до азартних ігор наполягає, наприклад, М. Гріффітс.[4] В умовах термінологічної різноголосся достатньо обґрунтованою виглядає точка зору Дж. Грохола [3], згідно з якою майже будь-яке людське захоплення (напр., іграми, роботою, художнім, науковим або технічним творчістю, подорожами, спортом, дегустацією їжі або напоїв, програмуванням, колекціонуванням, турботою про власне здоров'я і т.д. і т.п.) в своїх крайніх формах дає певні підстави говорити про адикції. Чи згодні ми вважати захопленого філателіста або музиканта, спортсмена або кіномана, туриста або знавця акваріумних рибок "адиктів" і рекомендувати йому / їй пройти курс лікування? Чи не виникає спокуса назвати "залежними" тих, хто подовгу (багато довше, ніж "Інтернет - аддикт" працює в Інтернеті) говорить по телефону або дивиться телепередачі? Питання перекладається з тематики психічного здоров'я в проблематику суспільного договору про норму і патології. Так що на даний момент говорити про (нарко) залежності від Інтернету як про захворювання неправомірно, а ось заявляти про такий феномен, займатися його дослідженням та наданням психологічної допомоги схильним йому людям - цілком актуально і гуманно, особливо коли мова йде про дітей, чия психіка тільки формується і дуже чутлива до різного роду впливам. [5] Ось які психологічні симптоми може почати відчувати людина, якщо він відноситься до групи ризику інтернет – залежних людей:

• Хороше самопочуття або ейфорія за комп'ютером;
• Неможливість зупинитися;
• Збільшення кількості часу, проведеного за комп'ютером;
• Зневага родиною і друзями;
• Відчуття порожнечі, депресії, роздратування не за комп'ютером;
• Брехня роботодавцям або членам родини про свою діяльність;
• Проблеми з роботою чи навчанням.

Небезпечними сигналами є також:

• Нав'язливе прагнення постійно перевіряти електронну пошту;
• Передчуття наступного сеансу он-лайн;
• Збільшення часу, проведеного он-лайн;
• Збільшення кількості грошей, що витрачаються он-лайн. [14]

Власне всі ці симптоми ви зустрінете у людей з будь-якою іншою залежністю, будь то алкоголь, наркотики або робота. З часом, якщо не вжити жодних заходів, стан залежних посилюється, перетворюючись на манію. Випробовуючи ейфорію за комп'ютером, вони одночасно культивують в  собі неврівноваженість, неуважність, неохайність, самоізоляцію, втрату всяких звичних цінностей, втрату внутрішніх орієнтирів, наплювацьке ставлення  до близьких. Ці люди хворі, і хвороба  їх веде до глибоких змін особистості, появі нових, досить неприємних, рис  характеру. Якщо дорослі люди більш-менш усвідомлено роблять свій вибір, то діти часто стають заручниками способу життя своїх батьків. На жаль, крім них комп'ютеромана підстерігає ряд інших побічних ефектів від довгого спілкування з комп'ютером. Діти швидко пристосовуються до навколишнього світу, і до світу комп'ютерів теж. Багато зміни можна не помітити відразу, "неозброєним оком" (їх зможе визначити тільки досвідчений педагог чи психолог). Наприклад, це може відображатися на їх емоційному плані, може спостерігатися підвищена агресивність, спалахи насильства. Інше спостереження - діти перестають фантазувати, стають нездатними створювати власні візуальні образи, насилу узагальнюють та аналізують інформацію. Комп'ютер може стати причиною довготривалих порушень в області психічного та інтелектуального розвитку дітей. У так званого комп'ютерного покоління гірше працюють деякі види пам'яті, спостерігається емоційна незрілість, безвідповідальність. Комп'ютер може стати другом або заклятим ворогом, може допомогти в біді, а може додати купу проблем, може допомогти знайти однодумців, а може призвести до самотності.[15]

Діагностика часто ґрунтується на самостійно виконуваної адиктівній оцінці - наприклад, на які перш улюблені заняття та хоббі не залишається дозвілля через Інтернету, або скільки часу витрачається на конкретні види опосередкованої Інтернетом діяльності, або мимо яких життєвих інтересів довелося пройти в силу захопленості Інтернетом, або які почуття ("емоційні гачки") особливо сильно прив'язують до Інтернету. У тому поширеному випадку, коли потенційний аддикт відкидає припущення оточуючих про свою залежність від Інтернету, йому / їй пропонується набір тверджень, що дозволяють діагностувати характерний для цієї людини спосіб психологічного захисту (якось: блокування проблеми, мінімізація, перенесення провини на інших, виправдання, раціоналізація, у відповідь напад).