Методи і ефективні прийоми навчання іноземних мов в навчальних закладах

 

 Вступ……………………………………………3

 Розділ I. Психологічний розвиток учнів  початкових класів

1.1. Періодизація  розвитку дітей………………………5

1.2. Загальні  психологічні особливості молодших  школярів…7

1.3. Характерні  особливості учбової діяльності  молодшого школяра

 Розділ ІІ. Методи і ефективні прийоми навчання іноземних мов в навчальних закладах

2.1. Методи  навчання іноземних мов. Методичні  прийоми..11

2.2. Ефективні  прийоми навчання……………………14

2.2.1. Вивчення  лексичних одиниць………………….24

2.2.2. Вміння  спілкуватися………………………..16

2.2.3. Навчання  граматики…………………………18

2.2.4 Ігрові  прийоми…………………………….20

2.2.4. Навчання  аудіювання………………………..21

2.2.5. Роль  контролю……………………………..24

2.3. Використання  ефективних прийомів навчання  на уроках англійської

 мови  в початкових класах………………………….25

 Висновки………………………………………..30

 Список  використаної літератури…………………….33

 

ВСТУП

 Відповідно  до концепції 12-річної середньої  загальноосвітньої школи змінюються  і уточнюються пріоритети як  у змісті, так і в структурі  шкільних навчальних планів і програм. У зв’язку з цим у 2002/2003 навчальному році розпочалося вивчення іноземної мови з 2-го класу. Цей факт є серйозним випробовуванням для вчителів і всіх тих, хто причетний до освітньої галузі, оскільки він потребує перегляду і уточнення окремих усталених поглядів на шкільний предмет «іноземна мова», у тому числі й на методику та засоби навчання.

 Протягом  десятиліть в Україні масове  вивчення іноземної мови як  загальноосвітнього предмета розпочиналося  з 5-го класу. З цими реаліями  були пов’язані відповідні галузі педагогічної, психологічної та методичної наук, на це були спрямовані наукові дослідження в цих сферах і, зрештою, до цього факту звикли вчителі, як найважливіша ланка і суб’єкт навчального процесу.

 Тема  ефективних прийомів навчання  англійської мови в молодших класах є актуальною, оскільки дуже важливо виявити певні орієнтири для успішної організації процесу навчання іноземної мови молодших школярів, оскільки знання вікових особливостей учнів є визначальним пріоритетом у педагогічній діяльності вчителя, запорукою її ефективності; саме в період молодших класів дитина починає вчитися і тому, дуже важливо розкрити її здібності як до навчання в цілому, так і до кожного окремого предмету. Це основна причина, чому дослідження по цій темі можна назвати цікавими.

 Об’єктом  дослідження є вивчення англійської  мови в молодшому шкільному  віці.

 Предмет  дослідження – результативні  прийоми навчання англійської  мови в початкових класах, зміст  і комплекс вправ для навчання  молодших школярів.

 Мета  дослідження: виявлення найбільш ефективних прийомів навчання англійської мови в початкових класах, та ілюстрування їх використання на прикладі розроблених уроків.

 Завдання  дослідження:

- визначити  значення різних прийомів у  навчанні іноземних мов;

- дослідити особливості вивчення іноземної мови молодшими школярами;

- розробити  уроки, які б ілюстрували використання  ефективних прийомів.

 Методи  дослідження:

- опрацювання  наукових джерел з методики  навчання іноземної мови;

- узагальнення  досвіду навчання англійської мови в молодших класах;

- моделювання  фрагментів уроків англійської  мови в молодших класах;

- наукове  спостереження процесу навчання  англійської мови в молодших  класах.

 Матеріал  дослідження: література з психології, підручники та посібники з  іноземної мови та методики її викладання.

 Наукова  новизна дослідження полягає  в обґрунтуванні критеріїв розробки  комплексу прийомів навчання  англійської мови в молодших  класах.

 Теоретична  і практична цінність курсової  роботи полягає у систематизації  відомостей щодо методів та прийомів навчання і їх використання на уроках англійської мови.

 Структура  роботи:

 Робота  складається зі вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних  джерел.

 У вступі  обґрунтовано вибір теми, визначено  мету написання даної курсової роботи, завдання, матеріал, теоретичне і практичне значення, об’єкт і предмет дослідження, розкривається актуальність роботи.

 У першому  розділі «Психологічний розвиток  учнів початкових класів» визначаються  особливості розвитку дітей 6–10 років та їх навчальної діяльності.

 У другому  розділі «Методи та ефективні  прийоми навчання іноземних мов»  описуються методи та прийоми  навчання і показується їх  практичне використання на уроках  іноземної мови.

 У висновках  подаються основні результати  проведеного дослідження.

 

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ.

1.1. Періодизація  вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

 У рамках  діяльнісної теорії було виконано  багато досліджень зовнішньої  та внутрішньої діяльності, умов  їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтериорізації та екстериорізації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії.

 Відповідаючи  на це запитання, Д.Б. Ельконін  обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини  спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

 Розвиваючи  ідеї Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконін  запропонував розглядати психологічий  вік на підставі таких основних  критеріїв, як соціальна ситуація  розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

 Кожен  вік характеризується своєрідною, специфічною для нього ситуацією  розвитку, яка є, за висловом Л.С. Виготського, висхідним моментом  для всіх динамічних змін, які  відбуваються в розвитку протягом  даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх із середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній стиуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така побудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.

 Хронологічно  вікові кризи визначаються межами  стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.), криза одного року, криза  трьох років, криза семи років, підліткова криза (11-12 років), юнацька криза.

 За Д. Б. Ельконіним дитинство ділиться  на 7 періодів:

1) вік немовляти  – до 1 року;

2) раннє  дитинство – 1–3 роки;

3) молодший  і середній дошкільний вік  – 3–(4–5) років;

4) старший  дошкільний вік – 4 (5–6) 7 років;

5) молодший шкільний вік – 6 (7–10) 11 років;

6) підлітковий  вік – 10 (11–13) 14 років;

7) ранній  юнацький вік 13 (14–16) 17 років.

 Весь  процес дитячого розвитку ділиться  на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0–7 років); 2) молодший шкільний вік (6–11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12–17 років).

 Кожен  з етапів складається з двох  періодів, які відкриваються міжособистісним  спілкуванням як провідним типом  активності, яка спрямована на  розвиток особистості дитини, і  завершується предметною діяльністю, пов’язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.

 Перехід  від одного етапу до іншого  супроводжується кризами, тобто  невідповідністю між рівнем досягнутого  особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. 3 роки і 11 років – це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей [2, с.120-122].

 

1. 2. Загальні психологічні особливості молодших школярів

 Дитина  в цьому віці спрямована на  інтелектуальні заняття, спорт тощо. Е.Еріксон називав цей вік латентним  «шкільним віком». В цьому віці  формуються психологічні новоутворення: дитина оволодіває елементарними культурними навичками, навчається у школі, провідною діяльністю стає учіння, зростають здатність дитини до логічного мислення і самодисципліни, а також здатності до взаємозв’язку з ровесниками у відповідності до встановлених правил. Молодший школяр поступово оволодіває способами керування увагою, пам’яттю, мисленням тощо. З’являється внутрішнє прагнення до навчання і успіхів у ньому. Діти намагаються дізнатись, що із чого одержується і як воно діє. Інтерес до цього має підкріплюватись і задовольнятись оточуючими людьми [2, с.122-127].

 Майже  всі діти приходять до школи  з прагненням вчитися, вони ставляться  до учіння як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі  майже кожна дитина намагається  сумлінно ставитись до навчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється.

 У недосвідчених  учителів значна частина класу  через три – чотири місяці  починає виявляти байдужість до школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мислення, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1–2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 3-му класі вони починають уже нудитися ними.

 Для  зміцнення позитивного ставлення  учнів до школи важливо зважати  на індивідуальні відмінності  учнів, пам’ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи.

 

1.3. Характерні  особливості навчальної діяльності  молодшого школяра

 У молодших  школярів учбова діяльність стає  провідною і набуває характерних  особливостей, її основні компоненти: дії і операції, за допомогою  яких учні оволодівають змістом  навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набування знань, умінь і навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють пеші вміння вчитися. Розглянемо найголовніші складові навчальної діяльності школярів за даними О.В.Скрипченка [2, с.128-142].

 ЗМІСТОВНІ  СКЛАДОВІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. До змісту навчання ставлять  такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. Ці принципи стосуються змісту кожного навчального предмету. У змісті підручників та інформації класоводу має бути правильне пояснення явищ природи і суспільного життя.

 Великий  за змістом обсяг неминуче  призводить до втоми учнів, до зниження інтересу до навчання, до погіршення і гальмування інтелектуального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння учнями змісту навчання.

 ЦІЛЬОВІ  СКЛАДОВІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. У порівнянні із дошкільниками  складнішими стають цілі діяльності молодших школярів. Вони визначаються програмним змістом навчання. При характеристиці цільових компонентів навчання, як і інших складових, важливо диференціювати цілі, які ставить учень, і цілі, які усвідомлює і приймає учень у процесі учіння.

 МОТИВАЦІЙНІ  СКЛАДОВІ УЧІННЯ. В учнів молодшого  шкільного віку формуються різноманітні  навчальні мотиви. Першокласнику  подобається вчитися читати, писати, лічити. Його цікавлять оповідання  про подвиги людей, історичні  події, про явища природи, життя  тварин, роботу промислових підприємств. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються і диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи для них як самоціль. Передбачення успіху, прагнення уникнути невдач в учінні й пов’язаного з цим приниження перед іншими дітьми є для деяких учнів сильним мотивом їх учбової діяльності. Деякі учні вчаться для того, щоб порадувати батьків, близьких людей. Бувають і такі учні, що вчаться з примусу. Інших учнів спонукає до виконання навчальних завдань сумління тощо. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в системі учіння, ніж результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають до учбових дій. Розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов’язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов’язку, а також вузькі особисті мотиви – задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків (М.І.Алєксєєва, Л.І.Божович, С.О.Мусатов).

 Друга  група мотивів учіння молодших  школярів – це так звані  внутрішні мотиви учіння, які  характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння – вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв’язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів ОПЕРАЦІЙНІ СКЛАДОВІ УЧІННЯ. Оволодіння учнями знаннями вимагає в учнів формування нових потрібних дій. На перший план у навчанні учнів виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв’язки, причинні залежності в пізнавальних об’єктах, їм підпорядковуються мнемічні, уявні й інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (О.В. Скрипченко).

 Навчальні  дії (уміння і навички) як складові  учіння учнів вивчались Й. Лінгартом, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.В. Співак та ін. Ними була  здійснена класифікація цих дій. У класифікаціях згаданих авторів  виділяються такі навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка до сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібному темпі, уміння створювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелектуальні дії; інформаційні та комунікативні уміння.