Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

Класифікація олігофреній за глибиною дефекту

За глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії поділяють на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність.

Найтяжчий з них — ідіотія (від грец. idioteia — невігластво, неосвіченість) — найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства. Ідіоти не здатні усвідомлювати оточення; їхня мова розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремих слів); для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації рухів і цілеспрямованих рухових актів. У ідіотів дуже важко сформувати навіть найелементарніші навички самообслуговування та людської поведінки взагалі. Діти-ідіоти не підлягають навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних закладів системи соціального забезпечення (інвалідних будинків).

Дещо легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення інтелектуального та загального розвитку є імбецильність (від лат. imbecillus — слабкий, немічний). Її вважають середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості. В олігофренів цієї категорії дефекти розвитку виражені не так різко, як в ідіотів, але все ж досить глибоко. Імбецили спроможні засвоювати деякі елементарні навички практичної та розумової діяльності, тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть елементами грамоти (якщо імбецильність не дуже глибока). Проте за наявності важких дефектів сприймання, пам'яті, мислення, мовного розвитку, які поєднуються з порушеннями емоційно-вольової сфери та моторики, практично неможливо здійснювати навчання імбецилів у допоміжних школах. Як правило, таких дітей виховують та елементарно навчають у спеціальних дитячих будинках системи соціального забезпечення, де вдається прищепити їм нескладні навички самообслуговування і фізичної праці, а також засобами корекційної роботи сприяти певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Проте надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудової діяльності в суспільстві дуже обмежені.

Дебільність — значно менш глибокий (порівняно з двома схарактеризованими вище) ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи. Внаслідок яскраво вираженої недорозвиненості вищих психічних процесів у таких дітей обмежені можливості свідомого засвоєння понять, узагальнених правил, закономірностей, теоретичного матеріалу, перенесення здобутих знань на нові ситуації. Оскільки в них порушена пам'ять (особливо процес логічного запам'ятовування), обсяг навчального матеріалу, який вони можуть засвоїти, значно зменшений. Уповільненість темпу сприймання та осмислення інформації призводить до того, що дебілам треба набагато більше часу, ніж їхнім одноліткам, які розвиваються нормально, для усвідомлення знань, що їм повідомляються.

Вивчення матеріалу з будь-якої шкільної дисципліни для дебілів пов'язане з величезними труднощами. Так, оволодіваючи письмом та читанням, вони відчувають значні утруднення в розумінні зв'язків між звуком та буквою, у злитті букв у склади та слова, в розвиткові навичок вільного читання. Все це фізіологічне зумовлене недорозвиненістю аналітико-синтетичної функції центральної нервової системи, порушеннями фонематичного слуху, що є характерним для дебільності. Засвоєння навіть елементарного математичного матеріалу потребує абстрагування, а оскільки ця функція мислення в дітей-дебілів порушена, вони з великими труднощами оволодівають лічбою (якщо це не базується на конкретних предметах), найпростішими Лічильними операціями. Вади логічного мислення (тобто вміння послідовно встановлювати правильні зв'язки між фактами), притаманні дебілам, призводять до значних утруднень у розв'язанні арифметичних задач.

Недостатній розвиток здібностей до встановлення та розуміння часових, просторових, причиново-наслідкових зв'язків між об'єктами та явищами відчутно відбивається на засвоєнні дебілами географічного, історичного, природознавчого матеріалу.

Порушення в розвиткові моторики, дефекти пізнавальної діяльності, зниження цілеспрямованості та планомірності дій стають перешкодою при формуванні в дебілів трудових вмінь та навичок.

Слід ураховувати, що на навчальну діяльність та поведінку дітей-дебілів негативно впливають недоліки розвитку їх особистості — помітне зниження пізнавальних інтересів, самокритичності, самостійності, наполегливості. Ці вади досить часто е наслідками неправильного дошкільного виховання таких дітей, безпідставного перебування їх у масових школах (де багато хто з дебілів, особливо при легкому ступені дебільності, починають навчання — адже в дошкільному віці далеко не завжди вдається встановити аномалію їхнього розвитку). Навчаючись в масовій школі, вони не розуміють і не запам'ятовують матеріалу, зміст та методи вивчення якого розраховані на дітей, що розвиваються нормально. Одразу ж стає помітним їхнє відставання від класу. Дитина потрапляє до категорії учнів, які постійно відстають від інших, що зумовлює її неблагополучне становище в класному колективі. Нездоланні труднощі в навчанні, погані оцінки, дорікання та покарання з боку вчителя та рідних, відповідне негативне ставлення однокласників — усе це спричинює різні невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність та збудженість або, навпаки,— апатію, замкненість тощо), зневіру у власних силах, негативне ставлення до школи, навчальної праці, інших дітей. Тому дуже важливо своєчасно створити для дитини-дебіла умови навчання та виховання, які максимально враховували б особливості її розвитку. Такі умови можуть бути створені лише в спеціальній допоміжній школі, де дебіли оволодівають елементарними загальноосвітніми знаннями та вміннями, здобувають професійно-трудову підготовку з нескладних видів промислової та сільськогосподарської праці, що надає їм змогу у подальшому вести самостійне трудове життя в суспільстві.

Інші категорії розумово відсталих  дітей

Олігофрени-дебіли становлять основний контингент учнів допоміжних шкіл. Крім них, у спеціальних навчальних закладах цього типу навчаються й інші категорії розумово відсталих дітей.

Розумова відсталість може бути зумовлена органічним ураженням головного мозку, яке дитина перенесла на більш пізніх (порівняно з олігофренією) етапах розвитку. В таких дітей до ураження мозку, яке викликало розумову відсталість, був певний період нормального розвитку. Пізнавальні можливості такої дитини, як правило, дещо вищі, ніж в олігофренів, але звичайно нижчі, ніж у нормальної дитини відповідного віку. Проте в дітей цієї категорії інтелектуальний дефект ускладнений певними додатковими специфічними порушеннями розвитку.

Так, до цієї категорії належать діти, що перенесли травми головного мозку. В таких випадках стійкі дефекти пізнавальної діяльності спричинені насамперед різким зниженням розумової працездатності внаслідок підвищеної втомлюваності. Навіть при відносно невеликих для інших дітей навчальних навантаженнях у травматиків може виникнути помітне погіршення інтелектуальної діяльності в процесі виконання тих чи інших завдань, пов'язане з відволіканням уваги, зниженням запам'ятовування, загальмованістю мислення. Все це пояснюється саме низьким рівнем витривалості при розумовій праці. Здебільшого ця дефектна особливість травматиків негативно позначається і на їхній поведінці.

Розумова відсталість, що виникла на більш пізніх етапах розвитку, може бути викликана енцефалітом (запаленням мозку), який був перенесений дитиною. В таких випадках, крім інтелектуального дефекту (що також, як правило, виражений менше, ніж при олігофренії), спостерігаються або надмірна розгальмованість, імпульсивність реакцій, нестійкість уваги, зниження критичності мислення, або патологічна уповільненість, загальмованість, що позначається на моториці та мові дитини, її загальній поведінці у різних видах діяльності. Наслідки енцефаліту також можуть викликати вторинні ускладнення дефектного розвитку — деякі негативні риси характеру та відхилення у поведінці.

Дітей, у яких  розумова  відсталість  виникла  на більш пізніх етапах розвитку, з дітьми-олігофренами єднає те, що хворобливий процес, який викликав органічне ураження центральної нервової системи, завершився, і вони, хоча й розвиваються далі на дефектній біологічній основі, практично здорові, їхня розумова відсталість не прогресує, а, навпаки, під впливом  
корекційно-педагогічних зусиль рівень психічного розвитку закономірно підвищується.

Проте існує й така категорія розумове відсталих дітей, у яких інтелектуальна неповноцінність пов'язана з такими захворюваннями центральної нервової системи, як епілепсія, шизофренія, сифіліс головного мозку, ревматичні ураження.  

   Кожне з цих захворювань викликає своєрідні порушення психічного розвитку, причому чим інтенсивнішим є перебіг хворобливого процесу, тим негативнішим є його вплив на пізнавальну діяльність та особистість дитини в цілому. Так, при епілепсії характерні такі   риси,   як   надмірна уповільненість,   інертність усієї психічної діяльності; при шизофренії відбуваються глибокі зміни в емоційно-вольовій сфері особистості — зниження інтересу до навколишньої дійсності та потреби у спілкуванні, патологічна  замкненість у собі, в світі власних ілюзій. Для всіх дітей, віднесених до цієї категорії розумової відсталості, характерною є деградація, тобто зниження психічної діяльності, що прогресує. Педагог, який працює з такими дітьми, повинен, крім проведення з ними відповідної корекційної  навчально-виховної  роботи, спрямованої на  покращення   їхньої   психічної   діяльності,   бути   дуже уважним до симптомів, які свідчать про загострення психічного захворювання (різке зниження успішності; розлади поведінки тощо). В таких випадках необхідно негайно забезпечити дитині кваліфіковану медико-психіатричну допомогу.

Особливості корекційної роботи з розумово відсталими дітьми

На відміну від інших форм дитячих аномалій прогноз щодо розвитку розумово відсталих дітей стриманіший: необоротний, виражений інтелектуальний дефект, зумовлений органічними ураженнями всієї центральної нервової системи, не може бути повністю компенсований, що не дає змоги вести мову про можливості розвитку повноцінної, по-справжньому творчої особистості розумово відсталого (такою мірою, як при роботі з аномальними, які мають порушення аналізаторів, про що йшлося вище).

Проте сучасна прогресивна дефектологія, оцінюючи перспективи розвитку розумово відсталих та їх соціально-особистісної реабілітації, твердо базується на позиціях реального оптимізму. Під впливом спеціальної цілеспрямованої корекційної роботи вже в дошкільному віці розумово відсталі діти досягають помітних позитивних зрушень у психічному та фізичному розвитку, що покращує їхню поведінку, різні види діяльності, полегшує наступне оволодіння програмовим матеріалом у спеціальній школі. Корекційно орієнтоване навчання та виховання розумово відсталих дітей у допоміжних школах дають їм змогу оволодіти певною трудовою спеціальністю, в них формуються розумові здібності, що дозволяють самостійно орієнтуватися в явищах навколишньої дійсності, виховуються досить стійкі риси особистості, що зумовлюють таке ставлення до людей, колективу, праці, морально-естетичних норм, яке відповідає ціннісним орієнтаціям суспільства.

Про це переконливо свідчить багаторічний досвід роботи допоміжних шкіл України, випускники яких залучені до самостійної суспільне корисної трудової діяльності в нормальному соціальному оточенні. Більшість таких осіб виконують свої трудові та громадські обов'язки активно, свідомо, успішно.

Успіхи соціально-трудової адаптації випускників допоміжних шкіл певною мірою залежать від ступеня вираженості та якісної своєрідності дефекту, але вирішальним фактором є ефективність усієї системи корекційно-виховної роботи, що проводиться з розумово відсталими учнями в школі.

Які ж основні вимоги слід враховувати та реалізовувати під час проведення такої роботи в процесі навчання та виховання розумово відсталих дітей?

Передусім вона повинна мати комплексний характер і охоплювати всі напрями впливів на різні ушкоджені сторони розвитку такої дитини — її пізнавальну діяльність (сприймання, мислення, пам'ять, уяву), мовні здібності, емоційно-вольову сферу, фізичний розвиток, поведінку в цілому, в якій виявляється зумовлена специфічними особливостями особистості розумово відсталого та умовами його соціального виховання система суб'єктивно-особистісних відношень до людей, колективу, праці, правових та моральних норм, до самого себе.

Під час корекційно-виховної роботи необхідно здійснювати як диференційний (який базується на врахуванні типологічних особливостей різних форм розумової відсталості, різних ступенів дефектності пізнавальної діяльності), так й індивідуальний підхід, пов'язаний з глибиною інтелектуальної недорозвиненості конкретної дитини, рівнем її розумової та фізичної працездатності, особливостями емоцій, почуттів, волі, спрямованості особистості тощо.

Найбільшого ефекту в корекційній роботі з розумово відсталими дітьми можна досягти тоді, коли вона  орієнтована  на  розвиток їхніх вищих психічних функцій — насамперед логічного мислення, яке передбачає вміння встановлювати зв'язки між явищами реальної дійсності, доводити або спростовувати судження; довільної уваги, пам'яті, поведінки в цілому, що базується на усвідомленні власних дій та вчинків, розумінні їх мотивів, самокеруванні ними; вищих емоцій та почуттів, тобто виховання соціальне адекватних, по-справжньому людських переживань морального, естетичного, інтелектуального характеру.

Корекційна робота потребує органічного сполучення двох ліній педагогічного впливу на особистість розумово відсталої дитини. З одного боку, важлива спеціальна адаптація змісту, умов, способів впливу на учнів з урахуванням їхніх знижених пізнавальних можливостей для того, щоб забезпечити розуміння, засвоєння, оволодіння ними тією різноманітною інформацією, яка адресована їхній свідомості.

З цією метою в процесі загальноосвітнього та професійно-трудового навчання та виховання розумово відсталих учнів:

• спрощується структура інформаційного матеріалу, його вводять меншими порціями, забезпечують  уповільнений темп його подання, повторюваність, багаторазові вправи на користування тими чи іншими знаннями та способами діяльності;
• обов'язково   застосовується   конкретна   наочність, опора на предметно-практичну діяльність;
• надається допомога в диференціюванні зовнішньо схожих, але за своєю суттю відмінних один від одного об'єктів, явищ, понять, оскільки розумово відсталі діти на підставі чисто зовнішньої схожості схильні до їх уподібнення;
• різноманітні логічні зв'язки в інформації, що вивчається, спеціально роз'яснюють, оформлюють в мові педагога відповідними сполучниками («тому що», «внаслідок цього», «не дивлячись на це», «хоча» тощо);
• дуже обережно застосовуються метафоричні засоби;
• у багатьох випадках необхідна спеціальна, так звана словникова робота, спрямована на додаткове (або випереджаюче) викладання цілісного матеріалу, тлумачення нових слів, термінів, понять, висловів;
• обов'язково перевіряється правильність та усвідомленість розуміння дітьми навчального матеріалу.