Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

Проблема навчання і виховання аномальних дітей вперше обговорювалася в 1896 р. на 2-му з'їзді представників професійної й технічної освіти, де було створено секції навчання сліпих, глухонімих і ненормальних дітей. Тут розглядалися питання суспільного становища аномальних дітей у Росії, привернення уваги уряду і громадськості до виховання глухих, сліпих і розумово відсталих дітей, розширення мережі спеціальних закладів та поліпшення їх стану. Це, по суті, був перший з'їзд дефектологів Росії. Учасники з'їзду підтвердили, що піклування про аномальних дітей — обов'язок суспільства. Вони визначили не тільки основні форми допомоги цим дітям, а й типи і структуру установ для них — як шкільних, так і дошкільних. При розв'язанні цих питань було враховано досвід роботи зарубіжних установ для аномальних дітей.

Установи для аномальних дітей існували, як правило, на благодійницькі кошти, мали яскраво виражений філантропічно-опікунський характер і охоплювали лише незначну кількість дефективних дітей. Усе це створювало великі труднощі й перешкоди для їхньої діяльності й розвитку.

Враховуючи своєрідність розвитку цієї категорії учнів, дефектологія конкретизує загальні підходи до організації народної освіти в деяких спеціальних принципах, які стосуються навчання і виховання осіб з різними відхиленнями в психофізичному розвитку.

Сучасною дефектологією науково обгрунтований і послідовно реалізується на практиці принцип диференційованості системи закладів для аномальних дітей.

Відповідно до нього для кожної категорії дітей з відхиленнями в розвитку створено спеціальні заклади, наприклад дитячі садки і школи-інтернати для дітей з глибокими порушеннями зору, дошкільні і шкільні заклади для глухих і туговухих дітей, дошкільні заклади і допоміжні школи-інтернати для розумово відсталих дітей, дитячі садки і школи для дітей з важкими розладами мови та ін.

Система спеціальних закладів пройшла складний шлях розвитку. На її формування впливали соціально-політичні й економічні умови, наукові досягнення в галузі дефектології, здобутки практики. У світлі вимог життя на тому чи іншому етапі розвитку суспільства змінювалися завдання спеціальних шкіл, структура їх, вдосконалювався зміст, організаційні форми, система й методи навчання. Незмінним залишалося положення про те, що лише шляхом спеціально організованого процесу навчання можна забезпечити підготовку осіб з вадами фізичного і розумового розвитку до активної участі в трудовій діяльності і громадсько-політичному житті.

Створення й розвиток диференційованої системи закладів для аномальних дітей є важливим досягненням теорії і практики дефектології.

Готуючи своїх вихованців до самостійного трудового життя в умовах звичайного соціального оточення, прагнучи створити для аномальних дітей передумови для їхнього подальшого навчання, спеціальні школи організовують свою роботу згідно з принципом урахування особливостей навчання дітей з дефектами відповідно до вимог загальноосвітньої (масової) школи. Це означає, що в різних типах спеціальних шкіл для аномальних дітей школярі здобувають таку загальноосвітню підготовку, яка відповідає вимогам до навчання в масовій школі, проте при цьому враховуються можливості оволодіння певним обсягом загальноосвітніх знань, вмінь і навичок учнями з тим або іншим відхиленням у розвитку.

У різних організаційних варіантах особи з глибокими дефектами слуху, зору, мови, опорно-рухового апарата мають можливості здобути загальну середню освіту, що дає їм змогу продовжувати навчання у вищих навчальних закладах на загальних підставах.

Повноцінна підготовка вихованців спеціальних шкіл до самостійного життя неможлива без оволодіння ними певною трудовою професією. У зв'язку з цим спеціальні школи організовують свою роботу на основі принципу поєднання загальноосвітнього і професійно-трудового навчання. Це означає, що в старших класах спеціальних шкіл, поряд із здобуттям знань з основ наук, передбачено трудову підготовку учнів як кваліфікових робітників за обраною професією. Для цього в навчальних планах спеціальних шкіл усіх типів значна кількість годин відводиться на професійно-трудове навчання старшокласників, виробничу практику їх на підприємствах.

В організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей діє принцип урахування вікових особливостей вихованців. Відповідно до цих особливостей усі заклади для дітей з дефектами розумового та фізичного розвитку поділяються на три типи:

1) дошкільні заклади (дитячі садки, дитячі будинки для дошкільників, дошкільні відділення при спецшколах, групи при масових дитячих садках);

2) школи-інтернати для різних  категорій аномальних дітей;

3) вечірні, очно-заочні школи для  дорослих, виробничо-технічні училища, технікуми (або спеціальні групи при звичайних технікумах).

У системі спеціальних закладів для аномальних дітей закладено ідею створення оптимальних умов для реалізації принципу всебічного сприяння навчально-виховного процесу розв'язанню завдань корекції і компенсації недоліків розвитку дітей. Лише за умови повноцінного розв'язання цієї задачі спеціальні заклади можуть домогтися позитивних результатів у підготовці вихованців до самостійного життя.

§ 2. Типи установ для аномальних дітей

Спеціальні навчально-виховні заклади здійснюють навчання дітей і дорослих з різними аномаліями слуху, зору, мови, інтелекту, рухів, а також дітей з комплексними порушеннями розвитку. Більша частина цих закладів належить до системи Міністерства освіти (спеціальні дитячі садки і школи, спеціальні вечірні школи для дорослих), деякі — до системи Міністерства соціального забезпечення (дитячі будинки для глибоко розумово відсталих дітей і для сліпоглухонімих), а окремі підпорядковані Міністерству охорони здоров'я (клініки для дітей і дорослих з порушеннями мови і логопедичні кабінети при поліклініках, школи-санаторії для дітей з порушеннями психічного розвитку).

У спеціальних навчально-виховних закладах аномальні діти здобувають залежно від типу шкіл початкову, неповну середню, а деякі — середню освіту.

Навчання і виховання дітей з порушенням слуху здійснюється в двох типах спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів: для глухих дітей та тих, що погано чують (туговухих), і пізньооглухлих дітей (удвох відділеннях).

Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для глухих дітей є навчально-виховними закладами, які розв'язують питання виховання, загальноосвітньої і трудової підготовки глухих школярів, а також корекції і компенсації недоліків їхнього розвитку. Ці школи мають у своєму складі 1—10 класи і підготовчий клас для дітей, які не одержали організованої дошкільної підготовки до навчання у школі. Глухі діти, навчаючись у школі-інтернаті, здобувають освіту в обсязі неповної середньої загальноосвітньої школи. Учні випускного класу складають екзамени, і їм видають свідоцтво за неповну середню школу.

Школа-інтернат для глухих дітей, враховуючи особливості їхнього розвитку, розв'язує спільні із загальноосвітньою школою навчальні й виховні завдання, дає загальноосвітню, політехнічну і трудову підготовку. Особлива увага приділяється формуванню і розвитку словесної мови і словесно-логічного мислення, а також розвитку залишкового слуху, корекційній і компенсаторній роботі.

Робота з формування і розвитку зрозумілої усної мови глухих учнів, розширення активної мовної практики здійснюється на всіх уроках і в позакласний час.

Різноманітна трудова діяльність учнів — від самообслуговування і уроків предметно-практичного навчання до уроків трудової підготовки — посідає провідне місце в навчально-виховній роботі. При школах для глухих створено допоміжні класи для розумово відсталих (дебілів) глухих дітей (1—9 класи) та класи для глухих дітей з порушеннями опорно-рухового апарата.

Лікувально-профілактичну, санітарно-гігієнічну і консультативну роботу в школі-інтернаті здійснюють лікарі-спеціалісти (оторинрларинголог, психоневролог, педіатр) і медсестри. Ця робота спрямована на максимальне збереження залишкового слуху дітей. Вона передбачає нагляд за динамікою слухової функції кожного учня, рекомендації щодо застосування звукопідсилювальної апаратури.

Спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для дітей з ослабленим слухом і пізньооглухлих є навчальновиховними закладами, які здійснюють виховання, загальноосвітню і трудову підготовку, подолання наслідків зниження слуху й мовної недорозвиненості цієї категорії дітей. Такі школи мають два відділення: перше — для дітей з легкою недорозвиненістю мови внаслідок порушення слуху. Це діти, які практично володіють мовою з незначними порушеннями фонематичної і граматичної її будови, звукобуквеного складу слів; друге відділення — для дітей з глибокою недорозвиненістю мови. У таких дітей при обмеженому запасі слів і вкрай спотвореній вимові грубо порушена граматична будова мови.

Випускники першого і другого відділень шкіл для дітей з ослабленим слухом здобувають освіту в обсязі неповної середньої школи.

У школах цього типу при першому чи другому відділенні (залежно від рівня мовного розвитку) можуть бути відкриті класи для учнів, які поряд з дефектами слуху мають порушення інтелекту або опорно-рухового апарата.

Для дітей з дефектами слуху дошкільного віку організовано спеціальні дошкільні заклади. Робота цих закладів, які комплектуються з урахуванням мовної підготовки, стану слуху і віку, поряд із загальним І розділами виховання передбачає формування мови, вимови, компенсацію і корекцію недоліків розвитку.

Навчально-виховна робота в цих школах-інтернатах максимально спрямована на розв'язання загальноосвітніх завдань та забезпечення професійної підготовки. Реалізація цих завдань в умовах спеціального навчання сприяє подоланню мовної недорозвиненості і пов'язується з формуванням, розвитком і корекцією словесної мови як засобу спілкування і знаряддя мислення. Методи, які застосовують педагоги, повинні стимулювати дітей до активної мовної діяльності, розвитку слухового сприймання і навичок читання з губ. Усі класи школи обладнані звукопідсилювальною апаратурою, яка допомагає ефективнішому сприйманню матеріалу уроку і поліпшує вимову учнів. Корекційна робота з подолання мовного недорозвинення і зумовлених ним специфічних особливостей загального психічного розвитку здійснюється на всіх уроках і у позанавчальний час.

Спеціальні дошкільні й шкільні заклади створено й для дітей з глибокими порушеннями зору. Ці діти навчаються в школах-інтернатах для сліпих і слабозорих.

Перший тип спеціального загальноосвітнього закладу забезпечує навчання і виховання, загальний розвиток, трудову підготовку сліпих дітей з повною втратою зору (вони становлять 6—8 %) або тих, що мають залишки зору (до 0,04 нормального зору), а також з більш високою гостротою центрального зору (0,05— 0,08), але з такими офтальмологічними захворюваннями, які ведуть до прогресуючого зниження зору.

Абсолютно (тотально) сліпі діти користуються в навчальній роботі тактильно-кінестетичними і слуховими засобами сприйняття навчального матеріалу і орієнтації в просторі.

Діти із залишками зору, з гостротою зору в межах від 0,01 до 0,04 в основному користуються зорово-кінестетичними і слуховими засобами сприйняття і орієнтації.

Враховуючи велике значення залишкового зору для психічного і фізичного розвитку таких дітей, у школах створюють оптимальні умови, які дозволяють багатьом з них користуватися зором при деяких видах робіт. Це сприяє розвитку функції залишкового зору та підвищенню можливостей зорового сприймання (при деяких клінічних формах порушення зору). Учні цієї школи перебувають під постійним наглядом лікаря-офтальмолога, психоневролога і педіатра.

Існують два типи шкіл-інтернатів для сліпих дітей: десятирічна, яка дає освіту в обсязі неповної середньої загальноосвітньої школи, і дванадцятирічна, яка дає загальну середню освіту.

У школі для сліпих діти здобувають політехнічну освіту і професійну підготовку.

Зміст навчання в школі для сліпих в основному відповідає змістові навчання в масовій школі, але з деяким збільшенням часу на вивчення програмового матеріалу. Разом з цим ряд дисциплін (фізичне виховання, виробнича підготовка, рельєфне малювання і креслення тощо) мають спеціальні програми.

Корекційно-виховна робота спрямована на подолання вторинних відхилень у розвитку сліпих дітей і здійснюється за допомогою спеціальних прийомів навчання, спеціального обладнання, навчальних посібників і тифлотехнічних засобів.

У школах-інтернатах для дітей з ослабленим зором навчаються і виховуються діти з гостротою зору 0,05— 0,4, а також діти з більш високою гостротою зору залежно від характеру офтальмологічних захворювань та вміння дитини користуватися слабким зором. До шкіл-інтернатів для слабозорих дітей належать десятирічні загальноосвітні школи, які відповідають масовим неповним середнім, і дванадцятирічні середні школи з виробничим навчанням, які забезпечують підготовку в обсязі масової середньої школи.

У школах для дітей з ослабленим зором створено умови для охорони, зміцнення, розвитку зору, проводиться корекційна робота, спрямована на виправлення вторинних недоліків загального психофізичного розвитку слабозорих дітей, активізацію їхніх компенсаторних процесів.