Поняття «аномальна дитина». Види дитячих аномалій та причини їх

Ці принципи забезпечують достатньо високий теоретичний рівень комплектування навчально-виховних закладів для аномальних дітей, відповідають основним методологічним позиціям дефектології.

Практичне комплектування спеціальних закладів, тобто відбір аномальних дітей, здійснюють медико-педагогічні комісії. Ці комісії працюють при обласних управліннях народної освіти (залежно від конкретних умов вони можуть створюватись на міському і районному рівнях). До складу такої комісії входять: представник відділу народної освіти — на правах голови комісії; представники обласних відділів охорони здоров'я і соціального забезпечення; лікарі (психоневролог або психіатр), педагог-дефектолог, логопед, психолог.

Діти з різними відхиленнями в розвитку (порушеннями слуху, зору, мови, розумового розвитку, опорно-рухового апарата) направляються районними лікувальними закладами, дитячими садками, масовими школами, батьками. На засіданні комісії розглядаються такі документи: педагогічна характеристика дитини, її письмові роботи (для тих, хто навчається в школі), виписка з історії розвитку дитини із висновком лікаря-педіатра про загальний стан здоров'я дитини; психо-невролога —з характеристикою розумового розвитку дитини з обгрунтованим діагнозом; оториноларинголога — з даними обстеження стану слухової функції і органів, які беруть участь в акті мови; офтальмолога — з характеристикою органів зору; ортопеда — для дітей з порушеннями опорно-рухового апарата.

З метою комплексного всебічного вивчення дитини медико-педагогічні комісії використовують різні методи психрлого-педагогічного обстеження: бесіду з дитиною, спостереження за її діяльністю (зокрема ігровою), аналіз стану шкільних знань і навичок (читання, письма, лічби, розв'язування задач), експериментальне дослідження пізнавальних процесів (завдання на порівняння, узагальнення, класифікацію).

На комісію запрошуються батьки дитини або особи, що їх замінюють. У бесіді з ними члени комісії з'ясовують детальний анамнез дитини, тобто відомості про історію її розвитку на різних етапах (включаючи вагітність і пологи), про спадковість, перенесені захворювання, особливості розвитку мови, моторики, навчання, поведінки. Анамнестичні відомості значною мірою допомагають встановити діагноз дитини.

У випадках, коли медико-педагогічна комісія на ; основі одноразового обстеження не може встановити остаточний діагноз, дитина направляється до спеціальної школи (допоміжної) строком не більше одного навчального року в діагностичний клас, де вона проходить глибше і триваліше обстеження. У своїй роботі медико-педагогічні комісії керуються відповідними інструкціями щодо прийому аномальних дітей до різних типів закладів.

Найскладніші в діагностичному відношенні і конфліктні випадки за поданням обласних медико-педагогічних комісій розглядає Республіканська медико-педагогічна комісія, до складу якої входять кваліфіковані спеціалісти (дитячий психоневролог або психіатр, оториноларинголог, офтальмолог, ортопед, педагог-дефектолог, логопед, психолог), представники міністерств освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Висновок цієї комісії є остаточним.

Вивчення рівня підготовленості направлених до школи дітей та розподіл їх по класах здійснюють шкільні медико-педагогічні комісії.

Дослідження особливостей розвитку аномальних дітей покликані сприяти вдосконаленню теорії і практики відбору до відповідного спеціального закладу. Ця проблема має важливе значення і для поліпшення роботи масових шкіл і дитячих садків, оскільки некомпетентний відбір дітей і незадовільна діагностика аномального розвитку зумовлюють необгрунтоване навчання в масовій школі учнів, які потребують направлення до спеціальних закладів. Навчання таких дітей у масовій школі, з одного боку, ускладнює і дезорганізує навчально-виховну роботу педагогів з нормальними дітьми, а з іншого — прирікає дітей із відхиленнями в розвитку на безглузду втрату часу в умовах, неадекватних їхнім можливостям. Проте в ряді випадків діти з відставанням у розвитку могли б успішно навчатися в масовій школі за умови попереднього виховання і навчання (протягом 1—2 років) у спеціальному дитячому садку або школі для дітей з затримкою психічного розвитку.

Правильне комплектування спеціальних шкіл залежить від знання і розуміння особливостей невстигаючих дітей вчителями початкових класів масової школи.

Велика кількість дітей, які направляються із масових шкіл на медико-педагогічну комісію, не потребують спеціального навчання. Лише незначна частина з них є дійсно розумово відсталими і потребують навчання у допоміжній школі. Інші псевдоаномальні діти, виявляючи відставання у навчанні й розвитку, помилково розглядаються як розумово відсталі через брак своєчасної допомоги і індивідуального підходу з боку вчителя початкової школи. Ці діти стають відстаючими з різних причин: через недорозвиненість мови, астенічний стан (фізична і нервово-психічна кволість, швидка стомлюваність, непосидючість, знижена працездатність) та інші недоліки.

Учителі початкових класів повинні знати особливості цих дітей. Здобуті знання із спеціальної педагогіки допоможуть вчителю початкових класів в успішній боротьбі з неуспішністю, сприятимуть кваліфікованому своєчасному виявленню аномальних дітей з наступним направленням їх до відповідних типів спеціальних закладів.

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

1. Схарактеризуйте загальні й специфічні принципи організації системи спеціальних закладів для аномальних дітей.
2. Які типи закладів для аномальних дітей створено в системі міністерств освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення?
3. Чим відрізняється організація навчально-виховного процесу і лікувальної роботи в різних типах закладів для аномальних дітей?

4.   Які основні принципи  комплектування   закладів для  аномальних дітей?

5. Як організована робота  медико-педагогічної комісії?  Які медико-педагогічні комісії ви знаєте?
6. Чому вчителеві початкових класів масової школи необхідно знати особливості розвитку аномальних дітей?

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

В л а с о в а Т. А., П е в з н е р М. С. О детях с отклонениями в развитии.—М., 1973.—С. 152—165.

Дефектологический словарь.— М., 1970.

Забрамная С. Д. Наглядный материал для психолого-педагогического обследования детей в медико-педагогических комиссиях.— М„ 1985.

Збірник основних.керівних матеріалів про спеціальні школи-інтернати для дітей з дефектами розумового і фізичного розвитку.— К-, 1984.

Лубовский В. И. Научные и практические проблеми работы медико-педагогических комиссий // Дефектология.— 1988.— № 1.

Основы   обучения и воспитания  аномальных детей.— М., 1965.

Отбор детей во вспомогательную школу: Пособие для учителей/Сост. Т. А. Власова, К. С. Лебединская, В. Ф. Мачихина.— М., 1983.

 

 

Розділ7. ПЕДАГОГ-ДЕФЕКТОЛОГ

 

 

§ 1. Роль педагога в навчанні, вихованні та корекції розвитку аномальних дітей

 

Навчально-виховну та корекційну роботу в спеціальних закладах для аномальних дітей здійснюють педагоги-дефектологи їм належить вирішальна роль у підготовці учнів до самостійного трудового життя на основі корекції розвитку особистості дитини, зокрема її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, системи потреб та мотивів, фізичного розвитку,

У роботі з аномальними дітьми значення педагогічного керівництва їхнім розвитком помітно зростає. Поза кваліфікованою допомогою з боку педагога діти з відхиленнями в розвиткові досить часто неспроможні оволодіти навіть елементарними знаннями, вміннями, навичками, способами поведінки, якими нормальні діти звичайно оволодівають самостійно в процесі накопичення життєвого досвіду. Тому необхідна значна педагогічна допомога, спрямована на спеціальну організацію розумової та практичної діяльності дітей з метою формування в них системи дій, важливих для пізнання навколишнього світу, орієнтування в ньому, виконання практичних трудових завдань, спілкування з людьми, адекватного емоційного реагування на те, що відбувається навколо, та оцінки його.

У дефектологічних дослідженнях та в практичному досвіді спеціальних шкіл доведено величезну роль особистого прикладу педагога у вихованні аномальних дітей, оскільки багато хто з них схильний до засвоєння способів дій та поведінки за наслідуванням.

У процесі повсякденного ділового та неофіційного спілкування зі своїми вихованцями педагог-дефектолог повинен постійно демонструвати високі зразки моральності, етичної та естетичної культури, організованості, громадянської зрілості. Слід враховувати, що учні спеціальних шкіл (у тому числі й розумово відсталі діти) здатні проявляти критичне ставлення до особистості педагога, причому найвагомішими для позитивної чи негативної оцінки його з точки зору дітей є ділові, комунікативні та авторитарні якості21.

 

Інтерес до особистості вчителя, позитивне ставлення до нього часто виявляються важливими, навіть вирішальними факторами, що визначають ставлення аномальних школярів до того чи іншого навчального предмета.

Успішність навчально-пізнавальної діяльності учнів спеціальних шкіл, головним чином, залежить від того, як учитель допомагає дітям у процесі цієї діяльності. Проте слід ураховувати, що така допомога за всієї необхідності у спеціальних школах не повинна гальмувати розвиток самостійності діяльності та поведінки аномальної дитини; до того ж, як свідчать спеціальні дослідження (Р. Б. Кафеманас та ін.), учні цих шкіл, особливо в підлітковому віці, далеко не завжди позитивно ставляться до такої допомоги, виявляючи бажання до дедалі більшої самостійної роботи.

Педагог-дефектолог, будучи прикладом для аномальних дітей, є водночас їхнім найближчим порадником, помічником, захисником — адже в більшості спеціальних шкіл діти перебувають цілодобово, рідко бувають вдома, до того ж, не завжди одержують в сім'ї те, що є необхідним для дитини.

Педагог-дефектолог — людина, авторитетне оціночне судження якої з приводу поведінки та діяльності дитини є для неї дуже важливим. Та й не тільки для неї. Як свідчать досвід та експерименти, в спеціальній школі оцінка педагога, особисте його ставлення до дитини дуже часто є вагомим фактором, що визначає становище учня в системі    стосунків    між членами дитячого    колективу.     Врахуємо,    що    загальною специфікою таких колективів у різних типах спеціальних закладів для аномальних дітей, на відміну від колективів нормальних" дітей, є недостатній розвиток системи неформальних емоційних позитивних взаємостосунків, унаслідок чого багато хто з дітей мають статус ізольованих. Це травмує психіку дитини, тому педагог-дефектолог повинен намагатися   виправити таке  несприятливе становище дитини в колективі, посилюючи, активізуючи власні емоційні контакти   саме з таким вихованцем.

Аномальні діти відчувають потребу в спілкуванні з учителем на уроці; якщо ця потреба залишається незадоволеною внаслідок того, що вчитель не вміє розподілити свою увагу на всіх учнів, у окремих школярів виникають різні порушення поведінки як своєрідні засоби привернути до себе увагу, компенсувати недостатність спілкування.

На вчителів та вихователів спеціальних шкіл усіх типів поширюються права та обов'язки, передбачені для педагогів масових шкіл. Нагадаймо, зокрема, що вчитель, виконуючи державне завдання навчання та виховання підростаючого покоління, зобов'язаний: озброювати учнів усвідомленими, міцними та дійовими знаннями, вміннями та навичками з основ наук; формувати в них сучасний світогляд; розвивати пізнавальні здібності та інтереси з урахуванням та поважанням індивідуальних особливостей; виховувати їх у дусі високої моралі та громадської активності, поваги до вимог соціальне позитивної поведінки особистості у суспільстві; піклуватися про охорону здоров'я; вивчати індивідуальні особливості, умови життя дитини; підтримувати тісні зв'язки з батьками та громадськістю, пропагувати та розповсюджувати педагогічні знання; систематично підвищувати   свій   загальнокультурний та фаховий рівень.

Вихователі, які працюють з дітьми в школах-інтернатах та групах подовженого дня, повинні, зокрема, прищеплювати дітям любов до праці, високі моральні якості, навички культурної поведінки, виконання правил особистої гігієни; регулювати режим дня вихованців, контролювати своєчасність підготовки домашніх завдань та організовувати діяльність учнів на таких заняттях в різних формах; надавати дітям допомогу в навчанні та організації дозвілля, здійснювати заходи, що сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвиткові вихованців; підтримувати постійні зв'язки з учителями, учнівськими громадськими організаціями, медичним персоналом, батьками.

Окрім цих, загальних для всіх педагогів обов'язків, дефектолрги   повинні   проводити  спеціальну  роботу, спрямовану на максимально можливу корекцію недоліків психофізичного розвитку аномальних дітей, на їх всебічний компенсаторний розвиток з метою забезпечення соціалізації та соціальної адаптації вихованців. Для цього необхідні знання особливостей розвитку кожної категорії аномальних дітей та оволодіння системою тих специфічних психолого-педагогічних засобів компенсаторно-корекційної роботи, які розроблені у відповідних галузях наукової та практичної дефектології.

Спеціальні обов'язки педагогів-дефектологів визначені положеннями про кожний тип спеціальних шкіл-інтернатів та дошкільних установ для аномальних дітей.