Психологічні засоби в розвитку та активізації уваги

Вагомий внесок у з’ясування фізіологічного підгрунтя уваги зробив

О. Ухтомський своїм ученням про домінанту. Домінанта — це панівне осереддя, яке притягає до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим, що й становить собою фізіологічне підгрунтя свідомих процесів, уваги. Інші ж збудження при цьому гальмуються. Загальмовані, відносно слабші збудження порівняно з домінуючими О.Ухтомський називав субдомінантними. Як показали його дослідження, домінанта не лише гальмує субдомінантні збудження, а й посилюється за їх рахунок. У цьому зв’язку домінанта стає сильнішою. Між домінантою та субдомінантами відбувається боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, поки якась субдомінанта не стане більш інтенсивною, ніж

сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а  домінанта — субдомінантою.

У діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінантний стан. Людина завжди буває до чогось уважною. Виразом домінанти, згідно з О. Ухтомським, є робоча поза організму. У стані уваги людина відповідно напружує м’язи, має своєрідний вираз обличчя, особливі рухи, в органах чуття при цьому настає сенсибілізація, тобто підвищення чутливості до зовнішніх подразників, або ж знижується чутливість до останніх, якщо людина зосереджується на внутрішній діяльності, на власних психічних станах. При цьому змінюються вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг.

Отже, за зовнішніми змінами, за виразними рухами можна зробити висновок про стан уваги особистості.

Взаємодія процесів збудження та гальмування в корі великих півкуль головного мозку пояснює низку властивостей уваги. Так, обсяг уваги пояснюється ширшим чи вужчим з осередженням оптимального збудження ділянок кори великих півкуль. Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів чи дій водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані загальмування. Переведення уваги з одного об’єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори на іншу у зв’язку з виникненням нового подразнення. Швидкість переведення уваги у різних людей різна. Це залежить від типу нервової системи організму. Організм зі збудливим типом нервової системи швидше переводить увагу з одного об’єкта на інший, ніж з інертним.

Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють чолові ділянки головного мозку. Вони відіграють вирішальну роль у підвищенні рівня бадьорості відповідно до поставлених перед людиною завдань і цим самим забезпечують прояв вищих довільних форм уваги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Відволікання уваги (зовнішнє і внутрішнє).

 

Відволікання  уваги – це мимовільне переміщення уваги з одного об'єкта на інший. Воно виникає при дії сторонніх подразників на людину, зайняту в цей момент будь-якою діяльністю. Відволікання може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє відволікання виникає під впливом зовнішніх подразників; при цьому довільна увага стає мимовільною. Найбільш відволікають предмети або явища, які з'являються раптово і діють з мінливою силою і частотою.

Внутрішнє відволікання уваги виникає під впливом сильних переживань, сторонніх емоцій, через відсутність інтересу і почуття відповідальності за справу, якою в даний момент зайнята людина.

Фізіологічною основою зовнішнього відволікання уваги є негативна індукція процесів збудження і гальмування, викликана дією зовнішніх подразників, що не мають відношення до виконуваної діяльності. При внутрішньому відволіканні уваги, обумовленої сильними почуттями й бажаннями, в корі головного мозку з'являється потужний осередок збудження; з ним не може конкурувати більш слабкий осередок, відповідний об'єкту уваги, за законом негативної індукції в ньому виникає гальмування. У випадках внутрішнього відволікання, обумовленої відсутністю інтересу, вона пояснюється позамежним гальмуванням, що розвивається під впливом втоми нервових клітин нудної монотонної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5. Неуважність (уявна і справжня).

 

Розсіюванням називають нездатність людини зосередитися на чому небудь певному протягом тривалого часу. Зустрічається два типи неуважності: уявна і справжня.

Уявна неуважність - це неуважність людини до безпосередньо  навколишніх предметів і явищ, викликана крайньою зосередженістю його уваги на якому-небудь предметі. Уявна неуважність - результат великої  зосередженості і вузькості уваги. Іноді її називають "професорської", так як вона нерідко зустрічається  у людей цієї категорії. Увага  вченого може бути настільки сконцентрована на займаної його проблемі, що він не чує звернених до нього питань, не дізнається знайомих, відповідає невпопад. Фізіологічною основою уявної неуважності  є потужний осередок оптимального збудження  в корі головного мозку, що викликає гальмування в навколишніх його ділянках за законом негативної індукції. Неясність відображення різного  роду зовнішніх впливів при розсіяній увазі пояснюється тим, що воно відбувається на ділянках кори головного мозку, що знаходяться в стані гальмування.

Неуважність як наслідок внутрішньої зосередженості не заподіює великої шкоди справі, хоча і ускладнює орієнтацію людини в навколишньому світі. Гірше  справжня неуважність. Людина, що страждає неуважністю цього роду, з працею встановлює і утримує довільну увагу  на якому-небудь об'єкті або дії. Для  цього йому потрібно значно більше вольових зусиль, ніж людині не розсіяній. Довільна увага розсіяної людини нестійка. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Збудження, що виникає під дією мовних сигналів, легко іррадіює, але насилу концентрується. У результаті цього в корі головного мозку розсіяної людини створюються нестійкі вогнища оптимальної збудливості.

Причини справжньої неуважності уваги різноманітні, їх знання необхідне, щоб не зміцнювати неуважність, а боротися з нею. Причиною справжньої неуважності може бути загальний  розлад нервової системи (неврастенія), недокрів'я, хвороби носоглотки, що утрудняють вентиляцію легенів і, отже, збіднюють кисневе харчування мозкових клітин. Іноді неуважність з'являється  в результаті фізичного і розумового стомлення і перевтоми, важких переживань. Однією з причин справжньої неуважності  є перевантаження мозку великою  кількістю вражень. Розкиданість інтересів  також може привести до справжньої неуважності, невпорядкованість захоплень  зміцнює неуважність. Ще однією причиною справжньої неуважності може бути і  неправильне виховання дитини в  сім'ї: відсутність режиму в заняттях, розвагах і відпочинку дитини, виконання  всіх його примх, звільнення від трудових обов'язків. Нудне викладання, яке  не будить думку, не зачіпає почуттів, не вимагає напруження волі - одне з  джерел неуважності уваги учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.6. Різновиди і форми  уваги.

 

У психології розрізняють увагу мимовільну, довільну та після довільну. Усі різновиди уваги тісно взаємопов’язані і за певних умов переходять один в один.

Мимовільна  увага виникає несподівано незалежно  від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму.

Мимовільна  увага властива і людині, і тваринам, хоча її виникнення у людини якісно відрізняється від такої уваги у тварин.

На відміну  від тварин людина може оволодівати  власною мимовільною увагою, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зосередження. Фізіологічним підгрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкоркових ділянок великих півкуль головного мозку.

Мимовільна  увага виникає тоді, коли сила сторонніх  подразників перевищує силу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних умов, за певних обставин стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні об’єкти, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, прагнення — усе, що з якогось приводу хвилює людину. Найчастіше це трапляється тоді, коли людина стомлена, за несприятливих умов праці (спекотно, холодно, несвіже повітря у приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.

Мимовільна  увага є короткочасною, але за певних умов залежно від

сили сторонніх  подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи  провідній діяльності.

Довільна  увага — це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля.

Силою волі людина здатна мобілізувати й зосереджувати свою свідомість на необхідній діяльності досить тривалий час.

Характерними  особливостями довільної уваги  є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми відволіканнями.

Фізіологічним підгрунтям довільної уваги є  умовно-рефлекторна діяльність, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів — одна з основних фізіологічних підвалин довільної уваги. Отже, можна стверджувати, що одним з основних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є чолові ділянки кори великих півкуль головного мозку, які дослідники функцій головного мозку вважають механізмом розумової психічної діяльності, а отже, й довільної уваги.

У довільній  увазі провідним є вибір об’єкта  зосередження, засобів дій, що супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процессу дій, кожного його етапу — головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує вміння розподіляти увагу між усією діяльністю — від початку до завершення та між окремими її етапами. 

Основними збуджувачами довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Що віддаленіша мета і складніші умови та способи її досягнення, то менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги. Така діяльність (а саме такою є навчальна і трудова діяльність) потребує належного її підтримання та керування.

Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження. Тому, післядовільну увагу називають ще вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги. Хоча в післядовільній увазі мимовільність, свідоме зосередження на об’єкті діяльності та його окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності підвищується, вона стає тривалішою та продуктивнішою. Тому у процесі діяльності — навчальної, трудової — важливо засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.

У навчальній діяльності дуже важливо сприяти появі в учнів післядовільної уваги. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю й порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст уроку не становить інтересу. Тому, післядовільна увага на уроці сприяє успішному виконанню учнями навчальних завдань і зменшенню суб’єктивного відчуття втоми. Залежно від змісту діяльності увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об’єктом відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У цьому зв’язку виокремлюють зовнішню, або сенсорну та рухову (моторну), увагу та внутрішню, інтелектуальну увагу.

Розподіл  уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми прояву уваги мають певні особливості, на які треба зважати в організації й керуванні навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня  увага відіграє провідну роль у спостереженні  предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Вона виявляється в активній установці, спрямуванні органів чуття на об’єкт сприймання і спостереження, у зосередженні на діючих органах тіла — руках, ногах, на їх напруженні. Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності виконувати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання.

Зосередження  на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття — зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кін естетичних станів організму та його органів. Сенсибілізація органів чуття сприяє чіткішому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їх елементів.

У зовнішній  увазі виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і явищах — сигналах для дій і рухів, як у трудових і спортивних

діях. Увагу  до очікуваних предметів та явищ називають пресенсорною та премоторною.

Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується  на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, у розв’язанні завдань подумки, у пригадуванні, міркуванні подумки.

Здатність зосереджуватися на внутрішній, психічній діяльності має велике практичне значення. Таке зосередження пов’язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. При цьому важливу роль відіграє внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб’єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.