Розвиток емпатії в професійній діяльності вчителя

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЕМПАТІЯ ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ  ГУМАННОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ…………………………………………………………………………..7

1.1 Морально-психологічний феномен  емпатії…………………………………7

1.2. Емпатійність вчителя як механізм  реалізації суб'єкт-суб'єктних стосунків…………………………………………………………………………...9

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕМПАТІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ………………………………………………………14

2.1 Експериментальне дослідження емпатійності  як професійної риси у вчителів…………………………………………………………………………14

2.2 Аналіз результатів дослідження  емпатійності у експериментальній  групі………………………………………………………………………………16

2.3 Можливості корекції механізмів  взаєморозуміння і їх формування  у професійній діяльності вчителя………………………………………………19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….25 ДОДАТКИ………………………………………………………………………30

ДОДАТОК А………………………………………………………………………

ДОДАТОК Б……………………………………………………………………32

ДОДАТОК В……………………………………………………………………33

 

 

ВСТУП

 

Педагогічна праця – один із найскладніших  видів людської діяльності. Її ефективне  здійснювання потребує не лише оперування широкими й різнобічними професійними знаннями та вміннями, а й вимагає  наявності певних психологічних  якостей. Проблема визначення професійно значимих якостей педагога є досить актуальною, оскільки компоненти, що характеризують особистість учителя, забезпечують не тільки виконання професійних  функцій, але і дають можливість певним чином взаємодіяти з учнями як учасниками навчально-виховного  процесу.

Якщо підходити до професії вчителя  як системи життєвих цінностей, можна  уявити професійне самовизначення як процес, що розвивається, і в якому  особистість протягом професійного шляху визначає свою позицію відносно цих цінностей. Образ професії, який починає формуватися на етапі  первинного вибору, стає частиною цілісного  уявлення особистості про світ, її майбутнє життя. Сама особистість, входячи  у світ професії, визначає себе не тільки як суб'єкта професійної діяльності, а й як суб'єкта своєї життєдіяльності. Як підкреслює С.М.Максимець, той бік  професії, що уявляється особистістю  як найбільш суб'єктивно значущий, стає ядром організації всього способу  життя людини. Тому весь простір  варіантів вибору визначається системою особистісно значущих цінностей, через  які особистість приймає дану професію як "свою". У процесі  професійного становлення ці цінності перевіряються, доповнюються, набувають  особистісного смислу, а сама особистість  набуває образу представника даної  професії[28, с.69].

Якщо торкнутися аспекту професійно важливих якостей педагога (в тому числі і студента педагогічного  вузу як майбутнього представника педагогічної професії), то варто зауважити, що пошук  найголовніших, найвизначніших професійних  якостей, на які спирається вся педагогічна  діяльність, призвів до створення  цілої "колекції" таких ознак. Назвемо лише ті якості, які найчастіше зустрічаються на сторінках психолого-педагогічних видань, присвячених особистості вчителя: емоційність (А.Прохоров, В.Трусов та ін.), комунікабельність (Н.Кузьміна, В.Гінецинський та ін.), здатність розуміти учнів та керувати ними (Є.Гришин, Ф.Гоноболін та ін.), соціальна зрілість особистості (І.Зязюн, Н.Поспєлов та ін.) [10, 25, 17]. Аналіз літератури дозволяє виявити більш ніж 70 професійно важливих якостей[28, с.67]. Проте, як зазначає Л.Мітіна, структура особистості вчителя "набуває гармонійності не на основі співмірного та пропорційного розвитку усіх її якостей, а в результаті максимального розвитку тих здібностей, які створюють домінуючу спрямованість особистості вчителя, котра, в свою чергу, надає смислу усьому його життю та діяльності" [29, с.26]. Така гармонія забезпечується педагогічною спрямованістю особистості, тобто спрямованістю на дитину, на прийняття її, а отже, наявністю таких професійно значимих для вчителя якостей, як гуманність, доброзичливість, повага гідності інших, вміння бути чуйним, співчутливим, вміння відгукуватись на дитячі проблеми та радощі, прагнення допомагати. Тобто, з точки зору основного змісту та найзначніших результатів, до яких вона прагне, педагогічну діяльність треба визначати, за висловом С.Максимця, як прояв індивідуалізованої педагогічної допомоги вихованцям, милосердя та гуманізму [28, с.68].

Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених (Ф.Зіятдінової, І.Зубкової та ін.) показують, що уявлення абсолютної більшості  учнів і батьків про ідеального вчителя пов'язані перш за все  з його людськими, особистісними  якостями: любов'ю до дітей, добротою, великодушністю, толерантністю, вмінням  співчувати, співпереживати. Потім  перевага надається професіоналізму, який теж неможливий без порядності, честі та гідності. Тобто емоційно-оцінні відносини вчителя складають  основу його моральності та моральності  його вихованців. Тому особливо важливо, щоб вчитель оволодів прийомами  пізнання людини в процесі "живого взаємозв'язку", однією із форм якого  є емпатійність[16, с.7].

Актуальність  даної роботи визначається практичною потребою вдосконалення системи добору і підготовки майбутніх вчителів. Особливо актуальна цю проблему у професійному становленні студентів педагогічних вузів, оскільки саме в цей період продовжує розвиватися емпатийне ставлення до людини і мотивується професійне самовизначення.

Метою даного курсового дослідження є виявлення стану розробки проблеми емпатійності вчителя у та окреслити основні підходи до формування емпатії як професійно значимої якості педагога.

Для досягнення мети необхідно розв'язати  такі завдання:

1. Розглянути ступінь розробки проблеми емпатійності вчителя у науковій психолого-педагогічній літературі;
2. Дослідити основні чинники, що впливають на формування емпатії у вчителів.
3. Здійснити аналіз отриманих результатів у досліджуваній групі.

Розробити психолого-педагогічні  рекомендації педагогам щодо формування емпатії і застосування її у професійній  діяльності.

Об'єкт  дослідження: емпатійне спілкування у професійній діяльності  вчителя.

Гіпотеза: ми припустили, що що емпатія за ступенем вираженості і видам відрізняється у студентів різних спеціальностей.

Методи дослідження:

 

- Аналіз літератури;

 

- Тестування;

 

- Методи математичного  опрацювання.

Предмет дослідження: виявлення емпатійності у вчителів.

Практична цінність роботи полягає у визначенні чинників, що впливають на емпатійність вчителя, і врахування яких є значимим у педагогічній діяльності.

Результати дослідження можуть бути використані педагогами при  організації навчально-виховного  процесу, а також студентами педагогічного  університету при проходженні активної педагогічної практики в школі.

Структура курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.

 

РОЗДІЛ 1. ЕМПАТІЯ ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ  ГУМАННОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ

 

1.1 Морально-психологічний  феномен емпатії

 

Принцип гуманізації суспільства особливо підкреслює питання про роль сім’ї у розвитку особистості дитини. Родина є первинною і необхідною передумовою формування емоційно-стабільної особистості. Характер спілкування батьків з дитиною значною мірою визначає її подальший розвиток. Так, у колі сім’ї виникають перші соціальні зв’язки й комунікації дитини з дорослим; саме в родині дитина активно засвоює та сприймає життєві взірці, суспільні норми, звички та традиції того суспільного прошарку, до якого належить. Сім’я формує емоційні засади та скеровує на накопичення життєвого досвіду, складовою якого є емоційний досвід, який людина використовує протягом усього життя, налагоджуючи контакти з іншими людьми. Коли об’єктом емоційного сприйняття стають інші люди, у суб’єкта виникає особлива властивість – емпатія.

Узагалі дослідженню феномена емпатії  присвячено значну кількість публікацій, але досі цей феномен залишається  предметом гострих дискусій з  боку філософів, психологів, педагогів, митців. Як психологічне явище емпатія  нам відома з часів античності. Зокрема, давньогрецькі стоїки стверджували, що існує особлива духовна спільність між людьми, завдяки якій вони співчувають  один одному. У Стародавній Греції співчуття цінувалось настільки  високо, що заслуговувало спеціального предмета поклоніння, а в Давньому Китаї співчуття було залучено до реєстру основних чеснот людини.

Огляд наукової літератури засвідчує, що у дослідженнях проблеми емпатії  виділяються два основних напрямки: когнітивний та емотивний. У першому  випадку емпатія розглядається  як спосіб розуміння іншої людини (Р. Карамуратова, Л Котлер. , Р. Даймонд) , як "розумова комунікація" або інтелектуальна реконструкція внутрішнього світу іншої людини (Ю. Бронфенбренер, Дж. Хардінг, М. Голвей), тобто як суто інтелектуальний процес. При такому підході емпатія визначається як осмислення внутрішнього життя іншої людини, як вид чуттєвого пізнання. В межах даного напрямку існує тенденція, яка розглядає емпатію як інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої особистості (А.Ковальов, Т.Шибутані). Представники іншого напрямку трактують емпатію як емоційний стан, котрий виникає у суб'єкта при вигляді переживань іншої людини (Т. Пашукова, Д. Адермен, Е. Стотленд). Емпатія у цьому випадку розглядається як афективне явище, суть якого полягає у проникненні в афективні орієнтації іншої людини, у співчутті переживанням цієї людини, у здатності прилучитися до її емоційного життя, розділити її емоційний стан (Т.Гаврилова, О.Кайріс, А.Рудська, Л.Стрєлкова, О.Фєніна). Окремі психологи, які вивчають емпатію, виділяють не тільки когнітивний та емоційний, але і поведінковий компонент емпатійної взаємодії (Л.Джрназян, В.Киричок, Н.Сарджвеладзе, Є.Шовкомуд). Особливий інтерес викликають праці, в яких емпатичні переживання розглядаються як мотив альтруїстичної поведінки, як складова поведінки, спрямованої на надання допомоги (Дж.Аронфрід, К.Бетсон, Дж.Кок, К.Мак-Девіс, М.Обозов, П.Симонов) [9, 14, 18, 19, 20, 22, 30, 31, 32,  34, 36, 40, 42].

Аналіз вищевказаних досліджень робить очевидним висновок, що диференціація  емпатії як процесу відбувається із врахуванням того, який із трьох  компонентів у ній переважає: когнітивний, емоційний чи поведінковий. Перевага когнітивного компоненту у  відображенні стану іншої людини характерна для адекватного розуміння  іншої особистості. Домінування  емоційного компоненту в емпатії  говорить про емоційний відгук однієї особистості на переживання іншої. У діяльній емпатії суб'єкт не тільки розуміє емоційний стан іншої  особи, але і надає її активну  підтримку. Отож, емпатія є одним  із регуляторів взаємостосунків  між людьми. Емпатійні стани співчуття, співпереживання, які багаторазово повторюються, стають властивістю особистості.

Емпатія розглядається нами як властивість, котра проявляється у розумінні  внутрішнього світу іншої людини, емоційному залученні у її життя. Емпатійні переживання(співчуття, співпереживання, жалість) реалізуються у формах допомагаючої поведінки. У цьому випадку емпатія  має особливу соціально-практичну  значимість для морального удосконалення  особистості, оптимізації  стосунків, які складаються у діяльності та спілкуванні,  і особливо у  педагогічній діяльності та педагогічному  спілкуванні. Аналіз наукової літератури з проблеми емпатії вчителя [5, 6, 7, 12, 18, 19, 20, 26, 28, 43] дозволяє зробити висновок, що діяльна педагогічна емпатія  – це професійно значима якість педагога, яка забезпечує успішність міжособистісної взаємодії, проявляючись і формуючись у ситуаціях діалогічного спілкування, у спільній творчій  діяльності педагога та вихованців. Однією із функцій емпатії педагога є  надання такої допомоги школяреві  у розв'язанні його проблеми, яка  сприятиме розвитку його особистості.

 

1.2. Емпатійність вчителя як механізм  реалізації суб'єкт-суб'єктних стосунків

Гуманістична сутність педагогічної діяльності розкривається найбільш повно у психологічному контексті "вчитель - учень". Відомо, що вчитель  повинен бачити світ очима школяра, інакше педагогічну співпрацю неможливо  організувати ні на дидактичному, ні на психологічному рівні. Таке професійне бачення розвивається на основі природної  якості педагога – емпатійності. Вона включає в себе високий рівень чутливості, уважності до іншого, співчуття, співпереживання. Тобто емпатія  у структурі особистості вчителя  може і повинна розглядатися, з  одного боку, як ситуативно виникаюче  переживання, а з другого - як стійка індивідуальна якість, спрямованість  особистості, що виявляється в готовності вчителя проявити емоційне тепло, співпереживання, співчуття, сприяння учневі. Зрозуміло, що така душевність педагога допомагає йому розвивати душевність школяра. Таким чином, емпатійність необхідно розглядати як одну із провідних характеристик особистості педагога [28, c.71].

Науковці відзначають, що проблема  емпатійності є досить актуальною  в учительському середовищі. Так, згідно досліджень Т.Василишиної, тільки 27,5% вчителів мають високий рівень емпатії[5, c.37]. Викликають занепокоєння і дані нашого анкетування серед учнів 10-11 класів ліцею (Тернопільський Педагогічний ліцей), які показують, що, на думку учнів лише 2,04% педагогів проявляють до них чуйне ставлення[35, с.136].

Ні для кого не є секретом, що у шкільному середовищі існують  певні проблеми у взаємодії вчителів та учнів, зокрема: домінування формального  стилю у стосунках із дітьми, нестача  інтимно-особистісного спілкування, невміння зрозуміти індивідуальність школяра, відсутність навичок розвивального  впливу на учнів, брак взаєморозуміння.