Рольові теорії в соціальній психології

Однак, варто мати на увазі, що коли говориться «жінки поводяться так-то, а чоловіка – інакше», то мова йде не про те, що абсолютно  все жінки й абсолютно все  чоловіка поводяться саме описуваним чином. Просто, коли фіксуються гонористі або інші соціальні розходження, то мається на увазі провідна тенденція або типова поведінка. І завжди найдеться чимало жінок, які будуть поводитися  «по-чоловічому», і чимало чоловіків, які ведуть себе «по-жіночому». Тому, коли стверджується, що чоловіка відчувають гнів, якщо одержують незаслужено замало, і почуття провини, якщо незаслужено багато, а жінки, навпаки, сердиті, якщо вважають, що одержують занадто багато і впадають у депресію, якщо, на їх думку, недоодержують, то, тим самим, відзначаються не всі, а типові реакції.

Отже, якщо в одного або  обох партнерів виникає відчуття несправедливості, то це може слугувати  сигналом ускладнень і неблагополуччя. І тут ми підходимо до ще однієї відмінності концепції Тібо й  Келлі - від спрощеної моделі обміну Хоманса. Автори теорії взаємозалежності вводять тезу про те, що люди мають схильність порівнювати результати, які вже отримані у взаєминах, з тими, які ще тільки можливі в альтернативному варіанті обміну. Іншими словами, ми не тільки оцінюємо ті значимі для нас цінності, які є в сталих взаєминах, але, окрім того, ще й намагаємося оцінити можливості, які могли б бути досягнуті в іншому, альтернативному варіанті взаємодії. Якщо людина дійшла висновку, що альтернативні відносини краще, то вона буде намагатися перервати існуючі, навіть, якщо самі по собі вони були зовсім непоганими.

Як би не було, соціальні  психологи використовують принципи теорії навчання в дуже широкому спектрі проблем. Тому й ми будемо ще не раз звертатися до прикладів простого інструментального навчання й підкріплення і навчання через спостереження, коли станемо розглядати агресію як соціальне явище, настанови, про соціальну поведінку (допомога й милосердя), взаємини в групах і між групами

Рольова теорія

Поняття «роль» може бути визначена як рольове функціонування особистості, яка займає певне положення у своєму соціальному оточенні. Принцип рольового розуміння поведінки людини використовується у соціальній психології різними теоретичними напрямками. Ми ж тут будемо застосовувати поняття рольової теорії таким чином, начебто є тільки один теоретичний напрямок, оскільки в різних орієнтаціях рольова концепція розуміється не однобічно. Як правило, рольові теорії не містять у собі такі детермінанти поведінки як риси характеру, настанови або мотивацію. Замість цього пояснення поведінка ґрунтується на описі ролей у соціальних ситуаціях і рольових очікуваннях людей у різних соціальних відносинах.

Щоб зрозуміліше представити, що таке соціальна роль, розглянемо приклад, скажімо, студентки на ім'я Наталя. Як студентка вона виконує певні функції: ходить на заняття, виконує навчальні завдання, готується до іспитів. Люди, які взаємодіють з нею як зі студенткою, чекають, що її поведінка буде саме такою, студентською, а не поведінкою, скажімо, фотомоделі або боцмана торгівельного флоту. Ці їх припущення щодо її поведінки називаються рольовими очікуваннями. Викладачі, наприклад, очікують, що Наталя буде регулярно відвідувати заняття, проявляти інтерес, насамперед, до навчання, а не до інших видів діяльності, буде стурбована своїми оцінками. Деякі викладачі можуть очікувати від неї поваги та ввічливості, інші, можливо, - ні. Окрім того, рольові очікування відносно власних соціальних ролей змінюються і у самої Наташі. Вони містять у собі її уявлення про те, як вона повинна поводити себе у ролі студентки, доньки, подруги.

Подібним чином у неї  можуть бути рольові очікування відносно своїх викладачів. Вона може очікувати, що вони будуть вчасно приходити на заняття, читати цікаві лекції, перевіряти навчальні завдання. Одним словом, Наталя може очікувати, що вони будуть вчити й давати знання, а на іспитах виявлять поблажливість і об'єктивність.

Коли рольові очікування приймаються або розділяються групою людей, тоді вони здобувають загальне значення й стають нормами у спілкуванні і поведінці. Отримавши відповідні знання про ті чи інші рольові взаємозв'язки, ми, надалі, будемо дотримуватися загальних норм поведінки, які відповідають відносинам між чоловіком і жінкою, керівником і підлеглим, дорослим і дитиною, в інших рольових позиціях. Уявімо, наприклад, що найавторитетніша людина, з якою доводилося зустрічатися нашій студентці Наталі, поводився холодно й зарозуміло. Узагальнивши досвід такого знайомства, вона, можливо, зробить висновок, що подібна поведінка є сталою нормою. І тому всі викладачі, люди, чия соціальна роль припускає наявність авторитету, мають поводитися  саме так, тобто бути недоступними, холодно відчуженими. Налаштована таким чином Наталя, не очікуючи від викладачів нічого, окрім зневаги й байдужності, можливо, стане поводитися  на заняттях відповідно до наявних досвіду і очікувань - або скованно робко або навпаки, зухвало, грубо.

Але Наталя є  не тільки студенткою. Як і всі люди, вона щодня виконує різні ролі. Часто, коли людина виконує декілька ролей, не сумісних між собою, але таких, що потребують одночасного виконання, у нього може виникнути конфлікт. Наприклад, Наталя може не тільки вчитися, бути студенткою, але ще й працювати. У цьому випадку цілком ймовірною є ситуація, коли її аудиторні заняття й час роботи збігатимуться, і тоді неможливість виконувати дві ролі одночасно викличе між рольовий конфлікт. Таким чином, саме соціальне життя, де ми виконуємо різні ролі - працівників, студентів, дітей, батьків, політиків, друзів, сусідів - постійно загрожує виникненням між рольових конфліктів.

Але й моно роль також може нести в собі загрозу конфлікту. Наприклад, Наталя буде переживати внутрішньо рольовий конфлікт, якщо їй доведеться обирати між підготовкою до екзамену з історії і заліком з психології, які повинні відбутися у один день. У цьому випадку її роль як студентки вимагає одночасного виконання двох різнорідних видів підготовки.

Підкреслимо, що коли говорять, що люди грають ролі, то це не означає, начебто вони зайняті  цим через оманливість або  хочуть збрехати оточуючим. Хоча, звичайно, можливо й таке. Звичайно ж наше рольове поводження значною мірою обумовлено соціальними умовами, у яких ми перебуваємо, і станом, який ми займаємо. Так, скажімо, не маючи достатніх професійних, спеціальних знань, важко відігравати роль викладача. І тоді людині, дійсно, доводиться прикидатися викладачем, а не бути ним. З іншого боку, мало шансів на успіх у людини, яка стане відігравати ту ж роль викладача або студента де-небудь у кінотеатрі, на танцях або під час обіду.

Поняття ролі часто  використовується у соціальній психології. Такі терміни як рольова модель, рольова гра, рольова чарівність постійно використовуються у спеціальній літературі. Концепція ролі допомагає нам зрозуміти, чому, наприклад, змінюється поведінка людей, коли змінюються їх позиції у соціальній системі. Зміна в соціальній позиції призводить до одночасної зміни в ролях.

«Стенфордська в'язниця»

Для ілюстрації цього положення звернемося до приклада одного із найдраматичніших і знаменитих у соціальній психології досліджень. Сьогодні воно відомо під назвою «Стенфордська  в'язниця». Мова йде про імітативне дослідження (яке іноді називають ще рольовою грою), проведеним Пилипом Зімбардо і його колегами у 1973 році (Зимбардо Ф., 2000).

Мета дослідження  полягала в тому, щоб вивчити поведінка  нормальних людей у ситуаціях, які  копіюють тюремне ув'язнення, де одні учасники дослідження виступали в ролі ув'язнених, а інші - наглядачів. Гіпотеза авторів зводилася до того, «що під впливом певних обставин будь-яка людина може дійти до якого завгодно стану, всупереч всім своїм уявленням про моральність, особисту порядність й всіма соціальними принципами, цінностями і нормами» (Фромм Э., 1998).

Рольова гра  почалася зі дзвонів поліцейських сирен  на вулицях студмістечка, і дев'ятеро  молодих людей були затримані  поліцейськими, які їх обшукали, надягли  наручники й відвезли до ділянки, де «арфи» зареєстрували. Після цього їм зав'язали очі й, нарешті, відвели до «в'язниці», спеціально створеної в будинку факультету психології Стенфордського університету.

Тут троє інших  молодих людей, одягнених тюремними  нащипниками, стали здійснювати над затриманими нагляд. Невелика ділянка будинку була обладнана під типові тюремні камери-одинаки, де також влаштували маленький тюремний двір.

Учасники цього  дослідницького проекту були відібрані  із числа студентів, які подзвонили за оголошенням у газеті, у якому запрошувалися добровольці, готові взяти участь у психологічному дослідженні тюремного життя. Претенденти перевірялися за допомогою спеціальних тестів, і з їх числа були відібрані найбільш зрілі, стійкі й найменш схильні до антисоціальних настроїв і поведінки студенти. Ролі - ув'язнених і наглядачів - визначалися жеребкуванням, тобто за принципом випадковості.

Умови у «в'язниці»  були настільки реалістичними, наскільки  це може бути можливо. В’язні називалися тільки за номерами, їжу їм давали тільки у розм'якшеному вигляді, туалет вони повинні були відвідувати тільки під конвоєм. Їм були призначені робочі зміни, три рази на день влаштовувалася перекличка. Охоронцям було надане право самим розробити правила, що регламентують поведінку «в'язнів» у «в'язниці». Виключалися тільки фізичні покарання й дії, здатні викликати психічні травми.

Дослідники  вели постійне спостереження за ходом  імітації за допомогою аудіо - і відеотехніки. Окрім того, вони проводили постійні опитування. І хоча, відповідно до плану, дослідження мало тривати два тижні, Хейні й інші дослідники вирішили перервати його вже на сьомий день.

Конфлікт інтерпретацій

Фактори впливу на поведінку

Що ж трапилося? Навіть протягом цього невеликого періоду  поведінка студентів-учасників різко змінилася не на краще. «Наглядачі» із постійно зростаючим задоволенням стали відчувати смак влади. Підтримуючи свавілля, вони, наприклад, змушували «в'язнів» по декілька разів на день робити фізичні вправи або під будь-якими приводами відмовлялися конвоювати тих у туалет. Що стосується «в'язнів», то вони упали у депресію, виявилися деморалізованими. У них чітко стали виявлятися ознаки стану безнадійності, симптоми як фізичного, так і емоційного занепаду. Вченим стало зрозумілим, що мета дослідження - створення наскільки можливо реалістичних умов в'язниці - досягнута й ситуація стає занадто небезпечною.

З висновками авторів  цього дослідницького проекту щодо сутності людської природи, яка змінюється залежно від навколишніх обставин (а це біхевіористська позиція, оскільки вона відповідає формулі З-Р), категорично не згодний Е. Фромм, який вважає, «що людина не так то й легко перетворюється у садиста під впливом відповідної ситуації» (Фромм Э., 1998, с. 97).

Ця суперечка  зайвий раз свідчить про те, що результати будь-якого, навіть найретельніше розробленого і професійного дослідження можуть потім інтерпретуватися неоднобічно. Що, у свою чергу, є відображенням розходжень у світоглядних і теоретичних позиціях вчених. Таким чином, тут, як і у випадку з теоріями, ніхто не може претендувати на володіння абсолютною істиною.

Нам же залишається  додати, що після того, як дослідження  було припинено, вчені провели низку  із учасниками, щоб визначити емоційні реакції на перенесені досліди. Вони також протягом року після дослідження підтримували контакт із кожним учасником, щоб негативні наслідки «гри у в'язницю» не збереглися.

Отже, «Стенфордська  в'язниця» є гарною ілюстрацією  того, як прийняття на себе якої-небудь ролі може змінювати поведінку людини. Але може, що і доводить Е. Фромм, і не змінювати, оскільки не все залежить від зовнішніх умов і ролей, які виконуються індивідом. Багато в чому поведінка людини визначається і її характером, її особистісними якостями.

Застосування  рольових концепцій

Ідеї рольових теорій використовуються також психологами, які розробляють соціально-психологічні концепції особистості. Так, наприклад, Чарлз Лантухі й Джордж Герберт Мід розглядали концепцію особистості людини через призму її відносин з іншими людьми. Наше уявлення про самих себе частково засновано на тому, якими ми бачимо себе у очах інших. І, у свою чергу, те, як ми сприймаємося іншими, багато в чому залежить від того, яку роль у суспільстві ми виконуємо.

Сучасна концепція  самосвідомості ( Я-Концепція), яка буде обговорюватися надалі, також значною мірою використовує рольові теорії.

Окрім того, рольові  теорії можуть бути корисними для  розуміння комунікативних процесів, відносин керівництва і підлеглих. Гонористі розходження також  можуть бути пояснені у поняттях гендерно-рольових норм, тобто тих очікувань людей, які склалися в них щодо поведінки, яка личить чоловікам або жінкам. Від жінок, наприклад, очікують, що вони повинні піклуватися про інших, що їм властива емоційність, залежність, та й у цілому їх поведінка має бути зорієнтована на встановлення й підтримку довірчих, теплих, безпечних відносин. Від чоловіків, навпаки, очікують незалежності, напористості, змагальності, бійцівських якостей. Передбачається, що їх далекоглядність має бути спрямована на досягнення певних успіхів, цілей, одним словом, на завоювання і самоствердження. Тому розходження у поведінці чоловіків і жінок певною мірою можуть бути пояснені як результат рольових розходжень між ними у суспільстві. Звідси й орієнтація при виборі традиційно чоловічих і традиційно жіночих професій, що, з одного боку, накладає обмеження на вибір видів діяльності, а, з іншого боку, - породжує проблеми й навіть конфлікти, коли чоловік зайнятий «не чоловічою справою», а жінка – «нежіночою».

Зрозуміло, що такі рольові очікування загрожують розчаруваннями і конфліктами через те, що очікування не виправдалися.

Надалі, нам  ми не раз змушені будемо повертатися  до рольових теорій, коли будемо розглядати їх більш детально, оскільки обговорюватися вони будуть у контексті конкретних соціально-психологічних проблем.