Самооцінка дітей в молодшому шкільному віці

 Які ж показники рівня самооцінки?

• Особливості самооцінки:
• Зміст предмету усвідомлення.
• Адекватність, відповідність реальним досягненням у діяльності та поведінці.
• Сталість самооцінки.
• Автономність оцінних суджень.
• Висота самооцінки.
• Міра критичності.
• Ступінь узагальненості самооцінки [28, c. 74-76].

Cамооцінка насамперед  характеризується її змістом,  який стає найбільш значущим для особистості. На різних вікових етапах в окремої людини зміст судження про себе різний. На основі змісту самооцінки можна робити висновки про те, що хвилює індивіда, помітити зміни, які з’являються на певних вікових етапах. Показник правильного розвитку змісту самооцінки -відповідність судження про себе найбільш значущим потребам у тому чи іншому віці. Ступінь адекватності самооцінки є однією з найбільш значущих її характеристик, оскільки показує наявність чи відсутність збігу між реальними успіхами (на основі результатів діяльності та оцінки інших) із судженням суб’єкта про себе. У зв’язку з цим самооцінка може бути адекватною або неадекватною - зниженою або завищеною. Дослідження показують, що про гармонійний розвиток особистості свідчить адекватна або дещо завищена самооцінка. Різко завищена оцінка себе порівняно з реальними результатами в діяльності та поведінці свідчить про деформацію особистості. Знижена самооцінка також не сприяє психічному розвитку, оскільки породжує невпевненість у собі, відсутність належних вимог досебе, перешкоджає здійсненню саморегуляції і самовиховання. Висота є додатковою, але важливою кількісною характеристикою самооцінки. Адекватна самооцінка може бути як високою, порівняно з оцінкою референтної групи, так і низькою.

Самооцінка характеризується також мірою сталості. Сталою вважається самооцінка, яка протягом певного часу залишається незмінною, незважаючи на зміну обставин. Позитивно можна характеризувати відносно сталу самооцінку, тобто таку, що змінює свій зміст, висоту, адекватність, залежно від успіхів у провідній діяльності, появи нових вікових особливостей. Коли самооцінка залишається незмінною, незважаючи на нові життєві обставини, вона стає неадекватною. Істотна особливість самооцінки - її автономність, незалежність від суджень інших. Формуючись під впливом оцінок інших та результатів власної діяльності, самооцінка в процесі свого розвитку автономізується від думки інших. Автономність судження про себе сприяє усуненню усуненню навіюваності, комформізму. Водночас самооцінка не може бути зовсім незалежною. Результати діяльності інших людей, так само, як їхні оцінки, постійно корегують власну оцінку. Самооцінка характеризується також певною мірою критичності. Вміння помічати та оцінювати не лише свої досягнення, а й негативні сторони власної діяльності та поведінки свідчить про наявність самокритичності.

 Самокритичність може виявлятися у незадоволенні собою – важливому почутті, яке спонукає до роботи над собою. Без самокритичності неможливе формування чутливості до соціальних норм. Самокритичність тісно пов’язана з вимогливістю до себе. Одна з особливостей судження про себе - ступінь його узагальненості. Самооцінка, як і будь-яке інше судження, формується на основі сприймання та оцінки окремих сторін власної діяльності та поведінки. Це особливо помітно в молодших школярів, які спочатку усвідомлюють не себе в діяльності, а сам факт її виконання. Тільки поступово учень відокремлює себе від того, що робить, та усвідомлює себе як суб’єкта діяльності; носія певних якостей. Тому узагальненість думки про себе можна вважати віковою характеристикою розвитку самооцінки школярів.

 Усі зазначені  особливості самооцінки визначають  її рівень. Крім самооцінки, важливо знати очікувану оцінку групи, оцінку товаришів, батьків, учителів. Вона може бути високою, середньою, низькою, може більш чи менш наближатися до самооцінки, може бути різною по відношенню до різних референтних груп.

 Дослідження  показали, що самооцінка, очікувана  оцінка, оцінка особистістю групи - входять у структуру особистості і людина об’єктивно  вимушена рахуватися з цими суб’єктивними індикаторами свого самопочуття  в групі, успішності чи неуспішності своїх досягнень, позиції по відношенню до себе і навколишніх [21, c. 220].

 Самооцінка, ставлення  суб’єкта до себе та до інших неможливе як  розумове, безпристрасне утворення, без емоцій тут не обійтись, тому акт самопізнання і самооцінки виступає в єдності з самопереживанням, самохвилюванням. Позитивно чи негативно оцінюючи свої вчинки чи якості, людина переживає емоційні стани, різні за модальністю, складністю, інтенсивністю.

Отже, зробивши структурно-функціональний аналіз Я – концепції особистості  та розглянувши різні точки зору на дану проблему, ми  визначили один з психологічних вимірів Я - концепції: самооцінку та її особливості (параметри), що є кількісними та якісними характеристиками.

1.2. Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку

Всяка навчальна діяльність починається з оцінювання. Оцінка - визначена форма оцінювання. Через  оцінювання проходить виділення  себе як предмету змін в навчальній діяльності. Тому проблема шкільної успішності, оцінки результатів навчальної роботи дітей - центральна в молодшому шкільному віці. Від оцінки залежить розвиток навчальної мотивації, шкільна адаптація та формування самооцінки. Діти, орієнтуючись на оцінку вчителя, вважають себе і своїх товаришів «відмінниками», «двійочниками», хорошими чи не дуже хорошими учнями, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка шкільної успішності на початку шкільного навчання, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.

У відмінників і добре  встигаючих дітей в основному  формується завищена самооцінка. У  невстигаючих і дуже слабких учнів  систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А. Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки молодших школярів, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «набридло отримувати двійки. Вчителька ніколи не ставить мені четвірку, тому я сам собі поставив чотири», «Я ж не гірший за всіх, у мене також можуть бути четвірки» [16, c. 135].                

Для розвитку у дітей адекватної самооцінки і почуття компетентності необхідно створити в класі атмосферу  психологічного комфорту і підтримки, бо самооцінка в молодшому шкільному  віці грунтується на думці та оцінці оточуючих, засвоюється в готовому вигляді без критичного аналізу.

Діти, як правило, приходять  в школу з позитивним ставленням до неї. Поступово у дітей, слабопідготовлених, або з низькими здібностями, може з’явитися гіркий досвід поганих оцінок, тоді змінюється мотивація - ставлення до школи і навчання стає негативним, а великі труднощі в навчанні понижують самооцінку.

Порушення адекватної самооцінки може бути і в дітей, добре підготовлених  до школи. Добра підготовка дозволяє їм добре вчитися в початкових класах, не прикладаючи великих зусиль. На фоні легких успіхів в них закріплюється  звичка до постійних похвал, розвивається високий рівень домагань і висока самооцінка. При переході в старші класи, коли зростає складність навчального  матеріалу, ці школярі, не маючи трудових навичок, можуть втратити свою «величність» у відношенні з товаришами, і, внаслідок  цього, у них рідко падає самооцінка. Якщо педагогічна оцінка враховує не лише кінцевий результат, але і трудовий внесок школяра, то вона стимулює учня до підтримання трудових зусиль на потрібному рівні і сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Молодший шкільний вік  називають вершиною дитинства. Це особливий  період вершиною дитинства. Це особливий  період в житті дитини. Саме в  цей період у дитини з’являється інша логіка мислення. Навчання для неї - значуща діяльність. В школі вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. З приходом дитини до школи відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. В школі виникає нова структура відносин, система «дитина-дорослий» диференціюється:  Дитина-дорослий,дитина-учитель дитина-батьки. Навчальна діяльність стає провідною, вона зберігає своє провідне значення і в соціальному плані, як така, що відповідає соціальному  замовленню і змінює соціальну позицію дитини. В той же час за існуючих форм навчання дитини не може знайти місце суб’єкта:  її вчать, її контролюють, її оцінюють. Її реальне місце в школі - місце об’єкта навчання.  Всяка навчальна діяльність починається з оцінювання. Оцінка – визначена форма оцінювання. Через оцінювання проходить виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності. Тому проблема шкільної успішності, оцінки результатів навчальної роботи дітей - центральна в молодшому шкільному віці. Від оцінки залежить розвиток навчальної мотивації, шкільна адаптація та формування самооцінки. Діти, орієнтуючись на оцінку  вчителя, вважають себе і своїх товаришів «відмінниками», «двійочниками», хорошими чи не дуже хорошими учнями, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка шкільної успішності на початку шкільного навчання, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини. У відмінників і добре встигаючих дітей в основному формується завищена  самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких учнів систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А. Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки молодших  школярів, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «набридло отримувати двійки. Вчителька ніколи не ставить мені четвірку, тому я сам собі поставив чотири», «Я ж не гірший за всіх, у мене також можуть бути четвірки» [16, c. 135].

Більшість невстигаючих дітей  у першому-другому класах переоцінюють результати своєї навчальної діяльності. До четвертого  класу з’являється значний контингент відстаючих дітей із заниженою самооцінкою, і простежується, зростаюча з класу в клас, тенденція невстигаючих учнів до недооцінювання своїх, і так дуже обмежених успіхів. Як переживають таку складну навчальну ситуацію молодші школярі?

У дітей із заниженою і  низькою самооцінкою часто виникає  почуття власноїнеповноцінності і  навіть безнадійності. Понижує гостроту цих переживань компенсаторна мотивація - спрямованість не навчальну, а на інші види занять. Стверджуючись в  посильних для неї видах діяльності, дитина ильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність  успіхами в інших областях, почуття  неповноцінності, прийняття позиції  відстаючого ведуть до негативних наслідків.  Для розвитку у дітей адекватної самооцінки і почуття компетентності необхідно створити в класі атмосферу  психологічного комфорту і  підтримки, бо самооцінка в молодшому шкільному  віці грунтується на думці та оцінці оточуючих, засвоюється в готовому вигляді без критичного аналізу.Діти, як правило, приходять в школу  з позитивним ставленням до неї. Поступово  у дітей, слабопідготовлених, або  з низькими здібностями, може з’явитися гіркий досвід поганих оцінок, тоді змінюється мотивація - ставлення до школи і навчання стає негативним, а великі труднощі в  навчанні понижують самооцінку. Порушення адекватної самооцінки може бути і в дітей, добре підготовлених до школи. Добра підготовка дозволяє їм добре вчитися в початкових  класах, не прикладаючи великих зусиль. На фоні легких   успіхів в них закріплюється звичка до постійних похвал, розвивається  високий рівень домагань і висока самооцінка. При переході в старші класи, коли зростає складність навчального матеріалу, ці школярі, не маючи трудових навичок, можуть втратити свою «величність» у відношенні з товаришами, і, внаслідок цього, у них рідко падає самооцінка. Якщо педагогічна оцінка враховує не лише кінцевий результат, але і трудовий внесок школяра, то вона стимулює учня до підтримання трудових зусиль на потрібному рівні і сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Самооцінка дитини 7-річного  віку може в одному виді діяльності відрізнятися від самооцінки в іншому. Молодший школяр може адекватно оцінювати свої успіхи в оволодінні грамотою, а успіхи в оволодінні  арифметикою недооцінювати, або переоцінювати.

Діти з високою самооцінкою  почувають себе в класі впевненіше, сміливіше,  активніше проявляють свої інтереси, здібності, ставлять перед  собою вищу мету, ніж ті діти, у  яких самооцінка занижена. Популярність дитини в групі й загальна самооцінка залежать в першу чергу від  успіху в спільній діяльності. Тому сприяння успіху в навчальній діяльності веде до нормалізування відносин, підвищення самооцінки,  впевненості у собі. Пізнання себе поряд з пізнанням  довколишнього світу - необхідна  умова для повноцінного розвитку дитини. Центральна регулююча функція  самосвідомості - усвідомлення свого  бажання і дії, як здійснення цього  бажання, що пов’язане з формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету та реалізувати її. Уявлення дитини 7-річного віку про себе досить адекватно відображає й ціннісну сферу. Майже всі діти цього віку усвідомлюють   свій вибір і цінність ставлення до себе навколишніх, спілкування, діяльності, реально практичного функціонування. Найнижчий рівень усвідомлення себе виявляють діти з цінністю реально-практичного  функціонування (їм подобається допомагати комусь, виконувати доручення, учення, чергувати тощо). Діти, що визначають своє Я через діяльність, різко завищують самооцінку. У дітей, що виділяють себе через сферу відносин, самооцінка є або заниженою, або (рідко) адекватною. Діти молодшого шкільного віку чітко усвідомлюють себе як суб’єкта спілкування. У них конструюється концептуальний образ Я - суб’єкт  спілкування; і саме цей образ домінує в актуальному шарі самосвідомості.

 Молодший шкільний  вік - початок нового життя.  Вступаючи в нього, дитина  приймає внутрішню позицію школяра.  Навчальна діяльність стає провідною,  вона зберігає своє провідне  значення і в соціальному плані,  як така, що відповідає соціальному  замовленню і змінює соціальну  позицію дитини. В  той же  час за існуючих форм навчання  дитина не може зайняти місце  суб’єкта і її вчать, її контролюють, її оцінюють. Її реальне місце в школі - місце об’єкта навчання. Інша ситуація складається для молодшого школяра в спілкуванні: перехід дитини в школу означає для неї вступ до сукупності різних взаємовідносин, в яких дитина належить сама собі і функція контролю та  оцінки теж належить їй, стає її власною функцією. Під кінець молодшого шкільного віку концептуальний образ суб’єкта спілкування по відношення до себе і ровесника сконструйований в самосвідомості дитини, що забезпечує й готовність до переходу в   підлітковий вік. Самооцінка стає більш адекватною і диференційованою, судження про себе - більш обґрунтованими.

1.3 Вплив соціальних факторів на самооцінку учнів.

Дошкільник стає школярем, змінюється його внутрішня позиція, самосприйняття, режим, устрій життя, погляди, цінності, мотиви. Це  знаходить своє відображення в Я - концепції дитини. Поряд з цим на формування самооцінки школяра мають вплив такі фактори: позиція батьків,  вчителів, однокласників, друзів, соціального оточення.  З  самого народження, навіть до того, людина стає об’єктом ставлення до себе інших людей, перш за все батьків. Ставлення до дитини навколишніх передує її самовідношенню, усвідомлення її іншими людьми – її самоусвідомленню.  В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших дюдей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.

Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка  батьків: надмірна любов та увага  можуть викликати патологічне самоспостереження  та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у  дітей. Ставлення до дитини, що складається  у батьків, передує розвиткові власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки  транслюють дитині або в прямій словесній  формі, або в опосередкованій  формі - прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з  виховною метою, або неусвідомлено.

Образ і самооцінка, навіювані  дитині, можуть бути позитивними (дитиніговориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) танегативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання - містифікації. Містифікація - це навіювання є навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації - приписування, які можуть бути позитивними  і негативними. Звичайно, негативні  судження батьків про своїх дітей  можуть мати під собою реальний грунт  в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в  її свідомості, у вигляді називання речей  своїми іменами, батьківських  вироків, ці батьківські оцінки починають  визначати самосвідомість дитини  зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи  неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.  Прийнятлива, уважна, любляча поведінка  батьків у стосунках з дитиною  породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа  поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї  малоцінності і непотрібності.