Соціальне середовище, як передумова становлення агресивної поведінки

2. Батьки карають дітей  за прояви агресивності. У ряді  досліджень встановлено, що:

а) батьки, які дуже різко  придушують агресивність у своїх  дітей, виховують у дитини надмірну агресивність, яка буде виявлятись у більш пізньому віці;

б) батьки, які не карають  своїх дітей за прояви агресивності, імовірно виховують у них надмірну агресивність;

в) батьки, які розумно  придушують агресивність у своїх  дітей, виховують у них вміння володіти собою у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

До ситуативних передумов  агресивності слід віднести такі: оцінка іншими людьми, навмисність агресії, сприйняття агресії та бажання відплати. Розглянемо їх трохи докладніше.

Оцінка іншими людьми. Р. Борденом (1975) було встановлено, що присутність інших вже само по собі може або посилювати, або послаблювати агресію. Однак, тут важливу роль грає оцінка ступеня агресивності спостерігача. Він експериментально довів, що якщо за поведінкою дітей спостерігала людина стороння, схильна до агресії, то діти виявляли більше актів агресивного характеру. Якщо спостерігачем був супротивник агресії, то поведінка дітей відрізнялась більшою стриманістю. Причому треба відмітити таку закономірність: як тільки агресивний спостерігач відходив, рівень агресії у дітей значно знижувався чи досягав вихідного рівня.

Намірність агресії. Існує  точка зору (Хекхаузен Х., 1936), що початок  агресії можна викликати обмежуючись  одним тільки знанням, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього  акту нападу не було. Часто у таких випадках основним запускним стимулом виступає гнів, що виникає як емоційна реакція на заплановане насильство. Однак, у тих випадках, коли супротивник заздалегідь просить пробачити його за агресивну поведінку, дуже часто гнів не виникає взагалі та відповідної агресії не відбувається.

Сприйняття агресії. У  рамках соціального научання існують  протилежні дані, які свідчать (на думку  Онейл Є. та Тейлора С., 1989) про  те, що переживання, які викликає пасивне  спостерігання агресії та насильства, що відбуваються як на екрані, так і у реальному житті, призводять не до катастрофічного ефекту, як припускає теорія потягів, а, навпаки, до збуджуючої агресії. Ця думка (Дж. Мейлон, 1992) ґрунтується на даних про те, що спостерігач, особливо якщо він дитина, виявляє тенденцію здійснювати ті ж самі дії, як і людина, за якою він спостерігає. Зокрема відзначається (Блек С., Беван С., 1992, Лейн Дж., 1991), що просто очікування або сам перегляд сцен насильства по телебаченню та у фільмах може збільшувати ступінь агресивності. Було встановлено (Олейр К., Вілсон Ж., 1989), що глядачі з високим рівнем агресивності у більшій мірі цікавляться відеонасильством, в той час, як мало агресивні зверхньо передивляються їх та не концентруються на сценах намовляння та насильства у відповідь.

Бажання відплати. Як вже  відзначалося, часто агресія, особливо у підлітковому віці, може виникати як реакція у відповідь на неприйняту поведінку оточуючих, тобто як акт  відплати за щось. Так, наприклад, підліток, якого часто карають, засвоює, що людина сама повинна карати, якщо інші здійснюють непристойні вчинки. Заподіювання страждання у відповідь людині, що скривдила (відверте, непряме чи у фантазіях), на думку Х. Хекхаузена (1986), та спостерігання за його стражданнями послаблює у дитини реакцію гніву та задовольняє його потребу в агресії.

Таким чином, облік соціалізації та ситуативних передумов при  організації виховання агресивного  підлітка, дозволяє педагогам уникнути тих помилок виховання, які ми сьогодні маємо у повній формі.

5. Детермінанти агресивної поведінки .

   Соціальні детермінанти .        

Агресія не виникає  в "соціальному вакуумі". Навпаки, часто саме різні аспекти міжособистісних взаємодій приводять до її виникнення і визначає форми і напрям. Можливо саме тому пильна увага приділяється фрустрації, тобто блокуванню розвертання ціленаправленої поведінки. Хоча фрустрацію прийнято вважати однією із могутніх детермінант агресії, дані про значення її впливу достатньо різномовні. В той час як результати одних експериментів свідчать про те, що фрустраційні взаємовідносини здатні призвести до виникнення агресії, і з інших слідує або те, що даний фактор проявляє незначний вплив, або, що фрустрація взагалі не має ніякого відношення до агресії. Тобто фрустрація з найбільшою ймовірністю може викликати агресію,коли вона порівняно інтенсивна, коли " присутні посилання до агресії " (тобто це символи, які провокують появу відчуття гніву і агресивності), коли фрустрація здається раптовою чи сприймається як сваволя, або коли вона когнітивно прив язується до агресії.

Іншою, набагато сильнішою і стійкішою детермінантою  агресії являється провокація. Що торкається фізичної провокації, то велика  кількість експериментів вказує на те, що, як правило,люди відповідають  ударом на удар і контратакою на атаку. Більш того, часто агресивна  реакція виникає при одному тільки припущенні про те, що у іншої  людини є якісь ворожі наміри, незалежно від того, чи виражається це в прямих діях "недоброзичливого" чи ні. Якщо торкатися  вербальної провокації, то існуючі дані дозволяють стверджувати, що відповідною реакцією на образу, знущання і подібні їм провокації часто виявляється фізичний напад. Люди, як правило, прагнуть "дати здачу", щоб попередити можливість відновлення нападів чи не виявитись перед навколишніми безпорадними жертвами.

Характеристики  об'єкту агресії, особливо його стать і раса, також являється сильними детермінантами агресивної поведінки. На відміну відчоловіків, жінки, будучи в ситуації агресивної міжособистісної взаємодії, зіштовхуються з більш м'якими формами агресії ймовірно тому, що сприймаються агресорами як більш безпорадні. В цьому ж випадку, коли жінки порушують цей стереотип і починають вести себе більш провокаційно, рівень направленої на них агресії різко зростає. Що стосується расової приналежності об'єкту агресії, то цілий ряд експериментів показав, що білі досліджувані демонструють більш високий рівень агресивності по відношенню до своїх чорних жертв, і найбільш низький по відношенню до білих, коли впевнені, що їх ди залишаються безкарними.

Також великим "посилом до агресії" являються "сторонні спостережувані". Експерименти Мілграма показали, що, коли дослідним наказують "покарати" іншу людину сильним і потенційно небезпечним для життя розрядом електротоку, багато з них охоче підкоряється, навіть в тому випадку, якщо команди відходять від особи власного повноваження. Однак, цій тенденції до сліпої та деструктивної покірності можна чинити протидію, покладаючись на учасників експерименту, особисту відповідальність за причинену ними шкоду і подаючи їм приклад непокори. "Сторонні спостережувані" можуть грати роль "підбурювачів" навіть не будучи безпосередніми учасниками агресивних взаємодій. Існує багато фактів, які свідчать про те, що сторонні спостережувані можуть чинити вплив на агресію, причому відбувається це двояким чином.

По-перше, вони можуть підігріти або, навпаки, придушити  агресію прямими діями (наприклад, даючи учасникам конфлікту вербальні рекомендації);

По-друге, ефект  може бути визваний просто самим фактом їх присутності на місці дії. Частково, присутність сторонніх може посилити пряму агресію,якщо агресор гадає, що його дія викличе схвалення зі сторони спостережуваних, і придушувати її, якщо агресор побоюється, що його дії викличуть несхвалення чи догану.

Зовнішні детермінанти.

Зовнішні детермінанти аресії - це ті особливості середовища чи ситуації, які підвищують ймовірність виникнення агресії. Багато із цих детермінант тісно асоційовані зі станом фізичного середовища. Так, наприклад, висока температура повітря підвищує ймовірність прояву агресії. [З7] У відповідності з моделлю негативного афекту по Беллу і Берону, помірно високі температури,із порівнянням з низькими чи дуже високими, в найбільшій степені сприяє загостренню агресивних тенденцій. Помірно висока температура повітря посилює негативний ефект (тобто дискомфорт), внаслідок чого зростає ймовірність прояву індивідом агресивних реакцій. Однак, якщо дискомфорт викликаний ненормально високою температурою повітря, дуже сильний, то не виключно, що індивід в такій ситуації віддає перевагу втечі, оскільки вступ в агресивну взаємодію може прорангувати дискомфортні переживання.

   Інші стресори також можуть відіграти роль детермінант агресії. Так, наприклад, шум, посилюючи збудження, сприяє зростанню агресії. Деякі дані свідчать про те, що тіснота також може спровокувати агресію. Спостереження показують, що агресивні реакції посилюються і в тому випадку, коли в повітрі існують деякі забруднюючі агенти (наприклад, цигарковий дим, неприємні запахи).

Різнобічні  аспекти ситуацій міжособистісної взаємодії, так звані "посилання до агресії"", також можуть підштовхувати індивідуума до актуалізації агресивних реакцій. Ці "запрошення" можуть виходити із множини різних джерел. Якщо у апотенційного агресора деякі індивідуальні характеристики потенційної жертви просто асоціюються із агресією, він буде схильний реагувати агресивно. Зброя також слугує "запрошенню до агресії"", як, втім, і демонстрація сцен насилля в мас-медіа. [З 7]

І накінець, агресія  може як посилюватись,так і придушуватись за рахунок тих аспектів ситуації, які впливають на степінь і характер особистісної самосвідомості. Коли людина усвідомлює свої вчинки з потенційною реакцією жертви чи представників правопорядку, говорять про публічну самосвідомість; коли людина зосереджена на особистих думках і переживаннях, говорять про приватну самосвідомість. Будь-який із  двох  вказаних   типів   особистої  самосвідомості   сприяє   зниженню ймовірності проявів агресивних реакцій.

Аналогічним чином зниження рівня особистішої  самосвідомості, яке     може     бути     описано     в     термінах     процесів     дезінгібіції     і деіндивідуалізації, сприяє виникненню агресії.

Індивідуальні детермінанти :особистість, установки  і статеві відмінності.

У багатьох випадках сильними детермінантами агресії можуть являтися деякі стійкі характеристики потенційних агресорів ті особистісні риси, індивідуальні установки і схильності, які залишаються незмінними в залежності від ситуації. Якщо торкнутися агресії "нормальних" (не страждаючих явною психопатологією) особистостей, то в якості афективності агресивної поведінки психологічних характеристик, звичайно, розглядаються такі особистісні риси, як: боязнь суспільного несхвалення, роздратування, тенденція вдивлятись в чужих діях ворожість (упередженість атрибуцій ворожості); переконання індивідуума в тому, що він в будь-якій ситуації залишається господарем свого життя (локус контролю), модель поведінки типу "А" (агресія) і схильність випробовувати почуття сорому, а не провини в багатьох ситуаціях.

       Важливу категорію агресорів складають екстремісти, тобто чоловіки і жінки, які проявляють агресію або дуже часто, або в крайніх формах. Екстремісти виразно підрозділяються на дві групи: до першої із яких відносяться особи із зниженим, а до другої із підвищеним самоконтролем. У агресорів першого типу внутрішньо стримані механізми розвинуті слабо, і тому агресори із зниженим самоконтролем вдаються до насилля дуже часто. Агресори другого типу, напроти, володіють незвичайно розвинутими внутрішніми стриманими механізмами і здатні стримуватись від агресивних проявів навіть у випадку черезмірно могутньої провокації. Коли ж ресурс внутрішніх інгібіторів висихає, агресія, яка проявляється особами із підвищеним самоконтролем, може приймати крайні,а й навіть фатальні форми.

Поведінкові реакції індивідуума залежать від  його установок і внутрішніх стандартів. До числа найбільш важливих установок, афективної агресивної поведінкки, відносяться різні форми забобонів. Наприклад, расові забобони являються одним із важливіших джерел міжрасової агресії. Так, особи які живляться сильним упередженням проти представників другої раси, ведуть себе набагато агресивніше із викликаними у них неприязнь "чужаками", ніж із членами особистої групи. За останні роки расові установки як білих, так і чорних перетерпіли достатньо серйозні зміни. З однієї сторони, це призвело до зниження рівня агресивності, яка проявлялася білим населенням (наприклад в Америці) по відношенню до чорної меншості, а з іншої до того, що в деяких випадках чорні стали вести себе по відношенню до білих більш агресивно, ніж колись. Однак в ситуації стресу чи підвищеного емоційного збудження дві групи можуть повертатися до своїх більш ранніх установок відносно міжрасової агресії. Це явище отримало назву регресивного расизму.

Одна й  та поведінкова реакція різними  індивідами може сприйматися і як недопустимо агресивна і як нормальна - все залежить від системи норм і цінностей конкретного індивіда. Такого роду внутрішні стандарти найбільш яскраво проявляються, а значить, і визначають найбільш сильний вплив на поведінку в ситуації підвищеної особистісної самосвідомості. Підвищення степені особистісної самосвідомості підштовхує індивіда до агресії, якщо він вважає подібну поведінку допустимою, і навпаки, втримує його від здійснення агресивних дій, якщо він відноситься до такої поведінки як до недопустимої. Дослідження показали, якщо зрівнювати чоловіків і жінок, то перші демонструють більш високі рівні прямої, а останні - непрямої, тобто не виявленої у фізичних діях агресії. Крім того, чоловіки частіше ніж жінки виступають в якості об'єкту фізичного нападу, в той час як жінки частіше стають жертвами сексуальних домагань і грубості у подружніх відносинах. Статеві відмінності в агресії інколи пояснюються впливом генетичних чи біологічних факторів.[37] Дійсно, існують відповідні дані, які свідчать про те, що вплив цих факторів як детермінант агресії досить значні, однак ясно, що вже саме по собі протиставлення статевих ролей (тобто уявлення про те,що чоловіки "крутіші"), являються дуже важливим фактором. Крім того,навіть якщо статеві відмінності,які проявляються в агресії, дійсно в деякій степені породжуються саме біологічними факторами, це не означає, що чоловіки обов'язково повинні будуть демонструвати більш високий рівень агресивності, ніж жінки. Напроти, агресія у всіх своїх формах може бути запобігаюча чи редукована з допомогою відповідних засобів.