Особливості вивчення ліричних творів

Твори медитативної лірики є «відтворенням тих або інших  станів і процесів внутрішнього світу, які мають абсолютно самостійне узагальнююче значення. Це – емоційні монологи, відчужені в тексті творів від якої-небудь індивідуалізованої конкретності буття. Зміст творів медитативної лірики не є прямим, адекватним виразом  переживань поета, що емпірично протікають в його свідомості. Якби це було так, то медитативна лірика була б психологічною  фактографією, яка не мала б узагальнюючого значення, не усвідомлювала б і  не підсилювала б характерності  свого предмету. Тоді вона мала б  значення тільки для самого поета  і його найближчого побутового оточення. Це і буває в так званих «віршах  на випадок». Але лірика – це також  мистецтво, що творчо типізує життя. Переживання, відтворені в ліричній медитації, є не емпіричною реальністю духовного життя окремої особи, але істотні властивості внутрішнього світу якогось соціального середовища і епохи, усвідомлені в світлі ідеологічних інтересів поета і  розкриті їм з особливою виразністю і силою в деякій вигаданій своїй індивідуалізації» [16, с. 67-68].

Навіть тоді, коли ліричні  твори нібито позбавлені медитативності і зовні в основному описові, вони тільки за тієї умови виявляються  повноцінно художніми, якщо їх описовість володіє медитативним «підтекстом». «Тоді емоційно-узагальнююча думка  поета виявляється або в ясно відчутній експресивності опису, або  ж в якому-небудь медитативному  зачині, або кінцівці, або в чому-небудь іншому, тому подібному. Тоді вона як би осяває весь опис своєю емоційною  узагальненістю. Щось подібне відбувається і в оповідній ліриці. У ній, як і в епосі, оповідання вимагає, звичайно, якихось персонажів, їх дій  і стосунків, з яких складається  якась подія. Тільки зображаючи все  це, художня мова і стає оповідною. Проте для того, щоб оповідання виявилося все ж таки ліричним (навіть і не ліро-епічним), необхідно, щоб воно було дуже коротким і при  своїй стислості відчутно експресивним, а через все це – приховано, приховано медитативним» [16, с. 158].

У творах відвернуто-медитативної лірики ідейні інтереси ліричного суб'єкта направлені на зовнішній світ і, перш за все, на стосунки і обставини соціального  буття. Це і розширює пізнавальні  можливості лірики. «Але якщо в епічній  творчості соціальне буття буває  не просто предметом пізнання, але  і предметом творчої типізації, то в творах медитативної лірики соціальне  буття людей не типізується. Типізується  ж в них характерність соціальної свідомості того або іншого середовища, країни, епохи за допомогою її втілення в безіменному ліричному суб'єктові» [16, с. 83].

Емоційні роздуми ліричного  суб'єкта про його власний внутрішній світ, якщо вони залишаються цілком медитативними, в більшості випадків досить швидко вичерпують себе, їх віршований вираз виявляється зазвичай дуже коротким. Г.Н. Поспєлов робить звідси висновок: «рефлексивно-медитативна  лірика, а в якійсь мірі і медитативна  лірика взагалі, зазвичай насилу утримується в своїх власних межах і часто тяжіє до того, щоб вийти за ці межі в світ наочної зображальності» [16, с. 100]. Так виникає медитативно-образотворча лірика, яка в історії світової поезії займає, поза сумнівом, кількісне набагато більше місце, ніж власне медитативна лірика.

У творах медитативно-образотворчої  лірики роздуму ліричного суб'єкта не тільки розкривають його емоційний  стан і розвиток його думки, але відтворюють  явища зовнішнього, об'єктивного  світу. Тим самим «лірична медитація  розвиває в собі свій власний світ наочної зображальності, іноді дуже багатий і різноманітний» [16, с. 102].

Існує також лірика власне образотворча, вона може бути описовою або ж оповідною, найчастіше описово-образотворча. В більшості випадків предметом  пізнання і зображення в ній бувають  види природи або, інакше, «пейзажі». Пейзажна лірика, за визначенням Г.Н. Поспєлова, – «це словесне мистецтво, і в ній знаходять свій особливий  вираз всі основні властивості  мистецтва. Це відноситься, перш за все, до її тематики. Поети зображають види природи, роблять їх основними темами своїх віршів не із-за краси цих  видів, а із-за їх характерності» [16, с. 118].

Важливе місце в характеристиці специфічних особливостей лірики займає лірична образність, оскільки саме в художніх образах полягає основна  загадка мистецтва. Слід відразу  обмовитися: деякі автори кажучи про  це, використовують термін «образ» (В.Ф. Огнєв, Б.П. Городецький), інші – «ліричний  герой» (Т.І. Сильман, Л.І. Тимофєєв, Б.О. Корман). Але Г.Н. Поспєлов не згоден ні з тими, ні з іншими, він висловлює  думку, що таке позначення не відповідає особливостям предмету. Він вважає невдалим і термін «ліричний персонаж»: «Персонаж – це «буттєво» індивідуалізована  особа, а в медитативній ліриці немає  такої індивідуалізації» [16, с. 71]. Тому Г.Н. Поспєлов пропонує називати суб'єкта ліричної медитації «ліричним суб'єктом». Ми надалі користуватимемося терміном «ліричний герой», оскільки він найбільше  використовується в школі.

Ми говоримо: поезія мислить  образами. У більшості сучасних наукових робот про лірику, своєрідність ліричного  образу зводиться до того, що образ  представляється як образ відчуття або переживання. «Основним вмістом  образу в ліриці, – вважає Б.П. Городецький, – стає не стільки особа, предмет  або яке-небудь інше явище зовнішнього  світу, скільки викликане ними відчуття або той або інший відтінок його, які передаються в ореолі наочних конкретних асоціацій із зовнішнього світу» [17, с. 6]. З погляду  В.Ф. Огнєва «Образ – це ніби згорнута думка» [18, с. 60]. М.А. Палкін вважає ліричну  образність багатошаровою: «Її зовнішній, безпосередньо сприйманий шар –  словесно-мовний. Сприйнявши образну  мову автора або вигаданого ліричного  персонажа, читач проникає в другий шар – образ, що говорить, а через  нього і його мова осягає образи тих предметів і явищ, в оточенні яких знаходиться ліричний герой» [15, с. 21].

Дуже цікавою нам здалася  думка М.А. Палкіна виділити три  різновиди ліричного образу: образ  – переживання; образ людини, якій належить переживання; образи наочного світу, які викликають хвилювання. У  складі ліричного твору ці образи не відособлені один від одного, а існують як органічна цілісність словесно-образного вислову» [15, с. 16].

В даний час термін «ліричний  герой» має декілька значень. У широкому значенні ліричним героєм називають  образ будь-якої людини, що знаходиться  в центрі ліричного вірша. Так, в  літературознавчому словнику термінів мовиться: «Ліричний герой – це образ такого героя в ліричному  творі, переживання, думки і відчуття якого відображені» [19, с. 73]. Про ліричного  героя як про «рідного брата» епічного і драматичного героїв пише в «Нотатках  про лірику» Т.І. Сильман [13].

У вужчому сенсі ліричний герой розуміється як образ поета, яким він предстає в сукупності своїх  ліричних віршів. Саме такий зміст  вкладає в цей термін Л.І. Тимофєєв: «Поняття ліричного героя – кінець кінцем це поняття, що виникає не в  творчому процесі, а в процесі  його сприйняття, дозволяє побачити поета у повноті його творчого розвитку, у всьому його значенні» [20, с. 226].

Неповторна цінність лірики полягає в тому, що, сприймаючи і  запам'ятовуючи ліричний вірш, читач  ототожнює себе з ліричним героєм: він не споглядає, а творить новий  художній світ, в якому факти реального  життя збагачуються фантазією, а  поетична вигадка закріплює враження повсякденного буття. Тим самим  особистий духовний досвід читача (учня) залучається до духовного досвіду  всього людства.

1.2 Методичний  аспект вивчення лірики в школі

Лірика як літературний рід  протистоїть епосу, і драматургії, тому при її аналізі слід зважати  на родову специфіку. Якщо епос і драма  відтворюють людське буття, об'єктивну  сторону життя, то лірика – людську  свідомість і підсвідомість, суб'єктивний момент. Епос і драма зображають, лірика виражає. Можна навіть сказати, що лірика належить зовсім до іншої  групи мистецтв, ніж епос і драматургія  – не до образотворчих, а до експресивних [8, с. 38]. Тому до ліричного твору, особливо що стосується його форми, непридатні багато прийомів аналізу епічних і драматичних творів, і для аналізу лірики літературознавство виробило свої прийоми і підходи.

В центрі уваги лірики не зображення певних об'єктів, подій, явищ природи, а, насамперед, змалювання людських почуттів, найпотаємніших думок, переживань, роздумів, які викликані суспільно-політичними  подіями, картинами природи, особистими моментами в житті людини, вираження  ставлення до них. Правда, і в епосі, і в драмі також проявляється ставлення письменника до зображуваного, та в ліриці це ставлення-переживання  є не супутнім елементом, а концентрованим вираженням образного втілення, яке  передається засобами своєрідно  організованої ритмічної емоційно-образної мови.

На відміну від епічних  творів, які накреслюють широку панораму життя, ліричні твори не мають  широкого розгорнутого сюжету, думки  поета виражаються лаконічно, сконцентровано. В одному віршованому рядку передається  те, що іноді в епічних творах розгортається у цілі розділи. А  тому лірика має багато переваг у  вихованні в учнів культури почуттів і переживань.

У школі вивчаються ліричні  вірші різного характеру. За тематикою, провідними мотивами лірику поділяють  на громадянську, або політичну, філософську, інтимну, або особисту, пейзажну. Такий поділ дещо умовний. Інтимна чи, скажімо, пейзажна лірика може також мати політичний характер. Зміст, тематичне спрямування художнього твору певною мірою визначають особовливості його вивчення. Але не менш важливою стороною ліричного твору, яку повинен виховувати вчитель, є його структура. За структурою і способом організації матеріалу лірику поділяють на рефлексійно-виражальну, розповідну, описову. Крім цього, є такі структури ліричних творів, що мають ознаки всіх типів, їх називають змішаними структурами.

Рефлексійно-виражальна лірика – це сповідь поета перед читачем, своєрідні монологи, в яких він висловлює своє кредо і почуття, це певні звернення, послання,заклики.

У центрі уваги розповідної лірики ті почуття й враження, що зумовлені якоюсь подією, епізодом чи спогадом з життя поета. Ліричні твори розповідного плану часто містять автобіографічні відомості. Проте не слід повністю ототожнювати ліричного героя з особою автора навіть тоді, коли він говорить від першої особи.

Описова лірика – це малюнки  природи, портрети людей. Через описи  поет висловлює свої почуття і  роздуми. Вивчаючи такі вірші, учні усвідомлюють, що є об'єктом зображення автора, як з'єднані між собою описові  моменти в єдине ціле.

Сприймання і розуміння  учнями ліричних творів зумовлюється багатьма факторами: особливостями  ліричної поезії, своєрідністю художньої  манери поета, характером ідейного змісту творів, загальним розвитком ідей, життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати  у внутрішній світ людини, відгукуватися  на її радощі й болі.

Ліричні вірші відзначаються  і особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре  розвиненої уяви, мислення образами, тонкого  чуття, вразливості, загального розвитку людини. Тому-то під час вивчення ліричних творів дуже помітна строкатість учнівських вражень. Широта художніх узагальнень у ліричних творах об'єктивно породжує в учнів різні асоціації залежно від їх особистого досвіду.

Ліричні твори – це згустки  художніх образів. Тут кожне слово, кожна фраза набуває вагомого звучання і майже не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них  синтезується не лише смисловий, а й  емоційний зміст. Оскільки ліричний твір – це діалектичний сплав певних картин життя через які автор  висловлює свої погляди на дійсність, то аналіз його повинен забезпечувати  цю єдність. Художні образи потрібно аналізувати під кутом зору основної ідеї твору.

Щоб сформувати в учнів  правильний підхід до вивчення лірики, озброїти їх відповідними науковими  критеріями аналізу, потрібна продумана  система методичних прийомів, яка  передбачає планомірне, поступове ускладнення  роботи над аналізом ліричного твору.

На перших етапах вивчення ліричних творів учитель зосереджує увагу на тому, яким настроєм пройнятий  вірш, які почуття і переживання  поета є домінуючими і чим  вони зумовлені. Потім учні усвідомлюють, що таке ліричний герой, як конкретне  авторське переживання стає типовим  і переходить загальнолюдське.

Прийоми аналізу ліричного  вірша диктуються насамперед особливостями  його композиції, а також учнівським сприйняттям. Якщо після першого  читання вірша учні вже розуміють  у загальних рисах поетичну ідею, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з'ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями художніх образів.

Зміст і форма ліричного  твору перебувають у нерозривній, органічній єдності. Ми виділяємо їх та їхні складники лише умовно –  для зручності аналізу такого складного об'єкта, яким є художній твір.

Звісно, перераховані не всі  терміни на означення складників змісту і форми літературного  твору. Проте й наведені дають  змогу наочніше бачити й розуміти, з одного боку, взаємодію між складниками  змісту і форми всередині їх, а  з другого, – складну логіку взаємозв'язків  між складниками змісту та складниками  форми. Скажімо, життєвий матеріал є  не тільки «ґрунтом», з якого «виростають» проблеми та ідеї твору, а й «магмою», що «виливається» в різні види художньої форми: сюжетну (події), образну (біографії, характери героїв), жанрову (залежно від обсягу матеріалу, співвідношення суб'єкта й об'єкта та принципів освоєння матеріалу), викладову (залежно від  способу організації мови у творі), власне словесну (зумовлюється літературним напрямом, естетичними вподобаннями автора, особливостями його таланту).

Щоб розкрити ідейно-художню  вартість твору, треба дотримуватися  певних принципів, видів і шляхів аналізу.