Ісус Христос — центральна постать християнства

Перераховуючи корисні, на його думку, справи, вчинені Нероном, історик відносить сюди і гоніння на «хрестиян» – людей, які сповідують нове і шкідливе марновірство[6].

Лукіан Самосатський

Відомий грецький сатирик  Лукіан Самосатський (120 – 180 рр.) у властивій йому іронічній манері осміював християн, їхню віру і мораль. Власне, осміював він не лише християн, а й усі знайомі йому на той час релігійні культи. У творі «Перегрин» Лукіан Самосатський, висміюючи християн, згадує і засновника їхньої релігії:«Найголовніший їх законодавець вселив у них думку, що всі вони будуть братами, як тільки перейдуть у його віру, тобто, відмовляться від грецьких богів і поклоняться цьому розіп’ятому софісту, стануть жити точно за його приписами. Тому вони зневажають зовнішні блага і володіють ними спільно – вчення, яке вони прийняли на віру, без перевірки і доказів»[7].

Хоча Лукіан досить скептично  ставиться до християн і їхньої віри, однак він дає нам відомості  про те, якою саме була віра перших християн, згадує також і факт розп’яття  Христа.

Йосип Флавій

Наступними є свідчення  про Христа, які дійшли до нас  від юдейських літописців. Найціннішими і водночас найсуперечливішими є  згадки Йосипа Флавія (37 – 100 рр.) – священика, вченого і політичного діяча. Замолоду Йосип був генералом  юдейської армії в Галілеї  підчас повстання проти Риму у 60-х  роках І ст. Після того, як він потрапив у полон до майбутнього імператора Тита, він став придворним істориком і написав низку книг з єврейської історії. Зокрема, в «Юдейських старожитностях» написано: «У цей час жив Ісус, чоловік глибокої мудрості, якщо тільки можна називати його людиною. Він творив дивні діла і був Учителем людей, які з радістю приймали істину, наближаючи до себе багатьох, в тому числі й еллінів. Він і був Христом. Пилат розіп’яв його за доносом наших старійшин. Але ті, які його любили, не відступились від нього, бо він на третій день знову явився їм живий, як це і було провіщено богонадхненими пророками, які також пророкували багато чудесних речей про нього. І до сьогоднішнього дня ще є люди, які називаються за його ім’ям християнами»[8].

Вавилонський талмуд

Крім Йосипа Флавія з юдейського середовища збереглися свідчення про  Христа із Вавилонського талмуду  – великої збірки юдейських статутів, законів, моральних приписів і легенд, які були впорядковані у Вавилоні впродовж II – V ст. після Різдва Христового.

Є в Талмуді згадки про  вчителя І ст. Єлеазара бен Гірканоса, якого звинувачували у симпатії до християнства. Він переповідає розмову із якимось Яковом із Секанії, який цитував слова Ісуса, що йому сподобались. У праці «Походження християнства» А. Робертсон зазначає: «Тут маємо свідчення, яке відноситься до І ст. Важко підшукати привід, який спонукав би того чи іншого єврея вигадати цю історію. А якщо ж так, то це доводить, що Ісус Назарянин, який виступав проти єврейського священства, жив у першому столітті, в роки, які майже збігаються з традиційно прийнятим датуванням»[9].

Рабин Салман Цеві писав, що Ісус Назарянин народився у Віфлеємі Юдейському за царювання Ірода і був страчений в Єрусалимі при Понтійському Пилаті[5]. Відомий рабин Акиба бен Йосип, страчений під час придушення повстання Бар Кохби (132 р.), також згадував про смертне покарання Ісуса з Назарета напередодні Пасхи[10].

Незважаючи на критичне ставлення  авторів Талмуду до особи Ісуса  Христа, юдейський збірник статутів є для нас важливим аргументом доведення історичності новозавітних книг. Якщо б були бодай якісь  сумніви в історичності Христа, юдейські критики неодмінно цим би скористалися. Ми ж бачимо, навпаки, впевненість  тодішніх опонентів християнства в  абсолютній реальності його засновника.

Ще одним нелітературним доказом життя і реальності Ісуса із Назарета є знахідка настінного зображення хреста, знайденого на руїнах Помпеї. Як відомо, міста Помпея та Геркуланум повністю загинули під час виверження Везувію у 79 р. Знайдене зображення хреста було розміром 20 см заввишки і 11 см завширшки, зверху над хрестом напис із трьох латинських букв – VIV, який дослідники прочитали як «Vivat Crux, vivat» (хай живе хрест). У цьому ж місті було знайдено черепок із зображенням хреста і написом: «Надія в Бозі». Отже, знахідки засвідчують, що для ранніх християн хрест, спасіння і Бог вже з самого початку нерозривно пов’язувалися з їхнім світоглядом. Знахідка слідів християнства в Помпеї і Геркуланумі цікава для нас ще й тим, що апостол Павло проповідував в Путеолі (10 км від Помпеї) .

Усі ці приклади – це лише частина тих доказів, що існують. У нас не стане часу перераховувати великі та малі свідчення життя та воскресіння Христа. Бо є багато інших археологічних та історичних доказів життя Христа. Більше того, Біблія наводить низку деталей, які  історично підтверджені багатьма авторитетними  вченими та установами. Цих свідчень набагато більше, ніж в інших «історично достовірних» випадках. Як сказав англійський  дослідник Б. Ф. Уескот: «Ознайомившись із сукупністю свідчень, можна без перебільшення стверджувати, що в історії не було події, котра б була так достовірно і різноманітно підтверджена, як життя і воскресіння Христа. Лише упереджена людина здатна подумати про неповноцінність свідчень, що підтверджують цю подію» [11].

То в чому ж тут проблема? Проблема якраз у тій інформації, яку доносить до нас Біблія. Бо якщо слова, що казав Христос, – правда, то ми маємо прийняти рішення, як нам ставитися до цих слів. Чи наше життя відповідає тому критерію, який виставила Людина, що пішла за нас на хрест? І якщо цей Чоловік жив і воскрес, то що я скажу Йому на своє виправдання, коли стану після смерті перед Ним?

 

Висновок

Для віруючих Ісус Христос - надприродна есхатологічна фігура, справедливий суддя і величний правитель, що з'являється в «кінець днів», при краху нинішнього «гріховного  світу». І в той же час він  Син Божий, друга особа Святої Трійці, власне кажучи, повне і всеосяжне  уособлення Бога, містичним чином  присутнє у повсякденному житті, з яким віруючий може говорити, спілкуватися, вдаватися до його захисту, отримувати настанови, боятися його гніву.

Але Ісус Христос не тільки надбання християн, своїх духовних послідовників. І не тільки надбання інших релігійних конфесій, які додали Христа в своє віровчення. Він - надбання світової історії. Починаючи з IV ст., З моменту прийняття християнства як державної релігії Римської імперії, рідко яка історична хроніка, написана на Заході і Близькому Сході, обходила мовчанням євангельські події, - народження, проповідь і розп'яття Ісуса Христа. Час Ісуса стало розглядатися як поворотний подія людської історії. Саме літочислення стало вестися від моменту його народження; поступово все європейські країни прийняли «християнську еру». Нинішнє позначення «до нашої ери »означає по суті« до Різдва Христового ».

Проблема історичного  Ісуса - це насамперед проблема джерел наших знань про нього. Залежно  від стану справ у цій сфері  змінюється погляд на засновника християнства як на історичну постать. Ще недавно  так звана «Міфологічна школа» розглядала Ісуса Христа як релігійний вигадка  саме на тій підставі, що наявні джерела  знаходяться далеко не в задовільному стані. Жорстка атака «міфологістов» надихнула дослідників і всю біблійну критику в цілому до більш ретельного вивчення новозавітних текстів. За останнє століття чимало зроблено для того, щоб визначити час і обставини виникнення Євангелій, а також простежити за розвитком християнських переказів про Ісуса Христа. Ця робота продовжується і все ще далека від завершення.

Ситуація з історичним Ісусом справді унікальна і не має аналогів у світовій історії. Адже ті тексти, якими ми користуємося в якості основних джерел - Чотири новозавітних Євангелія, - написані на грецькій мові, поширеному в елліністичному світі, тоді як реальний Ісус та його перші  послідовники жили і діяли в іншому мовному та культурному просторі, тільки частково що входить в орбіту елліністичної цивілізації.

Грецькомовних аудиторія засвоїла перекази, що виникли на іншій історичній і культурній основі. Навіть визначивши, що мостом тут послужили євреї діаспори, через яких християнство прийшло до греків, і ці євреї вже поєднували в собі обидві культурні традиції, все одно не можна не усвідомлювати, що ми маємо справу з переробленим і адаптованим в нових умовах матеріалом. Можна запропонувати таке порівняння: що ми б знали і як би судили про іранського пророка Зороастра (Заратуштри), маючи в своєму розпорядженні тільки античними легендами, повідомленнями греко-римських письменників, і не маючи такого оригінального тексту як «Авеста» і взагалі будь-якого перського джерела?

Між тим приблизно так  воно є з Ісусом Христом. До наших  днів не збереглося жодного християнського документа рідною мовою його засновника, хоча, ймовірно, свого часу вони існували. Ранньохристиянські письменники згадують про Євангеліях, написаних «по-єврейськи» (тобто по-арамейському), якими користувалися  іудео-християни, палестинські послідовники Ісуса. Не зовсім ясно, правда, наскільки ці арамейські твори порівнянні з наявними грецькими Євангеліями, які з них виникли раніше і хто на кого вплинув. Християнство дуже скоро після свого виникнення вийшло в елліністичний світ, і цілком можливо, що християнське передання було записано на грецькому мовою раніше, ніж рідною мовою Ісуса. Тобто переклад з арамейської на грецький стався ще в рамках усній традиції, до того, як з'явилися які-небудь запису. І тут виникає головне питання: якою була ця первісна усна традиція? Про що вона говорила?

Дослідники мають всі  підстави вважати, що загальнохристиянських традиція, що склалася на елліністичної грунті, не зовсім тотожна традиції, що існувала у іудео-християн. Християнство вивів на світову арену апостол Павло та його послідовники-павліністи, до яких іудео-християни ставилися вороже, називаючи їх ісказітелямі вчення Ісуса. У свою чергу церква розглядала останніх як єретичну секту. Іудео-християни потроху зникли як самостійна релігійна група, а павлінізм ліг в основу світового християнства. Виходить, від того, наскільки ясніше ми будемо уявляти собі первісну усну традицію, настільки ближче ми підійдемо до реального історичного Ісуса. І, треба помітити, дослідники тут ще на початку шляху.

 

Список  використаної літератури:

1. Закович М. Релігієзнавство. – К.: Вища школа, 2000. – С. 42.

2. Косидовский З. Сказания евангелистов. – М.: Политиздат, 1981. – С. 31.

3. Сальман Севи Териак, сэр.1, 7; Истинные исторические доказательства

действительного бытия Христова на земле (анонимно). – СПб., 1819.

4 Транквилл Гай Светоний. Жизнь двенадцати цезарей. – М.: «Наука», 1993.

5. Лукиан. Собрание сочинений. – М. – Л., 1935, II. – С. 484.

6. Флавий И. Древности иудейские. XVIII, 33.

7. Робертсон А. Происхождение христианства. – Рига, 1956. – С. 123.

8. Еврейская энциклопедия. – СПб., Т. I – С. 620.

9. Йозеф Ратцінгер-Венедикт XVI, Ісус з Назарету. Частина II. З моменту вступу в Єрусалим до Воскресіння. 

10. Славомир Ян Стасяк. "Основи догматичного богослов'я.//Львів — 1997

11. Релігіознавство: підручник / за ред.В.І.Лубського, В.І.Теремка К.: Видавничий центр “Aкадемія”, 2000. — 408 с.(Альма матер)

12. Гелей Г. Біблійний довідник. — Торонто, 1985

13. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. – 6-те вид. — К.: Наукова думка, 2002. — 352 с.