Шпаргалка по дисциплине "Риторика"

Серцевиною цього етапу підготовки промови, на якому панує вже тактичний закон, є аргументація.

Промовець повинен знати основні критерії добору аргументів:

— міцний зв'язок з тезою — аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі;

— істинність, вірогідність доказу;

— орієнтація на обрану аудиторію (аргумент може бути суттєвим для тези, але не "вражати" саме цю аудиторію, не бути для неї переконливим);

— паралельне використання аргументів "за" і "проти", виваженість доказів для того, щоб переконатися в перевазі істинних;

— образна форма аргументації, оскільки вона сприяє інтенсивнішій активізації пізнавальної діяльності слухачів.

Промовець має зважати на умови аргументації, що ведуть до успіху:

— це глибокі знання і всебічна компетенція аргументатора (промовця) з теми, проблем, питань;

— обізнаність промовця в теорії аргументації (знання логічних законів, філософії та морально-етичних правил пізнання істини);

— ораторська підготовка та практичний досвід керування власними міркуваннями, почуттями і волевиявленнями для того, щоб зусилля не розпорошувалися, а спрямовувалися на результат;

— аудиторія має "привласнювати" докази аргументатора, робити їх своїми.

Розрізняють два типи аргументації: логічну й аналогійну.

Основою логічної аргументації є силогістика (гр. syllogistikos — дедуктивний), започаткована ще в логіці Арістотеля. В античній риториці силогізми (дедуктивні умовисновки) уявлялись як єдність двох суджень з проміжним: якщо АєВ, а ВєС, то АєС; А є меншим терміном і суб'єктом, С є більшим терміном і предикатом, В є середнім терміном і залишається за межами висновку.

Аналогійна аргументація також належить до логічних операцій в тому сенсі, що вона відповідає законам і принципам логічного мислення, тобто "діє за правилами". Разом з тим це операція і риторична, в значенні мовна, бо всі тропи і фігури—це певні типи аналогії. В основі аналогії лежить порівняння за схожістю, подібністю.

30. Типові логічні помилки в аргументації та критиці.

Логічні помилки бувають двох типів: помилки в результаті неточного визначення предмета і поділу понять та помилки у структурі силогізму.

Логічні помилки в результаті неточного визначення предмета і поділу понять

1. Суперечності в самому визначенні

2. Визначення невідомого через  невідоме 

3. Заперечення замість визначення 

4. Тавтологія.

5. Плеоназм.

6. Полісемія.

7. Номінативна підміна 

8. Непорівнювані поняття.

9. Порівняння замість.

10. Змішування суттєвого з випадковим.

11. Називання роду замість виду  і виду замість роду, перенесення  предмета з одного роду чи  виду в інший.

12. Побудова лінійних ланцюжків  там, де мають бути ієрархічні.

Логічні помилки у структурі силогізму

1. Первинна неправда.

2. Підміна тези.

3. Змішування кількох питань  в одному.

4. Змішування причини і наслідку.

5. Аргументація неправдивими судженнями.

6. Помилки в першому терміні і в середньому терміні силогізму.

7. Порочне коло.

31. Мовленнєвий закон. Елементи художності та літературні прийоми в мові оратора.

Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дієвій словесній формі (ДСФ). ДСФ становить собою систему комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність).

Правильність – це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними).

Виразність – це така комунікативна якість, завдяки якій здійснюється вплив на емоції, на почуття аудиторії, тобто за допомогою якої включається права півкуля головного мозку.

Ясність – це така комунікативна якість яка забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті.

Точність – це комунікативна якість мовлення, яка виявляється у використанні слів у повній відповідності з їх мовними значеннями.

Стислість – це така комунікативна якість мовлення, яка виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, тобто стислість формує вміння говорити суттєво.

Доцільність – це особлива організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування.

Отже, специфіка мовленнєвого закону риторики полягає в тому, що цей закон фокусує в собі цінний досвід різних лінгвістичних дисциплін по створенню повноцінної комунікації і завдяки цьому стає тією базою, яка дозволяє людині оволодіти грамотним процесом говоріння і навіть піднятися до рівня мистецтва живого слова.

32. Елокуція. Звуковий рівень тексту. Художні прийоми звукового оформлення промови.

Елокуція – це використання мовних засобів, що здатні трансформувати основні значення слів у переносні (тропи), і мовних засобів, які здатні трансформувати значення синтаксичних структур та елементів думки.

Звуки мови з точки зору лінгвістики вивчає такий розділ мовознавства, як фонетика. Але в даному разі нас цікавить тільки, як можна "малювати звуком". Цим займається фоніка, яка вивчає засоби створення образу самими лише звуками.

Використання з метою створення образа груп приголосних називається алітерацією.

33. Засоби милозвучності мови. Партитура тексту.

Милозвучність — якість усного мовлення, яка проявляється в його плавності, мелодійності, інтонаційній виразності, у відсутності звукосполучень, які були б неприємні для слуху.

У фонетичному арсеналі кожної мови є свої засоби евфонічності. В українській мові це спрощення в групах приголосних, наявність слів із приставним приголосним і без нього, що дає можливість вибору, варіантів дієслівних суфіксів (-ти і -ть, -ся і -сь): вчитися -учитись.

Художня мова використовує фонетичні засоби усного мовлення і прагне видобути додатковий експресивний ефект навіть із тих евфонічних засобів, які надає їй норма:

1) рівнозначні за смислом варіанти  слів;

2) паралельні форми часток (би-б, же-ж);

3) звукопис 

4) вживання певних звуків з  художньою метою;

5) ритм;

6) пауза;

7) повтор однієї приголосної  фонеми — алітерація 

8) повтор голосних фонем —  асонанс.

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Складаючи партитуру, позначають паузи, наголоси, підвищення й зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть учителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

34. Елокуція. Лексичний рівень тексту. Тропи.

Основним матеріалом оратора є не звук, а слово. Словниковий запас культурної людини — багатий, гнучкий. Грамотна, чиста мова одразу створює враження освіченості, інтелігентності. Але не плутайте вираз "літературна мова" з виразом "мова художньої літератури". Перший — означає: грамотна, нормована мова ораторів, учителів, проповідників. Другий — мова письменницька, що часто творить художні образи. Але досвідчений оратор черпає з обох джерел. Ось чому ми розглядаємо тут літературні прийоми, що базуються як на літературній нормі, так і на відхиленнях від неї.

Порівняння — зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки; своєрідний живопис словом, спрямований на те, щоб розбудити уяву слухача (читача): "Зорі — то людськії душі" (П. Куліш).

Епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість. "

Метафора — перенесення значення (ознаки) слова за принципом подібності на ін.

Уособлення – надання неживим речам або нелюдському життю людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-ведмідь тощо.

Персоніфікація – дуже близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи.

Алегорія — зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ.

35. Елокуція. Синтаксичний рівень тексту. Риторичні фігури.

Синтаксичний рівень тексту

Синтаксис — один з найважливіших рівнів мовлення, тому що саме він виражає структуру авторського мислення. Синтаксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що усталилися в кожній національній мові протягом століть, їх називають фігурами.

Полісиндетон надає стилю урочистості та значущості.

Асиндетон може передавати статичність зображуваного явища, описуючи його з різних боків або його внутрішню динаміку.

Зевгма — підпорядкування слів, словосполучень одному узагальнюючому слову

Синтаксичний паралелізм – повторення однакової структури речень

Хіазм — порядок слів, при якому спостерігається синтаксичне "перехрещення" на зразок літери X.

Симплока — збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини.

Риторичні вигуки. Для ораторської мови характерні риторичні вигуки, які являють собою гасла в чистому вигляді.

Риторичні звертання виражають емоційне ставлення оратора до об'єкта, його промови.

Риторичні питання – питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, і відповідь на них не потрібна.

36. Меморія. Способи запам’ятовування промови.

Меморія – це наступний розділ риторики, призначення якого – допомогти оратору запам’ятати зміст промови, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі. Його можна назвати тренуванням пам’яті.

Виділяють три способи запам'ятовування:

o механічний;

o логічний;

o мнемотехнічний.

Механічний спосіб запам'ятовування - це такий спосіб, основу якого складає багатократне повторення того, що треба запам'ятати.

Логічний спосіб запам'ятовування - це такий спосіб, основу якого складає усвідомлення смислового зв'язку між елементами матеріалу.

Логічне запам'ятовування передбачає виконання двох умов:

1) усвідомлення того, для чого  потрібно запам'ятати матеріал;

2) розуміння смислу того, що треба запам'ятати.

Мнемотехнічний спосіб запам'ятовування - це такий спосіб, який Ґрунтується на тому, що матеріал переводиться в іншу знакову систему, в інші образи, які людині легше зберегти в пам'яті.

Одним із провідних видів мнемотехніки є асоціативний спосіб запам'ятовування. Завдання тут полягає в тому, щоб створити асоціації.

37. Акція. Закон ефективної комунікації. Прийоми встановлення контакту з аудиторією.

Акція є завершальним етапом ораторської дії — виголошенням промови.

Закон ефективної комунікації передбачає систему дій суб’єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах комунікації як необхідну умову ефективної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Контакт – це спілкування без перешкод, тобто контакт становить собою вищий рівень спілкування, який характеризується взаємодією двох поведінок – суб’єкта і аудиторії.

З метою встановлення і збереження контакту необхідна така система дій:

- корекція продукту підготовчого  етапу під час спілкування;

- управління поведінкою аудиторії;

- управління власною поведінкою.

Прийоми встановлення контакту:

Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5 - 7 секунд.

Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ  необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

прийом питання - відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить  певних висновків.

Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.

Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується

ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.

Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.