Вдосконалення технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Братського району Миколаївської області

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Агрономічний факультет

 Кафедра рослинництва

 

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

  на тему: "Вдосконалення  технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Братського району Миколаївської області"

 

 

Виконав: студент групи А4/3

Ворона П.

                                                            Перевірив: доцент

Коваленко О.А.

 

 

 

МИКОЛАЇВ 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Огляд літератури ………………………………………………………...5

1.1 Походження, поширення і народногосподарське значення культури…………………………………………………………………….....5

1.2 Морфо-біологічні особливості культури………………………………6

1.3 Технологія вирощування культури ……………………………………9

2.      Природно-економічна характеристика господарства………………...16

2.1 Місце розташування……………………………………………………16

2.2 Ґрунтово-кліматичні умови…………………………………….……...16

2.3 Структура земельних угідь та економічна характеристика господарства……………………………………………………………………21

3. Аналіз рільництва і стану вирощування культури в господарстві.….23

3.1 Стан сівозмін господарства……………………………………….……23

3.2 Структура посівних площ і врожайність сільськогосподарських культур…………………………………………………………………...……..25

4. Проект заходів підвищення врожайності культури…………………..26

4.1 Розрахунок дійсно можливого урожаю……………………………….26

4.2 Місце в сівозміні………………………………………………………..27

4.3 Система удобрення……………………………………………………..27

4.4 Система обробітку грунту……………………………………………..29

4.5 Районовані сорти та їх характеристика……………………………….30

4.6 Підготовка насіння до сівби, сівба……………………………………31

4.7 Догляд за посівами……………………………………………………..33

4.8    Збирання урожаю………………………………………………………36

4.9     Економічна оцінка запроектованих заходів……………………….…37

Висновки і пропозиції………………………………………………………..40

Бібліографічний список ……………………………………………………...41

Додатки………………………………………………………………………..42

ВСТУП

Овес в Україні має давню історію вирощування. Його вирощують головним чином для одержання зерна, з якого виробляють цінний дієтичний продукт харчування - крупу. Вівсяна крупа містить : крохмалю 82 %, білків 10%, жирів 3% , цукрів 0.3%, клітковини - 2%. Вона відзначається дещо нижчою засвоюваністю й поживністю, ніж гречана.

Білки вівса за своїми якостями відрізняються від білків інших злакових культур насамперед підвищеним вмістом незамінних амінокислоти. Ця його особливість робить зерно вівса незамінним компонентом комбікормів, особливо для молодняка. Легкорозчинні фракції в них становлять 60-67%.

Вівсяна крупа також багата на мінеральні сполуки. За вмістом міді вона переважає інші крупи. У її складі міститься також фолієва кислота ( вітамін В9), яка стимулює і регламентує кровотворення і є протианемічним препаратом.

У ліпідному комплексі вівсяної крупи виявлено 14 жирних кислот, а також токофероли, що свідчить про високу вітамінну й антиокислювальну активність ліпідів вівса. Лецетин сприяє утриманню холестерину в розчиненому стані й виведенню його з організму, є його антагоністом .

Жири відзначаються високою стійкістю до окислення, завдяки чому крупа може зберігатися тривалий час не втрачаючи якості. Значний   вміст   і   добра   засвоюваність   важливих   поживних   речовин, мінеральних сполук, а також органічних кислот та вітамінів зумовлюють високі поживні якості вівсяної крупи.

Зерно вівса незамінний корм для коней, особливо при їх використанні для виконання сільськогосподарських робіт. Вівсяна солома і полова за своєю поживною цінністю істотно переважають інші культури зернової групи. Широко вирощується овес в кормових сумішках з горохом чи викою. Овес також широко використовується для виробництва комбікормів.

Одержувані при переробці зерна на крупу відходи ( висівки, дрібне щупле зерно, борошняний) є добрим концентрованим кормом для тварин.

Широко використовують для годівлі худоби вівсяну солому, полову, особливо в суміші з побічною продукцією інших культур - соломою багаторічних бобових трав, гороху, гичкою цукрових буряків, а також з кукурудзою в молочно-восковій стиглості, гарбузами.

Метою даного курсового проекту є розробка з урахуванням рекомендацій науково-дослідних установ та передового досвіду виробничників системи пропозицій по вдосконаленню технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Березнігуватського району Миколаївської області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Огляд літератури

1.1 Поширення, поширення і народногосподарське значення культури

 

Овес належить до найдавніших культур. З давніх часів він зустрічався як засмічувач посівів пшениці і ячменю. В міру просування цих культур на північ і в гори овес, як більш витривалий до холоду витісняв їх і входив у культуру[1].

У Європі овес відомий за 1700 років до нашої ери. В межах СНД перші згадки про його культуру відомі з 7 століття до нашої ери. У світовому землеробстві овес займає за площею посівів сьоме місце ( близько 26 млн. га). Широко він вирощується в Західній Європі, США і Канаді. В межах України його в основному вирощують у Лісостепу і на Поліссі [5].

Білки вівса за своїми якостями відрізняються від білків інших злакових культур насамперед підвищеним вмістом незамінних амінокислоти. Ця його особливість робить зерно вівса незамінним компонентом комбікормів, особливо для молодняку. Легкорозчинні фракції в них становлять 60-67% [2].

Вівсяна крупа також багата на мінеральні сполуки. За вмістом міді вона переважає інші крупи. У її складі міститься також фолієва кислота ( вітамін В9), яка стимулює і регламентує кровотворення і є протианемічним препаратом.

У ліпідному комплексі вівсяної крупи виявлено 14 жирних кислот, а також токофероли, що свідчить про високу вітамінну й антиокислювальну активність ліпідів вівса. Лецетин сприяє утриманню холестерину в розчиненому стані й виведенню його з організму, є його антагоністом .

Жири відзначаються високою стійкістю до окислення, завдяки чому крупа може зберігатися тривалий час не втрачаючи якості. Значний   вміст   і   добра   засвоюваність   важливих   поживних   речовин, мінеральних сполук, а також органічних кислот та вітамінів зумовлюють високі поживні якості вівсяної крупи [6].

Зерно вівса незамінний корм для коней, особливо при їх використанні для виконання сільськогосподарських робіт. Вівсяна солома і полова за своєю поживною цінністю істотно переважають інші культури зернової групи. Широко вирощується овес в кормових сумішках з горохом чи викою.  Зерно вівса також широко використовується для виробництва комбікормів.

Одержувані при переробці зерна на крупу відходи ( висівки, дрібне щупле зерно, борошняний) є добрим концентрованим кормом для тварин [7].

 

1.2 Морфо-біологічні особливості культури

 

Овес   ( Avena sativa ) - однорічна рослина родини Злакових.

Коренева система у вівса мичкувата складається з первинних ( 5-8 ) і вторинних коренів. В грунт може проникати на глибину до 1 м. Основна маса коренів залягає на глибині до ЗО см і розвинуті слабо.

Значимість для продуктивності як первинної, так і вторинної кореневої системи приблизно однакова [2].

Стебло у вівса прямостояча соломина з 5-7 міжвузлів висотою від 50 до 120 см, трав'янисте, яке може розгалужуватись кущінням. В загущених посівах стебло практично не гілкується.

Листки сидячі, складаються з листкової пластинки, піхви, язичка . Овес розвиває велику площу листкової поверхні, але нижні листки практично не зберігаються до часу наливу зерна. Багато в чому врожайність вівса визначається листкозабезпеченням .

Суцвіття у вівса волоть, центральна вісь якої складається з вузлів та міжвузлів . У вузлах волоть розгалужується, а її відгалуження першого порядку за сприятливих умов можуть утворювати відгалуження вищих порядків. На кінцях відгалужень волоті сидять колоски.

Квітки у вівса двостатеві складаються з двох квіткових лусочок нижньої     (або зовнішньої) вона несе ость і верхньої (або внутрішньої). Між квітковими лусочками розміщується зав'язь з перистим рильцем і три тичинки.

Плід зернівка, вкрита частіше всього не лише насінною оболонкою, а й плодовою і зрослими з нею квітковими лусочками. Ендосперм зернівки являє собою тканину з запасними поживними речовинами. Зовнішній шар ендосперму, який безпосередньо прилягає до оболонки, наповнений алейроновими зернами, багатими азотистими речовинами. Під ним знаходяться клітини, заповнені крохмальними зернами. Зародок знаходиться біля основи зернівки на опуклому боці. Він складається з щитка, який сполучає його з ендоспермом брунечки, вкритої зачатковими листочками первинного стебельця. Зародок становить 1,5-2,5 % маси зернівки [9].

Під час проростання насіння, появи сходів і формування вегетативних органів біологічний мінімум температур має становити 2-3оС, під час формування генеративних органів, плодоутворення та дозрівання - 20-25оС. В усі періоди свого розвитку рослини вівса є холодостійкими. Разом з тим, овес погано переносить і високі температури, особливо під час цвітіння. Так, при підвищенні температури вище 30оС і відносній вологості повітря нижче 24% дуже погіршуються умови для запилення та запліднення, від чого істотно знижується врожайність культури [1].

Овес досить вибаглива до волого забезпечення культура. За вегетацію він споживає води в півтора рази менше, ніж пшениця . На утворення одиниці сухої речовини витрачає води майже стільки як і горох. Транспіраційний коефіцієнт вівса близько 450. На використання вологи рослинами ярого ячменю істотний вплив мають добрива. При внесенні повного мінерального добрива транспіраційний коефіцієнт може знижуватись до 351, фосфорних і калійних - 464, азотних і калійних - 322, азотних і фосфорних - 323, без добрив - 506. Витрати води вівсом на формування врожаю залежать від тривалості вегетаційного періоду. Пізньостиглі форми, які відзначаються високою облистненістю, великими листками і товстими соковитими стеблами витрачають води більше, ніж низькорослі, менш облистнені й скоростиглі форми [9].

Овес - рослина довгого дня. Ріст і розвиток її краще всього відбуваються при 17-19 годинному освітленні впродовж доби. На довгого дні і при пізніх посівах період вегетації її скорочується, але рослини формуються більш низькорослими, особливо у пізньостиглих сортів. Однак до рослин короткого дня належать переважно пізньостиглі сорти, а переважна більшість ранньо- та середньостиглих сортів ярого ячменю щодо відношення до змін тривалості дня є нейтральними. Даними багатьох дослідників переконливо доведено, що найвищі врожаї зерна рослини вівса формують при їх вегетації в умовах змінної хмарності [6].

Овес може рости на різних типах ґрунтів ( підзолистих, опідзолених, чорноземах), але найбільш придатні для неї ґрунти, які швидко прогріваються, добре провітрюються і достатньо забезпечені поживними речовинами та вологою. Малопридатні важкі за механічним складом ґрунти, схильні до ущільнення і запливання.

Коренева система вівса має відносно невелику масу з численними коренями, які характеризуються високою фізіологічною активністю, завдяки чому вона здатна засвоювати з ґрунту важкорозчинні поживні сполуки, недоступні багатьом іншим польовим культурам. Завдяки цій здатності овес може формувати цілком задовільні врожаї навіть на слабо родючих ґрунтах. Тому її часто вважають невибагливою щодо ґрунту культурою. Але практика і результати дослідів переконують в тому, що добрі врожаї можна одержувати лише на родючих або добре підготовлених і удобрених ґрунтах. На засмічених бур'янами з низькою родючістю ґрунтах овес різко знижує врожайність.

Вимоги до забезпечення елементами живлення зумовлені в основному біологічними особливостями. Формування генеративних органів при збільшенні вегетативної маси підвищує потребу в поживних речовинах. їх засвоєння в різні періоди вегетації нерівномірне. Продовж 45 днів після посіву рослини ярого ячменю засвоюють з ґрунту до 61% від загальної кількості азоту, 62 калію і близько 40 % фосфору. Останній вони засвоюють головним чином в період цвітіння та плодоношення [7].

Враховуючи відзначену особливість вівса, для одержання високого врожаю, потрібно забезпечувати її посіви достатнім мінеральним живленням продовж всієї вегетації культури.

 

 

1.3. Технологія вирощування культури

 

Коренева система вівса нормально росте й розвивається лише на чистих від бур'янів і родючих ґрунтах. Після культур, які залишають грунт засміченим овес дуже знижує врожайність, хоч у першій половині свого росту вона здатна дещо пригнічувати бур'яни. В період цвітіння – плодоутворення та побуріння зерна ріст ярого ячменю уповільнюється і майже припиняється, а бур'яни                       ( особливо лобода біла, плоскуха звичайна, осот жовтий ) інтенсивно ростуть і пригнічують її. Велика засміченість вівса після ячменю пояснюється тим, що такі бур'яни як редька дика, гірчиця польова, лобода біла, жабрій гарний, гречечка витка , ростуть у посівах до їх достигання, осипаються і засмічують грунт. Лущення при цьому не завжди дає добрі результати у зв’язку з низькою вологістю ґрунту в цей період, а також з наявністю періоду спокою в насінні деяких видів бур'янів. Горох добре розвинутою вегетативною масою здатні пригнічувати бур'яни. Після кукурудзи, цукрових буряків і картоплі посіви вівса засмічені в 2-2,5 рази менше, ніж після ячменю і вівса. Передпосівні та міжрядні обробітку впродовж вегетації сприяють очищенню її від бур'янів. Від попередньої культури та її агротехніки залежить чистота посівів вівса, повітряний та водний режим ґрунту, а також вміст і співвідношення в ньому доступних рослинам елементів живлення. Встановлено, що в південному та центральному Степу України овес краще всього в сівозмінах розміщувати після кукурудзи на силос та зерно, зернобобових культур, картоплі, а в роки з достатньою кількістю осінньо-зимових опадів - після цукрових буряків та баштанних. У східному Степу овес краще сіяти після озимих, кукурудзи, зернобобових, цукрових буряків та інших просапних культур. Недоцільно розміщувати його після ярих зернових, суданської трави, соняшника. Якщо в сівозміні овес розміщують на родючих землях, після попередників, під які вносились добрива врожайність її досягається досить висока. Овес вимогливий до попередників, але при високій агротехніці сам може бути добрим попередником для інших культур в сівозміні. Приріст врожаю вівса при внесенні добрив під попередню культуру може досягати 2-3,5 ц/га [4].