Особливості вирощування садивного матеріалу Дуба звичайного (Quercus robur) в Харьківській області

       Післяпосівне добриво (підживлення) для рослин має велике значення у задоволенні їх потреб у поживних речовинах, нестача яких іноді спостерігається у періоди інтенсивного росту садивного матеріалу.

       Розрізняють підживлення кореневе, коли добрива вносять в грунт або на його поверхню, і позакореневе, коли елементи мінерального живлення потрапляють у рослини через листя при обприскуванні їх розчином добрива. Для кореневого підживлення застосовують добрива в сухому та рідкому стані. З азотних добрив найдоцільніше застосовувати карбамід або аміачну селітру, з калійних – усі види , окрім сильвініту та каїніту, а з фосфорних – суперфосфат. Сухі добрива доступні для рослин тільки при внесенні їх у достатньо вологий шар грунту. У сухий грунт добрива вносять у розчиненому вигляді. При цьому концентрація розчину карбаміду не повинна перевищувати 1%, а суперфосфату і калійних солей – 2 - 5% .

      Азотні  добрива доцільно вносити весною  на початку утворення листочків,  а фосфорно-калійні – у період  активного росту сіянців та  саджанців. Перші сприяють швидкому  листя, другі – розвитку кореневої  системи. Калійні добрива особливо  ефективні при внесенні їх  у кінці літа, оскільки суттєво  підвищують морозостійкість рослин.

     Позакореневе  підживлення найефективніше у  степових незрошуваних розсадниках.  Для цього використовують 0,5% розчин  карбаміду і 2% розчин суперфосфату  та калійних солей. Норма витрати рідини становить 800 – 1000 л/га на одне обприскування.

      Спосіб  внесення добрив впливає на  ефективність використання їх  рослинами. Локальне внесення  в зону кореневої системи сприяє  формуванню кореневої системи,  що особливо важливо у випадках  тривалого (понад 2 роки) вирощування  садивного матеріалу на одному  місці. 

      Слід пам’ятати,  що на ступінь (інтенсивність)  використання рослинами добрив  у лісових розсадниках впливають  і метеорологічні умови. Дози  добрив, особливо азотних, холодної  весни потрібно збільшувати. Із  зниженням температури влітку  вегетацію рослин покращують  калійні добрива. В посушливі  періоди дія добрив погіршується, тому зрошення в розсадниках  бажане не тільки в посушливих  зонах, а й в зонах достатнього  зволоження.

Зрошення  сіянців і саджанців в розсаднику.

  При застосуванні  зрошення в посівному відділенні  розсадника виділяють три фенологічні  періоди (фази) у розвитку сіянців.  Перший період – фаза проростання насіння, триває від висіву насіння до масової появи сходів (залежно від породи) 8 - 25 днів. Товщина шару грунту, в якому знаходиться основна маса насіння та коренів, не перевищує 10 см. Другий – фаза укорінення сходів, під час якої спостерігається масова поява сходів та їх зміцнення, триває 25 – 30 днів. Активний шар грунту в цей період сягає 15 – 20 см. Протягом третього фенологічного періоду (червень-серпень) закінчується формування сіянців. Товщина активного шару – 30 см і більше. 

    Орієнтовні норми зрошення (поливу) дощуванням у посівному відділенні розсадника на різних грунтах,  м³/га

При зрошуванні в борозни  норму витрати води збільшують на 25%. Для зрошування сіянців тополі, берези та інших порід з дуже дрібним  насінням поливну норму в першому  фенологічному періоді зменшують  на 40 – 50%. Строки і кількість поливів  визначають залежно від вибагливості порід до вологи, погодних умов, фази розвитку сіянців і вологості  грунту. При вирощуванні сіянців у розсаднику породи за вимогливістю до вологи прийнято поділяти на три групи:

• породи, найбільш вимогливі до вологи: береза, в’яз звичайний та дрібнолистий, шовковиця, модрина, сосна звичайна, жимолость татарська, бузина, смородина золотиста, липа, тополі;
• породи з помірною вимогливістю до вологи: ясени, клени, вишня, яблуня, груша, ліщина;
• породи з найменшою вимогливістю до вологи: дуб, акація біла і жовта, аморфа, гледичія, маслинка вузьколиста, абрикос.

Рекомендовані строки та орієнтовне число зрошень рослин у посівному відділенні залежно  від їх вимогливості та фази розвитку

Необхідну для зрошень  воду можна брати з грунтових, поверхневих вод, міського водопроводу (за умови відповідної підготовки) та інших джерел. Основні поверхневі джерела зрошення і обводнення –  води річок, озер, великих водосховищ, місцевий стік.  Головні підземні джерела зрошення і обводнення –  підземні грунтові води, підземні водотоки, грунтові басейни.

Вирощування рослин в контейнері (грунтосуміші).

Розмір і матеріал контейнерів (ємностей). Виробництво широкого сортименту видів садивного матеріалу (укорінених живців, сіянців, саджанців, дерев) різного цільового призначення базується на використанні контейнерів і ємностей різних розмірів. Їх виготовляють  з різних матеріалів, вони мають різні форму і забарвлення. При цьому  ємності місткістю до 2 літрів відносять до так званих горщечків, а більші за розмірами – до контейнерів. Для розмноження (укорінення живців, отримання 7 – 8 тижневих сіянців) і вирощування  маломірних рослин (сіянці, живці та окремі підщепи) використовують ємності з поперечником або діаметром 5-9 см і такої ж глибини. Сіянці та саджанці дерев і чагарників, як правило, вирощують в 9 см і більших за розміром ємностях  залежно від вихідного матеріалу та цільового призначення садивного матеріалу. Розміри контейнерів залежать від терміну вирощування садивного матеріалу (ними регулюють   достатність  простору для розвитку кореневої системи та  необхідний  об’єм поживного субстрату). При цьому слід пам’ятати, що  завищення розмірів ємностей веде до збільшення площі необхідної для розміщення контейнерів на полігоні вирощування та для ділянки їх зберігання, а також зростання  витрат на виробництво  садивного  матеріалу за рахунок не раціонального використання субстрату, добрив, води тощо і більших обсягів  робіт з контейнерування і транспортування. Стосовно витрат на  складування і транспортування рослин в контейнерах то їх можна зменшити за рахунок застосування ємностей квадратної форми, що дозволяє більш  ефективно використовувати  площу,  в т.ч. і під час їх    вирощування.  Для виробництва великомірного садивного матеріалу декоративних росли застосовують контейнери більших розмірів об’ємом  10 – 50 і більше літрів. Найважливішим чинником ефективного виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою (рослин в контейнерах   та різного роду ємностях) є субстрат. Враховуючи  його невелику кількість в обмеженому ємністю просторі, рослини, які вирощуються в контейнерах, набагато менше забезпечені  поживними речовинами, ніж ті, що ростуть  у відкритому  ґрунті або на субстраті в закритих приміщеннях (оранжереї, теплиці, парниках тощо). По мірі  росту рослин коренева система їх виповнює весь субстрат ємності, поживні речовини якого інтенсивно поглинаються, а сам він досить  швидко виснажується. Крім того, при систематичному поливі частина поживних речовин вимивається з субстрату  і проникає  через отвори на дні контейнера за його межі. Таким чином, виникає необхідність для їх виробництва використовувати  високопоживні земельні суміші, а рослини, по мірі їх росту, пересаджувати  в контейнери більшого розміру та систематично підживлювати органічними і мінеральними  добривами. На відміну від закритого ґрунту, в якому для розмноження рослин в останні роки все частіше застосовують так звані безгрунтові інертні субстрати, для вирощування садивного матеріалу в ємностях, головним чином, використовують органічні та органо – мінеральні суміші. Тому при веденні контейнерної культури  значну увагу  приділяють підбору компонентів субстрату для створення пухких земельних сумішей з достатньою аерацією і водопроникністю, сприятливою кислотністю та задовільно забезпечених доступними для рослин поживними речовинами, добре структурованих і очищених від бур’янів та збудників хвороб. Останнім часом у якості самостійного субстрату або його основного компоненту найчастіше використовують верховий слаборозкладений  торф (ступінь розкладання не більше 30%). Завдяки йому можна суттєво покращити водно - фізичні властивості земляних сумішей, зробити їх більш вологоємними,  і водночас  достатньо аерованими. _{На відміну від слаборозкладенного верхового торфу (білого), на основі якого  сьогодні формується більшість субстратів, сильно розкладений (чорний торф), який містить більше поживних речовин але має гірші водно – фізичні властивості, частіше використовується як домішка до земляної суміші у кількості до 40%.}

Окрім торф’яних субстратів для  контейнерної  культури декоративних деревних рослин   відкритого ґрунту у якості субстрату використовують різні земельні суміші або так  звану садову землю – дернову, листову, перегнійну, компостну, хвойну, торф’яну та ін. Під час підготовки  цих субстратів, з метою покращення їх водно – фізичних властивостей та збільшення в них вмісту доступних для рослин поживних речовин, до основного компоненту суміші часто додають різні домішки: перегній, мінеральні добрива, тирсу, кору, пісок,  вермикуліт, перліт, кокосову стружку, подрібнену лаву, мох тощо .

          Садову землю готують і зберігають на спеціально  відведених ділянках. Компоненти земляної суміші в певній пропорції та послідовності складають в спеціальні бурти (штабелі), періодично перевертають (перемішують), при необхідності поливають і не  допускають розростання бур’янів упродовж всього періоду приготування.  У верхній  частині штабеля в його центрі роблять заглиблення для збирання і утримання дощової води та штучного зволоження земляної суміші. Для знищення шкідників і збудників інфекційних захворювань садову землю і підготовлені  суміші зимою проморожують. З цією ж метою, а також для знищення насіння бур’янів готові земляні суміші доцільно пропарювати. Пропарювання можна проводити під плівкою, розстилаючи суміш шарами або в спеціальних ємностях.

           Дернова земля досить щільна, потребує  значних витрат на її заготівлю, але при наявності достатньої сировинної бази її можна   заготовляти на луках, полях, пасовищах і вигонах. Найкращий час для заготівлі – липень – початок серпня. До цього часу травостій повністю  розвивається, а заготовлена і укладена в штабель дернина встигає частково розкластися вже в перший рік.

Дернину нарізають плугом або лопатою товщиною 10-12 см, перевозять на господарську ділянку  і укладають  у штабелі такої висоти і ширини, які забезпечують його міцність упродовж першого року. Шари  дернини рекомендується перекладати гноєм або поливати гноївкою. Це покращує фізичні  властивості  дернової землі та підвищує вміст  поживних речовин. Протягом періоду  підготовки дернину декілька раз  перевертають  та роблять інші необхідні  догляди. Підготовки дернової землі  до потрібних кондицій триває не менше  двох років. _{Для дернової землі особливо актуальними є питання стерилізації субстрату, без яких важко унеможливити проблеми засміченості його бур’янами та зараженості збудниками грибкових захворювань.  Враховуючи відносно високу родючість субстратів на основі дернової землі, широкого застосування вони набули в розсадниках країн Східної Європи.}

Листова земля – один з кращих компонентів субстрату для контейнерної  культури. Вона легка, пухка, часто слугує основою  для приготування багатьох земляних сумішей для закритого ґрунту або наповнення ємностей. Не рідко її використовують і окремо.

Листя збирають восени після  листопаду в парках,  садах, лісопарках і листяних лісах після чого завозять  на територію  господарства та складають  в штабелі (бурти).  Не рекомендується використовувати листя дуба через  значний вміст в них дубильних  речовин, хоча невелика частка  такого листя в листових земляних сумішах  цілком прийнятна.

В літній час необхідно  слідкувати, щоб штабель не пересихав, листя в ньому не злежувалось  для  цього його періодично поливають  і перемішують.

Для збагачення землі поживними  речовинами і прискорення розкладання  листя штабель упродовж року 1-2 рази поливають гноївкою.

Хвойну землю використовують для окремої групи контейнерних культур (рододендронів, вересових). Хвою, як правило, заготовляють  у соснових лісах пізньої осені або рано весною в суху погоду. Проте збирати її можна і в інші пори року. Граблями згрібають весь не розкладений шар хвої  і перевозять  на господарську  ділянку, складаючи в штабелі. При заготівлі сировини нижній шар хвої не знімають аби не   порушити екологічний режим лісового біоценозу.

Слабо розкладена хвойна земля   має кислу реакцію (рН від 4 до 5). Для  отримання хвойної землі з  достатнім  ступенем   розкладання  хвою витримують в штабелях не  менше  року, упродовж якого її поливають  і періодично перемішують. З часом  кислотність зменшується (рН підвищується до 5-6), а суміш стає пухкою, з достатньою вологоємністю і шпаруватістю, що робить її придатною для приготування ґрунтових субстратів, покращення їх фізичних властивостей та підвищення кислотності. Для культивування  окремих видів хвойна земля може використовуватись окремо у якості субстрату без домішок.

Перегнійно-парникову  землю отримують в парниках з добре розкладеного кінського гною, використаного як  біопаливо. Після вирощування розсади та інших культур в парниках  землю вибирають і використовують  як легкий, рихлий, поживний субстрат. Кінський гній відрізняється від коров’ячого пухкістю, добре розсипається, в зв’язку з чим отримана земельна суміш має сприятливі для розвитку рослин водно -  фізичні властивості і багата доступними для них поживними речовинами.

Компостну землю отримують внаслідок компостування різних рослинних решток – бур’янів, листя, стебел рослин, землі зі старих контейнерів, посівних і пікірувальних  ящиків тощо. Весь матеріал складають  у штабелі (бурти),  вкриваючи шаром торфу від пересихання. Для приготування кондиційної землі доцільно використовувати  компостні ями, а з метою прискорення процесу розкладання складових  частин компосту  його слід періодично поливати аби забезпечити сприятливі умови для розвитку та активної діяльності мікроорганізмів. Для збагачення компосту поживними речовинами його поливають гноївкою або вносять певну кількість гною,  як поживного компоненту компосту. Якість компостної землі буде залежати від співвідношення  використаних компонентів. Зазвичай компостна земля за умови дотримання правил її підготовки стає придатною до використання  через один - два роки.