Особливості вирощування та відгодівлі молодняку великої рогатої худоби на пасовищах. Профілактика розладів травлення і обміну речовин

Для одержання яловичини використовують надремонтний молодняк і дорослу худобу молочного й комбінованого напрямів продуктивності. Набуває розвитку і м’ясне скотарство, але частка його у виробництві яловичини ще незначна.

У господарствах молочного і комбінованого напрямів продуктивності для вирощування надремонтного молодняку великої рогатої худоби на м’ясо створюють спеціалізовані ферми. Останні організовують як самостійні підрозділи при наявності у господарстві не менше ніж 600 голів молодняку старше 4-місячного віку. Таку кількість поголів’я може забезпечити стадо із 600 корів. Якщо поголів’я корів менше, то доцільно реалізовувати молодняк для вирощування в інші спеціалізовані господарства [7].

На м’ясо вирощують бугайців, кастратів і надремонтних телиць. У багуйців вища енергія росту і від них одержують тушу масою на 10 – 15 % більшою, ніж від кастратів цього самого віку. Однак м’ясо бугайців грубоволокнисте, тверде і містить менше жиру. Кращими кулінарними якостями характеризується м’ясо кастратів і телиць. З цією метою тварин каструють у 3 – 5-місячному віці, що знижує інтенсивність обмінних процесів в організмі і сприяє інтенсивнішо-му відкладанню жиру в туші.

Найменші приросту спостерігають у телиць, оскільки в 6 – 7-мі-сячному віці вони досягають  статевої зрілості, у них проявляється охота, яка спричинює погіршення апетиту, поїданості кормів і, як наслідок, зниження середньодобових приростів порівняно з бугайцями. Для гальмування статевої активності й одержання вищих приростів телиць годують досхочу.

У технологічному процесі вирощування молодняку виділяють три основні періоди — молочний, післямолочний і власне відгодівля. При повноцінній нормованій годівлі другим вважають період інтенсивного росту, оскільки за таких умов тварини характеризуються доброю вгодованістю і потреба у відгодівлі відпадає.

Тривалість періоду вирощування  молодняку на м’ясо 12 – 15, а при невисокому рівні годівлі — 18 – 20 міс. Його основу становлять закономірності розвитку тканин організму. Так, м’язову тканину молодняк великої рогатої худоби інтенсивно нарощує до 18-місячно-го віку, а жирову — з 12-місячного віку [9].

Молочний період вирощування телят триває 4 – 6 міс і є дуже важливим, оскільки в перші шість місяців життя м’язова тканина відзначається найвищою інтенсивністю росту. Протягом цього періоду нарощується найкраще за харчовими якостями м’ясо.

В молочний період телятам випоюють 200 – 250 кг незбираного і 600 – 700 кг збираного молока. Для економії в господарстві використовують замінники незбираного молока (ЗНМ), що знижує витрати незбираного молока до 60 кг із розрахунку на одну голову. За шес-тимісячний період на вирощування однієї середньої за масою тварини молочно-м’ясних і молочних порід, крім молочних кормів, згодовують: висівок — 12 кг, суміші концкормів — 125, силосу — 500, коренебульбоплодів — 249, сіна — 128, кухонної солі — 3,8, крейди — 23 кг. У перерахунку на загальну поживність це становить 470 – 500 к. од. із витратою на 1 кг приросту 4,1 – 4, 4 к. од.

Від 10 – 20-денного до 6-місячного віку взимку телят утримують по 10 – 20 голів у групових станках, обладнаних годівницями, напувалками і транспортерами для прибирання гною. Влітку телята протягом дня знаходяться на вигульно-кормовому майданчику.

У 5 – 6-місячному віці молодняк розділяють за статтю на групи бугайців і теличок. У літній період їх можна цілодобово утримувати на спеціально обладнаних майданчиках чи в літніх таборах [4].

Післямолочний період розпочинається від 4 – 6-місячного і триває до 9 – 12-місячного віку за умови забою тварин у 12 – 15 міс. При екстенсивній системі вирощування його тривалість подовжується. Метою цього періоду є підготовка молодняку до заключного етапу — інтенсивного росту або відгодівлі. Вирощування в післямолочний період спрямоване на формування у тварин міцного кістяка, росту м’язів та максимального розвитку травних органів шляхом згодовування великої кількості об’ємистих кормів із одержанням середньодобових приростів 700 г і більше. Вирощування закінчують, коли тварини досягають живої маси 300 кг.

В умовах застосування традиційної технології молодняк із 6-місячного віку утримують на прив’язі. Для кожної тварини у приміщенні виділяють стійло, обладнане годівницею, автонапувалкою (одна на два суміжних стійла) і ланцюговою або хомутовою прив’яззю.

Із 5 – 6-місячного віку молодняк розподіляють за статтю на теличок і бугайців. Найраціональніше утримувати теличок безприв’язно групами до 50 голів. Це сприяє кращому розвитку тварин і форму-ванню у них міцної конституції.

У 6-місячному віці у молодняку великої рогатої худоби вже повністю розвинений рубець і він становить 62,5 % маси всього шлунка, тоді як у новонароджених — тільки 37 %. Після 6 міс тваринам згодовують лише рослинні корми.

Для ремонтних телиць річну потребу в кормах визначають з урахуванням плану росту та живої маси корів

Якщо господарство має  пасовища, доцільно з молодняку комплектувати групи й випасати його. Це позитивно впливає на міцність кістяка, розвиток м’язової тканини, внутрішніх органів, нагромадження в організмі мінеральних речовин, вітамінів і підвищення резистентності організму до різних захворювань. Якщо ж немає можливості випасати ремонтних телиць, то літом їх утримують у таборах і годують зеленими кормами з сіяних трав з обов’язковим наданням активного моціону тривалістю 4 – 6 год.

При пасовищному утриманні з розрахунку на голову відводять 14 – 16 м², а при стійлово-табірному — 16 – 20 м² площі загону. Корисно у загонах споруджувати навіси з розрахунку 2 – 2,5 м² на голову [7].

         Особливості технології виробництва яловичини у м’ясному скотарстві:

М’ясне скотарство в Україні розвивається як спеціалізована самостійна галузь тваринництва, основним завданням якої є виробництво високоякісної яловичини. Найдоцільніша його організація в районах із значними масивами природних кормових угідь.

Галузь м’ясного скотарства характеризується рядом особливостей. Так, для виробництва яловичини застосовують іншу технологію з використанням м’ясних порід худоби, добре пристосованих до різних кліматичних умов, невибагливих до кормів, стійких проти захворювань, із консолідованою спадковістю, скороспілих, із високою оплатою корму продукцією, більшим виходом м’яса високої якості.

Тварини м’ясних порід  краще нарощують м’ясо, особливо на тих ділянках тулуба, з яких одержують продукцію вищих сортів. При цьому м’язова тканина рівномірно пронизана жиром, м’ясо соковите і є біологічно повноцінним продуктом харчування з високими кулінарними якостями.

У м’ясному скотарстві капітальні витрати на будівництво приміщень, засоби механізації, затрати праці на виробництво продукції значно менші, оскільки підсисне вирощування телят до 7 – 8-місячного віку виключає процес догляду за молодняком у молочний період.

Технологічний цикл виробництва яловичини поділяється на три періоди — відтворення й вирощування телят до відлучення, вирощування молодняку після відлучення від корів та інтенсивна його відгодівля або нагул.

Рівень виробництва яловичини тісно пов’язаний з відтворенням стада, бо чим вищий вихід телят, тим більше можна одержати яловичини. За умови виходу телят 100 % на структурну голову одержують 120 – 130 кг яловичини, а при 60 – 70 телятах від 100 корів цей показник знижується до 60 – 70 кг. Структура стада, крім темпів відтворення, визначається і віком при реалізації молодняку на плем’я та м’ясо, що тісно пов’язано з рівнем годівлі. Інтенсивна годівля дає можливість скоротити строки вирощування молодняку, а оптимальна структура стада забезпечує одержання максимального виходу продукції з нижчою собівартістю [9].

У репродукторних господарствах, в яких організовано відтворення та вирощування молодняку до відлучення і реалізацію його в інші господарства у 8-місячному віці, частка корів у стаді досягає 55, нетелей — 10 – 12 %. У господарствах із закінченим оборотом стада, де відбувається відтворення, вирощування й відгодівля молодняку на м’ясо до 16 – 18-місячного віку, частка корів у стаді становить 40, нетелей — 8 – 10 %. Якщо молодняк вирощують менш інтенсивно до 24-місячного віку й старше, то кількість корів у стаді має бути 35, нетелей — 6 – 8 %. Для одержання високого виходу молодняку і збереження сезонності отелень із стада вибраковують 25 – 30 % корів [4].

У м’ясному скотарстві застосовують сезонні й цілорічні отелення. Економічно вигідні сезонні отелення — лютий-квітень. При цьому корів осіменяють у короткий період протягом червня-липня.

Тільним коровам згодовують грубі, соковиті та концентровані корми з розрахунку на 1 кг сухої речовини 8 МДж обмінної енергії та на 1 к. од. 108 – 110 г перетравного протеїну.

Вирощування телят зимово-весняних отелень значно дешевше, оскільки за пасовищний період вони підростають і здатні ефективно використовувати зелені корми. Висока молочність корів, годівля зеленими кормами позитивно впливають на ріст і розвиток телят. У вересні-жовтні при відлученні від корів у 7 – 8-місячному віці вони досягають живої маси 200 – 260 кг, а достатня кількість кормів (в осінній період) сприяє одержанню високих середньодобових при ростів. Зимово-весняні отелення позитивно впливають на перебіг лактації і дотримання оптимального сервіс-періоду. Найбільш бажаний інтервал між отеленнями — 10 – 11 міс, бо більший міжотелеьний період не дає можливості одержувати від корови щорічно теля.

У господарствах, де не вистачає приміщень, тільних корів взимку утримують у корівниках легкого типу, тому отелення планують на квітень-травень. Цілорічні отелення організовують у господарствах із міцної кормовою базою, в яких тварини достатньо забезпечені кормами [3].

Отелення корів  відбувається в родових відділеннях або безпосередньо в корівниках, обладнаних щитовими клітками розміром 2 – 2,5 × 3 м, у які корів переводять за 3 – 5 днів до отелення. Після народження перший раз теля годують не пізніше як за 1 – 1,5 год.

Новотільних корів  після утримання 7 – 10 днів із телятами у клітках формують у невеликі групи і через 2 – 3 тижні переводять у секції. Підгодовують телят в окремо відгороджених секціях приміщення, з яких вони мають вільний вихід до матерів. До поїдання рослинних кормів їх привчають із 15 – 20-денного віку.

У м’ясному скотарстві телят під коровами вирощують протягом 7 – 8 міс двома способами — без відлучення та регламентовано (режимно). Протягом перших 10 днів після народження їх утримують із матерями, а пізніше — окремо і підпускають до корів 3 – 4, а з другої половини лактації — 2 – 3 рази на добу.

Телят разом із коровами випасають на пасовищах, обладнаних місцями для відпочинку, напування й підгодівлі зеленими корма ми, а за 2 – 3 тижні до відлучення їх привчають до поїдання концентрованих кормів.

У 6 – 7-місячному віці телят відлучають від корів і зважують. На період відлучення вони повинні бути добре розвинуті, а їхня жива маса досягати 180 – 220 кг і більше. На вирощування телят до 7 – 8-місячного віку витрачається 900 – 1000 к. од., із яких 300 – 350 припадає на молоко матері.

Перші 3 – 4 дні  відлучений молодняк утримують у приміщеннях групами по 15 – 20 голів із необмеженим доступом до води і корму, потім випускають у двір, а через 12 – 15 днів при наявності пасовищ випасають. Молодняк розділяють за статтю і формують гурти кількістю 70 – 100 голів.

Протягом перших 1,5 – 2 міс у стійловий період молодняку згодовують доброякісну траву і концкорми з розрахунку 2 – 3 кг на одну голову за добу. Раціони повинні містити достатню кількість перетравного протеїну, вітамінів та мінеральних речовин [10].

Вирощування надремонтного молодняку м’ясних порід триває до 12 – 14-місячного віку й закінчується три– чотиримісячною відгодівлею, тому його рівень розраховують на одержання 500 – 600 кг живої маси у 18-місячному віці. Вирощувати молодняк до старшого віку недоцільно, оскільки у нього знижується приріст живої маси і значно збільшуються витрати кормів на 1 кг приросту. Від забою тварин у ранньому віці не одержують повноцінної яловичини, зменшується вихід м’яса і підвищується його собівартість.

При досягненні живої маси 400 кг синтез білка в організмі молодняку м’ясних порід із віком знижується, а інтенсивність відкладання жиру підвищується після досягнення живої маси 300 кг. Тому в більш ранньому віці збільшення маси молодняку відбувається за рахунок росту м’язової, а в пізньому — жирової тканин. Із віком зі збільшенням відкладання жиру підвищується енергетича цінність м’яса, а на утворення такого приросту витрачається більше кормів.

Молодняк на м’ясо вирощують інтенсивно, запобігаючи відставанню в рості протягом перших 7 – 8 міс життя, оскільки при наступній відгодівлі вже у 15 – 16-місячному віці молодняк жиріє, знижує прирости, а при досягненні живої маси 300 – 350 кг фактично закінчує свій ріст.

При інтенсивному вирощуванні витрати кормів майже в 2 рази нижчі, ніж при екстенсивному. Найвищу рентабельність одержують у період вирощування молодняку до 15-місячного віку [4].

У раціоні молодняку до річного віку має бути 2,3 – 2,7 кг сухої речовини і 20 – 26 МДж обмінної енергії на 100 кг живої маси, а у віці старше року відповідно 1,9 – 2,2 кг і 17,2 – 20,8 МДж, перетравного протеїну 108 – 110 і 95 – 100 г, кальцію 7 – 8 г і фосфору 4,8 – 5,2 г із розрахунку на 1 к. од.

У м’ясному скотарстві ефективним є нагул. Він дає можливість одержати яловичину з мінімальними витратами кормів, у 3 – 4 рази підвищити продуктивність праці і в 5 – 8 разів зменшити собівартість приросту, оскільки з виробничого циклу вилучаються операції по заготівлі, транспортуванню кормів та видаленню гною [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.Норми  годівлі та потреби у поживних  речовинах