Образи дітей в сучасній дитячій літературі

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Образи дітей в сучасній дитячій літературі……………………………4

2. Особливості зображення дитини  в дитячій літературі……………..…6

3. Прийоми зображення героїв  в творі……………………………………8

Висновки………………………………………………………………………...10

Література……………………………………………………………………….11

 

 

 

 

 

ВСТУП

Тема дитинства у світовій літературі – одне з вічних тим, протягом своєї еволюції зазнала перегляду і отримувала різні інтерпретації. Особливо голосно вона почала звучати з освоєнням художньої творчості виховних теорій просвітителів й остаточно затвердила свої позиції, ролі пріоритетною з рубежу XX–XXI століть. Поява пильної уваги до світу дитини традиційно належать до епохи Просвітництва, коли дитина – об'єкт виховання – отримує спеціальну дитячу літературу, що має сприяти його перетворенню з «порожнього місця» на людину дорослого, тобто зрілого, наділеного можливими чеснотами. Але, останнім часом інтерес до вивчення, особливого світу дітей, зростає, свідченням чого є і те, що поняття «дитяча субкультура» має місце у психологічному словнику. Тож важливим, ми вважаємо, розгляд відображення світу дитинства у мистецькій літературі, оскільки він відбиває духовні настрої всього нашого суспільства та найяскравіше характеризує наявність морально-етичних цінностей цивілізованого світу.

Урахування нового формату дитинства, змін, що відбуваються в свідомості сучасної дитини, в її способі мислення, дає можливість виділити якісно новий зміст комунікації, властивий літературі останніх десятиліть. Оце, власне, і становить актуальність зображення дослідження дтитинства в сучасній дитячій літературі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Образи дітей в сучасній  дитячій літературі

Світ дитинства – невід'ємний елемент способу життя й культури будь-якого окремо взятої народу і людства загалом. Серед письменників, які у свій час писали твори для дітей і про дітей, хоч і не стали суто дитячими письменниками помітне місце належить О. Пчілка, Б. Грінченко, І. Франко, В. Стефаник. Також в галузі літературознавства питанням відображення дітей займалися О. Д. Бодугай, У. С. Гнідець, О. В. Горбонос, П. В. Кириченко, О. М. Папуша, З. Мензатюк, Л. Вороніна, О. Гаврош, Г. Малик, Л. Повх-Ходанич, Л. Гончар, Л. Дорош, Л. Овдійчук та інші.

Література ХХІ століття не тільки плідно розвиває художні традиції своїх попередників, а й створює нові, принципово інакше наповнені образи дитинства. Пізнання світу дитинства у літературі невід'ємно пов'язане з історією суспільства і його соціальною самосвідомістю. Автори не обминають увагою соціальний статус дитини, способи її життєдіяльності, стосунки з дорослими, методи виховання. Але, передусім письменники заглиблюються у власне культуру дитинства, внутрішній світ маленької людини, її моральні зацікавлення, сприйняття дорослого світу.

Умовно, дитячі літературні твори, модна розділити на дві групи. Так, у переважній більшості оповідань першої групи простежується тяжіння до психологізації образу дитини, а серед засобів творення художнього характеру з'являються елементи психологічного письма. У другій групі літературних творів, образи дітей схематичні, відсутнє заглиблення в психологію, риси характерів і вчинків героїв підпорядковані розкриттю певної дидактичної ідеї. В окремих творах образ дитини набуває символічного значення. Суттєво відрізняється і проблематика творів обох груп. Якщо в літературних творів переважають моральні проблеми, то відповідні обрії першої групи значно ширші. Наріжною визначається проблема самого дитинства, статусу дитини в суспільстві. В літературі виводять образ дитини як індикатора морального здоров'я суспільства, як дзеркала, у якому відображаються його проблеми і перспективи [5].

Образ дитинства можуть свідомо чи підсвідомо (умисне чи мимоволі) зображуватися через відтворення конституційних особливостей дитини (або її метафоричних втілень) через певні персонажі і ситуації (наприклад, тварин, ляльок; карликів або потвор (всіляко упосліджених дорослих)). Визначальна особливість, спільна для всіх цих відображень, у тому, що вони відкрито демонструють усвідомлення  заниженого, залежного статусу дітей (яких або контролюють і обмежують, або гноблять і ламають) [4].

Дорослі також втягнуті в цей дискурс, так само, як і діти, вони діалогічно взаємодіють з ним (пишучи або читаючи ці тексти), власне так, як діти вступають в безліч “дорослих” дискурсів. І лише спосіб прочитання і сприйняття цих текстів визначає їхню долю в дитячій літературі і те, наскільки сприйнятним виявиться цей гібрид, ця різнорідна суміш, ця межова територія” [10, с.39]. Такі тексти є носіями певної ідеологічної системи, завдяки якій суспільство, підтримуючи оновлені «фігури» та «форми», намагається все ж закласти архетипні цінності у свідомість «нової» («інакшої») дитини і таким чином допомогти їй віднайти себе, своє місце у світі, самоідентифікуватись у сучасному антиавторитарному середовищі. Для реалізації цих завдань письменники змушені помістити героїв у простір реальних негараздів та суспільних суперечностей. З’являються нові оповідні моделі для подолання соціальних конфліктних ситуацій завдяки сильному особистісному «Я» сучасного героя, яке здатне протистояти конфронтації між ідеалом та дійсністю. Часто, на допомогу приходять фантастичні образи героїв, з їх розширеними можливостями, але вони не відволікають і не звільняють читача від повсякденних турбот, а допомагають їх побороти і сформувати стійку позицію в житті та зобразити дитинство з іншої позиції.

Отже, дитячі літературні твори розділяються дві групи. У першій групі простежується тяжіння до психологізації образу дитини, а серед засобів творення художнього характеру з'являються елементи психологічного письма. У другій групі літературних творів, образи дітей схематичні, відсутнє заглиблення в психологію, риси характерів і вчинків героїв підпорядковані розкриттю певної дидактичної ідеї. В окремих творах образ дитини набуває символічного значення.

 

2. Особливості зображення  дитини в дитячій літературі

У сучасних дитячих літературних творах письменники відображають дитинства не лише з побутового, соціального, а й з психологічного боку. Молоді письменники намагається проникнути у психологію дитини, змальовують її поведінку, прагнення, почуття і переживання. Більшість авторів дитячої літератури відображають внутрішній світ дитини, глибину думок, таємні поривання душі. Також відображають дитинство через поняття природи, звірів. Дуже часто зображують стан глибокої емоційної напруженості дитини: захоплення красою природи, страх, любов до ближнього і бажання допомогти іншим. Інколи, автори в дитячій літературі зображують прояв недитячої витримки, уміння перетерпіти біль, подолати почуття страху і самотності, уміння тамувати свої бажання, розуміння без слів складної ситуації. Дитину зображають як ініціативну, що має бажання працювати. Часто зображують дітей, яких піддаються трудовому і морально-етичному вихованню в родині.

Дітей зображають як спостережливих, уважних до навколишнього світу, сміливих, рішучих у діях, розсудливих. Інколи, через матеріальні нестатки позбавлені найменших дитячих радощів, однак, таке зображення, саме цей ранній гіркий досвід життя впливає на формування високоморальної поведінки: діти з повагою ставляться до батьків, усвідомлюють свій обов’язок перед ними, нарівні з дорослими намагаються брати участь у господарських клопотах, уміють тамувати свої бажання і радощі, чутливі до людського горя. Можуть зображувати, як селянських дітей, в оповіданні «Маленький грішник», так і знедолених дітей міста. Часто образи дітей розкриваються як конкретні людські характери [7].

Дуже часто автори зображуючи дитинство досліджують та вказують на становище дитини у суспільстві, його соціальний статус, способи життєдіяльності, стосунки з дорослими і ровесниками. Письменники акцентують художню увагу на психологічних конфліктах, що, у свою чергу, зумовлює глибоке проникнення у внутрішній світ дитини, мотивацію логіки її поведінки. Здається, автори навмисно вміщують своїх героїв у гострі драматичні ситуації, які виникають зовсім несподівано, і завдяки їм ніби перевіряють моральні засади героя, його духовний потенціал. Присутній в оповіданнях може бути і факт смерті головного героя. Смерть розглядається як наслідок відчуження, самотності дитини, нерозуміння її оточенням. Таким чином автори кличуть дітей до милосердя, зачіпаючи найпотаємніші струни людської душі. Дитина може залишатися відчуженою і самотньою навіть у на перший погляд благополучній родині, живучи з батьком і матір'ю. Методикою вибору ситуації, ракурсу зображення, які використовуються в дитячій літературі є дослідження внутрішнього світу своїх маленьких героїв, та відкриття його перед нами саме тоді, коли наступає критичний момент, коли емоції і відчуття персонажів сягають апогею [5].

Часто зображуючи головних героїв, які нам нагадують наше дитинство, письменники використовують метод контрастних зіставлень та виняткових характеристик героїв, що забезпечує максимальну емоційну імпресію та незабутню гаму вражень і почуттів, що особливо вирізняє дитячу літературу.

Також особливостями зображення дитинства є відтворення соціальної взаємодії «батьки-діти», помноженою на технічні можливості діалогу. «Боротьба» дитини за рівноправне співжиття в єдиному суспільстві разом із дорослими або ж батьками, є зображенням нового «ідеологічного» сприйняття «нового», «емансипованого» дитинства. Зміна культурної парадигми дитинства, відображена в сучасному творі, маркує актуальність теперішнього, оскільки трансцендентована множинність міркувань щодо оновленого життя дитини сьогодні, тобто зміненого дитинства, стала взагалі можливою лише завдяки інтеґрації найновіших літературно-естетичних засобів.

Отже, особливістю зображення дитинства в дитячій літературі є зображення та відтворення сюжетів внаслідок яких дитина все більше стає маленьким дорослим, часто більш інформованим, ніж її доросле оточення.

 

3. Прийоми зображення  героїв в творі

Основними прийомами зображення героїв в творі є:

1. Зображення зовнішності героя ( літературний портрет);

2. Відтворення вчинків, поведінки  героя;

3. Розкриття його роздумів, настроїв, переживань;

4. Показ його ставлення до батьківщини, людей, своїх обов’язків, праці, матері і духовних благ;

5. Наведення відгуків про нього  інших персонажів;

6. Авторська характеристика;

7. Розкриття індивідуальних особливостей  мови.

Розглянемо кожний прийом окремо.

Зовнішність головних героїв письменники в літературному творі можуть зображувати по-різному. Від маленького та слабкого, до великого та сильного. Серед письменників, які яскраво зображують зовнішність своїх героїв, на особливу увагу заслуговує Кірстен Бойє з її абсолютно своєрідним стилем оповіді («Я такий крутий!”»(1993), «Ні, Чікаго не тут!» (2000)) та Юта Ріхтер («День, коли я навчився плести павутиння» (2000)). Зображення будь-якого примову образу героя, який уособлює дитинство складається із взаємопов’язаних мовних елементів: велике значення має відбір лексики, синтаксису, порядок зображення, спосіб, у який виявляється ставлення до описаного, а також до імпліцитної публіки, для якої воно призначене, проектування у відображеному світі можливостей закінчення запропонованої історії. Мова та слово, які відтворені в творі як семантичне значуще кодове поле, першим вказує на внутрішні комунікативні особливості героя [8].

Розкриття його роздумів, настроїв, переживань відбувається через зображення внутрішнього світу героя. Внутрішній світ персонажа «зсередини» зображується за допомогою внутрішніх діалогів, його уяви і спогадів, монологів і діалогів із самим собою, часом — через сни, листи та особисті щоденники. Зображення «ззовні» полягає в описі внутрішнього світу персонажа через симптоми його психологічного стану, які виявляються зовні. Найчастіше це портретне опис героя — його міміка і жести, мовні звороти і манера розмови, також це включається в себе деталь і опис пейзажу, як зовнішнього елемента, що відображає внутрішній стан людини. Багато письменників використовують для такого виду опис побуту, одягу, поведінки і житла. Показ його ставлення до батьківщини, людей, своїх обов’язків, праці, матері і духовних благ відбувається через його вчинки. Наприклад, повість «Михайлик – джура козацький» – створила Марія Пригара, лауреат премії імені Лесі Українки. Герой повісті Михайлик, як і належить нащадку славного роду, проходить різні випробування перш ніж удостоюється честі – стати названим сином і джурою кошового отамана. Він проявляє лицарські чесноти: сміливість, безстрашність, кмітливість, силу волі. Твір має пізнавальне і виховне значення, приносить естетичну насолоду читачам майстерними описами пригод, яскравими пейзажними замальовками, колоритними діалогами. Також, до них належить, виділення персоналізованої оповідної ситуації та оповіді від першої особи однини, чіткіше та детальніше формування непрямої мови і внутрішнього монологу, наближення до зображення потоків свідомості, розгортання подій за допомогою поліфонічної оповіді, оперування багатьма часовими рівнями й розрив хронологічної лінійності, щоб назвати хоча б найсуттєвіші наративні структурні елементи [7].

Отже, використовуючи основні прийоми зображення дитинства письменники найповнішим чином зображують та відтворюють, доносять ідею до адресата. Саме вміле поєднання всіх особливостей зображення головних героїв найповнішим чином зможе донести до нас задумки автора та відтворити особливості дитинства.

 

ВИСНОВКИ

1.Дитячі літературні твори, які висвітлюють проблеми дитинства, можна розмежувати на дві групи: твори з виразним дидактичним спрямуванням і схематичними образами, підпорядкованими розкриттю головної ідеї, і твори, у яких письменники розглядають дитинство не тільки в історико-соціологічному та етнографічному аспектах, але й зацікавлюються внутрішнім світом дитини, специфікою її світосприйняття.

2. Художнє пізнання світу дитинства в дитячій літературі, з одного боку базується на традиціях літератури про дітей другої половини ХХ століття, а з другого – являє собою новий, якісно вищий і своєрідний щабель. Новаторство полягає передусім у глибині психологічного дослідження, майстерності відтворення внутрішнього світу маленьких героїв. Сучасне зображення дитинства літературі виводить образ дитини як індикатора морального здоров'я суспільства, як дзеркала, у якому відображаються його проблеми і перспективи. Сучасні дитячі літературні твори збагачується тематично: розробляються ідеї, раніше їй не властиві: соціальна несправедливість, гноблення, солідарність із слабшими.