Технологія соц роботи з людьми похилого віку

Таким чином, людина, що старіє, попадає в унікальну  для неї по ступені складності ситуацію невизначеності. Людині приходиться  самостійно виробляти вимоги до своєї  поведінки, у чому і полягає одна з труднощів життя в умовах виходу на пенсію. У літературі утримуються суперечливі відомості щодо самооцінки в пізньому віці. В одних роботах висловлюється думка про те, що вік не впливає на самооцінку, самоповагу, інші автори відзначають факт вікового впливу.  При цьому по окремим даним самооцінка знижується, захоплюючи сфери стану здоров'я, самопочуття і багато іншого (Виноградов), а по іншим даним характерний високий рівень самооцінки в пізньому віці в сполученні з властивостями нестійкості і неадекватності по типу завищення. (Болтенко)

А.В. Бороздина  й О.Н. Молчанова у своїй роботі описують результати дослідження самооцінки.

При описі себе, найбільше, що  згадуються часто  в чоловіків, є категорії ділової  сфери, а жінки роблять акцент головним чином на особистісні якості. Значне місце в описі займає сфера інтересів, захоплень. Частина людей констатує загальний інтерес до світу, але більшість указують конкретні захоплення. Серед особливо розповсюджених  - читання, перегляд фільмів, в'язання, прогулянки, проведення бесід.

Істотною в  самописі є сфера соціальних контактів  і, зокрема, родини. Особливо значима  ця сфера для жінок. Також важливе  місце займає опис здоров'я, самопочуття.  Усі перераховані теми є важливими  для всього життєвого циклу людини, але в старих деякі з них особливо акцентуються.

У старих, у питанні  виділення ведучого елемента самооцінки, як основи регуляції поведінки, орієнтація йде на реальну самооцінку, а не на ідеальну, що типово для попередніх періодів життєвого циклу [46].

Поряд із загальними особливостями мають місце різко виражені індивідуальні розходження самооцінки.  Це є, очевидно, наслідком загального закону геронтогенеза - закону розмаїтості, що виявляється в тім, що показники станів, функцій або властивостей у цьому періоді здобувають   варіативність, що  підсилюється, значно перевищуючи таку в групах людей зрілого віку.

Крім розглянутих  емоційних і особистісних проблем  старості, не менш важливим є інтелектуальне функціонування в цьому віці.

Традиційним поглядом на інтелект старих людей була концепція "інтелектуального дефіциту", тобто вважалося, що в старості настає зниження загальних розумових здібностей людини.  Але сучасні дослідження не підтверджують цю концепцію.

Потрібно враховувати  той факт, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов'язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Якщо не обмежувати строгими рамками часу, то можливо більш успішне виконання завдання.

У міру того, як частка старих у населенні збільшується, усе більш важливим стає розуміння їхнього когнітивного функціонування. Найбільш важливе й істотне питання полягає в тім, наскільки морфо-функціональні зрушення, що визначаються біологічними віковими процесами, можуть відбиватись в психіці людини і її інтелектуальних характеристиках.

Дослідники вважають, що не має сенсу прямо зіставляти дані інтелектуальних тестів осіб молодого і літнього віку, тому що це не виявляє  специфіку інтелекту. У літньому віці інтелект якісно інший. Якщо в  молодості інтелект переважно спрямований на готовність до навчання і рішення нових задач, то в старості основну роль грає здатність до виконання тих задач, що будуються на використанні накопиченого досвіду й інформації. Велике значення має ступінь розумових здібностей у молодому віці, особливо якщо людина займається творчою, науковою діяльністю. Люди інтелектуальної праці часто зберігають ясність розуму до глибокої старості.

Американські  психологи вважають, що в більшості  випадків зниження інтелектуальних  здібностей у людей похилого віку пояснюється слабким здоров'ям, економічними або соціальними причинами, наприклад ізоляцією, а також недостатньою освітою і деякими іншими факторами, прямо не зв'язаними зі старінням.

Важливе місце при вивченні впливу процесу старіння на психічні процеси приділяється пам'яті. Ослаблення основних функцій пам'яті відбувається не рівномірно. В основному страждає пам'ять на недавні події. Пам'ять на минуле знижується тільки в глибокій старості.

Активне пристосування до нової ситуації, діяльний стиль життя в цей період дає можливість подальшого розвитку людини, зокрема  розвитку її особистості.

При такому розгляді проблеми старості виникає можливість і необхідність підготовки людей до старіння. Задача, ця полягає не тільки в підтримці фізичного стану індивіда, але і вимагає створення умови для його психологічної адаптації, розробки мір психологічного забезпечення.

 

 

1.2.  Основні задачі і професійні обов'язки соціального працівника

 

 

Якщо виходити з узагальненої системи принципових положень про зміст діяльності соціального працівника, то виявляється можливим і визначення кола основних задач, покладених на працівників соціальної сфери, у процесі безпосереднього спілкування з людьми [38].

Це, насамперед :

- допомога індивідам і  групам, усвідомлювати й усувати  утруднення особистого, соціального,  екологічного і духовного характеру,  що несприятливо впливають на  них; 

- допомагати людям справлятися  з цими утрудненнями шляхом  підтримуючого, що реабілітує, захисного або коректуючого впливу;

- захищати безпомічних відповідно до закону, прибігаючи до використання влади;

- сприяти більш  широкому використанню кожним  клієнтом власних можливостей  для соціального самозахисту; 

- використовувати  всі засоби і джерела для  соціального захисту людей похилого віку і ін.

Розглянуте коло задач із усією визначеністю показує, що вони містять у собі найширший  діапазон тих навичок і умінь, що будуть потрібні соціальним працівникам  для їхнього виконання.

Основними обов’язками  соціального працівника є:

- створювати і підтримувати робочу обстановку й атмосферу;

- виявляти і  переборювати негативні почуття,  що впливають на людей і  на нього самого;

- пізнавати і  переборювати у відносинах з  людьми агресію і ворожість; 

- сприяти наданню  фізичної турботи нужденне і старим;

- спостерігати, розуміти й інтерпретувати поводження  і відносини між людьми;

- спілкуватися  вербально і письмово;

- організовувати  і вести бесіду в різних  обставинах;

- вести переговори, виступати по радіо і т.д. 

Поле діяльності соціального працівника дуже широке:

- сприяє інтеграції  діяльності різних державних  організацій і установ по наданню  соціально-економічної допомоги  населенню; 

- допомагає в  сімейному вихованні; 

- проводить роботу  з пенсіонерами, інвалідами, дітьми;

- бере участь  у роботі для створення центрів соціальної допомоги, соціальної реабілітації;

- працює з  неповнолітніми правопорушниками  і людьми, що повернулися з  ви правничих установ і т.д. 

Для виконання  цієї багатопланової діяльності соціальний працівник повинний бути готовий виступати в різних якостях, грати безліч ролей.

Розглянуті задачі соціальної роботи, ролі, функції й  обов'язку соціального працівника не вичерпують усієї його діяльності, але вони дозволяють простежити і  виявити головну, стрижневу ідею, що як би поєднує всі інші складові важкої і вкрай необхідної нині професії соціального працівника, а саме уміння, бажання йти до людей, знаходити форми спілкування з ними, щоб допомогти їм [46].

Спілкування виступає як одна з головних ролей соціального  працівника. При цьому спілкування відбувається на різних рівнях: соціальний працівник як представник держави, що робить допомогу членам суспільства; соціальний працівник-група, і нарешті, соціальний працівник і клієнт. Останнє найбільш значимо, тому що в кінцевому рахунку самим головним є конкретна людина [24].

Тому оволодіння навичками спілкування вважається дуже важливій і значимим при підготовці соціальних працівників.

До них відносяться:

- уміння вислухати інших з розумінням і цілеспрямовано;

- уміння виявити інформацію і зібрати факти, необхідні для аналізу й оцінки ситуації;

- уміння створити і розвивати відносини;

- уміння спостерігати й інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, застосовувати знання по теорії особистості і діагностичні методи;

- уміння обговорювати гострі проблеми в позитивному емоційному настрої;

- уміння вести дослідження або інтерпретувати висновки;

- уміння бути посередником і згладжувати відносини між конфліктуючими індивідами, групами;

- уміння інтерпретувати соціальні нестатки і доповідати про них у відповідних службах, інститутах;

- уміння активізувати зусилля підопічних за рішенням власних проблем.

У роботі з персоналом необхідно здійснювати індивідуальний підхід до людей на основі не тільки глибокого вивчення особистих і  професійно-ділових якостей, але і виявлення інтересів і потреб, створюючи умови для всілякого розвитку творчих здібностей і максимальної трудової віддачі.

Варто також  проводити оцінку роботи персоналу  соціальних служб. При цьому дуже важливо, щоб вона була об'єктивною тому що це допоможе уникнути помилок і раціонально використовувати кожного працівника [30].

У її основу повинні  бути покладені принципи:

Об'єктивність і  незалежність.

Погоджування  результатів оцінки з професійним  ростом, матеріальним становищем і соціальним статусом оцінюваного.

Щоб атестація  проходила на високому організаційно-методичному  рівні доцільно використовувати  методи експертних оцінок, тестування.

Дуже важливо, щоб у соціальному менеджменті  були розвиті такі напрямки як:

- формалізація методів і систем добору соціальних працівників;

- розробка наукового підходу до аналізу потреб в управлінському персоналі;

- підбір і навчання соціальних працівників.

1.2.1 Етичні принципи  спілкування соціального працівника

Для того, щоб  осмислити процес спілкування, важливо визначити його спрямованість, цінності, відповідно до  якого воно повинно будуватися. Цінності соціальної роботи формуються відповідно до  гуманістичної етики спілкування, а її вищою цінністю є людина [24]. 

Етика міжособистісної взаємодії винятково складна. В основі неї - головні принципи довіри і доброзичливості, поваги до іншого людині.

Визнання цінності іншої людини може виражатися й у  конкретних оцінках і навіть, якщо ця позитивна оцінка випереджає дійсні достоїнства людини, він буде намагатися неї виправдати, тобто виконати ту соціальну роль, що йому пропонується ззовні.

Терпимість - також  один з важливих принципів, що свідчить про культуру спілкування, про моральний  кредо соціального працівника. Терпимість допомагає гуманізувати міжособистісні відносини, зробити їхній більш людяними, доброзичливими.

Крім того, гуманістична етика спілкування орієнтується на такі моральні загальнолюдські цінності, як: довіра, відвертість, безкорисливість, милосердя, доброта, турбота, правдивість, виконання боргу і вірність слову. Спілкування припускає і такі почуття як товариство, співпереживання, почуття провини, сорому, каяття [38].

Ідеальне спілкування  невіддільне від таких цінностей, як воля, справедливість, рівність, любов. Цінувати в спілкуванні треба не тільки свою волю, але і волю іншого, повага внутрішнього світу іншого.

Рівень культури спілкування й етика спілкування - близькі поняття. Вони визначаються не тільки досконалістю окремих сторін або аспектів спілкування, вони припускають гармонійне сполучення і розвиненість елементів культури спілкування.

Підсумовуючи  усе вищесказане, хотілося б виділити основні етичні стандарти соціального  працівника, що можуть послужити допомогою  для кожного соціального працівника що займається соціальною роботою. У західних соціальних працівників існує етичний кодекс, розроблений НАСР. До головних його положень відносяться: [38].

- бути зразком  особистої поведінки, у роботі  керуватися в першу чергу інтересами  клієнтів;

- робити все,  щоб сприяти максимальної самостійності клієнтів;

- поважати приватне  життя клієнта і тримати в  таємниці всю інформацію, отриману  в ході роботи з ним; 

- у відношенні  з колегами бути доброзичливим,  поважним;

- у процесі  роботи діяти відповідно до  цінностей, моральними нормами і призначенням своєї професії;

До етичних  стандартів професійного спілкування  соціального працівника можна віднести наступне:

Соціальний працівник  не повинний брати участь у справах, зв'язаних з неправдою, обманом, підробкою.

Соціальний працівник повинний чітко розмежовувати свої заяви і дії як приватної особи і як соціального працівника.