Технології соціальної роботи з особами, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі

Ефективність  соціальної реабілітації забезпечується розробкою індивідуальної програми, що включають комплекс реабілітаційних  заходів, необхідних для даного індивіда. Індивідуальна програма соціальної реабілітації засудженого може і повинна включати різні рівні соціальної реабілітації, оптимальне поєднання яких підвищує її дієвість.

Будучи однією з загальних  технологій соціальної роботи, соціальна  реабілітація спрямована на відновлення  не тільки здоров'я, працездатності, а  й соціального статусу особистості, його правового положення, морально - психологічної рівноваги, впевненості в собі[10].

Слід враховувати, що ефективність соціальної реабілітації досягається усім комплексом реабілітаційних  заходів ( медичних, психологічних, професійних, соціальних). Ступінь її ефективності визначається рівнем соціалізації клієнта, його здатністю адаптуватися в суспільстві.

Практика  профілактичної роботи із засудженими  знаходиться в постійному розвитку, і, тим не менш, можна виділити деякі  основні моменти, що стосуються її змістовної частини.

Методи профілактики мають системний характер, тобто  вони спрямовані на викорінення джерел стресу як у самого засудженого, так  і в соціальному та природному середовищу і одночасно - на створення  умов для придбання людиною необхідного досвіду вирішення виникаючих проблем. Взаємини між клієнтом і соціальним працівником повинні будуватися на основі взаємної поваги, з розумінням того факту, що кожен з них вносить свій посильний внесок у вирішення даної проблеми.

Методи профілактики зазвичай включають в себе навчання засуджених новим навичкам, які допомагають їм досягти поставлених цілей і зберегти здоров'я. У той же час робота відповідних служб націлених на такі зміни соціального середовища, щоб вона підтримувала і стимулювала нормальну життєдіяльність засудженого. Системний підхід враховує всі ці взаємопов'язані чинники. Традиційні методи надання допомоги в більшості своїй можуть бути використані і для профілактики.

Консультування  як технологічний спосіб вирішення  соціальних проблем засудженого - це процедура, часто використовувана в соціальній роботі, в медичній, юридичній практиці фахівцями різних напрямків з метою орієнтації засуджених шляхом рад, вказівки на альтернативні форми надання допомоги, у визначенні цілей та забезпеченні необхідною інформацією. Вирішення багатьох проблем в практиці соціальної роботи вимагає насамперед інформаційного обміну з багатьма фахівцями: лікарями, юристами, психологами, працівниками міських служб та установ. Утвердження і суспільне визнання соціальної роботи як важливої ​​підгалузі соціального захисту населення багато в чому визначаються посиленням ролі фахівців соціальної роботи в якості консультантів.

Консультування - це вид  соціальної роботи, в ході якого  фахівець соціальної роботи допомагає клієнту вивчити і зрозуміти суть існуючої проблеми і запропонувати різні варіанти, які можуть бути використані для її вирішення.

За формою розрізняють  групове та індивідуальне консультування, за змістом - конкретне і програмне. У практиці соціальної роботи знаходять застосування всі форми і види консультування, а відповідно з виникаючими проблемами може бути використано і їх поєднання.

Технологія  соціального консультування включає  в себе певні етапи :

- Встановлення контакту - на ньому фахівець представляється засудженому, роз'яснює свої професійні можливості і отримує будь-які дані про самого засудженого;

- Збір інформації - тобто  з'ясування суті проблеми засудженого;

- Визначення бажаного  результату - тобто з'ясування, яким  засуджений хоче стати або, що повинно змінитися в його житті, коли проблема вирішитися тим або іншим чином;

- Визначення варіантів  вирішення проблеми - консультант  повідомляє засудженому можливі  способи вирішення проблеми, виділяє  доступні з них і характеризує  реально здійсненні;

- Узагальнення  результатів взаємодії - обговорення  отриманих клієнтом рекомендації  та завдань щодо їх виконання;

- Контроль за виконанням - для здійснення контролю фахівець  встановлює терміни виконання.  Якщо у вказані терміни бажаний  результат не буде, досягнутий консультування продовжиться. Починаючи з другого етапу, воно може циклічно повторяться.

Соціальне посередництво - направлено на досягнення згоди між  соціальними суб'єктами для вирішення  соціальних проблем та надання допомоги соціальному об'єкту - клієнтові соціальної роботи, в нашому випадку - засудженому. Для вирішення соціальних проблем об'єкта можна залучати кілька суб'єктів, здатних надати необхідну допомогу.

У пенітенціарній соціальній роботі посередництво реалізується в різних формах: правове, психологічне, соціальне. Особливо необхідно педагогічне посередництво, технологія якого включає в себе наступні етапи: бесіда із засудженим з метою з'ясувати його суть і причини його соціальної проблеми; розробка програми або плану соціально - корекційної взаємодії між засудженим і проблемним середовищем; реалізація розробленої програми або плану, передбачається участь усіх зацікавлених сторін.

Соціальна корекція - це діяльність соціального працівника з виправлення  тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального плану, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стандартам.

Соціальна корекція може здійснюватися в різних напрямках: відновлення - передбачає відтворення  тих якостей засудженого, які  переважали до появи відхилення; компенсування - посилення тих якостей і тієї діяльності засудженого, які можуть замінити втрачені в результаті яких-небудь порушень; стимулювання - активізація позитивних якостей засудженого, формування певних ціннісних орієнтацій, установок окремих клієнтів, створення позитивного емоційного фону, відносин у мікросоціумі; виправлення - заміна негативних властивостей, якостей засудженого позитивним[5].

Соціальна терапія  як технологія пенітенціарної соціальної роботи. Соціальний працівник у процесі  роботи з засудженими або соціальними групами засуджених постійно стикається з їх соматичними та психологічними проблемами, тому йому необхідно володіти основними терапевтичними і практичними методами, застосовуваними психотерапевтами. Це допомагає йому виявити внутрішні чинники розвитку людини, причини і мотивацію його поведінки. На першому етапі контакт соціального працівника із засудженим здійснюється у вигляді терапевтичного консультування, бесіди або ради. Для надання першої допомоги він повинен сам проводити терапевтичну роботу або організовувати її спільно з іншими фахівцями. Якщо ж виявлені серйозні відхилення у здоров'ї пацієнта, то соціальний працівник рекомендує звернутися до лікаря або психотерапевта для більш повного проведення необхідного лікування.

У зв'язку з перспективами розвитку виправної системи перед соціальними працівниками відкривається широке поле діяльності , що охоплює різні етапи роботи з злочинцями. На них лежить обов'язок оповіщати громадськість про проблеми в області відправлення кримінального правосуддя і стимулювати зміни у ставленні суспільства до засуджених як категорії громадян[1].

ІІ.

У нашій країні виконання покарання у вигляді позбавлення волі здійснюється у виправних закладах, до яких відносяться виправні колонії, виховні колонії, тюрми і лікувальні виправні заклади, що складають пенітенціарну систему. Основним видом виправних закладів є виправні колонії, в яких відбувають покарання понад 90% від загального числа засуджених до позбавлення волі.

Уже сама назва  цих закладів - "виправні" - відображує головну мету, а саме: перебування в них людей, які скоїли злочин, і їх виправлення. Ця мета продиктована насамперед соціальними мотивами, а саме потребами суспільства в безпечних умовах життєдіяльності, реальній можливості реалізації прав і свобод особистості. Але соціальний аспект злочинності неминуче висуває і педагогічну проблему - виховання людини, яка скоїла злочин. Суть такого виховання полягає в зміні соціально-моральних орієнтацій і установок, засвоєння схвалюваних суспільством цінностей. Це зумовлює соціально-педагогічний характер виховної роботи із засудженими у виправному закладі.

Особливістю цієї роботи є те, що вона здійснюється колективним суб'єктом - всіма співробітниками виправного закладу, тими, які безпосередньо займаються виховною роботою, а також тими, які здійснюють інші функції, що забезпечують життєдіяльність закладу[14].

Необхідність  концентрації зусиль суб'єктів виховної роботи у виправних закладах, оптимізації їх діяльності, визначення системи виховних алгоритмів ставить завдання технологізації всього виправного процесу, тобто розробку технологій, що забезпечують найбільш ефективне виправлення засуджених.

Мета виправлення  є домінуючою у попередженні скоєння  нових злочинів. 
Згідно із тлумачним словником, "виправити" - значить (когось) зробити кращим, звільнити від якихось недоліків. Виникає питання, що саме слід виправити в людині, щоб вона не скоювала злочинів? Злочин - це результат неправослухняної поведінки людини, яка порушує прийняті норми співжиття.

Якраз неправослухняна поведінка приводить людину в місця позбавлення волі, де вона стає об'єктом виховного процесу, метою якого є виправлення. Це означає, що виправленню повинна підлягати насамперед поведінка людини: неправослухняну поведінку слід виправити до меж правослухняної. Отже, технологічний ланцюжок виправної діяльності повинен завершуватися правослухняною поведінкою засудженого, а основні ланки складатися із процесу виховання правослухняної поведінки.

Виховна робота із засудженими - це діяльність адміністрації виправного закладу, освітніх, культурних й інших організацій, громадян, самодіяльних організацій засуджених, що формують правослухняну поведінку шляхом морального, трудового, фізичного та інших напрямів виховного впливу, підвищенням освітнього і культурного рівня засуджених.

Найважливіше  значення для правильної організації  виховного процесу у виправному закладі має головний принцип педагогіки - принцип природодоцільності. Із цього принципу можна вивести важливий аспект організації виховної роботи - це стимулювання об'єкта виховання. Будь-який вихователь повинен виходити з того, що виховуваний є саморегулюючим біосоціальшш механізмом, який функціонує залежно від потреб особистості.

До засуджених, які є об'єктом виховного процесу, можуть застосовуватися стимулюючі технології. їхня сутність полягає в тому, що вони повинні встановлювати чітку залежність реалізації потреб і бажань засуджених від їхньої правослухняної поведінки. Стимулювання правослухняної поведінки - це реагування адміністрацією виправного закладу негативними і позитивними стимулами на поведінку засуджених адекватно до цілей їх виправлення[7].

Позитивний  стимул - це реальне чи можливе реагування адміністрацією пенітенціарного закладу  на поведінку засудженого у формі  заохочення, що приносить для засудженого бажані наслідки. Негативний стимул - це реальне чи можливе реагування у формі покарання, що дає негативні наслідки для засудженого. Негативні стимули є негативними лише умовно, тому що поряд з позитивними стимулами вони використовуються з метою розвитку особистості.

Система стимулювання діє найбільш ефективно через  раціональну диференціацію засуджених залежно від ступеня їх спротиву виховному процесу.

За цим критерієм  можна виділити такі категорії засуджених:

а) легко піддаються виховному впливу, усвідомлено виконують вимоги режиму;

б) піддаються виховному впливу за певних умов: наявності  системи заохочень і покарань, використанні методів психологічного впливу і т.ін.;

в) важко піддаються виховному впливу, мають стійкі антисоціальні звички, що вимагають посиленого контролю зі сторони адміністрації виправного закладу.

Після прояву в поведінці засуджених особистісних якостей їх слід диференціювати за цими трьома групами з наступним  створенням для кожної групи адекватних умов відбування кримінального покарання. Практика свідчить, що поділ засуджених на загони з різними умовами утримання залежно від їхньої поведінки найбільш ефективно стимулює правослухняну поведінку.

Гнучка система  переведення із загонів з більш  м'яким режимом і навпаки створює для засуджених перспективу поліпшення умов відбування покарання і коригує їхню поведінку.

Для здійснення процесу стимулювання засуджених необхідні  такі обов'язкові компоненти; наявність  у засуджених потреб; реальна перспектива задоволення потреб; система педагогічних стимулів, що коригують поведінку; система залежності можливостей у задоволенні потреб від правослухняної поведінки[3].

Крім стимулюючих  технологій виправлення засуджених як перспективний напрям можна назвати  розробку демократичних технологій, читехнологій співробітництва працівників виправних закладів із засудженими.

Співробітництво повинно відбуватися при вирішенні  різноманітних завдань, що стоять перед  закладом, - управлінських, господарських, виховних.

Саме в цій  площині відбувається поєднання інтересів вихователів і виховуваних та створюється сприятливий для виправлення соціальний клімат, без якого практично неможливо досягнути позитивних результатів у виправній діяльності.

Досить перспективним  напрямом є технології безперервної освіти у виправному закладі, що передбачають організацію освітнього процесу не лише в обсягах середньої школи чи ПТУ, а й і в обсягах вищого навчального закладу.