Адвокатура України

ТЕМА 2. Загальні принципи організації інституту адвокатури та проблеми розвитку адвокатури України

1. Визначення загальних принципів організації адвокатури.

2. Загальні принципи діяльності адвокатів.

2.1. Верховенства  права та законності.

2.2. Незалежності.

2.3. Конфіденційності.

2.4. Уникнення конфлікту  інтересів.

3. Проблеми розвитку  адвокатури України.

№1

Словник іншомовних слів тлумачить слово "принцип" як:

1)  центральне  пояснення, особливість, покладену  в основу створення або здійснення  чого-небудь;

2)  внутрішнє  переконання, погляд на речі, які  зумовлюють норми поведінки;

3)  основу якого-небудь  пристрою, приладу3.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає принцип як:

1)  основне вихідне  положення якої-небудь наукової  системи, теорії, ідеологічного напрямку і т. ін.;

2)  особливість, покладену в основу створення  або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось4.

VIII Конгрес ООН щодо запобігання злочинам, який відбувся у Нью-Йорку у серпні 1990 р., прийняв "Основні положення про роль адвокатів". У цьому документі вперше на світовому рівні було закріплено основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності. В "Основних положеннях" викладено найзагальніші принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності юристів.

З "Основними положеннями" узгоджуються "Стандарти незалежності юридичної професії", прийняті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р. (далі — "Стандарти").

Крім того, окремі принципи організації та діяльності адвокатури викладено в цілій низці міжнародно-правових документів: Резолюції 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 р., Рекомендації К (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981р., Рекомендації К (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 р.; Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятому в жовтні 1988 р.; Рекомендаціях К (2000) 21 Комітету міністрів державам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.

Загальними принципами утворення, організації і функціонування адвокатури на підставі "Основних положень", "Стандартів" та інших зазначених вище документів є такі.

1.  Всезагальність  права займатися адвокатською  діяльністю.

2.  Наявність  професійної підготовки.

3.  Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури.

Принцип всезагальності права займатися адвокатською діяльністю

Першим загальним принципом організації інституту захисників у кримінальних справах слід, звичайно, назвати всезагальність права займатися адвокатською діяльністю.

Цей принцип розкривається в пункті 10 "Основних положень", який проголошує, що обов'язком урядів, професійних асоціацій адвокатів і навчальних інститутів є забезпечення відсутності дискримінації при допущенні осіб до адвокатської практики або до продовження практики за ознаками раси, кольору шкіри, статі, етнічного походження, релігії, політичних та інших поглядів, наявності власності, місця народження, економічного або іншого становища.

Згідно з принципом всезагальності права здійснювати адвокатську діяльність відповідні національні законодавчі акти не містять у собі ніяких обмежень до осіб щодо можливості здійснювати свою діяльність.

Принцип наявності в адвоката професійної підготовки

В Україні згідно із Законом "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та склав Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, державної безпеки, державного управління. Не може бути адвокатом і особа, яка має судимість.

В Україні також існує організація, яка займається визначенням рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю. Указом Президента України від 5 травня 1993 р. відповідно до Закону "Про адвокатуру" було затверджено перше Положення по кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії створено в усіх областях країни, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі. Комісії складаються з двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата складається з 11 членів (чотири адвокати, чотири судді, а також по одному представникові від Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів, відповідних управлінь юстиції, відділень Спілки адвокатів України). Атестаційна палата розглядає заяви осіб, які бажають займатися адвокатською діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, виносить рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка бажає стати адвокатом, подає до атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури заяву, додає до неї нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту і документ, що підтверджує стаж роботи за юридичною спеціальністю або у ролі помічника адвоката терміном не менше двох років. Атестаційна палата розглядає подані документи протягом місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити проводяться усно і охоплюють запитання з різних галузей права, співбесіди, розв'язання практичних задач. Програми іспитів розробляє і затверджує Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю приймається відкритим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості членів атестаційної палати.

Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури

Цей принцип говорить про те, що адвокатам має бути надане право формувати самоврядні асоціації для представництва інтересів членів цих асоціацій, постійного навчання і перепідготовки та підтримання професійного рівня. Виконавчі органи асоціації обираються її членами і здійснюють свої функції, не допускаючи будь-якого зовнішнього втручання. Кодекси професійної підготовки адвокатів повинні розроблятися та прийматися відповідними органами адвокатури. Дисциплінарне провадження проти адвокатів має доручатися безстороннім дисциплінарним комісіям, утвореним адвокатурою, з можливістю оскарження їх рішень у суді.

Діяльність адвокатських об'єднань в Україні ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Порядок утворення адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації, ліквідації, структури, штатів, функції, права та обов'язки керівних органів об'єднань, порядок їх виборів, порядок витрачання коштів та інші питання Законом "Про адвокатуру" віднесено до компетенції відповідних адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання є юридичними особами. Вони мають свої рахунки в банках як на території України, так і за кордоном, печатку і штамп. Адвокати та адвокатські об'єднання можуть також створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки й асоціації, які виражають інтереси адвокатів, захищають їх соціальні та професійні права, розробляють методичні посібники, займаються видавничою діяльністю, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, створюють спеціальні фонди. Згідно з Положенням про порядок реєстрації адвокатських об'єднань адвокатські об'єднання та асоціації діють на підставі своїх статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України, про що інформують місцеві органи влади. У підрозділі 1.6.2 уже йшлося про провідну організацію українських адвокатів — Спілку адвокатів України.

№2

Розглядаючи моральні принципи діяльності адвокатури, у науковій літературі звертають увагу на проблему вибору справ і поняття законних інтересів, нерозголошення таємниці довірителя і проблему взаємної довіри, межі процесуальної самостійності захисника, об'єктивність захисту, проблему вибору засобів і методів захисту. Т.В. Омельченко, спираючись на Правила адвокатської етики, визначає такі основні принципи діяльності адвокатів:

•  незалежність;

•  дотримання законності;

•  домінантність інтересів клієнтів;

•  неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами;

•  конфіденційність;

•  компетентність і добросовісність;

•  чесність і порядність;

•  повага до адвокатської професії;

•  культура поведінки;

•  обмежене рекламування діяльності адвокатів29. Однак ці принципи стосуються лише одного аспекту

О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук визначають такі принципи діяльності адвокатури:

•  незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій;

•  законність адвокатської діяльності;

•  дисциплінарне провадження в адвокатурі;

•  оплата праці адвоката.

Частина перша статті 4 Закону України "Про адвокатуру" проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Отже, загальними принципами діяльності адвокатів слід визнати такі.

1.  Верховенство  права.

2.  Незалежність  адвокатів у процесі виконання  ними своїх функцій.

3.  Гуманізм.

4.  Додержання  адвокатами норм професійної  етики.

5.  Наявність  спеціального дисциплінарного провадження щодо адвокатів.

6.  Оплатність  роботи адвокатів.

Принцип верховенства права

Згідно зі статтею 8 Конституції України в нашій країні визнається і діє принцип верховенства права. Цим Основний Закон створив належні умови ефективного захисту прав і свобод людини, затвердив, що національне законодавство не повинно суперечити природним правам людини, зокрема на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо.

Верховенство права в діяльності адвокатів означає, що останні мають надавати допомогу своїм клієнтам законним способом, домагатися додержання саме тих прав людини та основних свобод, які визнані національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону (п. 13 "б", 14 "Основних положень"). У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, чи іншим чином умисно сприяти їх скоєнню клієнтом чи іншими особами.

Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному законодавству, Правилам адвокатської етики.

Очевидно, що адвокат, захищаючи права та законні інтереси громадян, виконуючи важливу соціальну функцію і допомагаючи державі у зміцненні законності, сам повинен дотримуватися вимог закону.

 

Принцип законності

Законність адвокатської діяльності визначається тим, що допомогу своєму клієнту адвокат повинен надавати винятково законними способами, додержуватися дотримання тих прав і свобод людини, що проголошені у Конституції України, визначені чинним законодавством і міжнародноправовими актами, ратифікованими Україною. Законні способи захисту — це засоби, які застосовуються відповідно до закону з метою з’ясування усього, що свідчить на користь підзахисного, що спростовує його обвинувачення чи пом’якшує його відповідальність.

Принцип незалежності

Принцип незалежності адвокатської діяльності полягає в забезпеченні таких умов виконання професійних прав і обов'язків адвоката, які б забезпечували його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Адвокат зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, які б применшували його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться із законними інтересами клієнта й перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

Принцип конфіденційності

Додержання принципу конфіденційності є необхідною та найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливо належне надання правової допомоги. Отже, збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта й тих осіб, кого ця інформація стосується. 
Конфіденційність певної інформації, яку охороняють правила ст. 4 Закону України "Про адвокатуру" може бути скасована тільки особою, заінтересованою в її додержанні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі. 
Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в разі допиту його в установленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охопленого предметом конфіденційної інформації. 
Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею. 
Адвокат (адвокатське об'єднання) зобов'язаний забезпечити такі умови зберігання документів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що є в його розпорядженні й містять конфіденційну інформацію, які розумно виключають доступ до них сторонніх осіб. 
Принцип конфіденційності тісно пов'язаний з принципом адвокатської таємниці. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадяни або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення своїх професійних обов'язків. Дані досудового слідства, що стали відомі адвокатові в зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні в розголошенні відомостей досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Адвокату, помічникові адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань заборонено розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, й використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.