Правовідносини як складовий елемент механізму правового регулювання

РОЗДІЛ 1: ПРАВОВИЙ НІГІЛІЗМ ЯК ОБ’ЄКТ ТЕОРЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Правовий нігілізм  як юридично-філософська категорія:  його соціальний зміст і форми прояву.

“Нігілізм” /від лат. ніщо, нічого/ - огульне заперечення історичних цінностей, культурних надбань світового та вітчизняного характеру, створених людством, негативне ставлення до національної культури, моральних, політичних, юридичних цінностей. Його можна розглядати як гуманітарну цінність, що має універсальне значення і характеризується глобальним метафізичним запереченням існуючих норм.

Починаючи з середини ХІХ  ст. проблема нігілізму виходить на перше місце серед найважливіших  проблем західноєвропейської філософської та літературно-критичної думки. А.Шопенгауер ідейно підготував грунт для появи  нігілізму, створивши теорію песимізму  як попередню форму нігілізму. Ф.Ніцше, один із найбільш досвідчених і послідовних фундаторів нігілізму, розглядав А.Шопенгауера як свого попередника, вважаючи внутрішньо пов’язаними песимізм і нігілізм. Досліджуючи тенденції розвитку нігілізму, він прогнозував «вибух нігілізму» в двох наступних століттях. Він пов’язував виникнення й існування нігілізму з занепадом християнської релігії та моралі. Заперечуючи гуманний смисл християнських цінностей, Ф.Ніцше вважав, що нігілізм - це є стан в суспільстві, коли «вищі цінності втрачають свою цінність». Тобто, нігілізм  з’являється там i тоді, де і коли занепадають релігії чи їх замінники, сурогати. Він з’являється у всіх своїх різновидах лише за відсутністю віри в Вищий Розум чи Бога, адже нігілізм і Бог,  або ж Вищий Розум – несумісні». Можна констатувати, що, з точки зору Ф.Ніцше, філософський нігілізм означає такий стан суспільства, коли заперечуються всі вищі, фундаментальні, вікові цінності, коли тисячолітні міфи і взагалі життя та всякі ідеали втрачають смисл. Такий стан, як правило, характерний для перехідних епох, суспільств, держав. [24, c.316]

Розрізняють “філософський нігілізм” /Німеччина/, “соціально-політичний нігілізм” /Росія/, “естетичний нігілізм” /Франція. Як явище соціально-політичного  характеру нігілізм багатоликий: політичний, моральний, юридичний, ідеологічний тощо в залежності від того, в якій сфері життєдіяльності людей  заперечуються чи недооцінюються політичні, правові, моральні та інші цінності.

Але юридичний нігілізм - явище набагато складніше, і його не можна пояснити лише примітивними ідеологічними характеристиками радянських часів. Він існує як елемент, риса, властивість суспільної свідомості, суспільних відносин, і, водночас, як елемент  самосвідомості, психології. І тому виявляється не тільки у рівні  правової та політичної культури, а  й у буденних поглядах та поведінці  людей, класів, соціальних груп, суспільства  в цілому, в їхніх мотиваціях, вчинках традиціях, способі життя, укорінених у психології населення  з часів тоталітаризму певному  типі розуміння юридичного досвіду. [35, c.117]

Центральне місце в структурі  юридичного нігілізму належить правовому  нігілізму. З точки зору філософії  права,  його треба розглядати як наукову категорію, феномен суспільного  життя, що відображає певний стан юридичної  життєдіяльності суспільства і  характеризується відверто негативним ставленням до права, ігноруванням юридичних  цінностей, можливостей правового  регулювання суспільних відносин та перебільшенням ролі інших неюридичних  цінностей і чинників - моралі, політики, релігії тощо. Це є напрямок  у  соціально-політичній та юридичній  думці і поведінці людей, що  заперечує соціальну цінність права, ідею верховенства права i правової держави  взагалі, вважає право найменш досконалим способом регулювання суспільних відносин . Тобто, правовий нігілізм проявляється у зневажливому ставленні до права, з одного боку, а з іншого, перебільшує роль політичного втручання в життєдіяльність суспільства. Він відображає певний стан розвитку та функціонування юридичного фактору в суспільстві, особливо у перехідну епоху. Тому зміст категорії  правового нігілізму  має ту особливість, що він поєднує в собі загальнолюдські характеристики, що мають (і  можуть мати) місце в будь-якій країні, a з іншого, має конкретний юридичний  /антиюридичний/ зміст. “Правовий нігілізм, - визначає В.Головченко, є крайній прояв правового невігластва,… антипод правової культури,…породжує правопорушення навіть кримінального характеру. ” [35, с.121-122]

Правовий нігілізм має  широкий діапазон виявлення: від  байдужого ставлення до права (правового  регулювання суспільних відносин)  до повної зневіри в право чи галузі права, норми права. Він має величезні  можливості змінюватись, модифікуватись, пристосовуватись до різних обставин у часі і просторі. Правовий нігілізм має різні форми існування та прояву, причини й джерела відтворення.

Важливою формою прояву правового  нігілізму є повсюдне, масове невиконання  законів, видання суперечливих, взаємовиключаючих  законів, юридичних приписів, коли суб’єкти (громадяни, посадові особи, державні органи, громадські організації) не співставляють  свою поведінку з вимогами правових норм і намагаються жити за своїми власними «законами», «правилами». «Правовий нігілізм виявляється часом і в побіжному конструюванні законів, у спробах закласти в них норми, реальне здійснення яких не відповідає умовам життя». [34, c.19]

Поширеною формою прояву правового  нігілізму є “війна” між парламентськими  та урядовими постановами, “війна”  бюджетів, цін, повноважень тощо. За таких умов не може нормально функціонувати  жоден з демократичних інститутів влади.  Крім   того, часто   підзаконні акти стають “надзаконними”, наспіх прийняті закони, погано синхронізуються, логічно не вписуються у правову  систему. Водночас значні пласти суспільних відносин, що не охоплені правом, хоча мають величезну потребу в  правовому регулюванні . Але не має значення, чому не виконується закон. Це певний саботаж, тобто такий стан, коли закон стає умовним поняттям. Таке становище можна пояснити вкрай низьким рівнем правової та політичної культури, деформованою правосвідомістю, а також станом загальної безвідповідальності. Так створюються сприятливі умови для різного роду ділків щодо незаконного перерозподілу матеріальних благ і духовних цінностей.

Джерелом  правового нігілізму є правовий вакуум, тобто такий стан, коли цілі сфери життєдіяльності суспільства  не врегульовані правом і потребують нормативно-правової регламентації. Даний  термін найбільш доцільно вживати при  характеристиці стану правової культури в умовах перехідного періоду, а  також при аналізі нових галузей  права (законодавства) і правових інститутів. Правовий вакуум не є причиною існування правового нігілізму, але за певних обставин може перетворюватись у джерело відтворення правового нігілізму. [20, c.113]

Право, як соціальний феномен, не може існувати поза суспільством і у відриві  від нього. Як регулятор людської поведінки право міняється разом  із змінами у суспільстві, але  воно не завжди співпадає з цими змінами. Воно або відстає від  запитів суспільства, або їх випереджає. В обох випадках це явище небажане, оскільки в ідеалі всі запити суспільства  повинні відображатись і врегульовуватись правом своєчасно. Розрив між необхідним і бажаним завжди виступає джерелом відтворення правового нігілізму.

Причиною  існування і джерелом відтворення  правового нігілізму є так  званий “юридичний романтизм” (юридичний  ідеалізм), що також характеризується низьким рівнем правової культури. Якщо правовому нігілізму властива недооцінка права, то юридичному романтизму - переоцінка ролі права у вирішенні будь-яких проблем. Перебільшення ролі закону - це теж певна деформація правосвідомості, абсолютизація тільки права і недооцінка інших чинників регулювання суспільних відносин. Складається враження, що достатньо прийняти закон, і всі проблеми уже вирішені. Так, український парламент прийняв багато різних законів різної якості,  але вони можуть працювати позитивно лише тоді, коли всі інші фактори будуть відповідати цим законам – економічні, політичні тощо. Особливу роль відіграє сьогодні економіка, яка може гарантувати виконання прийнятих законів. Але на право не можна покладати не властиві для нього функції. Воно може вирішити тільки те, що знаходиться в межах його повноважень і в нерозривній єдності з іншими чинниками. Чуда не буває, адже закони можна прийняти будь-які, але потім швидко наступає розчарування. Юридичний романтизм і правовий нігілізм в однаковій мірі заважають розбудові правової держави. [22 c.12 – 13]

Формою прояву правового нігілізму  є порушення прав людини, особливо таких, як право на життя, на честь, гідність, власність, безпеку, здоров’я, соціальні  права, що пов’язані із забезпеченням  гідного людини рівня життя. В  Конституції України сформульовані  основні права і свободи людини, розроблений механізм їх забезпечення та практичної реалізації. Людина визнається вищою цінністю, і тому захист її прав та свобод оголошується вищою  метою держави. Але на сьогодні ми ще маємо факти неповаги до людини, зневажливого ставлення до її гідності, потреб та інтересів, що успадковано  від радянських часів. Тодішня тоталітарна  держава формувала у громадян патерналістсько-інфантильний тип  свідомості, що зберігся у певної частини  населення й понині. Громадяни  були фактично вилучені із суспільно-політичного життя і чекали команди “зверху”. [13, c.245]

Таким чином, можна констатувати, що юридичний нігілізм має сьогодні  широкий діапазон і різноманітні форми існування: від відверто кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних. Він носить демонстративний, агресивний та зухвалий характер, є глобальним, масовим  і охоплює всі сфери суспільного  життя та всі владні структури. Зливаючись із політичним і моральним, володіючи  значним руйнівним потенціалом, юридичний нігілізм гальмує процес розбудови правової держави, формування основних засобів та механізмів становлення  правової культури.

1.2 Ґенеза ідеї правового  нігілізму в історичному контексті  та правовому просторі України.

Ми з’ясували, що таке правовий нігілізм, його причини та форми  існування, джерела, що підживлюють  та відтворюють його. Але він існує  не взагалі, а має конкретні форми  прояву, що залежать  від багатьох факторів: економічних, соціальних, культурних та інших. На формування правового нігілізму  найбільшою мірою впливає історичне  оточення, в якому існувала та чи інша держава. Історичний контекст має  вирішальний вплив на зміст правового  нігілізму, визначає його специфіку  і передбачає конкретні шляхи  боротьби з ним. Історичний контекст має як позитивний, так і негативний вплив, визначається як вітчизняним, так  і зарубіжним досвідом.

Для того, щоб зрозуміти  перспективи і напрямки правового  прогресу необхідно усвідомити коріння  минулого соціального, політичного, правового  впливу на сучасність. “Майбутнє правового  розвитку суспільства багато в чому залежить від минулого культурного  розвитку суспільства, тобто майбутнє правового розвитку, зокрема, неможливо  передбачити без усвідомлення його минулого – вважає В.Селіванов. Сучасне  право є відтворенням колишніх людських стосунків, юридичних відносин у  нових історичних умовах і нових правових формах”. Щодо права минулої епохи, то воно не зникає безслідно, а продовжує вести своє життя в нових умовах, як успадкована правова культура. [28, c.14]

Протягом століть українська держава перебувала у правовому (та безправовому) полі різних імперій  – польської, литовської, російської. Будучи під впливом литовської культури, українська державність розвивала  демократичні традиції, свою культуру; знаходячись у польській залежності, розвиток української державності  і культури зупинився; знаходячись  під впливом російської імперії  – культура, рівень демократії деградували  від європейськості до азіатчини. Це пов’язано з особливостями російської державності, “яка не мала громадянського суспільства, у якій панував жорстокий  авторитаризм, всевладдя бюрократичного насильства, правовий нігілізм, готовність частини суспільства обожнювати диктатуру і вождів” [8, c.32].

Одним з важливих проявів, джерел поширення  та відтворення правового нігілізму  було переконання про неминучий  антагонізм і навіть повну несумісність права і моральності. Крайнім  проявом цього моралізованого антилегізму  був правовий нігілізм Л.Толстого. “Право! Що ж називається цим дивним словом? – розмірковував Л.Толстой –  Якщо розглядати не з наукової точки  зору, а по загальному усім людям  “здоровому глузду” визначити те, що  дійсно мається на увазі під  словом “право”, то відповідь на запитання  про те, що ж таке право, буде дуже простою і ясною: правом в дійсності  називається влада на дозвіл, що надають володарі самі собі, примушуючи людей, над якими вони мають владу, робити все те, що їм вигідно.

Право державне – право відбирати у  людей продукти їх праці, послати  їх на вбивство, що називається у  них війнами. Право громадянина  – є право одних людей на власність землі, на тисячі і десятки  тисяч десятин і на володарювання  знаряддями праці, продавати свою працю  і своє життя, вмираючи від голоду і нужди тим, хто володіє землею і капіталами. Кримінальне право  – є право одних людей посилати, засилати людей, вішати усіх, кого вони вважають за потрібне… Насправді  все дуже просто: є примушувачі  і примушені (насильники і ті, кого насилують), і насильникам хочеться виправдати своє насилля” .

Як  видно, Л.Толстой, ототожнював право  з піднесеною до закону волею тих, хто мав владу, (був прихильником вульгарного правового позитивізму  або ж правового нігілізму) і  не розумів того, що право може бути таким феноменом, який передує державі  і обмежує її владу. Л.Толстой  вважав, що народ словом “право”  не користується, а ототожнює його виключно з насиллям, і на цій  підставі дійшов висновку про повне  заперечення права на користь  моральних ідей. Треба жити не по закону, а по совісті – такий  вихідний імператив його світоглядного  вчення. Юридичну науку він розглядав як брехливу, навіть більше, ніж політична економія, і називав її “базіканням” про право”. У 1904 році, даючи відповідь американській газеті, Л.М.Толстой стверджував, що в результаті зусиль західних держав виникли конституції і декларації про права людини, які були непотрібними: це був неправильний  і хибний шлях (шлях, що веде до омани). Юридичну науку він кваліфікував як брехливу. Якщо систематизувати всі висловлювання письменника про право, правосуддя, юридичні професії і юридичну науку в цілому, то воно зводиться до суцільного звинувачення: “право - це тяжкий обман”. Закон і совість для письменника - це альтернатива: жити треба не по праву, а по совісті.

  Американський дослідник суспільствознавства  в Росії А.Валицький прийшов  до висновку про те, що “праву  в Росії не поталанило”: воно  заперечувалось під різним приводом: в ім’я самодержавства чи анархії,  в ім’я Христа чи Маркса, в  ім’я вищих духовних цінностей  чи матеріальної рівності” [8, c.25].