Правовий статус уповноваженого з прав людини Європейського Союзу

Важливою і  поширеною формою діяльності омбудсмана в багатьох країнах є право законодавчої ініціативи, яке дозволяє йому вносити пропозиції до парламенту або до уряду про зміни і удосконалення законів, прийнятих на їх нормативно-правових актів в області прав і свобод людини. Крім того, в деяких країнах омбудсмен наділений правом подавати скарги до Конституційного Суду(Іспанія, Австрія, Португалія та Інші).

На основі досвіду  країн із розвиненими системами  контролю, де за наявності органів  адміністративної юстиції виникає  потреба в публічно-правових засобах захисту - в інституті омбудсмана, цей Інститут був запроваджений у Російській у Російській Федерації. 26 лютого 1997р. вступив закон "Про уповноваженого з прав людини в Російській Федерації [3]. Д.Замишляєв зазначає, що законодавче запровадження інституту уповноваженого з прав людини в Російській Федерації стало важливим кроком в розвитку демократичних процесів, спрямованих на подальше закріплення статусу особи. Гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина - основних складових правової держави [4, с. 35].

Особливістю правого  механізму захисту прав людини в  РФ є одночасне функціонування інституту  Уповноваженого з прав людини у РФ і Комісії з прав людини при  президентові РФ, яка була утворена в 1993р згідно з указом президента РФ і виконує дорадчі і консультативні функції. Виходячи з наведеної вище класифікації моделей Інституту омбудсмена у світі, на думку науковців, російський Уповноважений ближче до моделі незалежного омбудсмана, хоча на відміну від країн. Де діє така модель, він не наділений сильними владними повноваженнями. Мета діяльності інституту російського Уповноваженого-забезпечення  гарантій державного захисту, прав і свобод громадян (ст. 1 ФКЗ).

Уповноважений Росії Призначається і звільняється з посади парламентом. Діяльність його спрямовується на захист прав і свобод людини і громадянина; запобігання порушенням цих прав; удосконалення національного законодавства з прав людини; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі прав людини; сприяння правовій інформованості населення.

Сфера компетенції  поширюється на органи державної  влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (ст.16 ФЗК) При виконанні своїх  повноважень наділений досить широкими правами , оскільки має право вимагати необхідні йому акти для перевірки; невідкладного прийому найвищими посадовцями держави, керівниками інших державних органів; вимагати пояснення від посадових осіб і громадян; звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина (ст.23,29 ФКЗ).

Доступ до російського  омбудсмена має кожна людина без  обмежень, що свідчить про демократичність  та доступність цього правозахисного органу.

Поширення служб омбудсмена в світі стало поштовхом до створення у 1976р. Міжнародного інституту омбудсмена, який об'єднує національні інституції більш ніж 40 державах світу, сприяє розвитку концепції омбудсмена в світі за допомогою досліджень, освітніх програм, публікацій і обміну інформацією, а також організації регіональних і міжнародних конференцій.

Досить специфічним є  Європейський інститут омбудсмена, створений 1992р. в результаті підписання Маахсріхської  угоди. Основними напрямами діяльності цього інституту є поширення та сприяння розвитку ідеї омбудсмена в Європі, підтримка наукових досліджень у цій сфері, сприяння обміну досвідом на національному, європейському і міжнародному рівнях. Членами інституту є більшість європейських інституцій омбудсмена. У жовтні 1998 р. до Європейського інституту омбудсмена було прийнято Українського Уповноваженого з прав людини.

Таким чином, омбудсмен є не лише бажаним, а й необхідним елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою в процесі перетворень у країнах, що стали на шлях демократії та верховенства права. Спільними рисами, які характеризують статус інституту омбудсмена у всіх країнах і забезпечують ефективність його правозахисної діяльності, є: відкритість, демократичність і незалежність інституції; безоплатність і доступність звернення до омбудсмена; відсутність формалізованих процедур розгляду скарг і звернень; гласність та поширення інформації про порушення прав і свобод людини в державі.

2. Специфіка правового статусу Уповноваженого з прав людини Європейського Союзу

Омбудсмен в межах ЄС покликаний допомагати не тільки окремій особі, а й виявити негативні тенденції, що мають місце у європейському суспільстві (тобто провести профілактику хвороб в організмі). Завдання його полягає у підготовці детальних рекомендацій та посиланню імпульсів центральній нервовій системі ЄС, тобто органам державної влади і європарламенту. Тобто кінцева мета - щоб через систематичну помилку, зафіксовану через скаргу конкретної особи було вирішено на користь всіх і таким чином, щоб не було шляху назад до негативів [5, с. 85].

На думку О. Марцеляка, особливо важливо, щоб у державі було верховенство закону. Та лише цього не досить, від законів вимагають справедливості. Звичайно, закон є непорушним, але парадоксально - саме ці властивості закону інколи заважають омбудсменові. Він має переконатися, що рішення, ухвалене державним органом влади, є виваженим, яке враховує всі наявні факти та інформацію. Омбудсмен спирається для виконання своєї місії не тільки на закон, а й на філософську концепцію справедливості та рівності. Важливо, що для нього немає "маленьких" або "великих" справ. І це допомагає у випадках, які не мають шансу вирішуватись в юридичному вимірі.

Омбудсмен не має права  скасувати рішення, прийняте представниками державної влади. Його право - передусім - вказати на порушення й внести пропозицію переглянути ухвалене рішення. Щодо омбудсмена українського зразка, то в інструкції про експлуатацію (Закон України "Про Уповноваженого Верховною Радою України по правам людини і громадянина") записано, що сферою його діяльності є відносини, які виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянами України, незалежно від місця їх перебування, іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, підприємствами всіх форм власності. Цей орган здійснює свою діяльність незалежно від державних організацій та посадових осіб. Кожного року Уповноважений представник ВРУ представляє доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами влади. Для здійснення своїх повноважень омбудсмен made in Ukraine формує секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок в банку, печатку. При ньому, з метою надання консультативної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини, може створюватись консультаційна рада із осіб, що мають досвід роботи в цій галузі. Так, як і звичайному серцю, омбудсмену не слід перенапружуватись [6, с. 63].

У Великобританії , як зазначає Н. Хамалева, омбудсмен одержує в  рік 800-1000 скарг, і вирішує їх всі, це пов'язано з тим, що перш ніж  попасти до омбудсмена, вони потрапляють  в парламент, і якщо вони входять  до компетенції парламенту, то на цьому  рівні вони і вирішуються, таким чином відбувається певна фільтрація потоку скарг. І для ефективної роботи омбудсмена в Україні можна і необхідно закріпити "фільтри" - парламентський, президентський, громадський (правозахисні організації на місцях), уповноважених осіб на місцях, щоб не завалювали омбудсмена дрібними справами, які можна вирішувати локально, під місцевим наркозом. Важливим питанням є визначення юридичної сили актів омбудсмена. В більшості країн сила рекомендацій ґрунтується на переконливості його доказів та особистому авторитеті. Практика свідчить, що в країнах, де на посаду омбудсмена обираються особи, що користуються довірою і авторитетом у суспільстві, його рекомендації не виконуються дуже рідко. Виконання рішень омбудсмена залежить від рівня правової культури в країні.

Рішення омбудсмена Швеції та Фінляндії носять обов'язковий  характер і вони можуть самостійно притягувати державних службовців до дисциплінарної і кримінальної відповідальності. Спираючись на дослідження Ю. Тодики, омбудсмени Австрії та Іспанії мають право клопотати перед конституційними судами цих країн про неконституційність правових актів. Таким чином, якщо брати за орієнтир загальну світову практику, то логічно, що рішення омбудсмена мають рекомендаційний характер.

Інститут омбудсмена ще дуже молодий і не має чіткої структури, функцій та багато інших моментів є досить суперечливими щодо цієї посади. Нині Уповноваженим представником ВРУ по правах людини є Ніна Карпачова, яка нещодавно відвідала слідчий ізолятор в місті Києві на предмет порушень прав підозрюваних, що там знаходяться. І, як завжди це було при Совковському "комунізмі", правопорушень, зловживань та інших негідних дій зі сторони працівників цього закладу не було помічено. Все це пов'язано із низькою правосвідомістю як державних службовців, так і звичайних громадян, але все-таки такий інститут має право на існування, щоб затверджувати стандарти, закладені у Конвенції прав і свобод людини.

Інституту омбудсмена Європейського Союзу притаманні такі якості: а) поєднання рис державного і громадянського інституту; б) демократичність; в) відсутність владних повноважень; г) нормативно не визначений характер відносин омбудсмена з іншими органами; д) авторитет у суспільстві.

Омбудсмен виконує роль балансу  між суперечливими суспільними інтересами; під його впливом державна влада стає більш чуйною до потреб і запитів членів суспільства.

Як показали дослідження  праць В. Опришка, М. Чиркина, В. Андрущука  у переважній більшості випадків інститут омбудсмена згідно з концепцією поділу влади підлеглий законодавчій владі, діє в межах парламенту і вважається його допоміжним органом, призначається парламентом, співпрацює з ним. Статус омбудсмана в різних країнах свідчить про його належність або до законодавчої, або до виконавчої гілок влади, а інколи, з позицій сучасного розуміння державотворення, він належить до контрольно-наглядової гілки влади чи виступає автономним контрольно-наглядовим органом [9, с. 34].

Теоретично вченими-дослідниками,такими як: В. Годованець, В. Погорілко, обгрунтовується, що український омбудсман являє собою модифікацію принципу поділу державної влади і займає в структурі органів державної влади самостійне місце, не належачи до жодної з класичних гілок влади і функціонуючи в режимі їх стримування і противаги. Він виступає автономним контрольно-наглядовим, правозахисним органом державної влади, що має специфічну сферу контролю – дотримання законодавства у галузі прав людини. Це свідчить про зачатки формування в Україні контрольно-наглядової гілки влади [7, с. 62].

Конституційно-правовий процес утвердження інституту омбудсмана у світі охоплює три основні етапи: перший – від початку ХVIII ст. до 30-х років ХХ ст.; другий – від закінчення Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ ст.; третій – сучасний етап.

В Україні на основі детального порівняльно-правового  аналізу існуючих у світі схем інституту омбудсмана, виокремлення як загальних, так і їх особливих  індивідуальних рис можна зробити  висновок про доцільність рецепції в нашій країні таких моделей  спеціалізованих омбудсманів, як дитячого, омбудсмана із захисту прав людей похилого віку та інвалідів, студентських та учнівських омбудсманів, військового омбудсмана.

Таким чином, у результаті аналізу спільних рис, що властиві інституту омбудсмана, сформульовано його визначення. Установлено, що специфічні риси інституту омбудсмана знайшли відбиток у порядку його формування, організації діяльності та структурі апарату. Омбудсман  виконує  завдання,  що  в цілому  можна визначити як сприяння встановленню партнерських відносин між державою, особистістю і суспільством та підтримки поновлення справедливості при взаємному примиренні сторін, що протистоять.

3. Організація діяльності і повноваження Уповноваженого з прав людини Європейського Союзу

Європейський  Союз – унікальне об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць. Держави Європейського Союзу створили спільні інституції, яким делегували частину своїх національних повноважень так, що рішення в певних сферах загальних інтересів можуть ухвалюватись демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні. Таке усуспільнення суверенітетів називають також “європейською інтеграцією”.

Поняття “Європейський  Союз” запроваджено у 1993 році в Маастрихтському договорі (або Договорі про Європейський Союз), як поєднання наднаціональної (Європейська Спільнота) і міжурядових (співпраця в галузі правосуддя та внутрішніх справ і спільна зовнішня та безпекова політика) засад, так званих “стовпів”. Лісабонська угода внесла значні корективи в структуру та механізм діяльності усіх інститутів ЄС, проте одним з головних критерієв усвідомлення правової природи цього об’єднання є аналіз історичних та нормативно-правових засад створення та функціонування ЄС.

Один з шляхів боротьби за свої права громадян ЄС — це звернення громадянина відповідно до установчих договорів до Уповноваженого з прав людини. Однак, незважаючи на комплексну правову регламентацію діяльності , Уповноважений з прав людини ЄС має досить мало активних прав, за допомогою яких він мав би можливість впливати на конкретні державні органи та посадових осіб з метою відновлення порушених прав громадян. Відповідно, дослідження правового статусу Уповноваженого з прав людини ЄС, виявлення недоліків чинного законодавства та пошук шляхів подолання таких прогалин значно актуалізується [8, с. 58].

Процес формування в ЄС демократичного євросуспільства зумовив зміну ціннісних орієнтирів подальшого розвитку, одними з яких є права і свободи людини і громадянина. Конституції країн-учасниць ЄС визнають людину найвищою соціальною цінністю, закріплюють широкий перелік прав і свобод людини і громадянина. Найважливішим завданням конституційної реформи на сучасному етапі розвитку ЄС є забезпечення прав і свобод, створення нових та удосконалення вже існуючих механізмів їх захисту.