Правовий статус уповноваженого з прав людини Європейського Союзу

Європейська Комісія (ЕК) – провідний інститут Європейських співтовариств і Європейського Союзу. Комісія втілює в собі наднаціональний початок у європейському будівництві. Якщо Європейська Рада і Рада покликані при здійсненні задач і цілей європейської інтеграції стояти на стражу обліку й узгодження національних інтересів, то Європейська Комісія, як, утім, і Європейський парламент, і Суд ЄС, покликані відбивати і захищати інтереси європейської інтеграції від яких би то ні було зазіхань на юрисдикцію і повноваження ЄС і Союзу з боку держав-членів. Про це, зокрема, говорять і установчі договори, згідно яким Комісія виконує функції стража європейської законності, домагаючись неухильного здійснення постанов як первинного, так і вторинного права.

Характеризуючи  правовий статус Комісії, її нерідко  порівнюють з урядом у суверенних державах. Це твердження вірне лише почасти. Дійсно, Комісія відіграє вирішальну роль у керуванні справами Співтовариств і у визначеній мері Союзу. Під її початком працює розгалужений адміністративний апарат. Комісія володіє власною розпорядницькою владою. Вона є розпорядником кредитів по бюджеті. Комісія грає дуже важливу роль у здійсненні законодавчого процесу. Усе це безумовно зближає Комісію з таким інститутом, як уряд у суверенних державах. Разом з тим ні по способу формування, ні по характеру здійснення своїх повноважень Комісія не являє собою аналога національному уряду. Це підкреслюється і тим фактом, що Комісія ніде в офіційних документах не іменується носієм виконавчої влади, а її повноваження по виконанню рішень здійснюються переважно на основі делегування з боку Ради.

Таким чином, запровадження в 1992 році інституту Уповноваженного Європейського Союзу не тільки супроводжувалося перебудовою інституціональної структури Співтовариств, але й дало новий імпульс для розвитку основних механізмів захисту прав особи.

ВИСНОВКИ

Демократичні  перетворення, що відбуваються в Європейському Союзі, формування громадянського євросуспільства настійно вимагають політичних, соціальних, економічних, культурних модернізацій сучасного суспільства ЄС та вдосконалення механізму влади. І одне з найскладніших завдань цієї реформи полягає в зміні взаємовідносин влади ЄС і людини, налагодженні дійового зворотного зв’язку між громадянами та представниками владних структур.

Очевидна відчуженість апарату державної влади ЄС від громадян, низька виконавча дисципліна, правовий нігілізм зумовлюють необхідність розвитку нових, демократичних інституцій, діяльність яких грунтувалася б не на традиційному захисті державних інтересів, а була спрямована на належне забезпечення прав людини. У багатьох країнах світу таким інститутом є омбудсман. Він зарекомендував себе як такий, що, по-перше, сприяє забезпеченню прав людини, по-друге, підвищує ефективність діяльності органів державної влади, їх посадових осіб.

Омбудсман являє  собою один із ключових факторів створення  гарантій демократичного розвитку суспільства  та реалізації принципу визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Його запровадження на рівні ЄС – це важливий крок у напрямку інституціоналізації демократичних процесів у соціально-політичному житті будь-якої країни.

Особлива потреба  в цьому правозахисному інституті виникає тоді, коли органи державної влади не задовольняють потрібний рівень вирішення покладених на них завдань, що зумовлює необхідність у додаткових механізмах захисту прав людини. Діяльність омбудсмана ЄС дозволяє усунути існуючі суперечності між державою і євросуспільством, легітимізувати владу, гарантувати громадянам право на “належне управління” з боку владних структур ЄС шляхом дотримання ними не тільки “букви закону”, але й “духу юридичних норм”, правил адміністративної етики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов. Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., профессора Ю.И.Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. — 2-е изд., перераб. — М.: Норма, 2005. — 1056 с.

2. Кравченко В.В. Конституційне право України : навчальний посібник / В.В. Кравченко. — [вид. 4-те, виправл. та доповн.]. — К. : Атіка, 2007. – 568 с.

3. Свод законов Российской Федерации. — 1997. — №9. — Ст.1011.

4. Замышляев Д.В. Уполномоченньый по правам человека в Российской Федерации // Конституционное и муниципальное право. — 2002. — №3. —С.35.

5. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: Монографія. — К. : Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. — 472 с.

6. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана : теорія і практика : Монографія. / О.В. Марцеляк — X. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 485 c.

7. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // А. Хальота. — Право України. — 2000. — № 3. — С. 31-34.

8. Хоманева Н.Ю. Уполномоченный по правам человека — защитник прав граждан. / Н.Ю. Хоманева. — М. — Институт государства права РАН. — 1998. — 80 с.

9. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини” // Конституційне право України: Конспект лекцій / За ред. Ю.М. Тодики. — Х. : Нац. юрид. акад. України, 1997. — С. 147-149.

10. Тодика Ю. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Ю. Тодика, О. Марцеляк. — Вісник Академії Правових Наук України. — 1998. — № 3 (14). — С. 29-33.

11. Бирюков М.М. Реформирование Европейского Совета и Совета Европейского Союза на основе принятой в 2004 г. Европейской Конституции // Государство и право. — 2005. — № 12. — С. 51-60.

12. Европейский Союз. Основополагающие акты в редакции Лиссабонского договора с комментариями — М. Инфра-М. — 2008. — 704 с.

13. Право Европейского Союза : Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. — М., Юрайт, — 2010. — 1120 с.