Джерела конституційного права

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

                                                                                       

 

                                                                             Кафедра конституційного права

                                                                          та порівняльного правознавства

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО  ПРАВА                                                                                               

 

 

                                                                                   

 

                                                                                     Студентки 2-го курсу 

                                                                                   заочного відділення 

                                                                 Лемак Г.І.                                          

                                                                                Науковий керівник:

                                                                        ст.викл. Митровка Я.В.

 

 

 

Ужгород – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ 1.Поняття, види джерел коституційного права………………………..6

1.1. Поняття  джерел  права……………………………………………………….6

1.2. Особливості джерел  конституційного права………………….…………....9

1.3. Види джерел конституційного  права………………………………………12

Розділ 2. Конституція як основне джерело конституційного  права………….15

2.1 Юридичні властивості Конституції України………………………………15

2.2. Місце і значення  Конституції………………………………………………17

Розділ 3. Закони та інші джерела  конституційного права ……………………20

3.1. Закони як джерела конституційного права………………………………..20

3.2. Підзаконні акти у сфері конституційного права………………………….22

3.3. Міжнародні правові акти у сфері конституційного права………………..23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………………28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Проголошення незалежності України поклало початок розбудови  національної правової держави. Відмова  від старої однополярної ідеології, в тому мислі і правової, закономірно  вплинула на правову систему України  та її складові елементи. Відповідні зміни  статися не тільки в правовій ідеології, а й її юридичнім практиці держави (правотворчій, правозастосовчій, правоохоронній), системі національного права  тощо.

Розвиток національної правової системи у всіх її проявах с  складним і трипалим процесом, що вимагає  належного наукового забезпечення, поміркованої апробації та виваженості  в оцінках. На жаль, сьогодні процесу  формування національної правової системи  властива тенденція до задоволення  миттєвих потреб у правовому регулюванні  тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя  цього багатогранного процесу. Як наслідок цього — правові колізії в  чинному законодавстві.

Основною структуроутворюючою ланкою правової системи є система права. Саме система права як структурно організований вплив права на суспільні відносини визначає особливості конкретної національної правової системи. Система права є історичним утворенням. Кожному історичному типу права була притаманна своя система права, свій поділ на системні підрозділи. Так. у римському праві існував поділ права на приватне і публічне, ранньофеодальне право поділялося на денне, церковне, доменіальне та міське право. В СРСР, окрім визнаної ієрархічної системи права, яка проявлялася в поділі на галузі, інститути та норми права, актуальною була проблема співвідношення загальносоюзної (федеративної) та республіканської (на рівні суб'єктів федерації) систем права.

У зв'язку з чітко вираженими інтегративними функціями галузі конституційного  права постає проблема розмежування цієї галузі з іншими галузями права. Загальновизнаними критеріями диференціації  галузей права є предмет і метод правового регулювання. Дійсно, ці критерії дають уявлення про «кордони» між конституційним правом та адміністративним, цивільним, кримінальним та всіма видами процесуального права. Але поглиблення процесів диференціації та інтеграції в сучасній системі національного права стало причиною закономірного збільшення комплексних галузей права та міжгалузевих інститутів. Окрім того, системі права властиві стабільність і динамічність її несучого ядра — структури елементів. Збереження основного каркасу профілюючих галузей права не виключає постійної ротації її вторинних елементів, які змінюються як за якісними, так і за кількісними показниками: окремі галузі втрачають своє самостійне значення (колгоспне право), натомість утворюються нові галузі права (екологічне право), підгалузі права трансформуються в самостійні галузі права (господарське право), з'являються нові комплексні утворення в рамках системи права.

Вирішення поставлених питань має не тільки важливе загальнотеоретичне, а й практично-прикладне значення щодо проблем вдосконалення національної системи законодавства, оскільки законодавча  діяльність потребує всебічно розвинутої фундаментальної теорії системи  права, яка б дозволила уникнути недоліків та прорахунків у чинному  законодавстві.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Мета курсової роботи: Особливо важливим видається дослідження теоретичних проблем системи конституційного права України, яка, будучи елементом національної правової системи, має об'єктивний вплив на конституційне законодавство.

Дослідження системи конституційного  права України значною мірою  перебуває під впливом доктрини системи радянського соціалістичного  права, досліджень загальної теорії права щодо системи права та її складових елементів, а останнім часом — і під впливом положень зарубіжної правової науки щодо розмежування системи права на приватну та публічну, матеріальну та процесуальну підсистеми. На практиці маємо модель визначення системи конституційного права України, в основі якої лежить поняття системи права, прийнятого в теорії держави і права із зазначенням, що конституційне право є галуззю публічного права. Ця модель свідчить на користь єдності права, але не завжди дозволяє ідентифікувати конституційне право в системі інших галузей права.

Тому у роботі необхідно  розглянути фактори, які виділяють  конституційне право від інших  галузей права та спробувати вирішити проблеми, які стоять перед галуззю.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• визначення поняття, видів та особливостей джерел конституційного права;
• встановлення місця і ролі Конституції як основного джерела конституційного права;
• з’ясування особливостей законів, підзаконних актів та міжнародно-правових актів у сфері конституційного права.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, ВИДИ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

1.1. Поняття джерел права

Поняття «джерело права» у  юридичній науці вживаються не тільки у формальному значенні, тобто  як форма вираження права, але  також у матеріальному й ідеальному змістах. Джерелом права в матеріальному  змісті розглядається саме суспільство, його соціально-економічний, культурний розвиток, зміст суспільних відносин. Під ідейним джерелом права розуміється  правосвідомість, що грає важливу роль у правотворенні.

Термінологічні суперечки  щодо поняття джерело права ” не завжди схоластичні. Одні вчені називають нормативні правові акти, звичаї, прецеденти формами права, інші — джерелами. Але різні визначення тих самих явищ тільки підкреслюють різноманіття прояву їхньої сутності. Тому можна використовувати якось, так і інше поняття, усвідомивши попередньо зміст кожного.¹

Джерело (форма) права –  це офіційно об'єктивований акт, що містить норми права.

Про джерела права говорять, насамперед, у змісті факторів, що харчують появу і дію права. Такими виступають правотворча діяльність держави, воля пануючого класу (усього народу) і, у  кінцевому рахунку, матеріальні  умови життя. Про джерела права  пишуть також у плані пізнання і називають відповідно: історичні  пам'ятники права, дані археології, що діють правові акти, юридичну практику, договори, судові мови, праці юристів  і ін. Однак є і більш вузький  зміст поняття «джерело права», що вказує на те, чим практика керується  в рішенні юридичних справ. У  континентальних державах це в основному  нормативні акти. Договір як джерело  права має відносно невелике поширення, звичай майже не має місця, а прецедент  континентальною правовою системою відкидається.

Усе вищевикладене, у всякому  разі, доводить існування юридичних (визнаним законом) джерел. Можна допустити  і подальший розподіл. Якщо маються  право утворюючі чи первісні принципи, за значенням яких можливо установити, чи є конкретна норма правовий, то напрошується розподіл на первісні і похідні джерела. Можна також  провести розходження між джерелами, що мають примусову чи обов'язкову силу, з одного боку, і джерелами, що мають переконуюче значення, –  з іншої.

У юридичному (формальному) змісті формами (джерелами) права визнаються способи офіційного вираження, закріплення (об'єктивації) правових норм, додання  їм загальнообов'язкової юридичної  чинності.

Форма показує, яким способом держава створює, фіксує ту чи іншу норму права, у якому виді ця норма  доводиться до свідомості людей. Воля держави, виражена у виді загальнообов'язкових  правил поведінки, повинна бути викладена  таким чином, якому забезпечували  би можливість ознайомлення з цими нормами самих широких шарів  населення. Найчастіше в цих цілях  використовується нормативно-правовий акт, письмовий документ, що містить  норми права. Однак є й інші.

Юридичній науці відомі кілька видів історично сформованих  форм (джерел) права. Це правові звичаї, юридичні прецеденти, нормативні правові  акти, нормативні договори, юридичні доктрини, релігійні писання.²

Юридичний звичай – історично  сформоване правило поведінки, що міститься  у свідомості людей і ввійшло  в звичку в результаті багаторазового застосування, що призвело до правових наслідків (Закони Ману, Закони Драконта, Закони XII таблиць, Салическая правда, Руська правда). Юридичні звичаї мали місце і в перші роки радянської влади, особливо в народів Кавказу і Середньої Азії. Вони діють і в даний час, переважно в мусульманських державах.

Правовий звичай – це перша форма права, що виникла  ще в період становлення рабовласницьких  і феодальних держав. Специфіка цієї форми права полягає в тому, що в законі, іншому нормативно-правовому  акті дається посилання до діючого  звичаям, сам же звичай в акті не приводиться. Характерною рисою  звичаїв є те, що вони не утворять стрункої системи правил, не взаємозалежні  один з одним і регулюють лише окремі відносини між людьми, що ввійшли в звичку. Дія звичайного права починається там, де мовчить  закон.

Звичай – це саме древнє джерело права, та й саме право  як соціальне явище зародилося, значною  мірою, у результаті пристосування  звичаїв, їхнього коректування відповідно до інтересів імущих класів. Система  правових норм, що формуються на основі звичаїв, одержала назву звичайного права. У рабовласницьких і феодальних суспільствах звичаї санкціонувалися  рішеннями суду з приводу окремих  фактів. У ході історії звичаї поступово  витісняються іншими юридичними джерелами. Однак прогресивні передові звичаї правом підтримуються і заохочуються. В даний час звичай, хоча і незначно, але усе-таки вживається. Так, наприклад, суд, розглядаючи справу про розвід чоловіків і вирішуючи питання  про тім, з ким з батьків  залишити дітей, майже завжди схиляється на користь матері. Подібного роду рішення приймаються на основі звичаю, відповідно до якого вихованням дитини в основному займається мати. І  тільки якщо батько доведе, що мати не здатна виховувати дитини в силу своїх  фізичних чи сил, частіше, моральних  якостей, то суд залишає дитини з  батьком. Зараз зустрічається й  інший спосіб санкціонування державою звичаїв – відсилання до них у  тексті законів.³

Юридичний прецедент –  це рішення судового чи адміністративного  органа по конкретній юридичній справі, якій надається сила норми права  і є обов'язковим при наступному рішенні всіх аналогічних справ. Як джерело права юридичний прецедент виникло в рабовласницьких державах, широко застосовувався в судовій практиці при феодалізмі. В даний час юридичний прецедент розповсюджений переважно в країнах загальної правової родини, англо-американської правової родини.