Правове регулювання зайнятості населення

  При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. За рішенням місцевих Рад народних депутатів, може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.

 

 

 

 

 

 

Порядок отримання допомоги по безробіттю

 

У разі відсутності  підходящої  роботи  рішення  про  надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням  допомоги по безробіттю  приймається  державною  службою  зайнятості  за  їх особистими заявами  з  восьмого  дня  після  реєстрації  у  центрі зайнятості за місцем проживання як таких,  що  шукають  роботу,  і оформляється  наказом  центру  зайнятості,  номер  і  дата якого заноситься до КПО. З наказом про надання чи  ненадання статусубезробітного, розмір і строки  виплати допомоги  по  безробіттю, відкладення чи припинення її виплати громадянин повинен ознайомитися  під розписку  в картці  обліку  прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

 

Виплата допомоги  по  безробіттю  припиняється  або відкладається  відповідно  до  статті  30  Закону України "Про  зайнятість населення".

  Для   одержання  статусу  безробітного  з призначенням допомоги по  безробіттю громадянин  повинен   наступного  дня  після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати  до державної служби зайнятості письмову  заяву  про  надання  статусу безробітного та заяву про те, що він не має  заробітку  або  інших передбачених законодавством доходів.

 

Особи, яким  виплата  допомоги  по  безробіттю  призначається згідно з підпунктом "б" пункту  1  статті  26  та  підпунктом  "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про  зайнятість  населення",  в тому числі й ті, що займалися підприємницькою  або  індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню  заробітну  плату за останні два  місяці  роботи  за  попереднім  місцем  роботи,  а військовослужбовці, звільнені з військової  служби  у  зв'язку  із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, - довідку з військового комісаріату про розмір  і  строки  виплати  посадового окладу та доплати за військове звання.

 

Якщо у  день призначення допомоги по безробіттю громадянин  не подав довідку  про середню заробітну плату  за  останні  два  місяці роботи, а  військовослужбовець  -  довідку  про  розмір  і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання, допомога по  безробіттю  призначається у розмірі не  нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, але не пізніше шести місяців з дня  призначення  допомоги по  безробіттю,  після  чого  робиться перерахунок призначеної допомоги. У разі подання такої довідки пізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок допомоги по безробіттю не здійснюється.

Громадянам, які зареєстровані на загальних  підставах удержавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані  в установленному порядку безробітними і мають право на одержання  допомоги по безробіттю, гарантується її виплата .

 

Громадянам  України, які працювали у зарубіжних країнах, у тому числі і в країнах  СНД, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних  днів  у  розмірі  не  нижче  встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

 

Працівник державної служби зайнятості встановлює строки відвідувань центру зайнятості та ознайомлює з ними зареєстрованого громадянина, який підтверджує це особистим підписом у картці обліку відвідувань центру зайнятості. У разі відмови  від  підпису складається відповідний акт у встановленому порядку.

 

Допомога  по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за  згодою  безробітного  -  один  раз  на місяць у порядку, встановленому установами банків.

 

У разі хвороби  безробітного допускається  одержання  допомоги по  безробіттю  іншими  особами  за дорученням, оформленим у встановленому  порядку,  та  довідки  за  підписом головного і лікуючого лікаря, скріпленим печаткою.

 

Працівникам  передпенсійного  віку,  трудовий  договір  з якими було розірвано згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП  України і які мають право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку та встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий  стаж  (у тому  числі на  пільгових умовах),  за  умови їх  реєстрації  у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу,  протягом семи  календарних днів  після  звільнення  у разі відсутності підходящої  роботи  видається  за  їх  бажанням клопотання про достроковий  вихід  на  пенсію  для  подання  в місцеві органи соціального захисту населення.

 

Право на достроковий  вихід  на  пенсію  за  півтора  року  до встановленого законодавством строку  мають  особи  передпенсійного віку, яким на день вивільнення згідно з пунктом 1 статті  40  КЗпП України до досягнення пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Трудові ресурси

 

До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні -16-60 років, Канаді - 15-66, в Мексиці і Португалії - 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років.

 

У багатьох країнах, особливо тих, що розвиваються, пенсійний вік взагалі не визначено, оскільки немає пенсійного забезпечення.

 

 Частина  трудових ресурсів, що безпосередньо  залучена в суспільне виробництво, на даний час становить економічно активне населення. На нього припадає в світі майже 3/4 трудових ресурсів. Відмінність між економічно активним населенням і зайнятим у виробництві визначається як рівень безробіття. Цей показник змі-нюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення.

 

Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень роз¬витку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайня¬тих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними вида¬ми діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансо¬вою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % - у промисловості й 20 % - в сільсько¬му господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 за¬йняті в освіті, охороні здоров'я, культурі.

 

Таким чином, простежується закономірний зв'язок між структурою зяйнятості, структурою виробництва та типом країни.

Постіндустріальним  та індустріальним країнам притаманний значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високорозвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка на¬селення зайнята у невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати варіації, пов'язані з національними традиціями або політичними умовами на певний час. У цьому можна впевнитись навіть порівню¬ючи США та Японію, Індію та Китай за даними таблиці 2. Але загалом зади¬намікою галузевої структури зайнятості можна простежити зміни в галузевій структурі виробництв виробництва та перебіг в напрямі розвитку господарства окремої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку  являє деградація структури робочих  місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої  якості, і збільшення зайнятості в  торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих  проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру – виплату допомоги по безробіттю. Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані в Україні.

Так, активні  міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.

Рекомендації щодо вирішення питань,що стосуються курсової роботи:

1)Треба дотримуватись норм права законодавства.

2)Підприємства,установи,організації повинні надавати робочі місця.

3)Кожна людина має право на робоче місце і отримувати заробіток належним чином.

4)людина,яка вже працює,але не знає доки вона буде працювати повинна мати страховку,щодо отримання пільг після звільнення.

 

Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу  втрату накопиченого людського капіталу (головної складової національного  багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї  реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і  людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької  діяльності переважно  у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового  безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні  заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна  запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру –  виплату допомоги по безробіттю. Разом  з тим спостерігається тенденція  до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані  в Україні.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання  попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе  лише в районах  осередкового безробіття.

Мова зокрема йде про виплату  підприємствам, що надають роботу визначеним контингентам робочої сили, на обмеженому проміжку часу субсідій, що покривають частину заробітної платні цих працівників. Як звичай, подібні заходи використовуються щодо найму довгостроково безробітних  та молоді. Як результат поліпшується відповідність структури попиту і пропозиції праці, що знижує природню норму безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом  є прямі державні вкладення у  створення нових робочих місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів  такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (дорог, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіона, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості. Прямі державні вкладення у створення робочих місць корисно спрямувати також на цільові програми сприяння зайнятості осіб з обмеженою працездатністю.

Значно кращу перспективу в  українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них  займає раціональне використання гнучких  форм зайнятості. На заході в останні  десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури:

 

1.Конституція України. 

 

2. Кодекс законів про працю України.

 

3. Основи Охорони праці. Посібник. В.Жидецький – Львів., 1999 р.

 

4.Постанова КМ, від 01.01.2011 року,

Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення".

 

5. Закон, від01.01.2011року,

 Про внесення змін і доповнень  до Закону України "Про зайнятість населення".

 

6. Гаврилюк О.Сучасне втілення принципів трудового права.//Право України.,2001.,№ 9.

 

7. Єрьоменко В.Правові форми  реалізації громадянами права  на              працю .//Право України.,1999.,№ 1.

 

8. Болотіна Н.Право соціального забезпечення України : системно-структурний аналіз.//Право України.,2001.,№5.