Особливості підготовки та проведення екскурсії на архітектурну тематику «дДуховні святині Львова»

У абсиді збереглись усі 3 вітражі виготовлені  у Мюнхені фірмою Ф. Маєра у 1887—1889 роках. Центральний зображує Найсвятіше Серце Ісуса, бокові вітражі присвячені св. Меланії і Архангелові Михаїлові. Вітраж у круглому вікні на фасаді храму зображує Непорочне Зачаття. Внутрішній розпис храму рослинним  і геометричним орнаментом виконав  Юліан Крупський у 1930—1931 роках. Фрески було забілено після влаштування  у монастирі інфекційної лікарні. Дерев'яний неоготичний амвон, виготовлений до 1889 року, влаштований зліва при  переході нави у презбітерій. Дерев'яний парапет емпори майстерні Франциска  Тенеровича. Відомо про скульптури Матері Божої і св. Юрія, виготовлені  Юліаном Марковським. В радянський час знищено амвон, дерев'яні сповідальниці, костельні лави, розбито мармурові  кропильниці при вході, виготовлені за проектом Леонарда Марконі [4, с. 542—545].

Загалом у храмі було розміщено п'ять  вівтарів. Усі знищено в радянський час. Залишками плит кам'яного головного  вівтаря укріплено земляний берег  при в'їзді в подвір'я монастиря.

Головний  вівтар в неороманському стилі з  монументальним балдахіном і високою  перегородкою був встановлений у  презбітерії, майже посередині храму. Виконаний з мармуру і алебастру  у львівській фабриці кам'яних виробів  Леопольда Шимзера. Проект належав  Юліану Захаревичу і був модифікований  Леонардом Марконі під час  виготовлення гіпсових моделей для  майстерні Шимзера. Роботи фінансувались  родиною князів Ліхтенштайнів з  Відня. Різнокольорове світло, що проходило  крізь вітражі, попадало на вівтар ззаду, і частково проходило крізь алебастр, надаючи вівтарю незвичайного вигляду. У вівтарі вміщено дерев'яне  розп'яття другої чверті XVIII ст.

Вівтар  св. Йосифа біля східної стіні головної нави, , коштом родини Подгурських. Дерев'яний неоготичний з поліхромною скульптурою. У центральному полі св. Йосиф з  Немовлям, по боках — ангели.

Вівтар  Непорочного Зачаття Діви Марії  також при східній стіні, неоготичний, виконаний із дерева у майстерні  Франциска Тенеровича, коштом Олександри Хауснер. Скульптури з білого мармуру  виготовлені Амелією Ядвігою  Лубенською і Юлією Лубенською. Донині збереглась статуя Непорочного Зачаття, що знаходиться у Львівському  музеї історії релігії.

Вівтар  св. Йосафата у західній каплиці, кам'яний, виготовлений у фабриці Леопольда  Шімзера, коштом родини Жевуських. Скульптура св. Йосафата з білого мармуру виконана Оскаром Сосновським у Римі.

Вівтар  св. Франциска Ассізького у східній  каплиці, дерев'яний, виконаний Тадеушем Сокульським, коштом родини Келановських з Козлова. Скульптура «Св. Франциск отримує стигмати» з білого мармуру  виконана Амелією Ядвігою Лубенською [1.c,303—305].

2.3. Церква святого Миколая

Це́рква Свято́го Микола́я — памʼятка архітектури  національного значення, один із найдавніших  храмів Львова. Знаходиться під горою  Будельницею на вул. Богдана Хмельницького, 28 г (колишній Волинський тракт).

Посвята храму Святому Миколаєві, котрий є зокрема покровителем торговців, а також розміщення поблизу брами  на старій торговиці (ринку), дають підстави вважати, що фундаторами храму були давні львівські купці. Існує  однак й історична традиція, згідно з якою церква була придворним храмом, княжою усипальницею, і осередком  громадсько-політичного життя раннього Львова. Традиція ймовірно навіяна  княжим привілеєм наданим храмові.

Храм  збудований імовірно між 1264 і 1340 роками. Документ 1292 року, про надання князем Левом церкві земельних угідь, може вказувати на одну із можливих дат  завершення будівництва.

Із 1544 року при церкві існувало Миколаївське братство. Від 1700 року церква належала Греко-католицькій  Церкві, від 1946 — до Православної Церкви Московського Патріархату, з 1989 — Православна  Церква Київського Патріархату [1,c. 52.].

Памʼятка  не зберегла свого первозданного  вигляду. Його змінили грунтовні  перебудови після пожеж 1623 та 1800 рр., коли згоріли криті гонтом дахи, купол і вежа-дзвіниця над бабинцем. Церква являє собою своєрідну  хрещату в плані споруду з  квадратною навою, навколо якої групуються об‘єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць, також з півкруглими апсидами.

Церква  повʼязана також із традиціями балкайської  та вірменської архітектури.

Поєднання класичного візантійсько-руського хрестовокупольного плану з романською будівельною  технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества  давньої Галичини. Будівля зведена  на старому цвинтарищі, а це, в  свою чергу, підтверджує існування  на цьому місці давнішої, можливо, деревʼяної церкви. Із старовинних  памʼяток мистецтва тут збереглися ікона Федора Тіронського (ХVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини ХVII ст., за стилем близька  до школи художника Федора Сеньковича.

2.4. Успенська церква

Успенська (Волоська) церква у Львові — збудована  у 1591–1629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцєха Капиноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського  братства.

Побудований Успенським братством храм мав трьох  своїх попередників. Перша Успенська  церква існувала, можливо, ще за княжих часів і була спалена під час  нападу на Львів польських феодалів у 1340. Друга, мурована церква, яка вперше згадується під 1421, проіснувала до пожежі 1527. Зруйнований пожежею храм відбудовує у 1547–1559 архітектор Петро Італієць, уродженець міста Лугано. Кошти на його спорудження дав, крім місцевого  населення, молдавський господар Олександр  Лопушанин (Лопушняну) та його дружини  Роксани: в пам'ять про це церкву називали Волоською. Вона також недовго  простояла, згорівши при пожежі 1571.

Будівництво четвертої Успенської церкви, що збереглась донині, братство розпочинає в 1591 одразу після освячення каплиці Трьох  Святителів. Автором проекту і  керівником будівельних робіт був  Павло Римлянин (помер у 1618): з 1597 йому допомагав Войтіх Капінос, а  через рік приєднався й Амброзій Прихильний. Будівництво закінчено  в 1629.

Структура церкви витримана в стилі італійського ренесансу, але на основі традицій українського будівництва: на вісі зах.-сх. тридільна  і триверха, як основний тип укр. дерев'яних церков.

У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII–XVIII ст. Найцінніші з них — ікони  страсного циклу, які залишилися від первісного Успенського іконостаса 1630—1638, виконаного львівськими митцями  Федором Сеньковичем, 1630 (згорів) та Миколою Петрахновичем, 1638 (тепер  у церкві с. Великі Грибовичі біля Львова), який у 19 ст. замінено іконостасом  М. Яблонського.

В 1779 церква була пошкоджена пожежею. Її відбудували  в 1796. При цьому змін зазнали дах  та центральна баня.

В 1965 — 1973 проведені ремонтно-реставраційні  роботи.

Успенська церква в плані тринавна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з  півкруглою апсидою, що виступає в бік  вул. Підвальної. Храм увінчують три  бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних  чотирма тосканськими колонами. У  такій планувально-об'ємній структурі  прослідковується злиття західної ренесансної  та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга  — в традиційних купольних  завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні  отвори з архівольтами. Фасад завершено  розвиненим антаблементом, компонентом  якого є дорійський фриз з метопами, тригліфами та розетами. У полях  метопів розміщено рельєфні, різьблені  в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

В інтер'єрі  храму, що складається з трьох  просторових об'ємів — бабинця, головної нави та вівтарної частини, основну  естетичну роль відіграє матеріал —  білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястрів. Центральний купол, основою  якого служить доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах  вміщено різьблені в камені герби  жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Основою двох інших куполів — у бабинці  та вівтарній частині, служить дорійський фриз з метопами та тригліфами. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер'єру  збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній  та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені  вітражами львівського художника  першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.

РОЗДІЛ III. КАТОЛИЦЬКІ ХРАМИ ТА ЦЕРКВИ ЛЬВОВА

3.1. Костьол святого Антонія

Костьол свято́го Анто́нія Падуа́нського — римо-католицький храм у Львові на вулиці Личаківській, 49а. Пам'ятка барокової архітектури (охоронний номер 372).

Початково дерев'яний костьол збудований орденом францисканців конвентуальних у першій половині XVII ст. Землю під будівництво надано магістратом 23 червня 1617 року. Дозвіл на зведення монастиря затверджений королем Сигізмундом III Вазою. Восени 1648 року повністю згорів під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького. 1669 року розпочато будівництво нового храму з тесаного каменю на кошти Кшиштофа Корибута Вишневецького. Будівництво велось довго, друга його фаза почалась у 1718 році на кошти каштеляна краківського, князя Януша Антонія з роду Вишневецьких. Храм освячено у 1739 році. На момент зайняття Львова австрійськими військами у монастирі налічувались чотири священники і два монахи. Внаслідок йосифінських реформ, у 1786 році костел став парафіяльним, замість костелу Петра і Павла, котрий було віддано греко-католикам.

Костел  розташований на підвищеній підмурованій ділянці, на куті утвореному вулицями Садовського, Солодовою і Личаківською, зорієнтований на осі південь-північ. Головний фасад з південної сторони, звернений до вулиці Личаківської. Храм мурований з каменю та цегли, ззовні і зсередини отинькований. Фундаменти і високий цоколь із тесаного каменю [4, c. 504—508 ].

У плані  храм прямокутний, однонавовий. Вхід влаштований  через передсіння. З обидвох боків  до нави прибудовано каплиці (каплиця  Розп'ятого Христа і каплиця св. Варвари і св. Йосифа). Зі сходу  до презбітерію прибудоване захристя. Входи до каплиць влаштовані посередині бічних стін нави, до захристя веде вхід із презбітерію. Нава трипряслова, під  першим пряслом — емпора, оперта на два стовпи. Під емпорою влаштовано нартекс. Сходи, що ведуть на емпору, влаштовані у товщі східної стіни (вхід знаходиться  у нартексі). Презбітерій двопрясловий, замкнутий тригранною абсидою. Дах над навою двоспадовий мідний, увінчаний сигнатуркою. Дах над презбітерієм двоспадовий, що переходить у гранчастий над абсидою. У люнетах, утворених склепіннями презбітерія влаштовано 7 прямокутних вікон. Ще по три вікна знаходяться з обидвох боків у наві. Одне вікно розміщене на другому ярусі фасаду.

Фасад одноярусний, з прибудованим передсінком. З двох сторін фланкований пілястрами, оздоблений розбудованим карнизом. Увінчаний фронтоном  із волютами, оздоблений декоративними  вазами. На фронтоні ніша з кам'яною балюстрадою, із фресковим зображенням  св. Антонія. Портал оздоблений іонічними  пілястрами, увінчаний навершям з  волютами. Подібним чином оформлені  фасади каплиць [1, c. 131].

У храмі  збереглось 5 пізньобарокових вівтарів виготовлених приблизно у 1740-х роках. Головний вівтар одноярусний із навершям, дерев'яний, помальований у блідо-зелений  колір із позолотою. Центральна ікона  зображує св. Антонія Падуанського і св. Антонія Пустельника. При  вході до презбітерію з обох боків  встановлені два вівтарі, що мають  однакову структуру. Також помальовані  у блідо-зелений колір, позолочені. В центральному полі одного з вівтарів уміщено скульптурне зображення Найсвятішого Серця Ісусового, в  другому вівтарі — Матір Божа з Лурду. Зправа у наві дерев'яний амвон другої половини XVIII ст. У притворі розміщено дві дерев'яні пізньобарокові сповідальниці. У бічній каплиці  Розп'ятого Христа знаходиться вівтар XVIII ст, в центральному полі якого  уміщено розп'яття, зі зруйнованого Костелу Святого Хреста. У бічній каплиці св. Варвари і св. Йосифа стоїть вівтар, помальований у білий  і кремовий кольори, із образом св. Варвари у центральному полі.

До Першої світової війни костел мав три  дзвони. Найбільший (діаметром 79 см) було відлито 1701 року. Ще один дзвін (діаметром 54 см і вагою 72 кг) 1747 року. Третій із дзвонів мав діаметр 40,5 см й вагу 35 кг. У цей час в костелі  використовується тільки один дзвін (діаметр близько 60 см) [9,c.53].

3.2. Церква безсребреників Косми  і Дам'яна

Це́рква безсре́бреників Косми́ і Дам'я́на — греко-католицький храм на вулиці Лисенка, 45 у Львові. Колишній костел Матері Божої Неустанної Помочі при  монастирі кармеліток босих, а пізніше  — францисканок. Нині монастирський  комплекс є пам'яткою архітектури  місцевого значення під номером 1625[1,c.57].

1875 року  влада Пруссії ліквідувала монастир  кармеліток босих у Познані.  Монахині тимчасово оселились  у Кракові в будинку на вулиці  Лобзовській. Дім виявився надто  тісним і це стало причиною  переселення до будинку у Величці  поблизу Кракова. Спільнота однак  не поповнювалась. Ймовірною причиною  було те, що неподалік, у самому  Кракові на той час вже існували  два монастирі кармеліток. 1886 року  графиня Кароліна Рачинська з  дому Оттінген-Валлерштайн звернулась  до кармеліток із пропозицією  оселити їх у Львові. 5 лютого 1888 року Рачинська разом з чоловіком  Карлом-Едвардом купила ділянку  на вулиці Курковій (нині вул.  Лисенка), де вже стояли два  муровані будинки. Коштом Рачинських  їх переобладнано на тимчасовий  монастир і збудовано невелику  каплицю. Кармелітки заселились 31 липня 1888 року. Незабаром Рачинська  вирішила розбудувати існуючий  монастир і уже у 1889 році  Юзеф Каетан Яновський розробив  проект перебудови, котрий наступного  року був реалізований. 24 серпня 1891 року отець Єронім (Готті) освятив  храм і монастир.