Природно-рекреаційні ресурси Миколаївщини

Заповідник був заснований 14 липня 1927 року Декретом Ради Народних Комісарів УРСР № 172 як складова частина Надморського заповідника, у 1933 році став самостійною природоохоронною і науково-дослідною установою. Як біосферний заповідник затверджений Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. № 563. Сесією Координаційної Ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" заповідник включений до міжнародної мережі біосферних резерватів, відповідний сертифікат видано у 1998 році.

Цей заповідник є природним еталоном водно-болотних угідь північного узбережжя Чорного моря, які відіграють важливу гідрологічну, біологічну й екологічну роль у функціонуванні прибережної системи.

 Сучасна площа Чорноморського  біосферного заповідника становить  89129 га. Більше 80% загальної площі  заповідника представлені акваторіями Тендрівської (східна частина) і Ягорлицької заток Чорного моря й кілометровою смугою морської акваторії уздовж коси Тендра. До складу заповідника входить 14148 га суші, у т.ч. 6 материкових ділянок: Волижин ліс, Солоноозерна, Івано-Рибальчанська на Кінбурнському півострові та Потіївська Стрілка, ділянки приморського степу Ягорлицький Кут;   і понад 20 островів материкового й акумулятивного походження: Бабин, Смалений, Орлів, Тендра, Єгипетські, Кінські, Довгий, Круглий (Додаток Е).

Берегові лінії заповідника мають загальну довжину 489 км. Природно-територіальні й природно-аквальні комплекси заповідника є природними, типовими й репрезентативними для регіону. На заповідних ділянках можна зустріти типових мешканців більшості природних комплексів півдня України: піщаних та спустошених степів, лісових, лугових, прибережно-водних і солончакових сполучень, прісних і солоних водоймищ, шельфової зони моря.

У заповіднику зберігається п'ять основних типів природних  комплексів: реліктовий азональний піщаний лісостеп (3 ділянки, 5600 га), зональний варіант приморського галофітного степу (2 ділянки, 6705 га, у тому числі цільний масив 5550 га), острівні комплекси з колоніальними поселеннями водоплавних і близьководних птахів, природно-аквальні комплекси мілководих морських заток (66928 га), а також природні комплекси прибережних смуг (літоральні), загальною протяжністю до 500 км.

На території заповідника існують 728 видів вищих судинних рослин. Найбільш різноманітна фауна безхребетних заповідника - більше 3000 видів. Фауна хребетних тварин представлена 452 видами, з яких 306 видів - птахи, 53 - ссавці. Важливе значення має район заповідника і для збереження чорноморської іхтіофауни. В межах заповідника відзначено 86 видів риб, що складає біля 50% видового складу риб Чорного моря.

В Червону книгу України  та Європейський Червоний список занесено 41 вид рослин, 37 видів комах і  більше 100 видів тварин (86 видів хребетних, в т.ч. 57 видів – птахи, 14 – ссавці), які зустрічаються на території  заповідника. Значна кількість рідкісних та ендемічних видів свідчить про величезну цінність генофонду екосистем заповідних територій. Особливо слід відмітити, що в межах заповідних акваторій зустрічаються рідкісні нині морські ссавці: афаліна чорноморська, білобочка чорноморська та тюлень-монахсередземноморський.

Справжньою перлиною заповідника є Тендрівська коса, яка вузькою смугою пісків простягнулася  на 80 км. Давні греки називали її Ахіллесовим шляхом. У ті часи на ній стояв храм, присвячений Ахіллесу. На косі зростають багато ендемічних видів, у тому числі видів з вузьким ареалом. Вони ніде більше у світі не зустрічаються і тому занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. До таких видів відносяться люцерни тендрівська і морська, перлівка золотолускова та інші.

 Сьогодні заповідник має статус науково-дослідної установи. Охорона й збереження природних комплексів Чорноморського біосферного заповідника здійснюється на підставі досліджень наукового відділу заповідника. Для здійснення основних завдань у складі заповідника створена служба державної охорони. З метою поширення екологічних знань при заповіднику функціонує відділ еколого-освітньої роботи, а також відкритий для вільного відвідування Музей природи. Заповідник займає ключове положення, перш за все для охорони місць гніздування, міграцій та зимівлі навколоводних птахів Причорномор'я, і має надзвичайне Європейське і світове значення для збереження і відтворення їх популяцій. [10]

Чорноморський біосферний заповідник забезпечив збереження до цього часу унікальних еталонних фрагментів причорноморського степу, піщаного лісостепу, прибережних екосистем. Заповідник - науково-дослідна установа та центр екологічної освіти в регіоні. Рекреаційна діяльність в межах заповідника не здійснюється. [11]

   Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса».   Кінбурнська коса - так назвали турки довгу косу (півострів), що розділяє Дніпровсько-Бузький лиман і Ягорлицька затока. Назва виникла від тюркського “кін” – волос та “бурун” – мис. Тонкий як волос мис своїм закінченням віддалений від міста Очакова на 6,5 км.  Довжина Кінбурнської коси близько 40 км, ширина - 8-10 км. Коса має важливе географічне розташування. Ще в древні часи біля неї проходив найважливіший морський торговий шлях «з варягів у греки». Одним із зупиночних пунктів на цьому шляху був півострів Березань (тепер острів) або старовинне грецьке місто-порт Борисфеніда. Тут зупинялися торгові судна перед далекою дорогою по Чорному морю для поповнення запасів їжі та питної води.

Регіональний ландшафтний  парк "Кінбурнська коса" створений  рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів № 16 від 5.10.92 р. у  межах земель Очаківського району Миколаївської  області на площі 17 890,2 га, з яких 5631б3 га акваторій (Додаток Ж).     

Парк повинен забезпечувати: збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, організований відпочинок громадян, культурно-освітню діяльність та потреби місцевого населення. Відповідальність за дотримання природоохоронного законодавства, планування і розвиток території покладено на адміністрацію парку яка знаходиться в м.Очаків

Одна з визначних  особливостей природного оточення Кінбурнської коси – невеличкі дубово-березові, осикові й вільхові гайки, розкидані  по низинах серед піщаних просторів острова. Це рештки знаменитої Гілеї – країни лісів у пониззі Дніпра, яка за описами старогрецького історика Геродота, існувала тут у V ст. до н.е. На косі зимував і князь Святослав із своїм полком у 971 році, на солончаках видобували сіль запорізькі козаки, чумаки. Кінбурн славився також і великою кількістю риби, якої у лимані раніше було більше, аніж в Азовському морі. 
         У складі місцевої флори спостерігається значна кількість ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин, які перебувають під охороною: береза ​​дніпровська, волошка короткоголова, чебрець дніпровський, орхідея болотна. Всього нараховується 14 видів.

На території відмічено  близько 60 видів тварин, занесених  до Червоної Книги Украіни. Серед них скарабей священний, емпуза смугаста, гадюка степова, ходулочник, сліпиш піщаний, тушканчик звичайний, гага, рожевий пелікан, колпиця. Більше 15 представників фауни є ендемічними для регіону.[12]    

Район Кінбурнської коси є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їхньої концентрації, гніздування, зимівлі. Ягорлицька затока з островами, косами і внутрішніми озерами віднесена до водно-болотних угідь міжнародного значення.    

Акваторія Дніпровського  лиману зберігає досить високу рибопродуктивність. Просторі мілководдя є місцем нагулу прохідних (осетрові, оселедцеві), і напівпрохідних видів риб, важливим нерестилищем для іхтіофауни. Значну наукову і практичну цінність мають донні безхребетних реліктової чорноморсько-каспійської фауни (всього 96 видів). Герпетофауна півострова одна з найбагатших на Україні.

На Кінбурні є озера  з лікувальною гряззю. У спекотні липневі і серпневі дні до цих  озер тягнутися ланцюжком люди, які  потребують лікування остеохондрозних  захворювань. Тут можна зустріти людей не тільки з України, але і з Білорусії та Росії.   

Таким чином, об'єднання теплих морських і лиманних акваторій, просторих пляжів зі сприятливими кліматичними умовами визначають основний напрямок рекреаційного використання території парку.   Найбільшою популярністю у населення користується пляжно-купальний відпочинок. Оздоровча зона зосереджена в основному на західному морському узбережжі, частина якого виділена для стаціонарної рекреації. Обмеження розвитку мають рибна ловля, полювання, збір грибів, пізнавальний туризм. [13]   Природні ланшафти Кінбурна приваблюють багатьох любителів екзотики. Особливо цікавими є ділянки цілини, піщані кучугури, солоні луки та болота, численні мілководні озера і реліктові лісові гаї.   Для туристів в заповідному об'єкті існує відповідна мережа стежок, є прекрасні можливості для організації екологічних таборів, проведення польової практики студентів природних факультетів. Прибувають відвідувачі маршрутними катерами Очаків-Покровське і Миколаїв-Васильківка. Розміщуються переважно в приватному секторі, базах відпочинку, а також у наметах.

Але для демонстрації та правильного використання всіх принад Кінбурнської коси необхідно створити туристичну інфраструктуру – відпрацювати маршрути, створити сервісну службу, чітко відмежувати природоохоронні території, забезпечити надання інформації тощо. Однак, найважливіше при цьому - не забуваючи про первозданний стан місцевості, докладати максимум зусиль для збереження унікальності й неповторності коси.[14]

Кінбурнське мисливське господарство. Територія Кінбурнського мисливського господарства займає територію площею 48 тис. га. Тут зустрічаються лисиця, єнот, олень, дикий кабан, різноманітні птахи (лісові і польові). Живе тут більше 100 оленів, декілька тисяч фазанів, десятки сімей косуль тощо. Працівники господарства ведуть не тільки природоохоронну роботу, вони слідкують за міграцією, вивчають життя птахів, кільцюють їх, допомагають їм у дні зимівлі. Мисливство дозволяється тут один-два рази протягом року тільки на птахів.[15]

Ягорлицька затока —  мілководна затока в північній частині Чорного моря між Кінбурнською косою і півостровом Ягорлицький Кут. Затока омиває береги Очаківського району Миколаївської та Голопристанського району Херсонської області, з півдня вона ізольована від Чорного моря Ягорлицьким півостровом та Тендрівською косою, з заходу – Покровською косою і островами Круглим і Довгим. У минулому ці два острови були частиною безіменної коси Кінбурнського півострова (Додаток З).

      Її загальна площа  становить 34 тис. гектарів, з них  10,6 тис. гектарів– на Миколаївщині. Довжина Ягорлицької затоки — 26 км, ширина біля входу — 15 км, глибина — до 5 м. Затока замерзає лише в холодні зими. Значні ділянки акваторії зайняті прибережним мілководдям глибиною до 1 м. Перехід від прибережних мілин до глибоководної котловини доволі різкий. Дно глибоководної котловини покрито товстим шаром мулу і повністю поросло водоростями. Вони заселяють і всю мілководну частину затоки.

     Частину  акваторії затоки у 1974 р. включено  до складу Ягорлицького заказника,  який пізніше увійшов до складу  Чорноморського біосферного заповідника. 2008 року експедиція Департаменту підводної спадщини Інституту археології НАН України під проводом С. Воронова відкрила на дні затоки залишки давньогрецького поселення 7 ст. до н. е. Припускають, що це могла бути легендарна Борисфеніда.

     Водно-болотні  угіддя є надзвичайно важливими  для збереження біорізноманіття,  типових та унікальних екосистем,  рідкісних та зникаючих видів флори і фауни. Їх захист та збереження відносяться до пріоритетних завдань України, за які вона несе відповідальність перед світовою спільнотою.

     На виконання  зобов’язань України в рамках  Рамсарської конвенції Ягорлицьку  затоку включено до переліку водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів. У цьому районі в різні пори року можна зустріти близько 300 видів пернатих: лиску, мартина середземноморського, попелюху, черню морську та інших. Серед них є і рідкісні – пелікан рожевий, чапля, лебідь-шипун, орлан-білохвіст, дрохва, дерихвіст лучний. На островах Круглий та Довгий виявлено єдине у басейні Середземного моря місце гніздування представника арктичної фауни – гаги звичайної, яка занесена в Червону книгу України. Угіддя є також важливим для нагулу та нересту багатьох видів риб.

   Солоність Ягорлицької затоки змінюється в межах 16-22% для поверхневих і 18-22% для придонних горизонтів. Температурний режим води затоки доволі постійний. Середньорічні температури коливаються від 10,5 до 12,5°. Весняний перехід температури води через 10° зазвичай спостерігається у квітні. Максимальний прогрів (до 26-30°) відмічений в серпні. Осінній перехід температури води через 10° відмічений в листопаді.

Охорона затоки здійснюється Чорноморським державним біосферним заповідником. На території затоки здійснюється контроль за рибальством і мисливством, а також технологією установки рибальських сіток на незаповідних ділянках з метою попередження загибелі птахів; виявлення джерел забруднення затоки і зниження ступеня їх впливу.

Адміністративні заходи, що пропонуються для поліпшення охорони  угіддя: здійснення контролю за відвідуванням  угіддя сторонніми особами, особливо в квітні-травні; недопущення випадків турбування птахів з вини рибалок та мисливців, а також випадків браконьєрства; обмеження польотів літаків на низьких висотах.[16]

Лісовий заказник загальнодержавного значення «Рацинська дача» було створено постановою Ради Міністрів Української РСР від 28 жовтня 1974 р. № 500 на площі 1782 га у Вознесенському районі Миколаївської області на землях Державного лісового фонду, що знаходяться у віданні ДП «Вознесенське лісове господарство».