Природно-рекреаційні ресурси Миколаївщини

Мета створення заказника  – охорона, збереження і відтворення штучно створених лісових насаджень, які були закладені у 70-х рр. XIX століття на місці природного високобонитетного байраку і є пам’яткою степового лісорозведення. У деревостанах об’єкту переважають дуб звичайний, клен гостролистий, ясень зелений, зростають яливці звичайний та віргінський, крушина ламка, клен польовий тощо.

За останні 14 років  у заказнику в гніздовий період спостерігалось вісім видів хижих птахів: осоїд, орел-карлик, підорлик малий, балобан, канюки степовий і звичайний, шуліка чорний, яструб великий. Перші шість з них занесено до Червоної книги України. У структурі екомережі області заказник утворює природне ядро регіонального значення.

Лісовий масив "Рацинська  Дача" розташований поблизу села Трудове Вознесенського району і  займає площу більше 1780 гектарів (Додаток И). Тут ростуть дуби, клени, берези, липи та інші дерева і кущі. Вчені порахували, що в ясний день у розпал цвітіння липи бджоли з одного гектара збирають близько тисячі кілограмів меду. Прогулюючись лісом, можна зустріти косулю, зайця, лисицю, їжака, почути спів солов'я. Але найбільше тут диких кабанів. Сприятливі умови життя дозволили цим цікавим тваринам оселитися тут. Тварини досить інтенсивно розмножуються. Навесні вони збираються групами до тридцяти голів. Гордість "Рацинської Дачі" - березовий гай та стадо бізонів, а у лісі є ще чимало мальовничих куточків.[17]

Заказник "Володимирська дача" знаходиться на території Казанківського району біля села Володимирівка, яке розкинулось у долині річки Вісуні. Площа заказника понад 1290 га. Закладений він у минулому столітті.Тут зустрічаються косулі, зайці, дикі кабани. Живе в заказнику пара лосів. Дуже приваблива тут площа в 10 га лісу гледичії, висадженої у 1924 р. Багато тут бузини, глоду, шипшини, дубів, смородини золотистої, сосен. Біля Дачі є ділянка заповідного степу, який ніколи не розорювався, – це ботанічний пам’ятник природи. Площа степу – 11 га.[18]

Державний природний  заповідник "Єланецький степ" створений Указом

Президента України  у 1996 році і розташований в межах Єланецького і Новоодесського районів . Дирекція заповідника знаходиться на території села

Калинівка Єланецького  району Миколаївської області (Додаток К). Площа заповідника займає 1675 га в басейнах річок Гнилий Єланець та Громоклеї. Це комплекс степових, лісних, болотних природних арен Причорноморської низини.

Державний природний  заповідник "Єланецький степ" виник  на базі державного ландшафтного заказника місцевого значення, створеного у 1985 році за ініціативи Валентина Івановича Садовського. Перша заповідна зона – балка "Роза" – була виділена в 1970 році для будівництва табору "праці та відпочинку школярів". Біля табору в 70-ті роки минулого століття був створений дендрологічний парк. Від села Калинівка до заповідної балки "Роза" дорога довжиною вісім кілометрів обсаджена дубами, березами, кленами. У   80-ті роки був збудований за спеціальним проектом "Будинок Природи", на одній його стіні створено барельєф "Дерево життя", що відображує схему еволюції рослинного і тваринного світу нашої планети. Посеред зали в "Будинку Природи" установлена скульптура-символ Тетіса – Океану Землі. Тут створено музей природи, де зібрано майже повний гербарій рослинного світу заповідника. Біля "Будинку Природи" вирощено багатий розарій, створено дослідні ділянки, де проводяться дослідження з акліматизації, інтродукції культурних та екзотичних рослин.

Колектив заповідника  підтримує тісні зв’язки з  біосферним заповідником "Асканія-Нова", іншими заповідниками, зоопарками, заказниками України. Проводяться дослідження з акліматизації завезених сюди бізонів, зубробізонів, що мають виняткове значення. У 1982 році на територію Єланецького степу були завезені також косулі, туркменські кулани, лані, плямисті олені, муфлони. Для цих тварин облаштували та загородили металевою сіткою спеціальний вольєр площею 90 гектарів.

На території заповідника  зареєстровано 150 видів тварин, із них 39 видів занесені до Європейського  Червоного списку: це полоз чотирисмугастий, муфлони, плямисті олені, орел степовий. На території заповідника зустрічається декілька видів бджіл – запилювачів рослин. Дуже широко тут представлені тип членистоногих та ракоподібних, існують декілька представників Класу багатоніжок, велика кількість павукоподібних, досить різноманітна ендофауна. Зустрічається біля 435 видів метеликів, джмелі, оси. Кліматичні умови в зоні заповідника не сприяють земноводним. Тут зустрічається лише єдиний їх представник – жаба зелена. Рептилії представлені 6 видами. Найбільш часто зустрічається ящірка прудка. З отруйних змій зустрічається гадюка степова, яка теж занесена до Червоної книги України. На території заповідника гніздиться 16 видів птахів. Найбільш багаточисленним є жайворонок. Їх нараховується 4 види. Зустрічається тут перепілка, куріпка сіра, а також представники комахоїдних соколів – кобчик і пустельга. Сокіл пустельга є цінним тому, що виконує функцію природного регулятора чисельності мишеподібних гризунів. Із ссавців на території заповідника найбільш розповсюджені гризуни. Зустрічається лисиця, в останні роки з’явився вовк, а також багато кротів. Інтродуковані й утримуються у вольєрі бізони, кулани, плямисті олені, муфлони, лані, козулі. На сьогодні вольєра перенавантажена цими тваринами і на її території рослинність деградує.

Особливість цього заповідника  полягає в тому, що його територія протягом 150-200 останніх років піддавалась досить інтенсивній сільськогосподарській експлуатації.

На території заповідника  зустрічається понад 500 видів рослин, серед яких багато лікарських, ендеміків – 31 вид, 6 видів занесені до Червоної книги України – це 5 видів ковили, сон-трава, астрагал, скіфський караган, різнокольорова брандушка, бузький тюльпан, півник солелюбний, півник понтичний та реліктова рослина – зміївка розчепірена. Чагарники на території заповідника представлені глодом, шипшиною собачою, в’язом польовим, тереном. В цілому на території заповідника живуть 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного реєстру, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

На сьогодні заповідник включає Прусакову, Вовчу, "Розу" та Орлову балки. На днищі Прусакової балки та "Рози" є штучні багаторічні  насадження. Перелоги між цими балками  мають домінуючими будяк рожевий, гірчак жовтий, хриницю смердючу. На старших перелогах уже росте буркун лікарський, ковила волосиста та астрагал шерстистоквітковий, занесений до Червоної книги України.

Завданням заповідника є відновлення природного стану порушених людиною екосистем, вивчення того, яким шляхом природа це буде здійснювати, і встановлення, скільки на цей процес потрібно часу. Важливим є вдосконалення заповідної справи в умовах оточення інтенсивної сільськогосподарської діяльності, значного антропогенного тиску.  
У заповіднику створена одна екологічна стежина завдовжки 1,2 км, маршрут якої проходить біля загорожі зоопарку. Відвідувачі мають можливість ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі мешканців вольєри. Маршрут діє з початку квітня до середини жовтня. Дістатися до заповідника можна з Миколаєва на автобусі до м. Єланця, а потім - в Калинівку.[14]

Національний ландшафтний  парк «Гранітно-степове Побужжя».  Гранітно-степове Побужжя — одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала у морські глибини вже протягом 60 мільйонів років. Звідси значна кількість унікальних об'єктів живої природи — реліктів та ендеміків. Національний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» розташований у межах Первомайського, Доманівського, Арбузинського, Вознесенського, Братського, Врадіївського районів Миколаївської області, а також в районі міста Южноукраїнськ.

Результати біогеографічного аналізу вказують на наявність на цій території значної кількості видів рослин і тварин середземноморських та гірсько-альпійських за походженням. Тут виявлено 86 представників флори і фауни, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

Всього у цьому районі між селищами Мигія та Олександрівка  виявлено 98 археологічних пам'яток. Внаслідок знищення сучасними водосховищами каньйоноподібних долин Дніпра і Дністра, їх аналоги в інших районах Причорномор'я практично відсутні. Своїми межами парк співпадає із землями війська запорізького та його державою — знаменитою на весь світ Запорозькою Січчю. Південний Буг славився серед запорожців як друга за значенням річка після Дніпра-Славутича.

На території Гранітно-степового  Побужжя знаходився острів Гард (в  околицях сучасного м. Южноукраїнська) — адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки. Першим паланковим отаманом тут був князь Дмитро Вишневецький — легендарний Байда. Місцями на річці ще і сьогодні знаходять залишки гардів (греблі для вилову риби, які складалися з великого каміння, уламків скель тощо).

Пороги Південного Бугу мають місцеву назву — брояки. З ними, як і з багатьма островами та скелями, пов'язана значна кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів, вони були свідками козацьких старожитностей та бувальщин. Про минуле нам говорять їх назви: острів козака Мамая, Запорозька брояка, скелі Турецький стіл і Пугач, Козацькі ворота тощо. Урочище Протич з козацькою святинею — Протичанською скелею було відоме у всьому запорозькому краї.

Від с.Кінецьпіль до м. Южноукраїнська проходить чергування ділянок порогів та спокійної течії. Найкращі пороги розташовані біля сіл Мигія, Куріпчино, Семенівка, Львове, Іванівка, Констянтинівка і останні — біля м. Южноукраїнська. Вони є «Меккою» водного туризму та місцем подорожування багатьох спортсменів і туристів. Цьому сприяють добре транспортне сполучення і достатній рівень теплої води в порогах протягом п’яти місяців. Тут долина річки Південний Буг вузька, каньйоноподібна зі скелями, прорізана кам’янистими глибокими балками, вкритими лісами та степовою рослинністю.

Стрімкі скелі, які утворюють  каньйони по берегам річок сягають  висоти до 50 метрів і є чудовим  місцем для тренувань альпіністів. Каньйони знаходяться біля с.Куріпчино, м. Южноукраїнська, гирла річки Велика Корабельна (Іванівський міст) по руслу Південного Бугу та с.Актово і с.Петропавлівка по руслу Мертвовода.

Каньйон Південного Бугу має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. В урочищі Протич розташована одна з найкращих у Європі природних трас водного слалому.

Стрімкі скелі каньйону – улюблене місце змагань спортсменів-скелелазів. Дивовижно-мальовничі ландшафти краю залучають багатьох аматорів пішого і кінного туризму, дарують незабутні  враження від спілкування з природою. Територія парку є об’єктом наукових досліджень, місцем пізнавальних і навчальних екскурсій, служить базою для проведення навчальних польових практик ведучих вузів країни.

На прилеглих до парку  територіях працює мисливське господарство, що є його структурним підрозділом. Парк розташований у безпосередній близькості від автодоріг Київ – Миколаїв, Полтава – Кишинів. Між населеними пунктами існує розвинене автобусне і залізничне сполучення, створюється сервісна інфраструктура. До послуг відвідувачів бази відпочинку, міські готелі, а також гостинність сільських господарів. У 2008 році Національний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» здобув перемогу у другому етапі акції «Сім природних чудес України". [19]

Катеринківський ліс або ліс над Кодимой знаходиться на території Вознесенського району. В 30-ті роки минулого століття тут були посаджені дуби, ясени, клени, берези, а пізніше – сосни, які нині складають більше половини площі лісу. Площа Катеринківського лісу становить 1500 га. Річка Кодима дуже звивиста, має багато заводей; є тут і озера. Місцевість характеризується багатою річковою та береговою рослинністю. До пам’ятників природи в Катеринківському лісі відносять єдину в Миколаївській області діброву ялини звичайної площею в 1 га.

У Катеринці створено мисливське господарство. У лісі зустрічаються косулі, фазани, дикі кабани, благородні олені, багато водоплаваючої птиці. Поруч з лісом знаходиться село Кримка.

Урочище «Василева дача» знаходиться біля с.Трикрати на півночі Вознесенського району біля річки Мертвовод (Додаток И). Закладка цього урочища пов’язана з В.П.Скаржинським – одним з піонерів степового і полезахисного лісонасадження на півдні України. На початку ХІХ століття В.П.Скаржинський заклав у маєтку "Трикрати" сад, дендрарій, лісові парники. Сьогодні це – старий, добре доглянутий масив, який є родоначальником степових лісів України.

Складається ліс із двох урочищ: "Василевої пасіки" і "Лабіринту". Вони охороняються законом з 1972 року. Урочище "Василева пасіка" займає понад 250 га. і ділиться на три частини, що непомітно переходять одна в іншу: "Василева пасіка", "Миронів сад" та "Виноградний сад". Посередині урочища знаходиться ставок, утворений джерелом. Найбільшу зацікавленість та цінність становить східна частина масиву, де збереглися дерева перших років посадки. Вони розташовані на першій річковій терасі з алювіальними чорноземами, що підстеляються на глибині 1-3 м гранітами та вапняками, які місцями виходять на поверхню. У роки з великою кількістю зимових опадів ця ділянка заливається паводковими водами, що досить значний час не сходять.

У "Мироновому саду" є єдина в Миколаївській області  колонія сірих чапель. Ця колонія  знаходиться під охороною і має  величезне орнітологічно-пізнавальне значення. Недавно в урочищі з’явилися фазани.

Багато тут звіробою, чистотілу, валеріани. Тут є дуб 300-річного віку, багато 100-80-річних.

"Василева пасіка" називається так на честь селянина Василя, який працював над її створенням. Густі зарості "Василевої пасіки", нагромадження скель, джерела з холодною кришталево-чистою водою надають їй неповторної краси.

Поруч з "Василевою  пасікою" на площі 247 га знаходиться  урочище "Лабіринт". "Лабіринт" використовувався як парк, тут було висаджено багато квітів, через річку Арбузинку було обладнано багато перекидних містків. Тільки бузку тут було висаджено В.П.Скаржинським понад 80 видів. Також на Трикратському масиві в 1825 році на схилах ярів, між гранітними скелями були посаджені жолуді дуба, сіяли насіння інших дерев, кущів. Тільки навколо садиби Скаржинського в Трикратах було висаджено понад 300 видів дерев, на площі понад 110 десятин.

"Лабіринт" і "Василева  пасіка" мають особливе грунто- та водозахисне значення, служать  ремізою для багатьох тварин. Річка Арбузинка в’ється між величними дубами, що створюють невеликі водні перепони. Річка ніби розбігається в різні сторони, а потім знову зливається в єдине русло.[20]