Хуліганство в кримінальному праві

• простий (іноді його називають «основний») склад злочину – він містить основні ознаки цього злочину і не містить пом’якшуючих чи обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. В ст.296 КК України такий склад хуліганства описаний в частині 1 даної статті;
• склад злочину з пом’якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), який характеризується обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину. Чинний КК України не передбачає склад хуліганства з пом’якшуючими ознаками;
• склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікуючого складу можна вважати ч. 2 ст. 296 КК України, тобто хуліганство, вчинене групою осіб;
• склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, що надають злочину особливу суспільну небезпечність. Ст.296 КК України передбачає два особливо кваліфікуючих склади хуліганства, які знайшли свій прояв у частинах 3 та 4 цієї статті.

Кожному з цих видів хуліганства притаманні певні ознаки. Тому, правильне відмежування одного виду хуліганства від іншого має велике теоретичне і практичне значення. Отже, як вказано вище, види хуліганства відрізняються між собою підвищеним ступенем суспільної небезпеки, яка проявляється в додаткових ознаках, які необхідно враховувати при кваліфікації дій особи. Так званий простий склад кримінально караного хуліганства являє собою таку сукупність ознак цього складу злочину, що мають місце в кожному випадку скоєння хуліганства, на відміну від хуліганства з додатковими ознаками. Для того, щоб правильно розрізняти види хуліганства, розглянемо додаткові ознаки, які характеризують злісне та особливо злісне хуліганство. Так зване просте хуліганство було розглянуте в розділі 1 даної дипломної роботи, тому перейдемо безпосередньо до розгляду інших видів хуліганства.

Хуліганство з кваліфікуючими ознаками: кваліфікуюче хуліганство характеризується тими ж діями, які передбачені ч.1 ст.296 КК України, а тому все, що було сказано в розділі 1, повністю стосується і цього виду хуліганства. Отже, хуліганство з кваліфікуючими ознаками – це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, але яке було вчинене групою осіб. Частина 2 статті 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство (ч.1 ст.296 КК України), вчинене групою осіб (двох і більше виконавців), причому попередня змова учасників не є обов’язковою для кваліфікації. Якщо ж хуліганські дії вчинив один із співучасників, а інші були, наприклад, підмовниками, то вчинене не кваліфікується як хуліганство, передбачене ч.2 ст.296 КК. За таких умов дії виконавця кваліфікуються за ч.1 ст.296 КК, а дії підмовника – за ч.4 ст. 27 і ч.1 ст. 296 КК України. Однак, на мою думку, дане твердження є неправильним з наступних підстав. Як слушно зауважують автори одного з науково-практичних коментарів КК України, для кваліфікації злочинів, в яких вчинення їх групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку цих діянь, за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб. Крім того, вчинення хуліганства групою осіб матиме місце, коли принаймні дві особи діють спільно як виконавці без попередньої змови між собою (ч.1 ст.28 КК України), спонтанно або у випадку, коли до хуліганських дій однієї особи приєдналась інша (інші) особа.

Вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб, тобто тих, які до початку злочину домовилися про його спільне вчинення (ч.2 ст.28 КК України) дає також підставу для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.296 КК України, а факт вчинення злочину за попередньою змовою має враховуватись як обставина, яка обтяжує покарання. Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб і у випадку його вчинення організованою групою, тобто коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на реалізацію цього плану, відомою всім учасникам групи (ч.3 ст.28 КК України). У цьому випадку дії всіх членів організованої груп кваліфікуються безпосередньо за ч.2 ст.296 незалежно від їх ролі у вчиненні хуліганства. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України).

Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками: Частина 3 статті 296 КК України встановлює кримінальну відповідальність за хуліганство, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії. За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікують за ч.3 ст.296 КК України тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи не погашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч.2 чи ч.3 ст. 206 КК України 1960 року. У разі кваліфікації дій винного за цією ознакою не можна визнавати обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину повторно і рецидив злочинів (п.1 ч.1 ст.67 КК України). Підвищена суспільна небезпека такого злочину полягає у тому, що хуліганство вчиняється особою, яка вже притягувалась судом до кримінальної відповідальності за раніше вчинене хуліганство. Тим самим ця особа показує стійкість своєї злочинної, антигромадської поведінки. І, хоча знову вчинені хуліганські дії за своїми об’єктивними ознаками не виходять за межі основного хуліганства, але особливості суб’єкта злочину у відповідності до ч.3 ст. 296 КК України надають цим діям якість злісного хуліганства, а для винного тягнуть більш тяжкі правові наслідки – більш сувору міру покарання. Судимість – це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи.

Відповідно до ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: строк відбування покарання;  і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання. Судимість за інші більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини, вчинені з хуліганських спонукань, не прирівнюється до судимості за хуліганство, оскільки в цьому випадку особа була засуджена не за хуліганство, а за більш тяжкий злочин. При вчиненні цього злочину винний керувався лише хуліганськими мотивами. Тому така судимість не може бути кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства. Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.3 ст.296 КК України. Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головною з таких умов є не вчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Тривалість відповідних строків визначена в законі ст.89 КК України залежить від: виду покарання; строку покарання, яке відбуте винним; тяжкості злочину. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості постановою суду. При знятті судимості, на відміну від її погашення, перебіг встановленого законом строку і не вчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Необхідно, щоб це питання було розглянуто судом. Закон не зобов’язує, а тільки надає суду право на основі конкретних, передбачених у законі умов, зняти з особи судимість.

Хуліганство також кваліфікується за ч.3 ст.296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії – представники влади, представники громадськості, що виконують обов’язки з охорони громадського порядку, інші громадяни, які припиняли хуліганські дії. Під представником влади необхідно розуміти особу, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і здійснює функції зазначених органів. Представники влади – це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників влади належать, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші. Представниками громадськості, які охороняють громадський порядок, є особи, які виконують обов’язки по охороні громадського порядку: позаштатні працівники міліції, члени будинкових комітетів, особи, призначені для підтримання порядку під час мітингів, демонстрацій, походів, проведення зборів тощо. Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст.296 КК України дрібне хуліганство, пов’язане з опором представникові влади чи громадськості під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставин названим особам опір становить злочин, передбачений відповідною частиною ст.342 КК України, а винна особа підлягає відповідно кримінальній (за ч.2 чи ч.3 ст.342 КК України) та адміністративній (за ст.173 Кодекс України про Адміністративні Правопорушення) відповідальності. Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян. Закон виділяє три групи предметів, застосування чи спроба застосування яких під час хуліганства дає підстави кваліфікувати хуліганство за ч.4 ст.296 КК України: вогнепальна зброя; холодна зброя; інші предмети, спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для завдання тілесних ушкоджень. Слід зазначити, що на кваліфікацію не впливає час виникнення наміру щодо використання вогнепальної або холодної зброї для нанесення тілесних ушкоджень, так само як і причини, в силу яких у винного опинились ці предмети. Однак якщо винний незаконно носив, зберігав, відремонтував, виготовив або придбав вогнепальну зброю (крім гладко ствольної мисливської), носив, відремонтував або виготовив холодну зброю, за допомогою якої вчинив найтяжчий вид хуліганства, все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів – за ч.4 ст.296 і ч.1 чи 2 ст.263 КК України. Особливо кваліфікованим видом хуліганства має визнаватися таке використання, зокрема, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкаються до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від обличчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед оточуючих тощо і в цих випадках виникає ситуація реальної небезпеки заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого. Хуліганство несе в собі підвищений ступінь суспільної небезпеки, тому при кваліфікації дій винного за ст.296 КК України необхідно підвищити увагу на повне і всебічне з’ясування всіх обставин справи, індивідуальний підхід до справи, правильне застосування закону відповідно до вищевикладених моментів, а також справедливе призначення покарання, мова про яке буде йти у наступному розділі.

2.2 Відповідальність  за скоєння хуліганства

Кримінальна відповідальність за хуліганство передбачена статтею 296 Кримінального кодексу України (далі КК України), згідно з якою хуліганством є грубе порушення громадського порядку за мотивами явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо конкретизувати, то хуліганство може полягати у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв потерпілим, пошкодженні чужого майна, тривалому і наполегливому перешкоджанні нормальній роботі громадських закладів тощо. Тобто, вичерпного переліку хуліганських дій немає, питання про наявність в діях особи даного складу злочину вирішується в кожному конкретному випадку. Важливими ознаками хуліганства є місце, час і обстановка його вчинення. Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Про грубість такого порушення можуть свідчити тривалість незаконних дій, кількість потерпілих, їх вік, ступінь порушення їх прав і законних інтересів тощо.

Іншою важливою ознакою хуліганства є мотив його скоєння. Хуліганством є дії, вчинені виключно з мотивів явної неповаги до суспільства (прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб). Явність неповаги до суспільства виражається в його очевидності і безсумнівності як для винного, так і для очевидців його дій.

Існує також «кваліфіковане» хуліганство, тобто злочин, вчинений за обставин, які свідчать про більшу суспільну небезпеку і тягнуть за собою більш суворе покарання (наприклад, вчинення хуліганства групою осіб; з опором співробітнику міліції; із застосуванням зброї і т.д.). За просте (некваліфіковане) хуліганство передбачено покарання у вигляді штрафу від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500 - 17 000 гривень), арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до п'яти років. Найбільш суворе покарання за кваліфіковане хуліганство (без сполучення з іншими злочинами) - позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Нести кримінальну відповідальність за хуліганство може особа, яка досягла 14 років (частина 2 статті 22 КК України).

Дрібне хуліганство, о нього відносять нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Іншими словами, дрібним хуліганством визнаються дії, що не мають ознак кримінально караного хуліганства. Такі дії тягнуть за собою адміністративну відповідальність і стягнення у вигляді штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51-119 гривень), виправних робіт на термін від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб. Дане правопорушення передбачено статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

РОЗДІЛ 3

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ХУЛІГАНСТВА

3.1 Поняття методики  розслідування хуліганства, її мета  та структура

Методика розслідування злочинів - це самостійний розділ науки криміналістики. Його складають основані на вимогах кримінального і кримінально-процесуального законодавства наукові положення, рекомендації і методи розслідування окремих видів злочинів. Виділити сліди, типові для визначених видів злочинів, розкрити їх особливості, дати рекомендації по практичному використанню - ці задачі вирішує методика розслідування, яка встановлює, які сліди та інші речові докази, елементи речової обстановки (які потребують для виявлення, закріплення та дослідження застосування даних криміналістичної техніки) характерні для тих чи інших злочинів, яка відбирає відповідні прийоми і розробляє практичні рекомендації по їх застосуванню в процесі розслідування визначеного виду злочинів.

Методика розслідування тісно пов'язана і зі слідчою тактикою, яка вивчає систему прийомів планування і організації розслідування, підготовки і провадження окремих слідчих дій. Подібно криміналістичній техніці тактика розглядає загальні прийоми планування, підготовки і проведення огляду, обшуку, допиту та інших слідчих дій, а також тактичних операцій, не вдаючись в особливості, притаманні провадженню цих дій при розслідуванні окремих видів злочинів. Методика, відштовхуючись від загальних положень тактики про планування розслідування, розглядає слідчі дії в взаємозв'язку, показує їх типові системи, а також формулює тактичні рекомендації, характерні для розслідування крадіжок, вбивств, хуліганству, інших злочинів. Основна мета методики розслідування (як і всієї криміналістики) - сприяння найбільш успішному здійсненню задач кримінального судочинства (ст.2 КПК України). Тому розробка методики, оцінка її рекомендацій визначаються тим, наскільки вони допомагають швидкому та повному розкриттю злочинів і їх попередженню.

Методика розслідування структурно поділяється на приватні методики (методики розслідування окремих видів злочинів). Кожна приватна методика відображає криміналістичні особливості розслідування злочинів визначеного виду і одночасно їх подібність в загальній структурі з іншими приватними методиками розслідування. Аналіз загальних рис дозволяє виділити найбільш важливі елементи, типові для всіх різновидів методик, і розглянути основні положення які відносяться до них і які є визначальними для побудови кожної приватної методики розслідування та ефективного використання її в слідчій практиці. Структура приватної методики розслідування окремих видів злочинів включає: