Напрямки удосконалення дозвільного провадження

П’ятою  стадією є виконання рішення.

Заявник отримує дозвільні документи на право займатися відповідною діяльністю та використовувати відповідні предмети.

Протягом  строку дії дозвільних документів компетентний орган публічної адміністрації  може вносити до неї зміни. Підставами для внесення змін до дозвільних документів можуть бути:

- подання  експлуатуючою організацією заяви  з проханням поширити дію дозвільних  документів;

- набрання  чинності новими нормативно-правовими  актами з регулювання дозвільної  системи;

- виявлення  в процесі експлуатації або  під час здійснення державного нагляду за виконанням умов дозвільних документів обставин, що потребують перегляду і зміни умов дозвільних документів.

Розгляд заяви експлуатуючої організації (оператора) про внесення змін до дозвільних документів та її переоформлення здійснюються у тому самому порядку, що й видача відповідних дозвільних документів.

Важливе місце в діяльності органів публічної  адміністрації посідають реєстраційні провадження.

Реєстраційне  провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами  діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками, а також про облік або фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах.

На підставі вивчення чинного законодавства  виділяють наступні групи об'єктів  державної реєстрації (за О. Кузьменко) :

1. Події  (народження, смерть та ін..)

2. Цивільні  стани (укладення та розірвання шлюбу, зміна прізвища, імені, та по-батькові)

3. Фізичні  та юридичні особи як носії  юридичних прав та обов'язків

4. Учасники  виборчих процесів (кандидати на  виборну посаду та їх представники, члени виборчих комісій)

5. Об'єкти, пов'язані із здійсненням економічної діяльності (правочини, ліцензії, нотаріальна діяльність, фінансові операції, брокерська діяльність, угоди, іпотека, випуск цінних паперів та сертифікатів, банківські рахунки, засоби масової інформації тощо).

6. Нерухомість  (споруди, земельні ділянки тощо)

7. Матеріальні  об'єкти (цінні папери, транспортні  засоби, зброя та боєприпаси, поліграфія, медичні препарати та обладнання, результати науково-дослідної та  творчої діяльності, реєстратори  розрахункових операцій та товари  та послуги, товарно-касові книги, символіка, логотипи, товарні знаки та багато ін.)

8. Документи,  їх проекти та реквізити (нормативно-правові  акти та їх проекти, індивідуальні  акти державного управління, статути,  регламенти, державні акти на  право власності, довідки, свідоцтва, посвідчення, довіреності, заповіти, технічні умови на продукцію тощо)

9. Проекти  та програми (інвестиційні, інноваційні  проекти, науково- технічні програми  тощо)

10. Географічні  об'єкти (маршрути, лінії закордонного  плавання, кваліфіковані зазначення проходження товару).

У структурі  кожного окремого провадження можна  відокремити стадії відносно відмежовані, виділені в часі і логічно пов’язані  сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб’єктів  і закріплюються відповідними процесуальними актами.

Реєстраційні  провадження так само мають визначену  структуру, яка представлена окремими стадіями, а саме:

1. Порушення  та розгляд справи.

2. Прийняття  рішення щодо реєстрації або  відмова у реєстрації.

3. Оскарження  та опротестування прийнятого рішення.

4. Виконання  прийнятого рішення.

Охарактеризуємо кожну стадію.

Стадія  порушення та розгляду справи починається  з подання заяви та документів зацікавленою фізичною або юридичною  особою до компетентного органу публічної  адміністрації.

Документи, що подаються (надсилаються рекомендованим листом) в органи публічної адміністрації відповідної компетенції повинні бути викладені державною мовою.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір.

Після отримання відповідних документів компетентний орган державної реєстрації здійснює:

- перевірку  комплектності документів та  повноти відомостей, що зазначені  в реєстраційній картці або  представлених документах;

- перевірку  документів, які подаються до  компетентного органу публічної  адміністрації, на відсутність підстав для відмови у внесенні до Державного реєстру.

Наступною стадією є стадія прийняття рішення  щодо реєстрації або відмова у  реєстрації об’єкта державної реєстрації.

У процесі  реалізації цієї стадії компетентна  посадова особа заносить відомості про реєстрацію до Державного реєстру, а також формує реєстраційну справу Державний реєстр створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором. Державний реєстр містить чітко визначені нормативно-правовими актами відомості про об’єкт реєстрації, але для кожного об’єкта вони мають відповідний перелік.

Підставами  для відмови у проведенні державної  реєстрації є:

- невідповідність  відомостей, які зазначені в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації;

- реєстраційна  картка підписана особою, яка  не має на це право;

- невідповідність  установчих документів вимогам  нормативно-правових актів, які регламентують реєстрацію відповідних об’єктів;

- інші  причини, передбачені нормативно-правовими  актами України відповідно до  виду об’єкта державної реєстрації.

За наявності  підстав для відмови у проведенні державної реєстрації посадова особа зобов’язана не пізніше ніж за три робочі дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати зацікавленим особам повідомлення про відмову До реєстрацій у проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації, відповідно до опису.

Після усунення причин, що були підставою  для відмови у проведенні державної  реєстрації відповідного об’єкта, зацікавлені  особи або уповноважена ними особа  можуть повторно подати документи для проведення державної реєстрації.

Стадія  оскарження та опротестування рішення  по справі.

Відмову в проведенні державної реєстрації може бути оскаржено в суді.

Порушення строків видачі зацікавленій особі  свідоцтва про державну реєстрацію, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації і може бути оскаржено в суді.

Стадія  виконання винесеного рішення передбачає, що у разі прийняття компетентним органом зі здійснення державної реєстрації позитивного рішення щодо внесення до Державного реєстру, то компетентний орган видає свідоцтво або посвідчення встановленого зразка, і вносить інформацію до Державного реєстру не пізніш ніж за п’ять робочих днів з дня прийняття позитивного рішення.

До реєстраційних  проваджень відносять також облікові адміністративні процедури (облік  військовозобов'язаних, платників податків, безробітних громадян, мігрантів  та багато ін.).

Дискусійним в науці адміністративного права є виділення контрольних або контрольно-наглядових проваджень в якості виду адміністративного процесу. Однак більшість навчальних посібників з адміністративного права та наукових праць з питань адміністративного процесу розглядають процес реалізації контрольних (контрольно-наглядових) повноважень в якості самостійного виду адміністративного провадження. Слід зазначати, що досить часто не проводиться чіткого розмежування поняття "контроль" та "нагляд". Питання правової природи контролю (він розглядається як функція державного управління, форма, метод, принцип, вид, засіб забезпечення законності), співвідношення його з такими суміжними категоріями як нагляд, моніторинг, облік тощо, залишається невирішеним на теоретичному рівні. Відсутнє і його чітке законодавче визначення. Відповідно від того, чи вважати нагляд різновидом контролю, або самостійним засобом забезпечення законності залежить обґрунтованість виділення категорій "контрольні" або "контрольно-наглядові" провадження. Розглянемо особливості цього виду провадження, виходячи із розуміння контролю та нагляду як засобів забезпечення законності в державному управлінні.

Взагалі державний контроль - це систематична перевірка виконання законів, інших  нормативних актів, дотримання державної дисципліни й правопорядку, яка полягає у втручанні суб’єктів контролю в оперативну діяльність підконтрольних, у припиненні або скасуванні актів управління, застосуванні заходів примусу щодо підконтрольних посадових осіб. Він базується на таких принципах як: підзаконність, систематичність, своєчасність, всебічність, глибина, об’єктивність, гласність, результативність та ін. На підставі різних критеріїв розрізняють наступні види державного контролю:

а) залежно  від місця контролюючого органу (суб’єкта) у ієрархії органів виконавчої влади:

– парламентський контроль (з боку органів законодавчої влади);

– президентський контроль (скасування актів нижчих органів виконавчої влади, право  “вето”, тощо);

– урядовий контроль;

– контроль з боку органів центральної виконавчої влади;

– судовий  контроль;

– контроль з боку місцевих органів, органів  державної виконавчої   влади (місцевий контроль);

– контроль з боку органів місцевого самоврядування;

– громадський  контроль (з боку громадськості);

б) в  залежності від компетенції суб’єкта контролю:

– загальний;

– відомчий;

– надвідомчий (міжвідомчий);

в) в  залежності від стадії:

– поточний;

– наступний (підсумковий);

– попереджувальний;

д) в  залежності від спрямованості:

– внутрішній;

– зовнішній;

ж)за призначенням:

? загальний;

? цільовий.

Одним із найважливіших елементів державного контролю є відповідні методи (сукупність способів, шляхів та засобів, якими  користуються у свої діяльності контролюючі  суб’єкти) його здійснення, оскільки саме за допомогою методів втілюється в життя та реалізуються на практиці його мета та завдання. Провідним методом державного контролю є перевірка, яка полягає у зібранні інформації про виконання нормативних актів по питанням, що перевіряються, та встановленні фактичних даних про те, що і як виконано з тих практичних завдань, що були покладені на орган чи посадову особу, яка перевіряється. В залежності від різних критеріїв традиційно виділяють планові та позапланові перевірки, комплексні та цільові, виїзні та камеральні, поточні, тематичні, повторні тощо. Перевірка складається з обстеження та вивчення окремих напрямків діяльності об’єкта, за її підсумками складається довідка або доповідна записка.

Окрім перевірок, використовуються також  такі методи контролю, як ревізії –  документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за її підсумками складається акт; інспектування (переважно в управлінських службових відносинах), обстеження, експертиза (останні три методи використовуються для більш поглибленого вивчення діяльності підконтрольного суб’єкта або окремих її напрямків, носять комплексний характер, здійснюються, як правило комісійно; спостереження за діями підконтрольних суб’єктів, заслуховування звітів, інформації та повідомлень тощо.

Важливу роль у підвищенні ефективності контрольно-наглядових проваджень відіграє чітке законодавче регулювання методів та методики (процедура, послідовність вчинення відповідних дій під час реалізації контрольного провадження) здійснення контролю з урахуванням відповідної специфіки підконтрольної сфери. На жаль, слід констатувати недосконалість, а в певних випадках і відсутність такого законодавчого регулювання.

Контрольна  діяльність включає ряд послідовних  дій, які можна розділити на три  стадії (за В. Гаращуком): підготовчу стадію (здійснюється вибір об’єкта контролю, визначається предмет контролю, визначається засіб здійснення контролю, підбираються (призначаються) особи, які будуть здійснювати контроль, складаються плани його проведення; центральну (або аналітичну) стадію, на якій ведеться збір та обробка інформації, її аналіз, порівняння з реальним станом на об’єкті, що перевіряється; та підсумкову стадію, під час якої здійснюються такі дії, як прийняття рішень за підсумками контролю, доведення їх до адресату ( а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, які зацікавлені в результатах контролю), надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті, наступний контроль за виконанням рішень, що прийняті за підсумками контролю.

Особливість контролю полягає в тому, що він має активний характер, суб’єкти контролю наділені правом втручання в діяльність підконтрольних об’єктів. Контроль – це функція управління, засіб виконання завдань управління. В свою чергу нагляд - це також засіб (спосіб) забезпечення законності в державному управлінні, метою якого є виявлення, попередження правопорушень, усунення їх наслідків та притягнення винних до відповідальності. Особливість нагляду полягає в тому, що органи, які його здійснюють, не мають право втручатися в оперативну та господарську діяльність об’єктів нагляду, або скасовувати акти органів державного управління.

Серед загальних особливостей контрольних  проваджень виділяють, по-перше, те, що контрольна діяльність в адміністративному  процесі реалізується у кожному  з адміністративних проваджень, по-друге, результати відповідної контрольної діяльності можуть бути підставою для порушення юрисдикційних адміністративних проваджень, наслідком яких може бути притягнення винної особи до відповідальності.