Потерпiлий в кримiнальному процесi

Знання потерпілим своїх  прав дозволяє йому в конкретній ситуації здійснити вибір найбільш ефективних засобів для охорони порушених  злочином інтересів. Одначе потерпілі  не знають прав, що наділив їх законодавець. Це свідчить про необхідність посилення правового виховання громадян, якісного роз'яснення потерпілому його прав і ролі в розкритті злочинів.

Вважаю за доцільне скласти  для потерпілого "пам'ятку", де були б зазначені всі права  та обов'язки, якими наділив його законодавець. Цю пам'ятку слід вручати потерпілому одночасно з ознайомленням його з постановою про визнання його потерпілим або вручати копію постанови з переліком прав та обов'язків.

А втім, необхідно мати на увазі, що надання потерпілому та його представникові відповідних прав - це лише одна проблема. Друга і, мабуть, важливіша, полягає в тому, що посадові особи, які ведуть кримінальний процес, зобов'язані точно й неухильно виконувати свої обов'язки щодо забезпечення прав і віконних інтересів потерпілого незалежно від його активності

Потерпілий викликається та допитується  за правилами, встановленими для  виклику і допиту свідків. Але, на відміну від свідків, потерпшого слідчий зобов'язаний допитати не лише у випадках, коли він вважає за необхідне, а щоразу, коли потерпілий заявить  про своє бажання давати показання або вимагатиме, щоб його допитали.

Не викликає сумніву те, що в  інтересах встановлення істини і  максимального забезпечення прав потерпілого  його слід частіше залучати до участі в провадженні окремих слідчих  дій. Це особливо стосується тих випадків, коли слідчі дії виконуються за клопотанням потерпілого і він прямо висловлює бажання брати участь у їх провадженні,

Зупинімося на такій  слідчій дії, як призначення експертизи. Потерпілий, на відміну від обвинуваченого, не має тут ніяких прав, а саме: його не знайомлять з постановою про призначення експертизи, він не може заявити клопотання про призначення експертів з кола вказаних ним осіб, бути присутнім з дозволу слідчого під час проведення експертизи й давати пояснення експертові.

Я вважаю, що слід розширити  коло слідчих дій, виконуваних з  участю потерпілого. Зокрема, потерпілий повинен мати право брати участь у провадженні експертизи в усіх випадках, коли на розгляд експерта поставлено питання, що дотичні до інтересів  потерпілого і мають значення для встановлення фактів, від яких залежить поновлення порушених прав потерпілого та відшкодування заподіяної йому шкоди,

Із права відводу  експерта, котрим потерпілий наділений  законом, випливає його право знати  про призначення експертизи в справі, склад експертів. Я вважаю за доцільне прямо передбачити в законі, що потерпілий має право ставити експертові додаткові запитання, заявляти клопотання про призначення експертів із указаних ним осіб, бути присутнім під час провадження експертизи, надавати експертові додаткові дані, давати необхідні пояснення, знайомитися з висновком експерта. Іншими словами, в усіх випадках провадження експертизи, результати якої можуть стосуватися інтересів потерпілого, він повинен мати такі ж права, якими користується обвинувачений.   

Багато авторів вважають за доцільне частіше залучати  потерпілих до участі в різних слідчих діях Л.Д. Кокорев, наприклад, пропонує надати потерпілому право за дорученням слідчого, особи, що провадить дізнання, чи суду  збирати докази у справі. Проведене ним дослідження показало, що потерпілі часто проявляють енергію та ініціативу у збиранні доказів, оскільки вони зацікавлені у повному та швидкому розкритті злочину¹⁰. Зацікавленість цю необхідно вміло направляти з метою успішного вирішення завдань кримінального судочинства. Тож я підтримую думку тих авторів, які вважають, що потерпілому слід надати право збирати докази. Думка В.О. Дубрівного про те, що потерпілий як зацікавлена особа може надавати необ'єктивні дані¹¹, не підтверджується аналізом слідчої та судової практики. Адже участь потерпілого у збиранні до-

казів сприятиме всебічному та повному дослідженню обставин справи.

Практично немає справи, в якій потерпілі, здійснювали б  своє право подавати докази. Це право  реалізується через допит потерпілих осіб, при цьому їм не пояснюється можливість подавати докази і після допиту.

Таку низьку активність потерпілих, мабуть, можна пояснити декількома причинами. По-перше, потерпілі  не завжди бажають брати участь у  слідчих діях. По-друге, - щадне ставлення слідчого до потерпілих, особливо в тих випадках, коли вони дуже хвилюються через учинений Проти них злочин або далеко живуть. І по-третє, - недостатнє роз'яснення слідчим прав, наданих законом потерпілому, внаслідок чого вони цих прав не знають.

Недосконалість кримінально-процесуального закону і в якійсь мірі недостатню увагу законодавця до постаті  потерпілого можна виразно спостерігати на прикладі порівняння норм, що передбачають права потерпілого та обвинуваченого в чинному Кримінально-процесуальному кодексі, складеному так, що обсяг прав потерпілого значно менший, ніж в обвинуваченого (підсудного).

Так, згідно з цим кодексом, правам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного й засудженого присвячено більше 70 статей, а правам та обов'язкам  потерпілого (він, на відміну від вищезгаданих суб'єктів кримінально-процссуальної діяльності, несе також і обов'язки, виконання яких забезпечується під страхом притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності) - близько 25 статей.

Складається враження, що, формулюючи положення про ознайомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи (ст. 217 КПК України), законодавець не в інтересах потерпілого дотримався принципу процесуальної економії. Так, у цій нормі відсутня вказівка на обсяг матеріалів, з якими потерпілий має право ознайомитись. Водночас ст. 218 КПК України має таке необхідне уточнення. В ній зазначено, що обвинувачений знайомиться з усіма матеріалами справи.

Реалізація права потерпілого  на ознайомлення з матеріалами закінченої кримінальної справи ставиться в залежність від наявності його письмового чи усного клопотання про бажання скористатися цим правом, обвинуваченому ж аналогічне право надається без якихось умов. Навіть більше, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи є обов'язком слідчого (ст. 220 КПК прямо на це вказує); що ж до потерпілого, то такий момент взагалі відсутній, і це позбавляє його можливості в разі оскарження дій слідчого посилатися на невиконання вимог закону.

У ст. 221 КПК України спеціально обумовлено право обвинуваченого на заявлення клопотання про доповнення попереднього слідства; особливо підкреслюється обов'язок слідчого по закінченні ознайомлення запитати обвинуваченого та його захисника, чи будуть вони клопотати про доповнення слідства і чим саме. Обвинуваченому також надається право виписувати зі справи необхідні відомості. Окремі положення ст. 218 КПК України знайшли свій розвиток і конкретизацію у статтях 220, 221, 222 КПК України.

В.М. Савицький звернув  увагу на те, що близькі за змістом норми закону, які стосуються прав потерпілого та обвинуваченого по закінченні розслідування, по-різному виражені тсрмінологічно. Обвинуваченому слідчий оголошує про закінчення розслідування і пред'являє матеріали для ознайомлення. Потерпілому ж лише повідомляється про це, і він знайомиться з матеріалами справи¹².

За змістом ст. 217 КПК  України потерпілий має право  знайомитися з матеріалами попереднього слідства, якщо воно закінчене, а у  справах, де воно не провадилось, має  право знайомитися з матеріалами справи після віддання обвинуваченого до суду.

На жаль, більшість  із потерпілих не розуміють важливості реалізації цьо-го права, і з матеріалами  справи знайомляться лише деякі потерпілі. В інших випадках є протокол про  вико-нання слідчим вимог, передбачених ст. 217 КПК України і пред'явлення потерпілому матеріалів справи для ознайомлення, в якому потерпілий робить запис про відмову в ознайомленні зі справою. Ще частіше трапляються копії повідомлень слідчих, надісланих потерпілим, у яких роз'яснюється право ознайомитися з матеріалами справи. І хоча в справах немає будь-яких даних про причини неявки потерпілих для ознайомлення з матеріалами справи (можливо, потерпілий не одержав повідомлення слідчого тощо), слідчі вважають на цьому вимоги ст. 217 КПК виконаними.

Часом слідчий на першому  та останньому допитах потерпілого  фіксує в протоколі, що потерпілий не бажає знайомитися з матеріалами  справи.

Поширеність випадків, коли потерпілий не знайомиться а матеріалами  справи, можна пояснити й тим, що закон не гарантує йому здійснення цього права. Доцільно було б внести зміни до чинного законодавства стосовно обов'язку слідчого або суду не лише надіслати повідомлення про можливість ознайомлення з матеріалами справи, а й отримати і долучити до справи дані про те, чи бажає потерпілий реалізувати своє право.

Не існує єдиної думки  в питанні щодо процесуальних  наслідків невизнання органами розслідування  особи потерпілою  серед вчених-процесуалістів. Одні автори (Г.М. Міньковський, М.Ю. Рагінський) вважають: якщо органи попереднього розслідування не винесли постанови про визнання громадянина потерпілим, то це повинен зробити суд. Інші (Л.М. Карнєєва, В.А. Короткова) вважають за необхідне повертати в таких випадках справу для про ведення додаткового розслідування.

Я вважаю, що обидві концепції  не можуть бути визнані за абсолютно  правильні, і взагалі неможливо  знайти єдине вирішення цієї проблеми. Факти невизнання органами розслідування  особи потерпілою як такі не завжди тягнуть повернення справи на дослідування. Це питання повинне вирішуватись окремо у кожному конкретному випадку, залежно від наслідків, до яких призвело невизнання особи потерпілою.

Проведене нами вивчення судової практики показало, що недотримання прав потерпілих рідко розцінюється судами як істотне порушення кримінально-процесуального закону. Немає необхідності переконувати в тому, що коли прокурори та суди не повертатимуть справи на дослідування через порушення прав потерпілих, то навряд чи можна розраховувати на серйозні зміни у ставленні до цього учасника процесу на попередньому слідстві.

Найчастіше інтереси потерпілих зачіпаються в разі зупинення  та закриття кримінальних справ. Практика дає чимало прикладів, коли саме під  час зупинення й закриття справ  допускаються найгрубіші порушення  прав людини, яка фактично постраждала від злочинного посягання. І правильно вказує В.Є. Юрченко, що зупинення провадження у справі з будь-яких підстав завжди торкається законних інтересів потерпілого¹³.

Тому особливого значення слід надати правам і законним інтересам у разі зупинення провадження в справі. Таке провадження може бути зупинене у трьох стадіях кримінального   процесу:   попереднього   розслідування, віддання до суду, судового розгляду. Перелік підстав для зупинення неоднаковий, більше всього їх у стадії попереднього розслідування. Стаття 206 КПК України передбачає такі підстави зупинення слідства: коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме; коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає провадженню у справі; коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Зупинення провадження  з будь-якої підстави завжди стосується законних інтересів потерпілого. Потерпілий здебільшого зацікавлений у тому, щоб особу, від дій якої він  постраждав, було встановлено, притягнено до кримінальної відповідальності, щоб вона зазнала заслуженого покарання. Тому для потерпілого важливо знати, чи справді є підстави для зупинення провадження у справі, чи було вжито всіх заходів для встановлення особи, що підлягає притягненню як обвинувачений, до розшуку обвинуваченого.

На жаль, на практиці трапляються  випадки, коли законні інтереси потерпілого  залишаються незахищеними, особливо у нерозкритих злочинах. Навряд чи можна погодитися з тим, що громадянин, який безпосередньо постраждав від  злочину, майже повністю позбавлений про-цесуальних прав у разі зупинення провадження в кримінальній справі. На мою думку, права потерпілого та його представника в разі зупинення провадження у справі слід розширити.

Насамперед потерпілий та його представник повинні знати  про зупинення провадження у справі. Як повноправний учасник процесу, зацікавлений у тому, щоби кримінальну справу було доведено до кінця, потерпілий не може перебувати в необізнаності щодо перебігу справи. Це ж правило стосується і його представника, який повинен охороняти законні інтереси потерпілого. Тому необхідно передбачити в законі обов'язок органу дізнання, слідчого, судді та суду повідомити потерпілого і його представника про зупинення провадження у справі протягом доби. У повідомленні мають бути викладені підстави й мотиви зупинення провадження у справі. Питання про те, яким чином повідомляти, має вирішуватись у кожному конкретному випадку. Це може бути виклик потерпілого до слідчого чи письмове повідомлення поштою. Однак у кримінальній справі обов'язково завжди повинні бути дані, що підтверджують факт повідомлення.

Крім того, потерпілий і його представник повинні мати право на ознайомлення з матеріалами, що є підставою для зупинення  провадження у справі. Особливо це стосується пунктів 1 і 3 ст. 206 КПК України. Ознайомлення з такими матеріалами дозволить їм упевнитись у правильності винесеного рішення: чи існують підстави для зупинення, зазначені в законі, чи вжито всіх необхідних заходів до встановлення особи, що вчинила злочин, чи додержано строків, по закінченні яких допускається зупинення, та ін. У разі незгоди потерпілого з зупиненням провадження він та його представник після ознайомлення з матеріалами справи зможуть більш обгрунтовано викласти це в скарзі.

Доречно навести таке порівняння. З моменту закінчення попереднього слідства в будь-якій його формі, в тому числі й через закриття кримінальної справи, потерпілий та його представник мають право знайомитися з усіма матеріалами справи. З матеріалами зупиненого провадження їм знайомитись не дозволено, хоча провадження в зупиненій справі інколи може бути й закрите, наприклад, за скінченням строку давності. Однак у цьому випадку знайомитися з матеріалами справи потерпілому та його представникові вже нема рації.

І, зрештою, потерпілий та його представник повинні мати право оскаржити постанову (ухвалу) про зупинення провадження, оскільки зупиненням зачіпаються законні інтереси потерпілого.