Цивільний позов у кримінальному поцесі

В юридичній  літературі дуже рідко підкреслюється велике значення цивільного позову в  кримінальній справі, частіше зазначається про його другорядну роль. Панує  думка про те, що в кримінальній справі головне — це виконати вимоги пунктів 1—3  
ст. 64 КПК, тобто довести подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини); винність обвинувачуваного у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; покарати його, а відшкодування шкоди, завданої злочином, є другорядною справою, що обумовило практичну недооцінку цивільного позову в кримінальній справі. Адже поряд із зазначеними обставинами в обов'язок слідчого і суду входить і підлягає доказуванню характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (п. 4 ст. 64 КПК).

Предметом цивільного позову в кримінальній справі може бути вимога з відшкодування збитку, завданого майну, і матеріального збитку, що виник через завдання шкоди особі. Відшкодування матеріальної шкоди за цивільним позовом у кримінальній справі повинно полягати у відновленні колишнього стану або відшкодуванні збитків, тобто реального збитку.

У цивільному позові, що пред'являється і розглядається  спільно з кримінальною справою, так само як і в будь-якому позові, розрізняють складові частини, або  елементи: предмет і підставу. Будь-який цивільний позов відрізняється  від іншого передусім своїм предметом, тобто конкретною матеріально-правовою вимогою позивача До відповідача за цивільним позовом, що пред'являється в кримінальному процесі на розгляд та вирішення суду. У свою чергу, ця вимога випливає з певних обумовлених законом юридичних фактів, що складають у сукупності Другий елемент позову — його підставу. Ці два елементи і зумовлюють обсяг (межі) та напрями провадження за цивільним позовом у кримінальному процесі.

Аналіз кримінально-процесуальних  норм, що регулюють провадження за цивільним позовом, не залишає сумніву в тому, що предметом останнього може бути тільки вимога про відшкодування матеріальної шкоди, яку спричинено злочином. Це дає підставу кваліфікувати цивільний позов у кримінальному процесі виключно як позов про присудження.

Фактично позови про присудження діють і в  цивільному законодавстві України. Згідно зі ст. 440 ЦК України шкода, заподіяна  особі або майну, підлягає відшкодуванню  в повному обсязі особою, що заподіяла  шкоду. Стаття 440і ЦК зобов'язує відшкодовувати моральну шкоду в грошовій або іншій матеріальній формі. Стаття 453 ЦК зобов'язує відповідальну за шкоду особу відшкодувати заподіяні збитки в натурі або повністю. Під збитками, згідно зі ст. 203 ЦК України, розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неотримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконано боржником. Зобов'язання з відшкодування таких збитків виникає і внаслідок позадоговірного спричинення шкоди.

З предметом  цивільного позову в кримінальному процесі пов'язане ще одне питання, що має важливе значення, а саме: регресні вимоги, пред'явлені до обвинуваченого особами, які повністю або частково відшкодували матеріальний збиток потерпілим від злочину особам до розгляду кримінальної справи в суді.

Загальновизнаним  є положення про можливість одночасного  вирішення питань обвинувачення  у вчиненні злочину та відшкодування  матеріального збитку, заподіяного  винним, що засновується на єдності  фактичної підстави як кримінальної, так і майнової відповідальності. Такою підставою є факт здійснення злочину. Між тим, безпосередньою фактичною підставою регресної вимоги є не злочин, а повна або часткова компенсація майнових втрат від нього, вчинена третіми особами відповідно до закону або якщо між ними і потерпілими був договір. Юридичною підставою цієї компенсації є не зобов'язання з відшкодування шкоди, а зобов'язання, що випливає з норм матеріального закону, який передбачає виплату грошових сум при настанні вказаних у ньому фактів, або відповідного договору (страхування, перевезення, зберігання тощо). Наприклад, О.Г.Мазалов зазначав, що «регресний позов не є «чистим» позовом із завдання шкоди, бо право на нього виникає хоч і в зв'язку з учиненням шкоди, але внаслідок завдання шкоди не безпосередньо регредіенту, а «через» спричинення його третій особі — потерпілому від злочину (громадянинові або організації)» [29, 76-77]. При розгляді та вирішенні регресних вимог (позовів) суду необхідно встановлювати не одну, а дві системи фактичних і правових підстав з відшкодування матеріального збитку. Безпосередню й опосередковану (регресну); дослідити правові відносини, що виникли не тільки між завдавачем шкоди (підсудним) і потерпілими особами, а й між потерпілими і третіми особами, що компенсували повністю або частково завданий злочином матеріальний збиток.

Все це, безперечно, ускладнює і певною мірою відволікає суд від розв'язання основного  питання кримінального процесу  — винуватості або невинуватості  обвинуваченого у вчиненні злочину.

Другий елемент  цивільного позову — його підстава — являє собою сукупність фактичних юридично значущих обставин (юридичних фактів), з якими матеріальний закон пов'язує виникнення правовідносин між посадовими особами та особами, зобов'язаними його відшкодувати (обвинуваченим, цивільним відповідачем), і з яких позивач виводить свою матеріально-правову вимогу. За загальним визнанням, підставою цивільного позову в кримінальній справі є такі фактичні дані та юридичні факти:

• підстави цивільного позову;
• розмір цивільного позову;
• особа, якій злочином завдано матеріальний збиток;
• особа, яку може бути визнано цивільним позивачем;
• особа, яка несе матеріальну відповідальність за позовом;
• вина цивільного відповідача;
• вина потерпілого в сприянні виникненню чи збільшенню матеріальної шкоди;
• майновий стан обвинуваченого;
• майновий стан цивільного відповідача.

Ці факти, як відомо, входять до складу цивільного правопорушення як єдиної підстави цивільно-правової (в широкому значенні) деліктної  відповідальності та детально висвітлюються  як у цивільно-правовій, так і в кримінально-процесуальній літературі. Для здійснення в кримінальному судочинстві захисту порушених злочином майнових прав та інтересів потерпілих осіб за допомогою цивільного позову, крім фактичної підстави, необхідна ще і наявність процесуальних передумов — юридично значущих обставин, з якими процесуальний закон пов'язує виникнення провадження за цивільним позовом і його розгляд спільно з кримінальною справою. Будучи вторинними і похідними від матеріально-правової підстави цивільного позову, вони, однак, порівняно самостійні, і їх наявність або відсутність є чинником, що визначає можливість захисту майнових прав потерпілих осіб за допомогою позовної форми її реалізації.

У правовій літературі найбільш поширеним є погляд, згідно з яким процесуальними передумовами цивільного позову в кримінальній справі є: процесуальне право і дієздатність позивача; підвідомчість позову суду; відсутність судового рішення, що набрало законної чинності, або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди, винесеної щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Всі передбачені  процесуальним законом умови, що складають у сукупності процесуальну підставу цивільного позову, можна  класифікувати на дві групи:

1) передумови, необхідні  для порушення провадження за  цивільним позовом (для пред'явлення  цивільного позову);

2)  передумови, необхідні для розгляду позову судом спільно з кримінальною справою.

До першої групи  передумов слід віднести:

• порушення кримінальної справи;
• підвідомчість позову суду;
• наявність у цивільного позивача процесуальної праводієздатності, а у його представника — належного оформлення повноважень;
• відсутність вироку, що набрав законної сили, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах рішення суду, або про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін;
• пред'явлення цивільного позову до початку судового слідства у справі.

Зазначені передумови, що є процесуальними підставами для порушення провадження за цивільним позовом, є одночасно і підставою для розгляду його судом по суті. Однак для розгляду позову спільно з кримінальною справою необхідна наявність ще й інших передумов, що їх можна віднести до другої групи:

• особиста явка цивільного позивача (громадянина або його представника) в судове засідання, якщо ним не заявлене клопотання про розгляд позову за його відсутності, відмови позивача від позову або якщо позов не підтримує прокурор;
• відсутність цивільного відповідача, що не суперечить закону, правам та інтересам інших осіб.

Від фактичних, матеріальних підстав і процесуальних  передумов цивільного позову в кримінальному  процесі необхідно відрізняти юридичну (правову) його підставу. Останнє складають норми матеріального права, що регулюють спірні правові відносини між позивачем і відповідачем, і на основі яких суд повинен винести рішення по суті розглянутого цивільного позову.

Отже, чітке розмежування матеріальної, процесуальної і юридичної підстав цивільного позову в кримінальній справі має як теоретичне, так і практичне прикладне значення при його реалізації як одного із способів захисту порушених злочином майнових прав та інтересів потерпілих від злочину осіб. У свою чергу, запропонована класифікація процесуальних підстав, необхідних для провадження за цивільним позовом, також здатна надати органам, які ведуть кримінальний процес, і його учасникам, допомогу в правильному визначенні наявності або відсутності у потерпілої особи права на пред'явлення позову спільно з кримінальною справою.

В юридичній літературі й  на практиці по-різному вирішується  питання про можливість повного  відшкодування потерпілому завданого  йому матеріального збитку. Законодавство  про працю та цивільне законодавство  України допускають, з урахуванням майнового положення відповідача й інших даних, можливість неповного відшкодування збитку. Про це йдеться й у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6 (із змінами, внесеними постановами Пленуму від  
8 липня 1994 р. № 7 та від З0 вересня 1994 р. № 11).

Розмір завданого злочином збитку, що підлягає відшкодуванню, у  деяких випадках може бути зменшений, його встановлює суд, з урахуванням конкретних обставин справи, ступеня винності й майнового положення винного[13, 311].

З такими доводами, що облік  матеріального положення обвинувачуваного, а особливо тих, які вчинили корисливий злочин, є правильним заходом при  рішенні цивільного позову в кримінальній справі, важко погодитися. Насамперед, такий захід не сприяє захисту прав потерпілого. Знижується виховне значення вироків, тоді як покладання обов'язку цілком відшкодувати заподіяну шкоду, якоюсь мірою, сприяло б запобіганню, передусім, корисливих злочинів.

В юридичній літературі також  неодноразово зазначалося, що справедливість, інтереси держави і громадян вимагають  у кожному випадку повного  відшкодування шкоди, завданої злочином.

Майнове становище засудженого, можливість реально виконати вирок у частині цивільного позову повинні враховуватися в стадії виконання вироку. В обвинуваченого в момент притягнення до відповідальності або осудження може не бути необхідного майна і коштів для відшкодування завданої ним шкоди, більш того, він сам може відчувати матеріальні складнощі, але таке його становище може бути тимчасовим. Тому не можна, виходячи лише з цього, звільняти засудженого від повного відшкодування шкоди. У процесі виконання вироку в засудженого може виявитися те або інше майно чи кошти, наприклад, одержана спадщина, дарування тощо.

Якщо на досудовому слідстві не виконано вимоги ч. 2 ст. 122 КПК і  цивільний позов не заявлено, суддя  або суд повинні роз'яснити громадянинові  чи юридичній особі, які зазнали  матеріальних збитків, їх право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, або до особи, яка за законом несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. В таких випадках зацікавленій у відшкодуванні шкоди особі має бути направлено письмове повідомлення.

Пленум Верховного Суду роз'яснив  також, що при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України.

Встановлені законодавством правила підвідомчості органам  державного арбітражу майнових спорів застосовуються і до цивільних позовів у кримінальній справі. Не підлягають розгляду в кримінальній справі також позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення[13, 304].

Виходячи зі змісту ст. 28 КПК, право пред'явлення  цивільного позову в кримінальній справі належить особі, що зазнала від злочину  збитків. Через це у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування та інших  юридичних осіб, які відшкодували потерпілому шкоду до розгляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'явити в порядку цивільного судочинства. В такому самому порядку можуть бути вирішені вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в разі закриття справи з передбачених законом підстав.

На сучасному  етапі нашого життя проблема відшкодування  шкоди, завданої, особливо громадянам, злочинними діями, набуває особливої  актуальності, оскільки збільшується кількість кримінальних справ, з  яких пред'являються цивільні позови з відшкодування тієї чи іншої шкоди.