Цивільний позов у кримінальному поцесі

Цивільний позивач у кримінальному  процесі

 

2.1 Поняття та класифікація учасників кримінального процесу

 

Учасники (суб’єкти)  кримінального процесу – це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією злочину, чиї права та обов’язки регламентуються чинним законодавством.

З визначення суб’єктів  кримінального процесу фактично слідує, що вони є його учасниками. І  насправді використання в науковій літературі поняття “суб’єкти” прийшло  на зміну поняттю “учасники” зовсім не давно. В цьому є деяка особливість саме кримінального процесу – суб’єкти фактично і є учасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права. В подальшому в своїй роботі використовуватиму обидва ці поняття, як рівнозначні між собою, саме стосовно кримінально-процесуального їх значення[24, 219].

Суб’єкти кримінального  процесу можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та  посадові особи, які ведуть  та безпосередньо здійснюють  кримінально-процесуальне провадження:  слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи.

2. Особи, які  мають та відстоюють самостійний  інтерес: підозрюваний, обвинувачений,  потерпілий, цивільний позивач, цивільний  відповідач.

3. Особи, які  захищають та представляють інтереси  «третіх осіб»: захисник, представник  цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв’язку з виконуваною ними функцією.

4. Особи, які  сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

Учасники процесу  характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним  законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені  права та обов’язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у  кримінальному судочинстві у  відповідності зі своїми правами  та обов’язками у встановленому  порядку;

г) вступають  у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.

 

2.2 Фізичні та юридичні особи, що можуть виступати цивільним позивачем

у кримінальній справі

 

Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно КПК України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому - особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу[31, 30].

Якщо ж задатися питанням: хто конкретно може бути визнаний цивільним позивачем у  кримінальній справі, то відповідь  на нього необхідно шукати в нормах цивільного (у широкому розумінні) права, що регулюють спірне матеріальне правовідношення, що виникло у зв'язку зі злочинним заподіянням майнової шкоди. Суб'єкт цього правовідношення, майнове право якого було порушено безпосередньо злочином, може і повинен бути визнаний цивільним позивачем у випадку пред'явлення ним або його повноважним представником вимоги про захист порушеного права. Виходячи з характеру скоєного злочину й об'єкта (предмета) його злочинного посягання, ґрунтуючись на нормах матеріального (цивільного, трудового, сімейного) й кримінально-процесуального права, цивільними позивачами в кримінальному процесі можуть і повинні бути визнані наступні особи, що понесли матеріальний збиток від злочину і, що пред’явили вимогу про його відшкодування[9, 41]:

а) визнані потерпілими  від злочину громадяни, що перебували на утриманні загиблих або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина загиблого, народжена після його смерті, особи, що понесли матеріальний збиток від втрати утримання і витрачених на поховання померлих коштів, - при скоєнні злочину, що призвів до смерті їхнього годувальника;

б) визнані потерпілими  від злочину громадяни, що понесли  майновий збиток від втрати заробітку  внаслідок втрати працездатності або  її зменшення, а також витрат, викликаних ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування і т.п. ) і інших витрат, - при здійсненні злочинів, що заподіяли шкоду здоров'ю особистості або посягають на її волю, честь і гідність;

в) визнані потерпілими  від злочину громадяни, що понесли  майновий збиток від втрати заробітку внаслідок звільнення їх з роботи, а також інших витрат, - при злочинному порушенні законодавства про працю;

г) визнані потерпілими  громадяни, а також юридичні особи, що понесли матеріальний збиток у  результаті злочинного зазіхання на приналежне їм на праві власності (оперативного керування) або законного (титульного) володіння майно (розкрадання, знищення, ушкодження, псування і т.п. );

д) фінансові  органи як власники державного бюджету  і представники скарбниці при  стягненні засобів, витрачених на стаціонарне лікування громадян, що потерпіли від навмисних злочинних дій.

Визнання особи, що понесла матеріальний збиток від  злочину і пред’явила вимогу про  його відшкодування, цивільним позивачем  у кримінальній справі, яких-небудь ускладнень у слідчій і судовій практиці, як правило, не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у випадку, коли матеріальний збиток був наслідком розкрадання, знищення або ушкодження майна, що знаходиться в момент здійснення злочину не в його власника (власника права оперативного керування), а в законного (титульного) власника.

Існує точка  зору, представлена П.П.Гурєєвим, О.Г.Мазаловим, С.Е.Донцовим, відповідно до якої право на пред'явлення позову у випадку розкрадання, знищення або ушкодження майна, що знаходиться в титульного власника, має насамперед  власник майна. Титульний же власник вправі вимагати відшкодування збитку лише у випадку, коли власник у силу визначених причин не зажадав відшкодування збитку або він сам відшкодував його власникові[24, 219].

Отже, право  на пред'явлення вимоги про відшкодування  збитку в розглянутому випадку має  перш за все власник майна й  у випадку пред'явлення ним  такої вимоги він повинен бути визнаний цивільним позивачем.

Нарешті, не виключене  пред'явлення вимог про відшкодування заподіяного злочином збитку як володільцем, так і законним власником майна і керуючі кримінальним процесом органи зобов'язані визнати їх цивільними позивачами в кримінальній справі. Зрозуміло, предмет цих вимог кожного з них повинен бути різним.

Пред'явити цивільний  позов у кримінальній справі повноважна не тільки особа, що понесла матеріальний збиток безпосередньо від злочину, але і прокурор, коли цього вимагає  охорона державних або суспільних інтересів або прав громадян.

Прокурор пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. В суді прокурор підтримує обвинувачення і зобов’язаний захищати права та законні інтереси потерпілого, вживати необхідних заходів для відновлення його порушених прав власності.

Пред'явлення  цивільного позову прокурором у захист порушених злочином майнових прав юридичних  і фізичних осіб ніяк не стосується їхнього права розпорядження приналежними їм матеріальними і процесуальними правами. Цивільними позивачами в цьому випадку є фізичні і юридичні особи, в інтересах яких був заявлений позов, але не прокурор. Саме ці особи є суб'єктами спірного матеріально-правового відношення, потребують  захисту свого суб'єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб'єктів цього відношення поширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення по пред'явленому прокурором позовові[31, 32].

 

2.3. Цивільний позивач в  кримінальному процесі

 

Для визнання цивільним  позивачем, як громадянин, так і юридична особа, повинні висунути вимогу (подати позовну заяву) про відшкодування  заподіяних їм збитків. Цивільний позов  можна пред'явити як у період розслідування кримінальної справи, так і під час розгляду справи в суді, але до початку судового слідства, тобто зачитування обвинувального висновку.

Подача позовної заяви в період розслідування  виглядає краще, тому що ставить за обов'язок посадовій особі, що веде розслідування, вчасно вжити заходів до забезпечення даного позову (проведенню обшуку, виїмки, накладенню арешту на майно), що, у свою чергу, підвищує реальну можливість задоволення позову в майбутньому.

Якщо цивільний  позивач з будь-якої причини не пред'явив цивільний позов у кримінальній справі або його позов судом не був розглянутий, то у нього є право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, варто мати на увазі, що якщо в позові в порядку цивільного судочинства було відмовлено, тоді це позбавляє цивільного позивача права заявити той же позов у кримінальній справі.

Про визнання особи  цивільним позивачем або про  відмовлення в цьому слідчим, органом дізнання, прокурором повинна  бути винесена постанова, судом - ухвала, з якою особа повинна бути ознайомлена з роз'ясненням прав під підпис.

У випадку відмовлення  у визнанні особи цивільним позивачем, вона вправі оскаржити постанову  слідчого прокуророві, а постанову  прокурора - вищестоящому прокуророві, ухвалу суду - у вищестоящий суд[41, 39].

Цивільний позивач (або його представник) мають право:

• представляти докази і заявляти клопотання по справі;
• брати участь у судовому розгляді;
• просити органи розслідування і суд вжити заходів до забезпечення заявленого позову;
• підтримувати заявлений позов;
• знайомитися з матеріалами справи після закінчення слідства, а по справах, де розслідування не проводилось - після передачі обвинувачуваного висновку судові;
• робити виписки зі справи;
• заявляти клопотання про доповнення слідства.

Крім того, цивільний позивач вправі приносити скарги на дії осіб, що проводили розслідування, прокурора і суд (суддю), оскаржити вирок або ухвалу суду (у п’ятнадцятиденний термін з моменту його проголошення) в частині, що стосується цивільного позову.

Як фізична особа цивільний позивач має право на забезпечення особистої безпеки і прийняття у зв'язку з цим спеціальним підрозділом правоохоронних органів (Судовою міліцією) мір, аналогічних тим, що можуть бути прийняті для забезпечення безпеки свідка, потерпілого, інших учасників кримінального судочинства.

У необхідних випадках цивільний позивач може бути письмово попереджений про кримінальну відповідальність за КК України про розголошення даних  попереднього слідства або дізнання без дозволу прокурора або  особи, що проводила розслідування.

За вимогою  органів, що ведуть розслідування, прокурора  і суду цивільний позивач зобов'язаний пред'являти всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом  і необхідні для його обґрунтування  і забезпечення.

По завершенні розслідування в справі, про це повинно бути повідомлено цивільному позивачеві (його представникові) з роз'ясненням права на ознайомлення з матеріалами справи, про що складається протокол. При бажанні, цивільний позивач (його представник) знайомляться з матеріалами справи. При цьому вправі робити з нього виписки, а також заявляти клопотання про доповнення слідства - проведення в справі нових або додаткових слідчих дій. Ознайомлення з матеріалами справи і заява клопотань оформлюється протоколом. Якщо після ознайомлення з матеріалами справи по ньому були зроблені додаткові слідчі дії, то у цивільного позивача (або його представника) з'являється право на ознайомлення з отриманими додатковими матеріалами, а при бажанні, і всіма матеріалами кримінальної справи .

Будучи цивільним позивачем, особа (або її представник) має право бути присутньою у судовому засіданні при розгляді справи, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків[24, 219].

У судовому засіданні  цивільний позивач (його представник), як і інші учасники, зобов'язаний давати показання і робити заяви, вислуховувати вирок, а також дотримуватися встановленого порядку. За непокору розпорядженням головуючого або порушення порядку під час судового засідання цивільний позивач притягується до адміністративної відповідальності.

Якщо в судове засідання не з’явиться цивільний позивач, або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. Суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою чи організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.