Физична пидготовка учнив 5-9 класив засобами оздоровчой гимнастики

Мікс-імпект – це поєднання комбінацій хай і лоу.

Крім вказаних, створюються й інші стилі у вигляді: хіп-хоп, фанкі, латина, сальса, джаз, диско хаус та інші.

Шейпінг – (від англійського shaping – створювати форму). Це один із видів тренування, що поєднує у собі аеробіку з атлетичною гімнастикою, а також включає елементи контролю за ефективністю занять.

Шейпінг поєднує в собі все те найкраще, що існує в аеробіці: характер музичного твору, динамічні навантаження, що дозволяють зміцнювати серцево-судинну систему, зменшувати жирові накопичення; а з атлетизму – можливість впливати на локальні групи м’язів. Головне те, що заняття шейпінгом надають можливості індивідуалізувати навантаження, тільки у цьому випадку вони дають найбільший ефект.

Заняття починають з аеробної частини, тобто з комплексів ритмічної гімнастики, яка вирішує завдання попереднього розігрівання та розтягнення м’язів усього тіла.

В основній частині заняття застосовуються вправи анаеробного (силового) характеру, що розвивають окремі м’язові групи – вправи на тренажерах; вправи з предметами: з гантелями, з бодібарами (міні штангами), амортизаторами, з обтяженням; вправи ритмічної гімнастики в партері (з вихідних положень: сіди, упори, лежачи на спині та обличчям донизу) де проробляється кожна локальна зона всього тіла. Спеціально підібране сучасне обладнання та форми заняття дозволяють досягти досконалої форми тіла, впливають на групи м’язів завдяки різноманіттю методичних прийомів побудови силового тренування.

У заключній частині застосовуються вправи для розтягнення та розслаблення м’язів, дихальні вправи, елементи класичної хореографії.

Пілатес. Систему тренування «Пілатес» майже сто років тому створив Джозеф Убертус Пілатес. Ця система оздоровлення має нові педагогічні технології та інноваційні підходи, які мають велику популярність у всьому світі.

Заняття пілатесом спрямовані на розвиток гнучкості суглобів, еластичності зв’язок, грації та пластиці руху, а головне – зміцнюючи м’язи пілатес не допускає їхнього дисбалансу.

Пілатес створювався на основі поєднання західних та східних концепцій діяльності м’язового апарату і дозволяє з’єднати в єдине ціле розум, тіло та подих.

Сам Джозеф Пілатес розробив 34 вправи, а сьогодні їх розроблено 500. Цікаво, що більшість розроблених методик розраховано на багатократне повторення кожної вправи, а вправи системи Пілатес багатопланові.

В системі Пілатес важливий спокійний темп виконання вправ, плавний, без зупинок і відпочинку перехід від одного руху до другого. Досягнувши прогресу в кожній вправі і зрозумівши, як необхідно рухатися плавно, можливо поступово збільшувати динамічність та енергійність виконання рухів без втрати контролю над ними. Вправи необхідно виконувати під спокійну музику. Багато років метод Пілатеса залишався практично невідомим за межами кола професіональних танцюристів. Сьогодні його використовують в клініках, в лікувальній фізкультурі, в фітнес-центрах, в школах танцювального мистецтва. Метод Пілатеса за столітню свою історію дав якісно новий поштовх в розвитку фітнес-індустрії [1].

Стретчинг (гімнастика поз). Заняття побудоване за методикою стретчинга (з англійського Stretching – розтягнення) включає в себе комплекс вихідних позицій, які забезпечують гарні умови для розтягнення м’язів всього тіла. Це методика розвитку гнучкості у статичних положеннях. Той, хто займається, приймає позу, яка розтягує певну групу м’язів і залишається у такому положенні протягом деякого часу (5 - 30 сек.). Такі статичні вправи забезпечують регуляцію тонусу м’язів, еластичність сухожилок і зв’язок.

Калkонетик розробила американська балерина Каллон Пінкней. Це фізичні вправи на основі статичного напруження і розтягування різних м’язових груп. Методика виконання вправ не має вікових обмежень і методичних пересторог.

Основна мета цих занять – це корекція фігури та усунення недоліків тілобудови.

Каллонетик – це вправи швидкої дії, які поєднують в собі елементи балетного стретчингу та йоги. В основі каллонетики застосовується фіксація положень – стійок на деякий час, це нагадує пози йоги, при якому напружуються та розтягуються різні групи м’язів. Рухи повинні бути добре злагодженими. Також можна застосувати комплекс статичної гімнастики поз на мікроскорочення м’язів. Ці вправи зміцнюють суглоби, підвищують тонус шкіри, покращують психоемоційний стан учня.

Вправи виконуються з вихідних положень стоячи, в упорах, у присіді, у напівприсіді, лежачи на спині, обличчям донизу і боком.

Застосовуються вправи (стійки), які розраховані на напруження м’язів (це статична стійка, що утримується 20 - 60 секунд), а також вправи на розтягування м’язів (тонічний стретчинг 20 - 40 секунд). Ці вправи виконуються під музичний супровід, поєднуються з диханням та вправами релаксаційного походження [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ОЗДОРОВЧОЇ ГІМНАСТИКИ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В 5 - 9 КЛАСАХ

 

2.1. Вікові особливості  розвитку фізичних якостей учнів  5 - 9 класів

В динаміці розвитку організму учнів 5 - 9 класів спеціалістами виділяються три вікові періоди. Період навчання в 5 - 9 класах припадає на підлітковий вік, який у дівчат починаються в 12 - 15 років; у хлопців – в 13 - 16 років. І визначається як середній шкільний вік.

Найбільше місце в рамках освітньої та оздоровчої роботи відводиться розвитку фізичних якостей: сили, прудкості, витривалості, гнучкості. В процесі онтогенезу вони розвиваються нерівномірно, і з приводу цього накопичений уже досить великий експериментальний матеріал, викладений в спеціальній літературі. Так, В. Г.Ареф’єв узагальнив такий матеріал. Отже, щодо школярів чоловічої статі є такі відомості [7]:

1. Найвищі темпи, характерні для розвитку прудкості рухів ніг, спостерігаються у 7 - 9 років, загальної витривалості – у 8 - 9 років і 12 - 13 років, гнучкості хребта – у 9 - 10, 13 - 14 і 15 - 16 років, статичної рівноваги – у 9 - 10, 14 - 15 і 16 - 17 років, силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба –у 11 - 12 років, статичної витривалості згиначів плеча – у 14 - 15 і 16 - 17 років і сила розгиначів тулуба – у 16 - 17 років.
2. Високі темпи розвитку мають місце у розвитку силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 12 - 13 і 15 - 16 років), сили розгиначів тулуба і статичної витривалості згиначів плеча (у 13 - 14 років), загальної витривалості та швидкісно-силових якостей розгиначів ніг і тулуба (у 14 - 15 років).
3. Помірно високі темпи розвитку спостерігаються стосовно сили розгиначів тулуба (у 8 - 9, 10 - 11 і 14 - 16 років), прудкості рухів ніг (у 9 - 10 і 15 - 16 років) і швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 10 - 11 років).

Щодо школярів жіночої статі відомості такі:

1. Найвищі темпи спостерігаються у розвитку прудкості рухів ніг (у 7 - 9, 10 - 11 і 13 - 14 років), статичної рівноваги (у 8 - 9, 11 - 12 років), швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 9 - 12 років), статичної витривалості згиначів плеча (у 9 - 10 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 9 - 12 років), сили розгиначів тулуба (у 10 - 11 і 16 - 17 років), загальної витривалості (у 11 - 12 років) і гнучкості хребта (у 14 - 15 і 16 - 17 років).
2. Високі темпи розвитку мають місце у розвитку статичної витривалості згиначів плеча (у 7 - 8, 10 - 11 і 14 - 15 років), статичної рівноваги (у 7 - 8 і 9 - 10 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 8 - 9 і 12 - 13 років), прудкості рухів ніг (у 9 - 10 років), загальної витривалості (у 9 - 10 років), сили розгиначів тулуба (у 11 - 12 років) і гнучкості хребта (у 11 - 12 і 13 - 14 років).
3. Помірно високі темпи розвитку характерні для розвитку сили розгиначів тулуба (у 7 - 9 років), швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 7 - 8 і 14 - 15 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 7 - 8 років), гнучкості хребта (у 7 - 8 і 9 - 10 років), загальної витривалості (у 8 - 9 і 16 - 17 років), статичної рівноваги (у 12 - 13 років) та прудкості рухів ніг (у 15 - 16 років).

Підсумовуючи сказане, можна виділити декілька важливих для практики фізичного виховання школярів моментів [16]:

1. Для аеробних можливостей, що лежать в основі прояву витривалості до помірної роботи, оптимальним періодом розвитку є вік від 8 до 10 років і 14 років.
2. Для розвитку анаеробно-гліколітичних механізмів, що лежать в основі проявлення сили і силової витривалості, сенситивними можна вважати вікові проміжки: 11 - 13 і 16 - 17 років.
3. Креатинфосфатний енергетичний механізм, що забезпечує проявлення прудкості і швидкісно-силових якостей, найбільш інтенсивно розвивається у віці 16 - 18 років.

Для осіб жіночої статі аналогічні сенситивні періоди починаються і закінчуються, як правило, на рік раніше.

Окрім цього, якщо відкрити монографію А. А. Гужаловського, то можна прочитати, що сила досить інтенсивно розвивається також до 9 років, а прудкість в період від 8 до 10 років, тобто тоді, коли і гліколітичний і креатинфосфатний механізми знаходяться ще в дрімотному стані. Як же пояснити цей феномен? Для цього слід згадати інформацію, що стосується рівнів побудови рухів. Там говорилося, що в період від 7 до 10 - 11 років йде інтенсивний розвиток просторового рівня, рівня просторово точних, добре скоординованих рухів, покращується нервова регуляція роботи м’язів. А оскільки такі фізичні якості, як сила і особливо прудкість, обумовлюються не тільки енергетичними можливостями, а й якістю нервової регуляції, то, зрозуміло, в цей період вони теж повинні суттєво зростати [7].

Таким чином, у середньому шкільному віці відбувається інтенсивне формування організму дитини, саме цей період найбільш сприятливий для розвитку фізичних якостей.

Дану підсумкову інформацію кожному фахівцю з фізичного виховання треба розуміти і пам’ятати. Слід пам’ятати також і те, що вирішення оздоровчих завдань під час занять з дітьми шкільного віку не передбачає максимального розвитку фізичних якостей, їх треба розвивати гармонійно, і в такій мірі, яка б забезпечувала достатній запас здоров’я.

Цьому сприяють заняття силовою аеробікою. Це питання ми розглянемо в наступному підрозділі нашого дослідження.

 

2.2. Оздоровчий  потенціал ритмічної гімнастики

Уже більше 30 років аеробіка культивується в нашій країні як складова частина оздоровчої гімнастики, методичні основи якої розроблені головним чином естонським фахівцем Е. А. Куду, Л. О. Яансон і ін. вона має певні особливості.

По-перше, заняття проводяться під сучасні популярні мелодії, що підвищує емоційність, покращує самопочуття, настрій, активність тих, хто займається. Музика задає певний темп виконання вправ.

По-друге, у порівнянні з традиційними вправами основної гімнастики в аеробіці широко використовуються елементи сучасних танців (джайв, рок-н-рол, рільо, самба, ча-ча-ча, румба), що дозволяє розвивати пластичність.

По-третє, комплекси виконуються практично без пауз відпочинку – потоковим або серійно-потоковим методом. При цьому велика частина вправ виконується на великій амплітуді, у швидкому темпі, що в цілому впливає на серцево-судинну і дихальну системи, виховує витривалість. При виконанні вправ, споживається велика кількість кисню, тому її правомірно називають аеробною гімнастикою, або аеробікою. Саме завдяки високій інтенсивності ритмічної гімнастики, активного впливу на кардіо-респіраторну систему, аеробіка успішно конкурує з бігом.

По-четверте, заняття аеробікою значно збільшують рухливість суглобів, силу м’язів рук, плечового пояса, тулуба, що сприяє гармонійному розвитку організму підлітка, покращує статуру, поставу учнів [14].

Це досягається впровадженням розроблених у спорті методів розвитку фізичних якостей. Зокрема, для розвитку сили застосовується метод повторних зусиль, тобто виконання вправ до відмови. Як засоби виховання гнучкості на заняттях ритмічної гімнастики використовуються вправи на розтягування, що виконуються з граничною амплітудою, серіями по 10 - 12 повторень у кожній.

Вплив оздоровчої гімнастики на організм підлітків комплексний. Виділимо два основних механізми:

1. Розвиток і вдосконалення сили, гнучкості за рахунок впливу на м’язову систему і зв’язково-суглобної апарат.
2. Підвищення витривалості серцево-судинної системи. Ефект досягається тільки при певній величині навантаження. Мінімум зусиль, що викликають підвищення витривалості, відповідає робота на рівні не менш 65% від скорочень (ЧСС). Менші навантаження не викликають позитивних зрушень в апараті кровообігу й обміну речовин, а просто покращують самопочуття і настрій [22].

Відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, оздоровчі фізкультурні заняття з підлітками, що не мають відхилень у здоров’ї, повинні проводитися на рівні 65 - 90% від максимально припустимих (для даної вікової групи) частоти серцевих скорочень.

При систематично інтенсивних заняттях уже через 6 місяців помітно покращиться стан здоров’я: збільшиться споживання кисню організмом, стабілізується робота серцево-судинної і дихальної систем, покращується витривалість, координаційні здібності [7].

 

2.3. Методичні  особливості проведення занять  оздоровчою гімнастикою зі школярами 5 - 9 класів

Реформування всіх ланок освіти відкрило перед шкільними вчителями широкі можливості для творчості в рішенні проблем фізичного виховання, метою якого є сприяння всебічному і гармонійному розвитку особистості, її міцному здоров’ю, гарному фізичному розвитку, оптимальному рівню рухових здібностей, знань, умінь і навичок в галузі фізичної культури, а також мотиви здійснення фізкультурно-оздоровчої діяльності [23].

Значна частина вчителів фізичної культури в школах бачить мету фізичного виховання переважно в розв'язанні оздоровчих завдань.

Відповідно до типів повідної діяльності школярів у програмі з фізичного виховання виділені три етапи: етап початкової загальної фізкультурної освіти – 1 - 4 класи; етап неповної середньої загальної фізкультурної освіти – 5 - 9 класи; етап повної середньої загальної фізкультурної освіти – 10 - 12 класи. Динаміка навчально-виховного процесу припускає послідовну передачу ініціативи в організації і проведенні занять фізичною культурою з рук вчителя в руки самого школяра.