Філософська мудрість Стародавнього сходу

2.1.1. ВЕДИЧНІ  ДЖЕРЕЛА ДАВНЬОІНДІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

«Сердечна людина складає  центр уваги для індійської релігійності. Індуси - найбільші майстри в дослідженні  остаточного, прихованого центру нашого «Я», нашої самості. До нього спрямовано всю індійську мудрість ».

Індія - колиска прадавньої культури. Ромен Роллан, говорячи про  духовне життя індійців, відзначив, що це єдина країна, в якій втілились  бажання людства, де протягом трьох  тисяч років росте «дерево  мрії», яке постійно відроджується. Першими джерелами інформації про  давньоіндійське суспільство є  тексти індуїстської культури, ще не повністю розшифровані, які збиралися протягом дев'яти століть (1500-600 рр. до а е.). Вони дістали назву ведичної літератури, а в більш пізній період уже  мають вигляд книг. Хоча ведична  література має релігійний зміст, вона також містить дані про духовне  життя, економічний розвиток, світогляд  того часу тощо.

Ведична література формувалася від початку заселення Індії і до виникнення перших держав, які об'єднували великі території. Кочові племена перетворювались на диференційоване суспільство з розвиненою інфраструктурою, досить високим рівнем розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. В цьому суспільстві виділяються чотири стани: брахмани - священики і ченці; кшатрії - воїни і представники колишньої племінної влади; вайш'ї - землероби, ремісники, купці; шудри - безпосередні виробники, заможні прошарки населення. Надалі соціальна структура суспільства починає змінюватися, і згодом утворюється складна система різноманітних каст.

Ведична література дуже різноманітна, і її тексти можна  поділити на кілька груп. Найдавніша група - це чотири Веди («веда» - знання). Головна з них - Рігведа - збірник гімнів, які формувалися протягом тривалого часу до XII ст. до а е. У X ст. до а е. з'явилися Брахмани -керівники ведичного ритуалу, основний з яких - Шатапатхабрахмана (брахмана ста шляхів). Закінчення ведичного періоду представлено Упанішадами, які відіграли дуже важливу роль у розвитку релігійно-філософського мислення давньої Індії.

Веди — різноманітна система поглядів та ідей: від образів міфології до перших спроб створення філософських поглядів на буття, сенс людського життя. У деяких гімнах простежується прагнення знайти загальний закон, відображений в «космічному порядку» (рта). Це принцип, який управляє всім: рухом Сонця і Місяця, зміною пір року, а також народженням, смертю, щастям людини. У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розробляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання.

Закінчується ведична  література Упанішадами (букв, «сидіти  біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття - брахма, що є універсальним принципом. З брахмою нерозривно пов'язується духовна сутність кожної людини - атман.

Однією з основних частин Упанішад є концепція круговороту  життя - сансара і пов'язаного з нею закону відплати - карма. В теорії круговороту людське життя показане як нескінченний ряд перероджень В Упанішадах філософія вже відокремлюється від міфології та релігії і вступає у відкриту опозицію до ведичного ритуалізму. Зокрема, найвищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, що перебуває у всьому, а також у тому, щоб побачити неістинність, плинність емпіричного буття, відмовитися від прив'язаності до нього і одержати вічне блаженство і справжнє безсмертя в пізнанні своєї тотожності з брахманом, у злитті з ним (мокша).

До ідей Упанішад часто зверталися більш пізні  філософські течії, зокрема веданта. В цілому ж у філософії Давньої  Індії домінує

«Важко знайти благородну людину: не скрізь вона народжується. Але  де народжується такий мудрий, там  розквітає щасливе людство».

Будда

морально-етична тематика над натуралістично-емпіричною. Головну  увагу звернено на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення  світу. Сприйняття реально-предметного  світу визнається як химерна фікція, омана, яка лише через невігластво  буденної свідомості здається чимось «справжнім». У цілому філософію  орієнтовано на містичне переживання  одухотвореності буття і практично  байдужості до об'єктивно-раціоналістичних методів осягнення реальності.

 

Класичні ортодоксальні  філософські школи

Індійська філософія — загальна назва для філософських напрямків, що зародилися на індійському субконтиненті.

Індійська філософія включає  в себе філософію індуїзму, філософію буддизму, філософію джайнізму та інші древні індійські філософські вчення, а також сучасну індійську філософську думку. Спільною рисою цих філософій є те, що вони побудовані навколо поняття дхарми і пошуків шляхів звільнення. Індуси вважають, що в основі Всесвіту знаходиться психічна енергія в пасивному стані - брахма. Цю енергію розглядають подібно до людини. Вона живе 100 років. Один рік складається з 1000 діб, 1 доба складається з 8640 земних років, доба поділяється на день і ніч. Коли закінчується день - гине все живе, коли закінчується рік - гине все живе, деякі боги і навіть планети, коли помре брахма - зникне абсолютно все.

Класичні  школи[ред.]

Дев'ять класичних шкіл індійської філософії поділяють  на ортодоксальні (астіка), тобто такі, що визнають авторитет Вед, та неортодоксальні (настіка), тобто ті, що авторитет Вед не визнають.

Ортодоксальних шкіл шість:

• Ньяя — школа логіки
• Вайшешика — атомістична школа
• Самкх'я — школа перечислень
• Йога — школа Патанджалі, яка приймає метафізику самкх'я
• Пурва міманса — школа ведичних ритуалів
• Веданта — школа традиції Упанішад з наголосом на ведичній філософії

 

Веда́нта (деванагарі: वेदान्त, Vedānta) — будь-яка з декількох шкіл індуїстської релігійної філософії природи дійсності, що базується на Упанішадах; особливо моністична система Шанкара, що вчить поклонінню Брахману (Вішну), тобто душі всесвіту. Вивчати веданту досить складно, тому зазвичай вивчають природний коментар на Веданту - Шрімад-Бгагаватам, записаний так само Вйасадевою (Вйасадева записав Веди, Веданту та Шрімад-Бгаѓаватам як коментар на веданту).

Слово Веданта складається з двох складників: "веда" - знання та "анта" - кінець, висновок та перекладається разом як кульмінація знання. Альтернативний переклад: суть Вед, якщо тлумачити "анта" як суть, серцевина.

Вчення, що слідують традиції Веданти, ґрунтуються на двох простих реченнях:

1. Людина має божественну природу.
2. Мета людського життя в тому, щоб збагнути свою божественну природу.

Веданта ставить перед людиною  мету досягнути стану самоусвідомлення або космічної свідомості. Вважається, що цього стану може досягнути  кожен, але його неможливо пояснити жодними словами.

Веданту називають також уттара-мімамсою, тобто пізньою, вищою мімамсою, на відміну від пурва-мімамси, яку часто називають просто мімамсою. Тоді як мімамса зосереджується в основному на поясненні перших частин Вед: Самхіти та Брахман, веданта пояснює здебільшого езотеричне вчення Араньяк таУпанішад.

Самкх'я або санкх'я (санскр. सांख्य, IAST: sāṃkhya^? - перечислення) - одна з шести ортодоксальних шкіл класичної індійської філософії. Традиційно засновником школи самкх'я вважається мудрець Капіла, хоча історично це підтвердити неможливо. Самкх'я одна з найстаріших філософських шкіл в Індії.

Самкх'я належить до тих індійських філософських систем, які називають ортодоксальними (астіка), оскільки вони визнають авторитет Вед. Основний текст цієї школи Самкх'я-каріка написаний Ішвара Крішною приблизно в 200 році. В наші часи школа самкх'я не існує в чистому вигляді, хоча її вплив зберігається в школах йоги та веданти.

Санкх'я належить до дуалістичних філософських систем. Вона розглядає Всесвіт як взаємодію двох першооснов: пуруші (свідомості) та пракріті(матеріальних явищ). Пракріті роздвоюється на живе та неживе. З другого боку, пуруша розпадається на безліч індивідуальних одиниць свідомості джива, що зливаються з тілами й розумом живої частини пракріті.

Йо́га^[1] (дослівно: «зв'язок [з Брагманом]»)  — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму, за вченням якої людина може злити свою душу з Богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. Йога виникла близько 2 ст. до н. е. як вчення ідеалістичного спрямування. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі.

Основні напрями йоги:

• раджа-йога — королівська йога, шлях медитації;
• карма-йога — шлях діяння;
• джняна-йога — шлях знання;
• бхакті-йога — шлях служіння;

Крім чотирьох основних напрямків  йоги, існує також багато інших, серед  яких широко відома хатха-йога — шлях очищення тіла та розуму.

У філософії індуїзму йогою вважають систему раджа-йоги, викладену в «Йога-сутрах» й тісно пов'язану з базовими принципами санкх'ї. Йога обговорюється в різноманітних джерелах індуїзму, таких як Веди, Упанішади, «Бгагавад-Гіта», «Хатха-йога-прадипіка», «Шива-самхіта» і «Тантри». Кінцева мета йоги може бути абсолютно різною — від поліпшення фізичного здоров'я до досягнення мокші.

Йоготерапія — лікування хвороб і запобігання їм методами йоги.

Ньяя — одна з ортодоксальних (астіка) шкіл індійської філософії, яку характеризують як школу логіки.

Засновником школи ньяя був давньоіндійський філософ Готама, автор «Ньяя-сутр». Погляди представників цієї школи переважно матеріалістичні й близькі до поглядів школи вайшешика. За їхніми уявленнями світ складається з вічних дрібних частинок «ану»: води, землі, повітря і вогню.

Послідовники цієї школи акцентувалися  на логіці і теорії пізнання. Зокрема, визнавали 4 джерела пізнання: чуттєве сприйняття, точне свідчення, аналогія таумовивід.

Розвинули вчення про силогізми.

Вайшешика - одна із шести ортодоксальних шкіл (астіка) класичної індійської філософії, історично тісно зв'язана із індійською логічною школою ньяя.

Вайшешика проголошує своєрідну форму атомізму, постулюючи, що всі тіла фізичного Всесвіту зводяться до скінченного числа атомів. Ця система започаткована у другому столітті до нашого літочислення Канадою, якого називали кана-бхук (поїдач атомів).

З часом вайшешика злилася зі школою ньяя, а після 15 ст. поступово занепала.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій - землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум.

Міманса, пурва-міманса (санскр.) — одна з ортодоксальних систем давньоіндійської філософії. Викладена в Міманса-сутрах, авторство яких приписуютьДжай-міні (4-3 ст. до н.е.).

Послідовники міманси вважали, що Веди не є божественним одкровенням, і тому ведичні релігійні філософські положення потребують логічних обґрунтувань.

Міманса виходить з того, що остаточне звільнення індивіда від перевтілень (мокші) не можна раціонально пояснити. Але до мокші індивід може прийти і незалежно від своїх прагнень – завдяки беззастережному дотриманню громадських і релігійних обов’язків – дхарми.

Міманса визнавала й матеріальне начало у Всесвіті. Пізніші коментатори вчення посилили її теологічне спрямування і розвинули ідею особистого божества.

Міманса тісніше пов’язана з релігією, ніж санкх’я, проте реалістичність і раціоналістичність методології міманси зближує її з давньоіндійським матеріалізмом.

Некласичні, неортодоксальні  філософські школи:

Будди́зм (санскр. बुद्ध धर्म, buddha dharma^?; палі बुद्ध धम्म, buddha dhamma, «Вчення Просвітленого»^[1]) — релігійно-філософськевчення (Дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім'я Будда Шак'ьямуні.

Будди́зм  — одна зі світових релігій^[2], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикіїдо Японії^[2]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті^[2]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті^[2].

Вважається, що це одна з найдавніших  світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу. «Без розуміння  буддизму неможливо зрозуміти і  великі культури Сходу — індійську, китайську, не говорячи вже про культури Тибету та Монголії, які пронизані духом буддизму до їх останніх основ».

Виникнення[ред. код]